.

Якість шкільної освіти: теорія та практика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
151 1935
Скачать документ

Якість шкільної освіти: теорія та практика

Проблема якості шкільної освіти завжди була предметом наукового і
практичного інтересу педагогів. Зміни суспільних пріоритетів в останнє
десятиріччя минулої епохи окреслили нові аспекти категорії «якості
освіти»

На рівні філософського узагальнення питання якості освіти розробляли І.
Зязюн, А. Субетто;

– у загальній педагогіці – Ю. Бабанський, В. Загвязинський, М.Скаткіна;

– у контексті початкової освіти та підготовки вчителів- О. Савченко;

– на засадах формування навчально-виховного середовища- М. Поташник;

– як тотожне поняттю «якість знань»- І. Лернер, Т. Шамова, Т. Давиденко,
А. Моісеєв, В. Беспалько;

– як основу управлінської діяльності – О. А. Конаржевський, В. Маслов,
В. Панасюк та інші.

Метою даної роботи є аналіз існуючих трактувань поняття «якість освіти»,
обґрунтування авторського підходу до категорії, визначення ролі
моніторингових досліджень в оцінюванні результатів якості шкільної
освіти, а також співвіднесення теоретичних позицій із навчально-виховною
практикою.

Термінологічно вчені розмежовують поняття «якість освіти», аналізуючи
його як процес і як результат. Із позицій процесу, «якість освіти» – це
стан та його здібність, що задовольняють потреби людини, відповідають
інтересам суспільства і держави; як результат діяльності навчального
закладу – вказує на відповідність рівня підготовки учнів вимогам діючих
освітніх програм.

На початковому етапі інтерес педагогічної науки до проблеми якості
освіти в основному проявлявся у контексті обґрунтування системи якості
знань учнів шляхом аналізу оцінки результатів засвоєного ними
навчального матеріалу, вміння оперувати знаннями, застосовувати їх у
конкретних ситуаціях.

Основним критерієм якості знань, як інтегрального утворення вчені (І.
Лернер та ін.) визначали їх повноцінність. Відповідно до такої позиції
обґрунтовуються три рівні якості знань: усвідомлене сприйняття та
фіксація знання у пам’яті; готовність застосування знання в подібних
умовах відповідно до взірця; готовність до творчого застосування знання
в нових умовах.

Окремі педагогічні дослідження (В. Колосова) присвячені розробці
механізмів оцінювання якості знання, зокрема, научіння як результату, а
саме: якісні експертно зорієнтовані системи та кількісні тестові
методики оцінки. Однак, питання оцінювання якості знання викликає у
багатьох учених заперечення, оскільки нерідко вимірюються та оцінюються
тільки знання, вміння, навички. Це призводить до поширення хибної і
негуманної практики «натаскування» учнів у процесі їх підготовки до ВНЗ.
Натомість, недостатньо приділяється увага особистості з її потенційними
можливостями, нахилами, інтересами, системній організації освітнього
середовища та психолого-педагогічним механізмам управління цими
процесами; не ведеться прогностична робота педагогів із визначення
потенційних можливостей розвитку кожного учня, тих чи інших освітніх
процесів. Поза увагою залишаються якість підготовки та перепідготовки
різних категорій освітян, матеріально-технічна, інформаційно-методична
забезпеченість процесів тощо, якість навчального процесу, досягнень та
ін., кінцевим результатом яких виступає фізична, психічна, моральна
готовність учнів до дорослого життя, а педагогів – до здійснення своїх
професійних обов’язків.

Відтак, у педагогічній теорії (Т. Довженко, Т. Шамова) формується
інтегративний підхід до поняття «якість освіти». Ідеться про таку
інтегральну модель, якість освіти якої детермінована одночасно зі
змістом навчання, особистістю вчителя, його індивідуальністю, а також
умовами, що необхідні для забезпечення якості навчально-виховного
процесу.

