І.Франко у дослідженнях Ю.Бойка-Блохина
Видатний славіст Юрій Бойко-Блохин належить до тих літературознавців
діаспори, які прагнули піднести українську літературу на якісно новий
рівень, відкрити світові її шедеври. Але його літературознавчий доробок
дійшов до читача в Україні лише після проголошення нашою державою
незалежності.
Зазначимо, що вагоме місце у доробку вченого займають праці, присвячені
таким класикам національної літератури як Т.Шевченко, І.Франко, Леся
Українка.
Серед статей Ю.Бойка-Блохина про І.Франка можемо назвати такі: «І.Франко
і Шевченко» (1939), «І.Франко і декаденство» (1940), «Естетичні погляди
і творчий метод Івана Франка» (1940), «І.Франко у боротьбі з марксизмом»
(1942), «До проблеми І.Франкового романтизму» (1946), «До століття
І.Франкових уродин» (1956), «І.Франко — дослідник Шевченкової творчості»
(1956), «Проблеми розвитку І.Франкового стилю» (1956).
На жаль, сьогодні мало хто з дослідників приділяє увагу франкознавчим
розвідкам Ю.Бойка-Блохина. Лише поодинокі згадки та окремі факти
зустрічаємо у книзі Дарини Тетериної «Життя і творчість
Ю.Бойка-Блохина», статті Богдана Тихолоза «Четверта струна Франкової
ліри», статтях Оксани Олійник, присвячених Ю.Бойку-Блохину.
Якщо звернутись до статті Ю.Бойка-Блохина «Проблеми розвитку Франкового
стилю», яка є найбільш показовою, то варто зазначити, що дослідник
розглядає там тільки поеми І.Франка. За твердженням Ю.Бойка-Блохина
«поеми Івана Франка — це обсягово одна з менших частин творчої спадщини
Великого Каменяра, однак значення їх в еволюції творчости поета дуже
велике. Франкові поеми це немов вузлові точки в його літературному
розвитку, це ті вершини, на які зноситься допитливий дух поета» [5:94].
У своїй статті Ю.Бойко-Блохин аналізує тільки дві поеми І.Франка —
«Панські жарти» і «Смерть Каїна».
Професор наголошує, що «Панські жарти» — твір реалістичний. Однак
реалізм його дуже своєрідний. Головний герой твору — «громада, все
мужицтво села. Воно виступає як суцільна маса, воно протиставляється
панові Мигуцькому. Одвічна туга за волею незадовго до скасування
кріпацтва спалахує з особливою силою, перетворюється в напружене
чекання» [5:95-96]. За словами дослідника, герої твору «очікують моменту
визволення як якогось священного таїнства, і в цьому очікуванні
пробуджуються кращі сили людської душі, розвивається й виростає почуття
людської гідності. І саме це зміцнення шляхетних поривів, моральна
витривалість селян є предметом зображення в поемі. Під цим оглядом є
«Панські жарти» психологічною студією, але якою ж мистецьки глибокою!»
[5:96].
Ю.Бойко-Блохин виводить оригінальність Франкового реалізму, говорячи про
те, що «не частота повторюваного в житті явища важлива для поета, а
характер вияву психічних енергій, їх якість, що випливає з-за зовнішніх
виявів, з-за вчинків. Не те є типовим у житті, що кожного моменту себе
часто показує як конкретна реальність. Є щось вище й більше від
конкретного факту, те ірраціональне, душевне, що розвивається, міцніє,
має свою внутрішню національну прикметність, що стремить у вічність і
стає вічним». [5:98].
Дослідник підкреслює те, що І.Франко не відобразив «усього комплексу
національної психіки українського селянства». Він і не ставив перед
собою такої мети, а взяв «одну істотну прикмету, вірніше ростучу
потенцію української душі й розкрив її мистецькими образами. Та не
тільки розкрив, силою своєї мистецької сугестії він намагається
прокласти дальший шлях для зростання цієї властивости» [5:99].
