Школа і сім’я: точки дотику
У результаті змін, що відбулись у суспільстві, назріла необхідність
переоцінити уявлення, які існували десятиліттями, про функцію освіти та
виховання, взаємодію школи і сім’ї
Сімейне чи шкільне виховання?
Сім’я – це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де
засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими
людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. Багато
вчених стверджують, що соціалізація дитини була й залишається єдиною
специфічною функцією сім’ї, у той час як інші функції (економічні,
підтримка добробуту та ін.) є другорядними. Сім’я не тільки закладає
основи формування особистості, якою є їхня дитина, а й забезпечує
найважливіші умови її розвитку.
Не применшуючи значущості суспільних інститутів виховання, слід визнати,
що людство не створило іншої ланки у виховній системі, яка б відповідала
сімейному за силою емоційно-етичної дії на особу. Сімейне виховання має
ряд переваг. Базуючись на авторитеті батьків, воно впливає безпосередньо
на певну особу. Сім’я, як соціальна мікрогрупа, є найважливішим ступенем
соціалізації особи, передаючи різносторонній соціальний досвід
підростаючому поколінню.
Різні наукові дослідження підтверджують наявність тісного зв’язку між
типом особи, яка формується, й виховним потенціалом сім’ї. Сім’я
характеризується безперервністю та тривалістю виховних відносин між
людьми різного віку, життєвого досвіду, різних особових якостей, з
різним соціальним статусом у суспільстві. Підвищення ролі сім’ї у
вихованні значною мірою залежить від школи, характеру її відносин з
дітьми та їхніми батьками. Адже багато років упродовж усього строку їх
навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення
повноцінної й гармонійно розвиненої особистості. Їх взаємодія
здійснюється в найбільш важливі для дитини й підлітка роки, коли
закладаються основи формування особи.
Школа як суспільний інститут не може замінити сім’ю, вирішити багато її
соціально-економічних і матеріальних проблем. Вона покликана піднімати
виховний потенціал, авторитет сім’ї за допомогою організації
продуктивних взаємин з батьками своїх учнів.
Отже, основа взаємодії «сім’я-школа» має визначатись такими напрямами:
підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання
дітей у школі, консультування батьків з питань виховання психологами
школи, узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків,
організація соціально-педагогічної допомоги сім’ї, спільне вироблення
найбільш адекватних напрямів удосконалення виховання підростаючого
покоління.
Взаємодія: батьки = учителі
Підвищення виховного потенціалу сім’ї, педагогічної культури батьків
можливе за умови позитивно-спрямованої взаємодії сім’ї і школи. Така
взаємодія припускає рівноправні позиції як педагогів, так і батьків у
вихованні та розвитку особистості дитини.
Проте слід визнати, що в питанні взаємодії сім’ї та школи зустрічається
така думка: батьки – це «помічники» або ж «підсобна сила» при школі.
Таким чином, сім’ї відводиться роль об’єкта педагогічної дії, а школі –
роль домінанти. Реальна ж взаємодія припускає, що школа і сім’я –
рівноправні суб’єкти соціального виховання дітей. При зменшенні
значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправ’я
сторін порушується.
Ефективнішою буде взаємодія, в якій кожна зі сторін є й об’єктом, і
суб’єктом одночасно. Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких
критеріях, як доброзичливість, такт, пошана, довіра, оптимізм,
відвертість. Певну роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння,
оскільки успіх одного із суб’єктів взаємодії обумовлений зусиллями та
діями іншого.
Природно, і школа, і сім’я прагнуть досягнення повноцінної взаємодії.
Але нерідкі випадки прояву з боку педагогів нетактовності, нетерпимості,
домінування, нерозуміння у спілкуванні з дітьми та їхніми батьками. У
свою чергу багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську
й особисту відповідальність за розвиток, виховання й навчання своїх
дітей. Є й такі батьки, які вважають своїм обов’язком забезпечити дітей
матеріально, а виховання покладають на педагогів.
І лише спільними зусиллями, доповнюючи та підтримуючи один одного, сім’я
та школа можуть досягти бажаних результатів. Адже і в батьків, і в
педагогів мета одна – благо дітей, їх повноцінний і гармонійний
розвиток.
