UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЕсеїстика Василя Барки про Павла Тичину (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1873
Скачало195
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Есеїстика Василя Барки про Павла Тичину

 

Творчість Василя Барки — етапне явище в історії відродження та

утвердження національної духовної культури українського народу. У центрі

уваги дослідників (Ю.Косача, О.Лятуринської, Б.Рубчака, Ю.Шереха,

Ю.Коваліва, Є.Сверстюка та ін.) перебувають переважно лірика і романи

письменника (найбільше “Жовтий князь”). Проте залишається ще чимало

недосліджених аспектів творчості В.Барки. Зокрема, значна частина

нехудожньої прози митця (есе, літературознавчі розвідки, релігійні

роздуми) перебуває поза увагою наукових досліджень, хоча потребує

цілісного аналізу на різних рівнях: проблемно-тематичному, образному,

жанрово-стильовому.

 

Есеїстка В.Барки – цінний матеріал для осмислення особливостей художньої

форми есе, її жанрово-стильових різновидів, співвідношень з іншими

жанрами нехудожньої прози. У цьому полягає актуальність обраної теми.

 

Історія есе досить довга: діалогічна спадщина Платона, роздуми Марка

Аврелія, твори Ісократа й Тертуліана – у цих зразках античної літератури

формувалися такі риси майбутнього жанру, як наголошена авторська

позиція, суб’єктивність оціночних суджень, пристрасність викладу й

витонченість стилю. Як повноцінний і самодостатній жанр есе виокремилося

в епоху Відродження, що репрезентовано “Дослідами” М.Монтеня [3, с.5].

 

В українському літературознавстві, особливо у радянську добу, цей жанр

не був особливо продуктивним, а проблема есе ґрунтовно не вивчалася:

маємо лише розвідку мовознавця С.Єрмоленко (1989), короткі

характеристики есе в підручниках з теорії літератури та більш широкі в

підручниках чи посібниках з курсу літературної критики і кілька сучасних

критичних статей (І.Булкіної, С.Шебеліст, Л.Стефанівської, О.Гнатюк та

ін.). У 80-90-х рр. ХХ століття, коли були зняті цензурні обмеження і

стали доступними раніше заборонені еміграційні видання, вітчизняна

есеїстика почала інтенсивно виходити на якісно новий рівень.

 

На сучасному етапі жанр есе є одним з найбільш популярних. Тексти

сучасних есеїстів (О.Забужко, В.Медведя, Я.Гояна, Є.Пашковського,

В.Цибулька, О.Багана, О.Войченко та багатьох інших) демонструють широкі

можливості жанру, такі, як інтелектуалізм і пристрасність, поетичність

та епатажність, філософічність та інтимність.

 

Традиційно цією формою літературної творчості цікавляться зарубіжні

дослідники, намагаючись осмислити теоретичні й історичні проблеми

есеїстики.

 

Аналіз есеїстики Василя Барки потребував звернення до теорії есе. У

літературознавчому словнику-довіднику подається наступне визначення.

“Есе — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і

висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи

питання і не претендує на вичерпне трактування теми. Як правило есе

виражає нове, суб’єктивне ставлення до чогось і носить філософський,

історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний,

науково-популярний характер” [1, с.249].

 

Дослідниця Г.Швець виділяє напрямки еміграційної есеїстики:

мемуарно-щоденникову прозу (спогади Г.Журби, А.Любченка, У.Самчука),

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