Таким чином, І.Франко у «Панських жартах», продовжив Шевченкове
«соціологічне відчуття української вдачі» [5:100].
Розглядаючи наступну поему «Смерть Каїна» вчений говорить про те, що,
можливо, творчий задум цього твору формувався разом з поемою «Панські
жарти». Ю.Бойко-Блохин наголошує, що хибним є твердження радянських
літературознавців, які говорять, начебто твір є антирелігійним.
У своїй статті вчений стверджує, що Франко ніколи не писав без
попередньої підготовки. Кожна з поем пов’язана «з попередніми ситуаціями
чи бодай довгими роздумами». Це стосується твору «Смерть Каїна». Твір
датований 1889 роком, але перші намітки з’явилися ще у 1879 році, коли
І.Франко переклав українською мовою поему Байрона «Каїн». Процес
перекладу був пов’язаний із ґрунтовним аналізом думок оригіналу [5:100].
Йдеться про те, що Байронова поема, «насичена міркуваннями, вибухами
пристрасної емоції, гострим зударом протилежних логік», — і все це
І.Франку пощастило передати. Як відзначає Ю.Бойко-Блохин, стиль
Франкового перекладу не можна назвати романтичним, бо на той час він був
ще натуралістом.
Дослідник намагається прояснити, чому в епоху своїх натуралістичних
переконань І.Франко звертається не до твору якогось сучасника, а до
Байронового «Каїна». Відповідь дослідник бачить у тому, що І.Франка до
цього спонукав розлад з галицьким суспільством, яке було лояльне до
влади, інертним у думці, «закостенілим у клясовій обмеженості, схильним
до кастовості. Протестант проти суспільних несправедливостей, знайшов
І.Франко у буряному Байроні свого відповідника, відділеного часовим
простором шістьох проминулих десятиліть» [5:102].
AE
gd~d
Ю.Бойко-Блохін робить висновки, що поеми «Панські жарти» і «Смерть
Каїна» знаменують творчу зрілість Каменяра.
Наприкінці своєї статті автор підсумовує, що І.Франко започаткував у
нашій літературі неоромантизм і у площині романтичної естетики створив
такі художні полотна, як «Похорон», «Перехресні стежки», «Зелений шум»
та «Мойсей».
Слід зазначити, що радянські дослідники на час написання ученим даної
розвідки взагалі не торкалися чи обминали детальним аналізом ці дві
поеми, хоча останні є досить показовими для пізнання спадщини І.Франка,
що переконливо довів Ю.Бойко-Блохин.
До питання місця І.Франка у шевченкознавстві Ю.Бойко-Блохин звертався ще
до еміграції. Так, у «Літературному журналі» у 1939 році вийшла стаття
«І.Франко і Шевченко». Але більш об’єктивно він аналізує цю проблему у
своїй статті «І.Франко — дослідник Шевченкової творчості», де підкреслює
загальну франкову зорієнтованість передусім на питання поетики:
«І.Франко від ранніх юнацьких років до кінця своїх днів інтенсивно
вживався у світ Шевченкових образів і думок» [4:226]. Бо перші спроби
дослідження, як зауважує Ю. Бойко-Блохин про статтю 1939 року, були
публіцистично-ідеологічними з відчутним елементом суб’єктивізму.
Особливо цінними на цьому етапі були думки критика про особливості жанру
політичної поезії, а також намагання показати Т.Шевченка у контексті
європейської літератури.
Уже в раннього Франка як дослідника Шевченкового доробку Юрій
Бойко-Блохин виділяє мистецтвознавчий аспект: звертає увагу на коментар
до «Перебенді» з критичним розглядом ідейно-естетичного змісту поеми,
позитивно оцінює аналіз романтизму Т.Шевченка на тлі романтизму
європейського, і, згідно з народними джерелами, колориту того чи іншого
твору.