? O O
U
– O U
Протиріччя в системі педагогічної взаємодії
Кожна школа в роботі з батьками має свій певний досвід. Проведення таких
спільних заходів, як «круглі столи», фестивалі, виставки, батьківські
спектаклі й багато інших заходів, сприяє взаєморозумінню вчителів,
батьків, дітей, де вони одночасно є організаторами й учасниками.
Необхідно поставити питання про створення системи педагогічної взаємодії
на рівні «сім’я-школа», зрозуміло, з урахуванням традицій, наявного
досвіду, можливостей та особливостей шкіл, районів. Хоча через ряд
об’єктивних причин здійснити це сьогодні непросто. З одного боку,
кризові явища, що відбуваються в суспільстві, перебудова його
соціально-економічних структур загострюють кризу сім’ї. Низький рівень
взаємодії всередині сім’ї, численний розпад сімей, зниження авторитету
батьків, ослаблення духовних основ сім’ї, збільшення розриву між
поколіннями негативно впливають на характер педагогічних відносин. З
іншого боку, орієнтацію на виховання особи нового типу, зростання
значущості процесів самовиховання та соціалізації, індивідуалізацію й
диференціацію навчально-виховного процесу й інші явища можна розглядати
як позитивні зміни.
Вирішення цих протиріч вимагає максимального зближення сім’ї і школи,
оскільки їх об’єднує загальна мета – розвиток особи дитини через
забезпечення гармонії індивідуального й колективного, оскільки кожна
дитина одночасно є як об’єктом, так і суб’єктом різноманітних соціальних
відносин. Розвиваючи в кожній дитині індивідуальне, сім’я і школа
готують її до життя в суспільстві та співпраці з іншими членами
суспільства.
Забезпечити таку гармонійну взаємодію індивідуального й колективного
можна за допомогою оновлення системи сімейно-суспільного виховання.
Основними умовами її реалізації можуть бути:
батьки – не просто помічники педагогів, а рівноправні учасники процесу
розвитку дітей: інтелектуального, етичного, фізичного, психічного;
перехід школи від домінуючих сьогодні форм масової роботи із сім’єю до
групових та індивідуальних форм взаємодії, побудованих на діалоговій
основі;
здійснення на практиці диференційованого й індивідуального підходу до
сімей;
систематичне та цілеспрямоване надання різноманітної
психолого-педагогічної підтримки сім’ям;
установлення ефективного контролю, заснованого на діагностиці, та
поетапного аналізу процесів навчання й виховання дітей, забезпечення їх
своєчасної корекції у зв’язку з виникаючими труднощами та відхиленнями в
розвитку дітей.
Існують і фактори, що найбільше впливають на виховання в сім’ї:
батьківський контроль – активний, творчий, ненав’язливий, такий, що
демонструє шанобливе ставлення до дитини;
способи стосунків батьків з дітьми, суть яких полягає в сумісних діях,
турботах, змістовному проведенні часу;
батьківські обґрунтовані вимоги, що сприяють розвитку дитини, її
самостійності й розумінню самоцінності;
емоційна підтримка та довіра, виражені батьками у своїй любові до дітей,
причому в любові не за щось конкретне, а просто за те, що вони – діти
найкраще, що є в батьків.
Крок до громадсько-орієнтованої освіти
Взаємодія школи та сім’ї є однією з тез, що з’являється в численних
теоріях дитячої освіти. Реалізація Всеукраїнським фондом «Крок за
кроком» програми всебічного розвитку дитини «Крок за кроком» – програми
для дітей та їхніх родин, побудованьої на основних демократичних засадах
– є могутнім засобом розвитку активних громадян відкритого
демократичного суспільства. Вона визнає, поважає та підтримує роль
батьків як перших учителів і найкращих експертів своєї дитини. Як
показали дослідження, співпраця сім’ї та школи призводить до
особистісного й академічного зростання дитини. Коли діти бачать, що їхні
батьки беруть участь у шкільних заходах, співпрацюючи з учителем, їхнє
почуття власної ваги зростає. Коли навчальна програма розглядає батьків
як активних партнерів учителя у процесі дитячої освіти, діти мають
більше мотивації до демонстрування хороших результатів у школі. Усі діти
виграють від добрих, дружніх стосунків між домом і школою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
