Історія географічного та соціально-економічного вивчення поняття
“трудовий потенціал”
Реформування економіки України у напрямку до ринкової робить надзвичайно
актуальним питання сутності трудового потенціалу, проблему його
формування та використання, формування і вдосконалення механізмів ринку
праці.
Для наукового обґрунтування визначення сутності, формування та
використання трудового потенціалу особливо важливою стає розробка
теоретичних і методичних положень його дослідження. До певної міри ці
питання відображені в науковій літературі.
Категорія “трудовий потенціал” почала утверджуватися в
соціально-економічній та географічній літературі порівняно недавно. Її
виникнення і відносну популярність пояснюють об’єктивними обставинами,
що склалися у зв’язку з гострою потребою переведення економіки на шлях
інтенсивного розвитку та якісними змінами в системі використання живої
праці. Тому поряд із поняттям “трудові ресурси”, що містило в собі
кількісну визначеність, почало вживатися поняття “трудовий потенціал”.
Причому різні автори вкладали у нього неоднаковий зміст, але всі
виходили з визначення сутності трудових ресурсів.
В науковій літературі склалися різні підходи до визначення сутності
трудового потенціалу. Одні автори (Маслова І., Котляр А., Іванова Р.,
Пирожков С. та ін.) розглядають трудовий потенціал як узагальнюючу
характеристику міри (кількості) та якості сукупних можливостей до праці
працездатного населення по участі в суспільній діяльності, інші
(Коров’яківська Н., Скаржинський М. та ін.) — зводять трудовий потенціал
до потенціалу самої праці, зв’язуючи його з сукупним робітником. Залежно
від умов аналізу проблеми, обсягу дослідження можна, на нашу думку,
підтримати наведені підходи.
Які ж критеріальні ознаки сутності та змісту трудового потенціалу, його
якості і кількості? Абсолютна більшість авторів, які займаються
дослідженням проблеми трудових ресурсів, під трудовим потенціалом
розуміють сукупну здатність до праці як форму прояву особистого і
людського фактора, максимально можливу міру праці, якою володіє
суспільство на даному етапі розвитку.
М. Скаржинський розглядає трудовий потенціал як одну з форм особистого
фактора, який, на його думку, проходить в своєму русі ряд дослідницьких
стадій: ресурсну, факторну (яка залежить від умов виробництва) й
виробничу. Він підкреслює, що “виробнича здатність особистого фактора,
яка виражена через потенційно можливий кінцевий результат, набуває
економічну форму трудового потенціалу. Такий методологічний підхід
правомірний тільки для визначення трудового потенціалу матеріального
виробництва і не охоплює всього змісту поняття.
Н. Коров’яківська справедливо підмітила, що особистий фактор є свого
роду специфічним виробничим ресурсом, в той час як сукупний робітник –
умовою здійснення суспільного виробництва. Вона підкреслює, що виявом
сучасного розуміння ролі людини в економіці як активного суб’єкта,
вирішальної сили суспільного прогресу стало поняття “людський фактор”.
Уявляється, що трудовий потенціал характеризує трудові можливості
людського фактору в єдності економічного і соціального аспектів.
Вихідною структуроформуючою одиницею аналізу трудового потенціалу є
особистий трудовий потенціал, що утворює основу формування трудових
потенціалів вищих структурних умов, а мірою прояву – суспільна
діяльність.
Аналіз поняття “трудовий потенціал” як форми прояву людського фактора
дозволяє в комплексі розглянути сукупність його соціально-економічних,
професійно-технічних, організаційно-управлінських і психофізіологічних
можливостей, визначити систему показників кількості та якості трудового
потенціалу, провести аналіз на макро- і мікрорівнях, по вертикалі та
його горизонталі, вияснити коло економічних відносин, що виникають в
процесі формування і використання людського фактора. Такий підхід дає
можливість також визначити сутність трудового потенціалу як поняття, що
відображає соціально-економічні відношення, які виникають на всіх
стадіях руху людського фактора: від формування ресурсів праці до повної
реалізації трудових потенцій окремого або сукупного робітника в процесі
суспільної діяльності.
Одні дослідники зводять поняття трудового потенціалу до трудових
ресурсів; інші розуміють його розширено, тобто пов’язують трудові
ресурси з засобами виробництва, а також з організацією особистісних і
матеріально-речових елементів продуктивних сил. Так, Г. Сергеєва і Л.
Чижова вважають трудовий потенціал ресурсами праці, якими володіє
суспільство; чисельність працездатного населення та його якісні
характеристики (стать, вік, освіта, професійна підготовка, кваліфікація
тощо) визначають реальне значення “трудового потенціалу”. По суті, цієї
точки зору притримується М. Гольдін, який пише, що кількісні
характеристики трудового потенціалу визначаються чисельністю трудових
ресурсів. Подібних визначень трудового потенціалу є чимало. В них
фактично трудовий потенціал ототожнюється з трудовими ресурсами.