Наголошується, що у статті «Тарас Шевченко» (1891) І.Франко робить
спробу всебічно розглянути постать українського генія. Щодо поданої там
біографії, то особливо цінним Ю.Бойко-Блохин вважає відтворення
психологічної сторони життєвої драми особистості Кобзаря, а в аналізі
Шевченкової поезії він виділяє думки про вагу ліричного.
З погляду сучасного шевченкознавства, як підкреслює вчений, слушними є
думки І.Франка про те, що мистецтво для Т.Шевченка є чимось
божественним, вічним, що звичайні факти Т.Шевченко підносить у сферу
ідей, перетворюючи факт у тип, кристалізуючи його в символічний образ
самої ідеї [4:23].
У дослідженнях І.Франка показано переважно романтичні стильові
властивості Шевченкової поезії. Однак у Т.Шевченка, як наголошує
Ю.Бойко-Блохин, схрещувалися різні стильові струмені.
Тому особливо важливим є шукання І.Франком взаємовідносин між ідеєю і
життєвою правдою, його науковий інтерес не тільки до того, що
сконцентрувала Шевченкова муза, а й до способу тієї концентрації.На
перший план при цьому висувається пластичність, ясність, стрункість
форми, тісний зв’язок її з рефлексією. Відзначаючи організуючий
Шевченків ідеалізм, І.Франко, за Ю.Бойко-Блохиним, проявився і як
дослідник, і як поет.
У поле зору Ю.Бойка-Блохина потрапляють, зокрема, Франкові оцінки двох
поем Т.Шевченка — «Наймичка» та «Марія». Адже йшлося там про те, що
«широколюдський зміст» є «заразом вповні українським» [4:240].
«Марію» І.Франко вважав найгеніальнішою з усього написаного Т.Шевченком.
У свою чергу, Ю.Бойко-Блохин відніс дослідження цієї теми І.Франком до
числа найкращих студій над творчістю Т.Шевченка. Естетичну вартість
Шевченкової поезії І.Франко вбачав у поєднанні суто національного з
загальнолюдським, і це є для Ю.Бойка-Блохина досить важливим, хоча він і
зазначає при цьому, що «не ідея багатство людини, а пов’язаність її з
душевним світом» [4:240].
Ю.Бойко-Блохин назвав І.Франка «серцезнавцем-письменником», що розкрив
секрети поетичної творчості взагалі і Шевченкової поезії зокрема.
Типовим для радянського літературознавства було перекручення ідейного
змісту шевченкової творчості і «пристосування» Франкових досліджень
доробку Т.Шевченка під ці фальсифікації. Все, що торкалося ідеї
національного, вважалося тимчасовими, незрілими переконаннями.
Вивільнений від опіки партійних ідеологів, Ю.Бойко-Блохин на еміграції
міг дати більш об’єктивну оцінку Шевченковій музі і працям І.Франка.
Отже, І.Франко як поет і як літературний критик оцінювався
Ю.Бойком-Блохиним дуже високо. Вчений вважав дослідження І.Франка —
важливим джерелом для подальшого студіювання історії української
літератури.
Література
1. Блохин Ю. І.Франко і декаденство // Літературна газета. — 1940. —
№18.
2. Блохин Ю. І.Франко і Шевченко // Літературний журнал. — 1939. —
№10-11. — С.92-99.
3. Блохин Ю. Естетичні погляди і творчий метод І.Франка // Літературний
журнал. — 1940. — №3. — С.108-123.
4. Бойко Ю. Вибране. — Мюнхен: Вид-во УВУ, 1971. — Т.1. —
446 с.
5. Бойко Ю.Вибрані праці. — К.: Медокол, 1992. — 382 с.
6. Бойко Ю. До століття І.Франкових уродин // Париж: Єдність, 1956. —
№1. — С.2-7.
6. Наєнко М.К. Історія українського літературознавства. — К.: Академія,
2001. — С.80-102.
7. Тетерина Д. Життя і творчість Ю.Бойка-Блохина. — К.: Вид-во ім.
О.Теліги, 1998. — 272 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
