.

Управління освітніми проектами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
157 2206
Скачать документ

Управління освітніми проектами

Поняття “проект” в останні роки активно увійшло у практику освіти. Воно
виступає як в ролі ефективного методу навчання учнів, так і в якості
форми організації інноваційно-розвивального освітнього середовища
навчального закладу чи всієї регіональної системи освіти

Теоретико-прикладні підходи до проектної діяльності досліджуються в
роботах вітчизняних та зарубіжних учених (Єрмаков І., Підласий І.,
Воропаєв В., Поздняков В., Шапіро В. та ін.), проте управління освітніми
проектами залишається малодослідженою проблемою, оскільки проектний
менеджмент був прерогативою тих галузей наукового і практичного знання,
що належали до системи матеріального виробництва.

Здебільшого проектний менеджмент використовували у будівництві під час
розробки інвестиційних проектів. Відтак, застосування проектної форми в
освітніх процесах, зокрема у контексті пошуку нових управлінських
підходів, потребує вивчення проблеми, насамперед її генетичного
походження, історично утверджених сфер застосування, аналізу сучасного
стану та механізмів (методів) управління проектами (проектного
менеджменту), поширених у міжнародній та вітчизняній науково-практичній
діяльності.

Визнання проектної форми організації як соціально-педагогічного напрямку
в загальній системі управлінського знання уможливлює розробку
методології, концептуальних основ та понятійного апарату. При цьому
особливого значення набуває інтерпретація таких понять, як “проект”,
“управління освітнім проектом”.

Оскільки певний час поняття “проект” використовувалося в інженерній
справі для підготовки технічної та кошторисної документації для побудови
різних споруд, машин, технічних систем тощо, то воно монопольно й
приналежно до цієї галузі. Зміна соціальних відносин у бік ринкових
принципово змінила і трактування самого терміну. Він стає предметом
аналізу нової дисципліни – управління проектами. У такому контексті
проект розглядається як форма (елемент) організації спільної діяльності
членів колективу, об’єднаних загальною метою. Поширення проекту в
практичній діяльності, а також використання його в різних галузях
наукового знання свідчить про залежність термінологічного трактування
від конкретних завдань.

Спробуємо проаналізувати існуючі визначення поняття “проект” і підійти
до педагогічно детермінованого трактування. У тлумачному словнику з
менеджменту поняття “проект” розглядається у контексті англійського
слова project і означає задум чи план чого-небудь, наприклад створення
підприємства. У цьому випадку головний акцент ставиться на прогнозований
результат (організація підприємства). Розвиваючи погляд традиційного
менеджменту, Інститут управління проектами США розширює характеристику
поняття “проекту” суттєвими ознаками, зокрема визначаючи, що проект -це
відповідне завдання з визначеними вихідними даними і програмованими
результатами (цілями), які зумовлюють шляхи та засоби вирішення цих
завдань. Внесення до визначення поняття характерологічних ознак вказує
на цілісність проекту та його розмежованість з проектами-підприємствами.
Таке тлумачення підкреслює індивідуальний характер проекту (на відміну
від серійного виробничого), а, отже, вказує на ознаки новизни.

Значно об’ємніший аналіз поняття зустрічаємо в роботах сучасних авторів.
Одні з них (Шапіро В. та ін.) вважають суттєвою якістю проекту те, що
він “змінює наш світ”, оскільки знайшов застосування і в будівництві
житла чи промислового об’єкту, і в розробці програми науково-дослідних
робіт, і у створенні нової організації. Відповідно до такої ідеї логіка
міркувань автора зводиться до того, що проект – це система
сформульованих у його межах цілей, створених чи модернізованих для їх
реалізації фізичних об’єктів, технологічних процесів, технічної та
організаційної документації для них, матеріальних, фінансових, трудових
та інших ресурсів, а також управлінських рішень та заходів для їх
реалізації.