Тому якість навчального процесу доцільно розглядати в єдності
процесуального та результативного компонентів, а структуру визначати за
знаннієво-інформаційним, культурологічним ціннісно-мотиваційним та
ресурсним напрямами. Урахування соціальної природи категорії «якості
освіти» (стану і результативності процесу освіти у суспільстві, його
відповідність потребам та очікуванням різних соціальних груп щодо
розвитку, формування громадянських та професійних компетентностей
особистості) дозволяє розглядати якість освіти як сукупність показників,
що розкривають різноманітні аспекти діяльності навчального закладу:
зміст освіти, форми і методи навчання, матеріально-технічну базу,
кадровий склад.

Об’єктами вивчення результатів якості освіти можуть бути діти, вчителі,
школа, окремі процеси, умови. Кожен із цих об’єктів повинен бути
забезпечений власними параметрами (критеріями), методами і механізмами
вимірів, на основі яких і отримується різний результат. Ці результати не
об’єднуються і не співвідносяться одне з одним. Наявність цих
результатів не є підставою для управління якістю освіти: аналіз
результатів здійснюється на основі зіставлення їх з операційно заданими
цілями. Тому спільним для якості освіти на різних рівнях управління є
створення оптимальних умов (кадрових, науково-методичних, матеріальних,
фінансових, нормативно-правових, санітарно-гігієнічних тощо) для
повноцінного функціонування та постійного розвитку освітньої системи і
навчального закладу, що суттєво впливає на якість освіти.

Різницю в забезпеченості якості освіти складають її змістовне наповнення
(державний, регіональний та шкільний компоненти), можливість створення
різних типів навчальних закладів; насиченість освітніх послуг та рівень
їх якості; рівень стимулювання, впровадження інноваційної педагогічної
діяльності тощо. Різниця (специфіка) виникає тоді, коли ми починаємо
враховувати об’єкти управління. Існуюча в системі управління практика
контролю призводить до самоусунення керівників від відповідальності за
умови навчально-виховного середовища. Відтак, підвищувати рівень якості
освіти за рахунок реалізації контролюючої функції недоцільно.

На формування результату освіти впливають різні суб’єкти соціального
замовлення (батьки, самі учні, громадськість, ВНЗ, роботодавці та ін.),
тому кожен навчальний заклад повинен самостійно визначити своє
призначення, філософію діяльності. відповідний статус, посісти власне
місце в територіальній освітній системі та ознайомити громадськість із
її можливими результатами.

Якість освіти як комплексного утворення (Б. Гершунський) складають
грамотність – освіченість – професійна компетентність – культура –
менталітет. Результат освіти може оцінюватися безпосередньо на
педагогічному рівні у вигляді якісних та кількісних оцінок знань, умінь,
навичок, творчих, світоглядних, ментальних чи поведінкових якостей
особистості (спільноти людей) у процесі отримання освіти відповідного
рівня та профілю. Розглядаючи результати на рівні функціонування
освітньої системи, необхідно враховувати, що оцінювання якості освіти
повинно бути опосередкованим економічним, моральним, інтелектуальним,
науково-технічним, культурним, екологічним, демократичним, правовим
ментальним станом і потенціалом соціуму, держави, цивілізації в цілому.

Відтак, доцільно оцінювати якість освіти за якістю основних видів
діяльності, що визначається шляхом вивчення якості навчального процесу
та якістю результатів діяльності системи, що розглядається через рівень
підготовленості випускників навчальних закладів, рівень затребуваності
(вступ до ВНЗ), рівень задоволеності особистих запитів випускників,
рівень досягнень педагогів, повноту реалізації навчальних планів.

Таким чином, результат якісної освіти оцінюється як на
індивідуально-особистісному рівні з урахуванням реально набутого, так і
на громадсько-державному (цивілізаційному) рівнях.