Можна було б навести й інші визначення трудового потенціалу, що
побутували на початку 80-х років ХХ століття і були властивими
московській науковій школі. Як правило, дослідники трудових ресурсів і
зайнятості під трудовим потенціалом розуміли ті самі трудові ресурси з
більшою або меншою конкретизацією їх якісних параметрів. Загалом, під
трудовим потенціалом розуміли важливий елемент продуктивних сил.
Слід зазначити, що впродовж останніх десятиліть на лідерство в
економічній науці претендували московські вчені, в тому числі й у
тлумаченні сутності трудового потенціалу. В Україні склалися, головним
чином, три осередки дослідження проблем трудових ресурсів і зайнятості —
Київський, Львівський і Харківський, яким не є притаманною єдність
поглядів стосовно сутності трудового потенціалу. Так, серед київських
дослідників намітилися три позиції у розумінні сутності трудового
потенціалу: трудоресурсна, політекономічна і демографічна. Першу
відстоює В. Онікієнко, який вважає, що трудовий потенціал — це
сукупність працездатного населення, яке має відповідну
професійно-кваліфікаційну підготовку, застосовує працю у господарстві з
урахуванням його технологічної та технічної оснащеності. В.
Врублевський, Б. Сухаревський при визначенні трудового потенціалу
акцентують увагу на зв’язку трудових ресурсів із засобами виробництва.
Так, В. Врублевський вважає, що визначення трудового потенціалу лише, як
маси праці, що знаходиться в розпорядженні суспільства, досить спрощене.
Він відстоював політекономічні погляди на трудовий потенціал, розуміючи
під ним сукупного працівника в його єдності з продуктивними силами. Б.
Сухаревський в систему трудового потенціалу включає населення і
зайнятість, освітній рівень, зміст праці, технічне озброєння праці,
продуктивність праці.
Демографічний підхід до оцінки трудового потенціалу представлений у
дослідженнях київських науковців. Вперше цей погляд виклав І. Лукінов у
публікації про зв’язок між відображенням і використанням трудового
потенціалу, де акцентувались роль і місце окремих поколінь у
функціонуванні трудового потенціалу.
Вказані напрямки досліджень трудового потенціалу спиралися на вікові,
демографічні, професійні та інші ознаки трудових ресурсів, пов’язаних з
їх біологічною основою. Виробничо-трудовий, біологічно-демографічний
підхід був переважаючим, що було даниною традиції, яка склалася під
впливом матеріалістичних детермінацій і тоталітарно-бюрократичного
режиму використання людських ресурсів у господарських процесах. Однак,
ще були спроби вийти на загальнолюдські показники і критерії трудового
потенціалу, розглянути його сутність і основні складові через призму
всієї системи суспільних відносин, у тому числі взаємодію людини і
навколишнього природного середовища.
??+?хнічного прогресу і системи відносин, пов’язаних з участю в процесі
праці і суспільної діяльності.
Заслуговують на увагу дослідження львівських вчених, які розглядають
трудовий потенціал як можливості, які можуть бути мобілізовані та
приведені до дії у процесі праці і, які визначають фізичні межі
трудового потенціалу на будь-якому рівні.
Оскільки трудовий потенціал людини є частиною його потенціалу як
особистості, то по відношенню до індивідуму трудовий потенціал – це
частина потенціалу людини, яка формується на основі природних
здібностей, освіти, виховання і життєвого досвіду [3].
Із визначень трудового потенціалу нами виділено визначення демографів,
які зводять його до тривалості працездатного періоду в житті людини. На
наш погляд, основним є економічний зміст трудового потенціалу, тому
спроби ототожнювати трудовий потенціал з трудовими ресурсами або
інтерпретувати його лише, як один з елементів продуктивних сил не мають
підстав.
Становлення ринкових відносин не лише не знизило значущості категорії
“трудовий потенціал”, а, навпаки, вимагає поглибленого її дослідження з
урахуванням сучасних соціально-економічних перетворень. Необхідність
реалізації нових принципів управління економічними процесами відкривають
актуальність й перспективність розвитку останньої. Вона дає змогу на
територіальному рівні перейти від безпосереднього управління трудовими
ресурсами до регулювання соціально-економічного середовища руху робочої
сили, а на галузевому — загалом до стратегічного управління трудовим
потенціалом і ефективним його використанням у певних виробничих умовах
зокрема.
Дослідження трудового потенціалу за умов ринкових відносин не може
обмежуватись лише статево-віковою структурою, тривалістю життя,
загальноосвітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем населення тощо.
Він визначається також і тими резервами живої праці, що можуть бути
використані за умов певних відносин власності, форм господарювання,
існуючої системи мотивації праці. Через це варто перейти від статичної
моделі розгляду трудового потенціалу як сукупності ресурсів і резервів
живої праці до динамічної, тобто як здатності та можливості досягнення
ним встановлених цілей. Останнє зумовлює необхідність приділити увагу не
лише відтворенню окремих складових трудового потенціалу, а й рівню їх
внутрішньої системної взаємодії, а також взаємодії зі своїм мікро- та
макросередовищем для одержання результатів функціонування.
