Історія становлення географічної думки у Київському університеті
Географічна наукова думка в Київському університеті має досить давню
історію. Незважаючи на те, що власне географічний факультет як окрему
функціональну одиницю було засновано лише в 1944 році, проведення
теоретичних і прикладних наукових досліджень розпочалось ще з перших
років існування університету. Тоді на фізико–математичному відділі
філософського факультету було створено кафедру фізики і фізичної
географії (з 1891 р. кафедра фізичної географії – завідувач – професор
П.І. Броунов), головними напрямами роботи якої стали метеорологія і
кліматологія, фізична географія, геодезія та геоморфологія [3].
Слід зауважити, що географічні наукові дослідження у Київському
університеті на той час були несистемними і подрібненими між багатьма
науковими групами, кабінетами і товариствами. Так, робота з окремих
галузевих напрямків фізичної географії проводилась в Київській спілці
натуралістів, фізичному кабінеті та метеорологічній обсерваторії, а
також в мінералогічному, зоологічному та ботанічному кабінетах. У
більшості випадків, географічні дослідження в цих установах проходили у
нерозривному зв’язку із суміжними науковими дисциплінами (фізикою,
геологією, біологією, ботанікою) і були універсальними. Проте, в
університеті виконувались і комплексні фізико- та економіко-географічні
дослідження в Комісії з опису губерній Київського навчального округу
(1851–1864 рр.) [1]. На основі збору та узагальнення матеріалів
експедиційних досліджень природного середовища, населення та
господарства Київщини, члени комісії підготували детальний географічний
нарис досліджуваної території та висвітлили всі головні аспекти її
розвитку і функціонування.
Для висвітлення особливостей становлення географічної науки у
Київському університеті розглянемо детальніше роботу комісій та
кабінетів галузевих географічних досліджень з 1834 року до кінця 19 ст.
[2].
Комісія з опису губерній Київського навчального округу працювала в
Київському університеті з 1851 до 1864 року. Причиною виникнення комісії
слугувала пожвавлена наукова діяльність членів університету (Р. Е.
Траутфеттера, К. Ф. Кеслера, К. М. Феофілактова, А. С. Роговича) з
дослідження Південно-західного краю Російської Імперії в
природничо-географічному та історичному відношенні. В 1849 році
професори Кеслер та Феофілактов провели масштабні експедиційні
дослідження в окрузі, а в другій половині 1850 року до видавничого
комітету університету від них надійшли інформаційні матеріали із
зоології, ботаніки та геології краю.
Ці дослідження були усіляко підтримані генерал-губернатором та
управляючим Київським навчальним округом Д. Г. Бібіковим, який „виявив
бажання мати відомості про те, якою мірою досліджена найближча до
Київського університету місцевість”. З даних звіту, що був наданий
генерал-губернатору Радою університету і включав в себе вказівки на
літературні джерела з дослідження Південно-Західного краю, стало відомо,
що Київський навчальний округ, у складі трьох губерній (Київської,
Подільської та Волинської), вже детально досліджено в попередні роки,
однак такі дослідження не слід вважати закінченими та достатніми.
Спираючись на матеріали звіту, з метою продовження досліджень, 21 лютого
1851 року за розпорядженням Імператора Миколи Першого і було засновано
Комісію.
Перед Комісією було поставлено завдання доповнити існуючі відомості про
Київський навчальний округ новими даними, привести ці відомості в
систему та видати їх у вигляді збірника чи наукової монографії. За
спільним рішенням Ради університету, його окремих професорів та
генерал-губернатора Д. Г. Бібікова опис губерній Київського округу
повинен був здійснюватись в географічному, статистичному та історичному
відношеннях (І. В. Вернадський, П. В. Павлов, О. І.
Ставровський),сільськогосподарському (І. Ф. Якубовський), технологічному
(А. Н. Тихомандрицький) та фізико-географічному (Р. Е. Траутфеттер, К.