Інші фахівці у галузі менеджменту (Воропаєв В. та ін.) переконані, що
концептуальна основа проекту полягає у змінах вихідного стану будь-якої
системи, з передбачуваними затратами часу й засобів. Тому проект вони
розглядають як обмежену в часі цілеспрямовану зміну окремої системи зі
встановленими вимогами щодо якості результатів, визначеними межами
витратних ресурсів та специфічною організацією.

В. Поздняков аналізує проект як сукупність дій та завдань, яким
притаманні особливі відмінні риси:

чітко визначені цілі, досягнення яких можливе одночасно з виконанням
технічних, економічних та інших вимог;

внутрішні та зовнішні операційні взаємозв’язки, завдання, ресурси, що
потребують жорстокої координації у процесі виконання проекту;

визначені терміни реалізації проекту, ресурсна обмеженість;

відносна новизна цілей проекту, умов реалізації, неминучість конфліктних
ситуацій тощо.

Таким чином, спільними ознаками у визначенні поняття “проект” є
насамперед виокремлення цілісного блоку, який утворює сума компонентів:
мета, результат, ресурси, терміни, організаційно-процесуальна специфіка
реалізації проекту та зміни. Перелічені ознаки проекту свідчать про
нього як явище міждисциплінарне, поліфункціональне та позапредметне.

Історико-генетичні джерела проекту

Аналіз теорії управління проектами в історичній ретроспективі свідчить
про відсутність однозначного погляду на саме поняття “управління
проектами”. З одного боку, в межах загальної теорії управління
відокремилося й успішно розвивається управління проектами як окремий
науковий напрямок, що вивчає специфічну систему методів діяльності. З
іншого боку, управління проектами вказує на їх прикладне значення, а
отже, належить до практичної галузі й до сфери управлінської діяльності,
для здійснення якої необхідно створювати відповідну систему управління.

Щоби знайти механізми впливу наукових основ проектного менеджменту на
ефективність системи управління проектами в галузі прикладної
педагогіки, простежимо генетичне походження цього напрямку в теорії та
практиці управління, а також процеси його розвитку.

Джерела багатьох починань, які, згідно сучасної термінології, можна
віднести до управління проектами, сягають періоду давньої цивілізації.
Принаймні, на підставі аналізу практики як предмету дослідження про це
роблять висновки зарубіжні науковці (Абдель-Фаттах Ель Марашлі, Абдель
Вахаб Ель-Башрі та ін.). Посилаючись на досвід будівництва єгипетських
пірамід та культових монастирів, вони наголошують, що ці монументальні
архітектурні проекти розроблялися і будувалися багатьма поколіннями
упродовж тисячоліть, удосконалюючи релігійні світоуявлення й накопичуючи
знання та вміння емпіричним шляхом. Ті, хто брав участь у виконанні
проектів, наслідували старших попередників і були здатні виконати
поставлені цілі й досягти стандартів якості у визначений термін і в
межах закладеного кошторису.

Натомість, сама історія управління проектами в її сучасному вигляді має
досить молодий вік. У період післявоєнної відбудови керівництво країни
зіткнулося з новими проблемами і труднощами, які вимагали нових підходів
в управлінні. Традиційна лінійно-функціональна система організації
виробництва не сприяла підвищенню різноманітності та якості продукції й
послуг. Тому окремі компанії почали переорієнтуватися на
децентралізований характер управління і здійснювати пошук принципово
нових методів. Так, у 50-ті роки минулого століття сформувався системний
підхід, а серед нових методів управління були розроблені системи
сітьового планування та управління, що практично стали предтечею
проектних методів.

У процесі становлення практики управління проектами сітьові та матричні
організаційні структури поповнювалися іншими ознаками управління (ризик,
якість, вартість, мотивація фахівців, організація роботи колективу,
інформаційне забезпечення, конфліктні ситуації і т. ін.), і вже у 70-х
роках метод для формування колективів, прийняття рішень. Особливої
популярності метод проектів здобув у практиці роботи великих міжнародних
компаній. Пізніше з’явилися ідеї щодо необхідності введення до проекту
системи організаційних заходів, управління ризиком та вартістю,
урахування технічної координації; починає активно використовуватися
обчислювальна техніка.

