UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКритичні мініатюри М.Чернявського: погляд на попередників Тараса Шевченка (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1975
Скачало208
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Критичні мініатюри М.Чернявського: погляд на попередників Тараса

Шевченка

 

Великість Кобзаря для М.Чернявського стає особливо вражаючою й

безсумнівною при співставленні геніального поета з його безпосередніми

попередниками. У циклі “Критичні мініатюри” (1898) письменник звертає

увагу на літературні постаті першої половини XIX століття —

І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітку-Основ’яненка, при

цьому зазначаючи: “На полі нашого перегляду не бачимо, виключаючи

Шевченка, літературних велетнів, тому й свої критичні нариси обмежили

формою мініятюри” [1, 261]. Ідеться про три невеличких студії “Іван

Петрович Котляревський (1769-1838)”, “Петро Іванович Гулак-Артемовський

(1790-1865)” та “Григорій Федорович Квітка (1778-1840)”, які склали

окремий триптих. Додамо, що Кобзареві натомість М.Чернявський присвячує

цілу серію розлогих матеріалів — оповідання “Напередодні”, спогад

“Шевченкова могила”, цикл “Під знаком Великого Духа” тощо.

 

У першій “критичній мініатюрі”, присвяченій І.Котляревському,

наголошується на “випадковості” цього письменника, який зажив “слави

рихмача” ще в часи навчання в Полтавській духовній семінарії. На думку

М.Чернявського, цей автор брався за перо лише принагідно, аби потішити

тих, від кого залежала його доля та успіх. “Пробуваючи учителем по панах

українських, він починає писати на потіху їм і собі свою “Енеїду”.

Потім, в угоду патронові своєму, генерал-губернаторові, князю Рєпніну,

пише він “Наталку Полтавку” і “Москаля Чарівника” [1, 262]. Тут же

згадує М.Чернявський і про “Пісню на новий 1805-й год пану нашому і

батьку князю Алексею Борисовичу Куракину”, називаючи її одою. Відтак для

критика безперечними здаються сервілізм та угодництво І.Котляревського.

“Як бачимо, тонка билинонька тяглась до світу, чи то — до сильних миру

цього, увесь свій вік. І чин майора, що його дано було цій тонкій

билиноньці, здається, був останньою, а може й найвищою її метою” [1,

262]. А проте така лірично-сардонічна оцінка аж ніяк не применшує того

значення, того резонансу, який мали твори І.Котляревського для

українства загалом. Критик визнає: “Те, що було кинуто на потіху ситому

й п’яному панству, лягло краєкутним каменем в заснуванні нашого нового

письменства” [1, 262]. Парадоксальність співіснування в одній людині

небуденного хисту й обивательської обмеженості М.Чернявський передає за

допомогою ряду промовистих формул (“Котляревський, пишучи, не відав, що

творив”, “Талант переміг творця, взяв гору над ним”). Його прикро вражає

й дивує той факт, що крім “Пісні князю Куракину” поет не залишив по собі

жодного іншого оригінального вірша. Для М.Чернявського це щось

несусвітнє. “Нам здається це дивовижним. Поет — без поезії, співець —

без співів!.. Прожити майже сім десятків років і не висловити ні одного

свого почуття, свого бажання, або крилатої мрії в окремім вірші! Невже в

старовину писали тільки по замовленню?” [1, 264].

 

З цього погляду Микола Чернявський вважає неправомірним Шевченкове

звеличення автора української “Енеїди”, запропоноване в поменнику-славні

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