Ф. Кеслер, К. М. Феофілактов). Таким чином, в Київському університеті
вперше розпочались комплексні географічні дослідження території, на
основі опису її природних умов і ресурсів, історичних і демографічних
аспектів розвитку, а також вивчення промисловості та сільського
господарства, що базувалося на глибокому статистичному аналізі
матеріалів.
На першому ж засіданні Комісії її діяльність була розподілена за
наступними відділеннями: географічним, природничо-історичним,
промисловим та статистичним. До кінця 1851 року Комісія налічувала 39
дійсних членів, 60 поважних членів, 16 співробітників, а через 10 років
– у 1861 р. – 91 дійсних членів, 69 поважних членів та 40
співробітників.
Робота Комісії велась пожвавленими темпами. Лише за період з 1851 до
1854 рр. нею було видано три томи “Праць комісії з опису губерній
Київського навчального округу”. Ця робота містила в собі унікальні
статистичні та фактографічні дані з природи, історії, господарства та
населення краю. Вона мала елементи математико-статистичного аналізу та
була виконана переважно в географічному та географо-історичному стилі.
В 1853 р. виникло питання про злиття Комісії з Російським Географічним
товариством. Віце-голова Російського Географічного товариства М. Н.
Муравйов виявив бажання пов’язати діяльність Комісії з головними
завданнями своєї організації, оскільки він вбачав в ній високий науковий
рівень географічного осмислення матеріалів. На підставі клопотання
членів Комісії та Товариства було підготовлено проект злиття двох
організацій, за яким перша отримала б назву “Відділ Російського
Географічного товариства” із збереженням попереднього кола наукової
діяльності, складу та внутрішнього розпорядку. Проте, міністр народної
освіти Російської імперії не підтримав цей проект, зауваживши, що
різниця підпорядкування не заважає плідній науковій співпраці
організацій.
До десятиріччя з дня заснування Комісії її членами було підбито певні
підсумки наукової діяльності. На засіданні Вченої Ради від 19 листопада
1860 року було, зокрема, зазначено: „Десятирічний досвід роботи показав,
що… сама мета Комісії має переважно теоретичний, науковий характер і
позбавляє її можливості сприяти практичним інтересам краю. Між тим, в
результаті очікуваного перетворення в землеробному побуті, появи
агрономічних товариств і розвитку господарської діяльності, виникло
багато нових потреб, які потребують їх задоволення.” До таких потреб,
які могли бути вирішені за допомогою наукових досліджень Комісії, були
віднесені: 1) заснування агрономічного інституту, 2) заснування вченого
сільськогосподарського комітету, 3) облаштування центрального сховища
машин та обладнання, 4) полегшення відносин між поміщиками сусідніх
губерній. Слід зазначити, що робота Комісії в цих напрямках активно
просувалась.
Таким чином, в наукових працях Комісії ще з 1860 року були закладені
основи комплексного реґіонального розвитку на основі об’єднання зусиль
та посилення взаємовідносин декількох губерній у промисловому та
сільськогосподарському відношенні, а також обґрунтовувалось створення
науково-дослідної та інженерно-інфраструктурної бази розвитку
господарства території. Комісією були закладені підвалини прикладних
географічних досліджень, засновані на потужних теоретичних
узагальненнях.
Поступово діяльність Комісії вщухала і 18 березня 1864 р. було
оголошено про її ліквідацію. Проте, матеріали її діяльності наклали свій
відбиток на розвиток географічної думки в Київському університеті та
сформували передумови для подальших теоретичних та практичних фізико- та
економіко-географічних досліджень.
Діяльність Комісії з опису губерній Київського навчального округу не
була забута. Через п’ять років після припинення її діяльності, 29
березня 1869 р., в університеті було створено Київську спілку
Натуралістів.
Ця спілка була заснована проф. К. М. Феофілактовим, І. Г. Борщовим, М.