Виокремлення управління проектами як самостійного напрямку в теорії
загального управління пов’язано з іменем німецького вченого Роланда В.
Гутча, який об’єднав відомих фахівців Європи та США у галузі управління
проектами (Відень, 1965) у міжнародну асоціацію INTERNET (назва не має
нічого спільного з однойменною комп’ютерною мережею). Однак лише у 1977
р. там же, у Відні, відбувся Перший міжнародний конгрес з питань
управління проектами, що зібрав близько 400 провідних фахівців з усього
світу. Епохальною віхою в історії проектного менеджменту став Шостий
міжнародний конгрес INTERNETу (Гермін, 1997), де було проголошено про
міждисциплінарний характер проектів і необхідність у подальшому
розглядати розвиток управління ними через пошуки загальних методів
управління.

Зазначимо, що відтоді INTERNET як Міжнародна асоціація управління
проектами є найбільш впливовою у світі організацією, навколо якої
об’єдналося понад двадцяти аналогічних національних асоціацій. Така
система насамперед забезпечує спеціалістів можливістю працювати в межах
єдиної, прийнятої в міжнародній теорії та практиці методології,
використовувати існуючий досвід розвинених країн, пропагувати власні
новації в теорії та практиці управління проектами. Це надзвичайно
важливо з погляду на існуючі розбіжності вітчизняної та зарубіжної
систем управління проектами, оскільки проектний підхід нерідко
ототожнюється (або сприймається як синонім) з програмно-цільовим
управлінням.

h

j

j

цивілізованого бізнесу. Широкий спектр його використання (від
будівництва окремих об’єктів до державних реформ) дає підстави
екстраполювати проектний феномен у сферу гуманітарного знання, зокрема
вивчити його як соціально-педагогічне утворення.

Специфіка управління освітніми проектами

Передумовами застосування проекту в педагогіці є саме його комплексний
характер, тобто можливість охоплення такою формою роботи широкого
спектру різноманітних завдань, дій тощо, а також включення різних
фахівців гуманітарного знання, створення тимчасових колективів для
виконання поставлених завдань та реалізації визначених цілей, що
потребують злагодженості й психологічного комфорту. На підставі такого
аналізу соціально-педагогічний проект необхідно розглядати як
інноваційну форму організації освітнього середовища, в основі якого
лежить комплексний характер діяльності тимчасового колективу
спеціалістів в умовах активної взаємодії з оточуючим середовищем. Цей
проект спрямований на виконання конкретно обґрунтованої мети та
визначеного кінцевого результату (змін), плану конкретних дій, обмежених
конкретним проміжком часу та матеріально-фінансовими ресурсами.

Відповідно до визначеного трактування поняття “проекту” як
соціально-педагогічної категорії, що передбачає комплексний підхід у
досягненні певних результатів (змін), окремого аналізу потребує
вирішення питання управління проектами на різних рівнях освітньої
ієрархії. За таких умов будемо розглядати систему управління освітніми
проектами як своєрідну структуру (або ідеальну модель), що віддзеркалює
пріоритетні напрямки, ознаки, характеристики майбутньої системи
управління.