Головна специфіка сутності трудового потенціалу полягає у тому, що під
впливом постійних змін суспільних форм і видів праці поступово
розвивається людський фактор, підвищуються якісні характеристики робочої
сили. Це, в свою чергу, має зворотний вплив на виробництво і зумовлює
необхідність якісного оновлення форм його організації. При цьому останні
супроводжуються тим, що індивіди, по-перше, як носії здатності до праці,
по-друге, як, учасники процесу праці загалом, по-третє, як члени
суспільства, вступають з цього приводу в певні відносини, які становлять
основний зміст трудового потенціалу як соціально-економічної категорії.
Отже, трудовий потенціал є домінантною формою реалізації людського
фактора. Такі категорії як населення, трудові ресурси, робоча сила
виступають конкретними носіями останнього на певних стадіях його
відтворення.
На стадії формування трудовий потенціал виявляє себе як населення й
трудові ресурси. На стадії розподілу й використання він відбивається як
потенційна і реальна робоча сила. Одначе, на відміну від попередніх
категорій, трудовий потенціал характеризує також умови, за яких
відбувається і є можливою його реалізація.
Загалом різноманітність прояву категорії “трудовий потенціал” свідчить
про багатогранність сутності поняття “потенціал”, без з’ясування якого
неможливо достеменно визначити природу якості трудового потенціалу.
Проблему відтворення населення, й особливо його працездатної частини,
віднесено до загальнодержавних. Підтвердженням цього є Указ Президента
“Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період
до 2010 року” від 03.08.99р. №958/99. В ньому відсутнє поняття “трудові
ресурси”, а визначення категорії “трудовий потенціал” об’єктивно
відображає ситуацію на ринку праці в умовах переходу до ринкових
відносин. Відповідно до “Основних напрямів…”, трудовий потенціал
визначається як “сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за
наявністю окремих ознак (стан здоров’я, психолого-фізіологічні
особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні,
соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір проводити трудову
діяльність” [1]. Однак, це визначення є дещо спрощене, не зовсім точне.
На нашу думку, віднесення до трудового потенціалу осіб тільки
працездатного віку дещо звужує його обсяги, бо при цьому не враховують
осіб пенсійного віку, які можуть працювати. Крім того, зайнятість осіб
пенсійного віку зумовлена ще й об’єктивними обставинами (низькі доходи
окремих верств населення змушують працювати навіть тих, хто перебуває на
пенсії). Тому доцільним було б до трудового потенціалу відносити не осіб
працездатного віку, а працездатних осіб.
Виходячи з наведених визначень поняття, характеристики його кількісних
та якісних параметрів, під трудовим потенціалом ми розуміємо ті
можливості (демографічні, соціальні, духовні) працездатного населення,
які можуть бути реалізовані і приведені до дій в умовах певного рівня
розвитку продуктивних сил суспільства та науково-технічного прогресу.
Література:
1. Указ Президента України “Про основні напрямки розвитку трудового
потенціалу в Україні на період до 2010 року”. Київ, 03.08.99 р. N
958/99.
2. Врублевский В.К. Развитой социализм: труд и НТР (очерки теории
труда). Москва: Наука, 1984.
3. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. Москва:
Издательская группа НОРМА – ИНФРА * М, 1998.
4. Гольдин М.И. Актуальные проблемы развития трудового потенциала
общества зрелого социализма // Вопросы философии. 1982. N 5.
5. Долишний М.И. Качество трудового потенциала (социально-экономический
аспект). К.: Наукова думка, 1986.
6. Долішній М.І., Злупко С.М., Токарський Т.Б. Трудовий потенціал,
зайнятість і ринок праці. Львів, 1997.
7. Коровяковская Н.В. Совокупный работник социалистического общества. –
Москва: Экономика, 1987. – С. 42.
8. Костаков В., Попов А. Интенсификация использования трудового
потенциала // Социалистический труд. 1982. N 7.
9. Левченко О. Якість трудового потенціалу як визначальна умова
конкурентоспроможності робочої сили // Україна: аспекти праці. 1999. N
6.
10. Лукинов И.И. Некоторые проблемы воспроизводства и использования
трудового потенциала // Социалистический труд. 1981. N 8.
11. Маслова И. Трудовой потенциал: методические вопросы
социально-экономической характеристики // Тезисы докладов Всесоюзной
научно-практической конференции “Трудовой потенциал советского
общества”. Т. 2, Ч. 1. Москва, 1987.
12. Пирожков С.И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. К.:
Наукова думка, 1992.
13. Сергеева Г.П., Чижова Л.С. Эффективное использование трудового
потенциала. Москва: Знание // Новое в жизни, науке, технике. 1987. N 7.
14. Скаржинский М.И., Баландин И.Ю., Попов А.И. Трудовой потенциал
социалистического общества. Москва: Экономика, 1987.
15. Соціально-трудовий потенціал: теорія і практика. Частина 1 / За ред.
Долішнього М.І., Злупка С.М. К.: Наукова думка, 1994.
16. Трудовий потенціал: зайнятість, теоретичні основи та регіональні
особливості / Долішній М.І., Злупко С.М. та інші. Ужгород: Карпати,
1997.
17. Трудовой потенциал Украинской ССР. К.: Наукова думка, 1982.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