Вивчення проблеми дає можливість ототожнювати категорію «якість освіти»
з поняттям «розвиток», оскільки останній феномен є незворотнім,
закономірним і цілеспрямованим процесом якісних змін об’єкта чи системи.
Результатом розвитку є нова якість об’єкта зі змінами його складу,
структури тощо. Джерела розвитку, його механізми, напрям, форми й
результати зумовлені основними законами діалектики.

Відтак, існує два напрямки розвитку: в основі першого лежать стандарти,
другий передбачає розвитку за принципами «якості», уникаючи
регламентації.

Проте, якість освіти постійно прагне вдосконалити стандарти шляхом
творчого, інноваційного підходу, а тому розглядається як динамічна
категорія.

Проведений науковий аналіз дає можливість зробити висновки про те, що:

Поняття «якість» – системно-соціальний феномен, сукупність властивостей
якого спрямована на забезпечення вимог і потреб споживача у теперішньому
та майбутньому часі.

«Якість освіти» як процес – це стан, що задовольняє потреби людини,
відповідає інтересам суспільства і держави; натомість, як результат
діяльності навчального закладу вказує на відповідність рівня підготовки
учнів вимогам діючих освітніх програм.

Феномен якості освіти охоплює всі сторони діяльності навчального
закладу: результати навчально-виховної діяльності учнів, рівень
професійної підготовки педагогічного колективу, здатність адміністрації
школи забезпечити відповідні умови для функціонування й розвитку
навчального закладу.

Забезпечення якості освіти певною мірою залежить від визначення цілей і
прогнозування очікуваних результатів. Відтак, головною метою якості
шкільної освіти є досягнення учнями такого рівня освіченості, який би
відповідав їх особистісному потенціалу і тим самим створив би основу для
провадження освіти і власного розвитку.

Поняття «якість освіти» невід’ємно пов’язане з поняттям «розвиток» як
незворотнім, закономірним і цілеспрямованим процесом якісних змін
шкільної освіти, а відтак розглядається як динамічна категорія.

B

D

I

I

O

O

D

I

X-

O

утворення, сукупні властивості якого здатні задовольняти споживачів, їх
постійно зростаючі вимоги і потреби та структурними компонентами якого
є: задоволеність суб’єктів освіти результатами навчально-виховного
процесу, якість освітніх програм, високий рівень кваліфікації
науково-педагогічних кадрів, залученість навчального закладу до
інноваційної діяльності, сучасні матеріально-технічні ресурси,
утвердження державно-громадського управління.

Практичними перешкодами забезпечення системи якості освіти є: освітні
альтернативи (як об’єктивний елемент якості освіти) та непідготовленість
державних органів управління до проведення науково-теоретичної
експертизи педагогічних новацій, відсутність механізмів упровадження
нових педагогічних ідей та ігнорування моніторинговим інструментарієм у
визначенні рівня їх ефективності, багаторічне існування хибної практики
якісного показника освіти у вигляді кількості позитивних оцінок.

Управління якістю освіти полягає в керівництві процесами за виразними й
озвученими цілями (результатами). Ідеться про соціальне управління як
галузь наукового знання, що має власний предмет, методи, існує на
державному, регіональному, субрегіональному, муніципальному рівнях та на
рівні керівників навчальних закладів. Для субрегіонального
(муніципального) рівня управління (міської чи районної організації)
характерним є визначення стратегії розвитку освіти з урахуванням
інтересів і потреб міста (району), а також ресурсних можливостей:
кадрові, нормативно-правові (розробка власних програм розвитку міської
чи районної систем освіти), фінансові, технологічні (методичне,
інноваційне та інформаційне забезпечення), інформаційні,
матеріально-технічні. Основними критеріями управління якістю освіти на
субрегіональному рівні визначені: організація освіти (створення та
підтримка мережі навчальних закладів, розвиток національної школи,
проведення ліцензованих експертиз управління, контроль за виконанням
державних стандартів, формування бюджету, розподіл ресурсів, атестація
педагогів на першу категорію, аналіз попиту на освітні послуги і потреби
субрегіональної освіти); охорона прав і здоров’я учнів (вирішення питань
статусу школярів, організація навчання дітей-інвалідів та дітей з вадами
у розвитку).