О. Хржонщевським, О. О. Ковалевським, М. П. Авенаріусом та М. О. Бунґе і
налічувала спочатку всього 22 члени-засновники. Однак, наприкінці 80-х
років 19 сторіччя до складу спілки вже входило понад 106 членів, у тому
числі 10 почесних, 90 дійсних та 6 співробітників. За свідченням Ради
Спілки, в її роботі брали посильну участь як студенти університету так і
сторонні люди. При доволі незначному контингенті наявних сил Спілки,
подрібнення її членів на окремі наукові групи не відбувалось, тому воно
цілком займалось тими дослідженнями, що були передбачені її статутом.
По-перше, до кола наукових інтересів Спілки входили усесторонні
природничо-географічні та історичні дослідження місцевого краю, які не
обмежувались лише Київським навчальним округом. Для подібних досліджень
Київська спілка натуралістів щорічно відправляла у відрядження деяких
своїх членів в окремі землі Південно-Західної частини Російської Імперії
з метою проведення спеціальних досліджень, започаткованих попередніми
зусиллями Комісії з опису губерній, і для ліквідації прогалин в
природного-історичному вивченні цього краю. З фізико-географічного
погляду, найбільш привабливим реґіоном дослідження стало узбережжя
Чорного моря, на якому Спілка займалась детальним вивченням морської і
узбережної фауни. З цією метою були надані відрядження Н. В. Борецькому,
В. К. Совінському, М. О. Корчаґіну та іншим вченим. Не менш цікавими
стали дослідження різних місцевостей Київського навчального округу.
Проте, на цей раз дослідження його території набирають все більше
галузевого характеру і присвячені переважно фізичній географії краю,
зокрема геології та ботаніці. Вагомий внесок у галузеві дослідження
реґіону внесли Ришаві, Плутенко, Тимофєєв, Мошинський, Совінський (флора
нижчих рослин), В.В. Монтрезор та І.Ф. Шмальгаузен (флора вищих
квіткових рослин), Блюмель, Ставровський, Армашевський, К. М.
Феофілактов (геологія та мінералогія), а також О. С. Рогович та О. Д.
Карицький (палеонтологія).
H
J
H
ри з математики, чистих і прикладних природничих наук, медицини і
ветеринарії”, який згодом став головним науковим виданням природничого
напрямку Південно-Західної частини Російської імперії .
По-третє, завдяки обміну своїми виданнями із різними вченими
товариствами, редакціями, земськими управами та статистичними
комітетами, а також завдяки пожертвам багатьох осіб та організацій,
Київська спілка натуралістів встигла за часи свого існування скласти
бібліотеку, що мала досить повну збірку російських періодичних видань
присвячених природничим наукам та географії: станом на 1884 рік в ній
налічувалось 159 назв періодичних видань, 11 назв зібрань статистичних
комітетів та 871 назва окремих творів. Для поширення
природного-географічної освіти серед широкої публіки Київська спілка
натуралістів проводила щорічні громадські читання з природничих наук.
І, нарешті, Спілка натуралістів, продовжуючи традиції попередньої
Комісії, проводила комплексні прикладні дослідження господарства
Київського наукового округу, зокрема в галузі розробки і використання
природних ресурсів, корисних копалин, а також в ділянці
сільськогосподарської діяльності. З метою розв’язання
сільськогосподарських проблем краю Спілка взяла участь у проведенні в
Києві, восени 1872 року ІІІ з’їзду сільських господарів, асигнувавши на
нього понад 300 руб. зі своїх ресурсів. Крім того, за ініціативою Спілки
була створена розпорядча комісія з’їзду, що складалась з її членів та
відомих місцевих сільських господарів. При Київській спілці було також
створено особливий комітет з бджільництва (1876 р.), який займався
дослідженнями на окремій науково-дослідній пасіці та створив наукову
школу.