В українській педагогічній практиці явище проекту (а, отже, і управління
освітніми проектами) з’явилося в останнє десятиліття внаслідок поширення
мережі інституцій громадського спрямування, метою діяльності яких стало
розповсюдження міжнародних освітніх проектів. Набутий за цей час
вітчизняний досвід проектної форми організації освітнього середовища (чи
окремих її процесів) так і не став предметом вивчення та узагальнення на
науково-теоретичному рівні. Лише окремі питання управління проектами
висвітлювалися у фахових виданнях, на шпальтах української періодики.
Серед фундаментальних робіт особливої уваги заслуговує навчальний
посібник І. Підласого, в якому акцентована увага на предметі
педагогічної діагностики, методах логічного аналізу й експертної оцінки
діяльності вчителя, прогнозування її наслідків. Однак поняття
“педагогічний проект” не досліджується в роботі вченого, а лише
згадується в роботі вченого у контексті необхідності його експертизи “на
стадії задуму та діагностування, коли йдеться про реальний процес”.

Натомість, у 90-ті роки минулого століття, коли на теренах української
педагогічної практики розширилася сфера застосування освітніх проектів,
їхнього зв’язку з зовнішнім середовищем, окремими соціальними групами, а
основний наголос в їх реалізації був зроблений на технічні нововведення,
виникла потреба нового осмислення педагогічних проектів та способів
управління ними. Методологія управління освітніми проектами поповнилася
новим принципом – “принципом успіху”, введення якого потребували
постійні ситуації невизначеності, що супроводжували процеси реалізації
проектів. Сама ситуація невизначеності стала характерною ознакою
реальної практики, її наявність створює конфлікти при плануванні. Тому
кожного разу виникає необхідність перегляду основного плану, його
узгодження з кінцевими результатами, тобто з результатами успіху. З
точки зору управління освітніми проектами, викладений підхід щодо
основного планування потребує від колективу фахівців, які працюють над
реалізацією проекту, надзвичайної мобільності в реакціях на будь-які
зовнішні та внутрішні зміни.

Враховуючи новітні підходи у практиці проектної діяльності, необхідно
розглядати управління освітніми проектами як розробку (проектування)
ідеальної моделі системи управління, де сконцентровані її пріоритетні
напрями (чи основні характеристики). На користь такого підходу свідчать
переваги, що практично задекларували свої можливості:

мобільність реагування на зміни навколишнього середовища (досягнення у
галузі інформаційних технологій, орієнтація на суб’єкт-суб’єктні
взаємодії в освітньому процесі, ідеологічні зміни в суспільстві як
потреба перегляду змістовного компоненту навчання тощо);

концентрація зусиль професійно активних фахівців різних галузей
наукового і практичного знання для одночасного “прориву” (досягнення
оптимальних результатів) у пріоритетних напрямках;

підвищення рівня особистої відповідальності кожного члена тимчасового
колективу за досягненні результати;

залучення та розподіл матеріально-технічних та фінансових ресурсів
безпосередньо при реалізації окремого проекту.

Однак подібна цілісність в розробці та організації процесу управління
освітніми проектами можлива лише за таких умов:

злагодженої організації всіх ланок системи управління, зведення до
мінімуму імпровізаційних моментів;

наявності даних щодо аналізу існуючого стану соціально-педагогічної
проблеми;

володіння новітніми технологіями управління, що відповідають специфічним
вимогам проекту;

підготовки керівників проектів та спеціалістів, здатних забезпечити
оптимальний рівень досягнень;

інформаційної забезпеченості учасників проектної діяльності;

створення системи заходів для поширення практики проектної організації
освітнього середовища.

Враховуючи той факт, що управління педагогічними проектами є процесом
цілеспрямованих змін, що відбуваються за заздалегідь визначеними
параметрами (цілі, завдання, терміни, людські та фінансові ресурси і т.
ін.), необхідна відповідна послідовність впровадження таких змін. Ці
елементи послідовності представляють собою етапи управлінських дій:

передпроектний – передбачає вивчення та аналіз існуючого стану об’єкту,
що потребує змін;

власне проект – визначає основні ідеї, мету, низку заходів, терміни
реалізації, критерії змін, механізми вивчення ефективності, фазове,
матеріально-технічне та фінансове забезпечення;

планування (відоме в теорії менеджменту як сітьове планування) –
передбачає розробку плану роботи поетапно: місячний, семестровий, річний
план;

моніторинг якості проекту – ставить за мету розробку та організацію
системи вивчення його поточних результатів, математично-графічного
оформлення, аналізу динаміки змін;

постпроектний (заключний) – націлений на поширення набутого
інноваційного досвіду та прогнозування.