Кожен із рівнів, попарно взаємодіючи (регіональний – муніципальний;
муніципальний – навчальний заклад; навчальний заклад – учитель; учитель
– клас), утворюють підсистеми, особливістю функціонування яких є їх
подвійна підпорядкованість (скажімо, Головне управління освіти
підпорядковане Міністерству освіти і науки й адміністрації міста
одночасно).

У системі управління якістю освіти особливе місце належить моніторингу
як складному управлінському інструменту оцінювання результатів якості
освіти, що об’єднує три найважливіші управлінські компоненти: контроль,
експертизу різних сторін діяльності школи та систему інформаційного
забезпечення управління якістю освіти та застосовується за умови
досягнення керівником і всією управлінською системою навчального закладу
відповідного рівня стабільності. Початковим етапом використання
моніторингу якості освіти є аналіз і вивчення змін, а також намагання
здійснити прогноз на майбутнє, наступним – наукове саморозвивальне
управління з налагодженим зворотнім зв’язком для вироблення подальшої
стратегії й тактики розвитку навчального закладу.

Отже, можна зробити висновок про те, що:

управління є елементом, функцією організованих, різних за природою
систем (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечують збереження
їх відповідної структури, підтримують режим діяльності та реалізацію їх
програм;

у контексті управління якістю освіти даний феномен доцільно розглядати
через діяльність по забезпеченню вимог якості. Основна відмінність між
загальною системою управління та системою управління якістю освіти
полягає у встановленні та використанні всіма суб’єктами освіти
пріоритетів якості: якості умов, якості процесу та якості результатів
цього процесу;

управління якістю освіти є соціально-педагогічною категорією, що
розкриває процесуальний та результативний аспекти. Процесуальний аспект
відображає діяльність директора школи щодо створення умов, спрямованих
на забезпечення якості навчально-виховного процесу, натомість
результативний – відображає досягнення очікуваних результатів, що
виявляються в якості отриманих знань, умінь, навичок учнів, рівня їх
вихованості, позитивній динаміці їхнього особистісного розвитку.

Теоретичне обґрунтування проблеми управління якістю освіти дає підстави
для виявлення основних критеріїв та показників якості шкільної освіти.
Зокрема, критерії складають такі блоки: інформаційне забезпечення і
міжнародне співробітництво, матеріально-технічне забезпечення,
педагогічні кадри, керівні кадри, навчально-виховний процес, підготовка
дошкільників до навчання в школі, науково-методична робота.

Основними показниками виявлені:

Перший блок. Підготовка дошкільників до навчання в школі:

наступність та перспективність у роботі між дошкільною та початковою
ланками;

освітній рівень вихователів старших груп;

аналіз звукомови дітей п’ятирічного віку;

система роботи ДНЗ та ЗНЗ. Спільні заходи;

робота ДНЗ з батьками щодо підготовки дітей до школи;

Другий блок. Навчальний процес:

спеціалізація загальноосвітніх навчальних закладів району;

вплив стану здоров’я учнів на якість знань;

ефективність використання варіативної складової навчальних планів;

наступність у навчанні учнів 1-х, 5-х, 10-х класів;

система вибору профільного навчання;

забезпечення умов самоосвітнього процесу (бібліотечно-інформаційні
ресурси).

Третій блок. Навчально-виховний процес:

робота учнівського самоврядування та її вплив на якість освіти;

робота класних керівників по формуванню толерантних відносин у класних
колективах, залучення до цього батьків;

захист прав учнів;

співпраця з громадськими організаціями, благодійними фондами,
піклувальними радами щодо поглиблення знань, розширення світогляду
школярів;

екологічне виховання в навчальних закладах як засіб формування
екологічної культури школярів;

організація занять із дітьми, віднесеними до спеціальної медичної групи,
як спосіб реабілітації здоров’я школярів;

роль позашкільного навчального закладу в розвитку здібностей дитини та
поглибленні знань з основ наук.