Таким чином, незважаючи на велику увагу Київської спілки натуралістів
до галузевих природничих досліджень (з ботаніки, зоології, геології та
палеонтології), її діяльність в цілому мала комплексний науковий
характер, характерні риси географізму та була тісно пов’язана з
практикою. В рамках реалізації практичних завдань Спілки, активно
проводились як фізико- так і економіко-географічні дослідження, проте
останні мали несистемний та непрофільний характер і визначались
незначним інтересом та зусиллями. Наукові дослідження спілки
натуралістів започаткували комплексне вивчення природних ландшафтів
Київщини, Поділля, Волині, а також Причорноморського реґіону. На їх
основі виконувались подальші дослідження території України науковими
географічними установами Київського університету.
Географічні дослідження природничого напрямку при Київському
університеті активно проводив Фізичний кабінет (заснований в 1834 році)
та Метеорологічна обсерваторія. Ідея її створення зародилась давно,
відразу після заснування Кабінету, однак брак приладів і обладнання
заважав її втіленню. За свідченнями проф. М. П. Авенаріуса, фізичний
кабінет відразу ж після свого заснування розпочав збір та наладку різних
фізичних приладів. Проте лише через 22 роки (у 1856 р.) при проф. Кнорре
була створена відповідна установа спостереження за природнокліматичними
умовами, яка отримала назву Метеорологічна обсерваторія. В ній відразу
розпочались спостереження за атмосферним тиском, температурою і
вологістю повітря, напрямами і силою вітру, кількістю атмосферних
опадів. При проф. Тализіні (з 1863 р.) ці спостереження стали щомісячно
друкувати в „Університетських відомостях”. Згодом (при М. П. Авенаріусі,
1884 р.) метеорологічні дослідження були доповнені спостереженнями за
температурою ґрунту та кількістю випаровувань в атмосферу.
Спостерігачами в обсерваторії завжди були студенти фізико-математичного
факультету, які за ці дослідження отримували невелику нагороду (не
більше 50 руб. на рік) та користувались університетськими квартирами в
будинку обсерваторії. За результатами їх досліджень опубліковані
численні наукові статті та збірки статистичних матеріалів в
„Університетських відомостях”.
Діяльність обсерваторії започаткувала традиції гідрометеорологічних
спостережень, що проводяться в університеті й зараз на кафедрі
метеорології і кліматології. Збірки даних про стан погодних умов в
минулому використовуються і до цього часу для довгострокових прогнозів
зміни клімату в м. Києві та його околицях.
Мінералогічний кабінет було створено при Київському університеті
відразу ж з початку його заснування (1853 р.). До Києва були перевезені
всі мінерали та гірські породи з Мінералогічного кабінету Кременецького
ліцею, закритого в 1831 році у зв’язку із польським повстанням на
Тернопільщині. Професор ліцею С. Ф. Зєнович, призначений професором
Київського університету, очолив роботу Кабінету. Його колекція
складалась з власне мінералогічного, геогностичного та палеонтологічного
відділів, частина предметів яких частково була подарована різними
особами на науковцями, зокрема гр. Валицьким, а частина зібрана на
місцевій території. За часів завідування кабінетом проф. Зєновичем
Кабінет збагатився придбанням систематичної геологічної колекції з
Гайдельберга і став налічувати 19362 предмети вартістю в 28000 руб.
асигнаціями. Проф. Е. К. Гофман, який став професором мінералогії після
Зєновича (1837 р.), провів систематизацію та інвентаризацію колекції
мінералів, позбувшись дублікатів та зайвих порід, які не відповідали
науковим вимогам. За час його роботи, мінералогічний кабінет збагатився
систематичною колекцією мінералів від проф. Кеммерера з С.-Петербурга. В
1842 році завідувачем Кабінету став Р. Е. Траутфеттер. Ним було
приведено до порядку унікальну колекцію мінералів, що були привезені з
колишньої Віленської медико-хірургічної академії і складалась з
дорогоцінних каменів, зразків гірських порід та скам’янілостей.
З 1846 року Мінералогічний кабінет став очолювати проф. К. М.