Водночас потребує уточнення погляд на організацію управління освітніми
проектами як такий, що створює комфортні умови для спільної діяльності
різних спеціалістів. Тому особливий акцент необхідно ставити на таку
систему управління, яка буде враховувати не лише окремі чинники
(фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, людські), але й на їх
інтегративну взаємодію.

Практичним прикладом проектної форми організації освітнього середовища
може служити цільова Програма розвитку освіти м. Києва “Столична освіта,
2001- 2005 рр.”. Особливість цієї програми полягає в тому, що вона
вперше в педагогічній теорії та практиці в умовах мегаполісу
започатковує умови для здійснення модернізації освітніх процесів і
структур одночасно у декількох напрямках (Програма розвитку столичної
освіти складається з 32 проектів, а отже, із 32 напрямків). Це
відбувається на основі впровадження проектної форми організації
управління процесами стратегічно важливих напрямків діяльності Головного
управління освіти і науки. Форма проекту дала змогу відповідно до кожної
ідеї розробити модель-концепцію, цілісність якої забезпечити статистичні
дані про стан регіональної освіти, обґрунтувати цільові перспективи,
визначити коло заходів, необхідних для реалізації мети. Для оптимального
досягнення цілей кожен із проектів поставив низку пропозицій до
законодавчої та виконавчої влади.

Так, у межах реалізації проекту “Педагогічний експеримент” (автор Л.
Ващенко) передбачається:

забезпечити науково-організаційний супровід інноваційних педагогічних
програм;

створити систему підготовки освітян-практиків до інноваційної
педагогічної діяльності;

розширити мережу навчальних закладів інноваційного типу діяльності.

Основними шляхами реалізації проекту стало створення інформаційного
середовища в регіоні шляхом організації семінарів-презентацій, “круглих
столів”, установчих конференцій, науково-практичних сесій, видання
науково-методичного щорічника “Педагогічні новації столичної освіти:
теорія і практика”, спецвипусків, присвячених позитивним результатам
інноваційного педагогічного досвіду, а також випуску журналу
науково-популярних діалогів про освіту “DIX”. Це активізувало
освітян-практиків щодо пошуку нових перспектив розвитку свого
навчального закладу, педагогічного колективу, власного професійного
зростання.

Основні проблеми у проекті подані у формі пропозицій до органів
законодавчої та виконавчої влади, зокрема, це надання статусу
“вчитель-дослідник” тим освітянам, які здійснюють інноваційну
педагогічну діяльність, з їх подальшою матеріальною підтримкою; цільове
фінансування інноваційного напрямку діяльності системи освіти регіону.
Відтак, управління освітніми проектами на регіональному рівні сприяло
концентрації зусиль, потенційно здатних до творчої пошукової діяльності
освітян для прориву на стратегічно важливих напрямках столичної освіти.

Локальний приклад використання проектної форми організації освітнього
середовища подано у програмах розвитку Гімназії № 191 ім. П. Тичини (м.
Київ), де автори (Дроздович Н., Павленко О., Ващенко Л.) у своїй
розробці спираються на практичний досвід педагогічного колективу,
об’єднавши декілька проектів спільною ідеєю розвитку навчального
закладу, а також гімназії “Києво-Могилянський колегіум” (м. Київ, автори
– Ковальчук О., Устинова В., Ващенко Л.) об’єднали в окремі проекти
пріоритетні напрямки діяльності творчих педагогічних груп.

Таким чином, ідея проекту в освіті викликана кардинальними потребами
змін у педагогічній практиці та теорії в напрямку формування
інноваційно-розвивального середовища в освіті.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020