Четвертий блок. Науково-методична робота:

система роботи з обдарованими учнями (пошуково-дослідницька діяльність
учнів, участь школярів в олімпіадах, МАН);

дослідницька діяльність учителів та учнів (авторські програми, статті,
методичні розробки; використання творчого потенціалу вчителів-науковців
у розвитку ЗНЗ та освіти району);

робота з громадськістю (співпраця з науковими установами, ВНЗ).

П’ятий блок. Педагогічні кадри:

орієнтація учнівської молоді на педагогічну професію;

залучення студентів ВНЗ до роботи в навчальних закладах;

зв’язок РУО та керівників навчальних закладів з педагогічними вузами;

кількісна та якісна характеристика педагогічних кадрів;

вивчення результатів соціальної підтримки вчителів;

здійснення морального стимулювання педагогічних працівників.

Шостий блок. Керівні кадри:

кількісна та якісна характеристика керівних кадрів;

ефективність роботи районної «Школи резерву заступників директорів ЗНЗ».

Сьомий блок. Інформаційне забезпечення та міжнародне співробітництво:

забезпечення комп’ютерною технікою та її використання під час
навчального процесу та в позаурочний час;

наявність Інтернету в закладах освіти та його використання в
навчально-виховному процесі;

впровадження новітніх Інтернет-технологій у навчально-виховному процесі,
використання мультимедійних комплексів для навчання;

рівень володіння комп’ютерною технікою адміністрацією навчальних
закладів та районними управліннями освіти, використання комп’ютерів у
роботі;

формування іміджу навчального закладу через засоби масової інформації.

Восьмий блок. Матеріально-технічне забезпечення:

дотримання санітарно-гігієнічного режиму в навчальному закладі;

стан меблів;

стан території.

Результати даних щодо впливу здоров’я учнів на якість їхнього знання (на
основі перевірки діяльності загальноосвітніх навчальних закладів
Святошинського району та ролі районного управління освіти щодо
забезпечення якості шкільної освіти) свідчать, що медичне забезпечення
навчальних закладів району здійснюється спільно з районними управліннями
освіти та охорони здоров’я. З цією метод розроблена програма «Школа
здоров’я», передбачені спільні заходи зі зміцнення здоров’я школярів,
дотримання санітарно-гігієнічних умов навчально-виховного процесу,
проведення в навчальних закладах району роботи з профілактики різних
захворювань. Так, передбачено відремонтувати сім медичних кабінетів (10
000 грн.), придбати медичне обладнання та медикаменти на суму 114 400
грн.

Відповідно до Державних санітарних правил і норм облаштування, утримання
загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного
процесу, у закладах освіти району проводяться профілактичні медичні
огляди дітей, основна мета полягає в обстеженні стану здоров’я учнів,
виявленні дітей із хронічними захворюваннями, забезпеченні своєчасного
лікування та оздоровлення. Так, незважаючи на несвоєчасний диспансерний
облік і лікування, у 2003 році було оглянуто 11 988 учнів (97 % від
загальної кількості учнів, які підлягають обстеженню), на диспансерний
облік взято 3 981 дітей (33,2 %).

Проведений медичний огляд показав (Таблиця 1), що лише 37 % дітей мають
І групу здоров’я. Відсоток здорових дітей знижується у 5-9-х класах у
порівнянні з початковою школою і збільшується у 10-11-х. Учнів ІІ групи
здоров’я, які мають функціональні відхилення – 50,5 %, у початковій
школі – 52,1 %, у 10-11-х класах – 48 %. Натомість зростає відсоток
хворих дітей на кінець навчання у школі: у початковій школі – 10,5 %, у
старшій – 14,5 %.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020