Феофілактов. До його призначення Кабінет володів досить неповними
колекціями мінералів та науково-навчальних матеріалів. Перш за все це
стосувалось майже повної відсутності палеонтологічних предметів та
наукових творів з мінералогії та геології. Виходячи з даної ситуації,
проф. Феофілактов протягом всього часу завідування кабінетом надавав
найбільшу перевагу придбанню палеонтологічних колекцій мінералів тих
епох, утворення яких поширені в губерніях Київського навчального округу.
Разом з цим, формувалась і наукова бібліотека Кабінету та університету
загалом. Проф. Феофілактову вдалось за майже 40 років наукової праці (з
1846 по 1884 рр.) зібрати солідну колекцію мінералів третинного,
крейдового, юрського та силурійського періодів. За даними щорічного
звіту за 1883 рік, в Мінералогічному кабінеті Київського університету
числилось: 27428 мінералів та окаменілостей (з них 13128
палеонтологічних, 7000 геогностичних та 7300 мінералогічних), 86
приладів та інструментів з кристалофізики та мінералогічної хімії, 37
геогностичних карт та 331 наукова книга. З цього часу Кабінет більше
займається науковою роботою, передусім геологічними та палеонтологічними
дослідженнями. Окрім головної його функції, що полягала у збиранні та
систематизації колекції мінералів, проводяться численні експедиційні
дослідження з вивчення геологічних умов залягання гірських порід,
численних відслонень та виходів кристалічного фундаменту на Київщині.
Закладаються основи наукового розуміння геологічних процесів минулих
епох та досліджуються сучасні форми рельєфу. Створення мінералогічного
кабінету поклало початок систематичним науковим дослідженням з геології,
геоморфології, мінералогії та палеогеографії в Київському університеті.
Зоологічний та ботанічний кабінети були створені при Київському
університеті з часів його заснування на основі колекції колишнього
Волинського ліцею. Переважно їх діяльність пов’язана із розвитком
біологічних та медичних наук в університеті, однак географічний напрямок
все ж таки залишається досить відчутним.
Після першого завідувача зоологічним кабінетом проф. А. Ф. фон
Міддендорфа, новий його голова К. Ф. Кеслер (1843 р.) створив наукову
групу, головним завданням якої стало дослідження фауни Київського
навчального округу. У подальшому, при інших керівниках Кабінету, його
експонати були доповнені колекціями фауни з Санкт-Петербургу,
Архіпелагу, Чорного, Середземного і Червоного морів. Проф. О. М.
Паульсоном у 1876 році розпочато, а проф. Н. В. Борецьким у 1877 році
продовжено систематизацію колекції не лише за видовим біологічним, але й
за географічним принципом, що стало початком біогеографічних досліджень.
Цьому сприяло також заснування Зоологічної лабораторії (приблизно 1865
р.), в якій вдалось зібрати наукову літературу та фауністичні
класифікатори, за допомогою яких подібні дослідження стали можливими.
Флористична колекція Київського університету розміщувалась у
Ботанічному кабінеті та налічувала, за часів проф. І. Ф. Шмальгаузена
(1880 рр.) понад 18000 видів рослин, не включаючи колекцій, що були
успадковані від Віленської академії. Однак, найбільш істотним надбанням
Кабінету стала наукова бібліотека, яка веде свою історію з 1842 року та
містила на той час понад 1000 томів ботанічних класифікаторів,
періодичних видань та іншої літератури. Створення Ботанічного кабінету
стало основою подальшої систематизації наукових досліджень та розвитку
географічних дисциплін в царині біологічних наук.
Таким чином, в Київському університеті були закладені основи цілісної
географічної науки, що отримали розвиток в подальших дослідженнях.
Література:
1. Киев и университет Св. Владимира при Императоре Николае І. – К.: Изд.
университета Св. Владимира, типография С. В. Кульженко, 1896. – 101 с.
2. Историко-статистические записки об учебных и учебно-вспомогательных
учреждениях Императорского университета Св. Владимира (1834–1884). Под.
ред. проф. В. С. Иконникова. – К.: Типография Императорского университет
Св. Владимира, 1884. – 416 с.
3. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Москва:
Типолитография Ефрона, 1895.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
