Міфологічні витоки прози В.Барки
Історія української літератури нараховує чимало імен митців-вигнанців,
одним з яких був і Василь Барка. На сьогодні творча спадщина митця
ґрунтовно вивчається літературознавцями, однак проблеми специфіки
міфопоетики автора, дослідження міфологічної основи його творчості, на
нашу думку, є невичерпними. Письменник вибудовує індивідуальну
світоглядну модель, цим самим демонструючи універсальну роль механізму
колективної та національної пам’яті. Отже, дослідження творчості
письменника щодо нагромадження споконвічного народного досвіду в слові
конкретизує функцію літератури як необхідної умови збереження
етнічно-традиційних моделей світосприйняття.
Сучасні дослідження творчості Василя Барки представлені значною
кількістю праць літературознавчого, фольклористичного та
філософсько-етичного напрямів. Специфічність світоглядної моделі автора
та оригінальність індивідуального стилю відзначають Ю.Шерех, Б.Бойчук,
К.Кіндрась, Ю.Бойко, В.Пушко, М.Кульчицька, Т.Головань.
Морально-естетичний зміст творів вивчали В.Скрипка, Д.Степовик,
О.Федорук, В.Гриневич, Л.Плющ, М.Жулинський, Ю.Барабаш, Т.Салига,
Р.Мовчан, Я.Орлюк. В.Гаврилюк та О.Грин відзначили роль письменника у
продовженні філософсько-етичних поглядів Г.Сковороди та його внесок у
розвиток “філософії серця”. Тобто ми ґрунтуємось у процесі вивчення
міфологічних витоків прозової творчості митця на певній науковій
традиції.
Мета нашої статті – вивчити міфологічні джерела прозової творчості
В.Барки як вияву етнічно-традиційної моделі світосприйняття, висвітлити
домінуючі тенденції образної системи та стилістичних прийомів шляхом
дослідження міфопоетичної специфіки його прозової творчості.
У літературі ХХ століття спостерігаємо формування нового типу художньої
образності, яка містить у собі риси літератури і міфу. Це явище не
обмежується національними рамками. Скажімо, М.Епштейн з цього приводу
згадує багаті традиції літератур Європи й особливо Латинської Америки та
Африки. Можемо уточнити, що сюди залучається творчість Д.Джойса,
Ф.Кафки, Т.Манна, Г.Маркеса та інших. Саме ці та подібні письменники
об’єднують у своїх творах літературу і міф на двох рівнях (за
М.Епштейном):
– в одному випадку література звертається до архаїчних стадій
міфотворчості. Ще Шеллінг передбачав, що мистецтво буде повертатися до
міфологічного мислення, представляючи синтез фантазії та логіки, поезії
та науки. Розвиненій літературі характерне звернення до міфологізму,
спричинене потребою мистецтва відтворювати колись втрачений зв’язок із
давнім своїм минулим;
– у другому випадку навпаки – міф, переосмислюючись з позицій сучасної
культури, входить в основу літературного твору. До речі, другий рівень
використання міфу розвинений краще [4].
Відтак і в українській літературі ХХ століття оживає міф, який
матеріалізується в творчості В.Барки, О.Ільченка, В.Земляка, Є.Гуцала,
П.Загребельного, В.Шевчука. Дослідження міфолого-символічного підґрунтя
мистецтва дає також можливість виявити специфіку творчих пошуків митця
та особливості художнього узагальнення типових рис історичної епохи,
відтвореної у художньому полотні.
Аналіз моделі світовідчуття Василя Барки необхідно здійснювати крізь
призму понять “народно-релігійна мораль” та “етнічна модель світу”. У
народнорелігійній концепції письменника чітко виокремлюється ряд базових
концептів: “Дерево Життя”, “дім”, “рід”, “Бог”, “Христос”, “душа”,
“серце”, “любов”, “небо”, “рай”, “пекло”, “мати” тощо.
При виділенні домінантних аспектів світоглядної системи В.Барки ми
спираємось на класифікацію, запропоновану Мирославою Вовк. На основі
аналізу змісту понять “народнорелігійна мораль” та “етнічна модель
світу” (системне сприйняття дійсності під впливом попереднього
культурного досвіду) дослідниця виділяє такі аспекти: 1)
народнотрадиційний план — вплив традицій на становлення світоглядних
позицій письменника, що полягає в засвоєнні народних моделей
світосприйняття, моральних цінностей, сформованих його родоводом; звідси
походить його прихильність до первісно міфології, індивідуальна манера
відображення дійсності з використанням традиційно етнічної символіки та
відтворення реальних подій за допомогою фольклорної образності,
фольклорної стилізації та творчого підходу до використання
народнопоетичних засобів; ця домінантна характеристика є реалізацію
патріотичних почуттів митця, відправним моментом символічного плану його
творчого доробку; 2) релігійно-містичний (християнський) аспект
концепції письменника; його становлення відбувається за певних
біографічних подій, що вплинули на формування його життєвих позицій та
втілені в авторській релігійно-ірраціональній системі символів з їхніми
трансформованими, модифікованими варіантами на тлі трагічних сторичних
подій [2, с.91].
Саме крізь призму цих світоглядних аспектів нами було досліджено
особливості образної системи творів, стилістичні особливості текстів на
ґрунті традиційної міфологічної системи та релігійно-символічного
культурного досвіду.
Образним утіленням світопорядку у творах письменника виступає Дерево
Життя (Світове дерево, Дерево центру, Дерево пізнання, Небесне дерево
тощо), яке репрезентовано у романі “Рай” в образі дуба. Він виступає як
символ райського життя, символ стабільності нації, культурної та
інтелектуальної.
\
7c
огляду є своєрідне “накладання” давньосхідної моделі Дерева, яке має
трирівневу структуру, та християнської моделі світобудови, трансформація
відповідно до індивідуального трактування картини світу.
До “нижнього” світу належать плазуни. Саме в іпостасях змія та ящура
знаходить своє вираження образ-символ жовтого князя (роман-мартиролог
“Жовтий князь”) . Семантично тотожними до нього виступають також образи
звіра, диявола, бузувіра. Ключовими у розкритті семантичного
навантаження образу жовтого князя стають релігійний міф, сформульований
у 13-й главі “Одкровення Іоанна” та традиційні міфологічні уявлення
українців. В.Барка подає апокаліптичний міф крізь призму селянського
сприйняття трагедії. Письменником подано образ змія як збирача данини,
охоронця кордонів, викрадача, але має місце і певна трансформація,
накладання зооморфних мотивів, характерних для народних уявлень та
відображених у фольклорних текстах: автор демонструє своєрідне
перетворення людей на зміїв (у даному випадку це прислужники-партійці),
які збирають своєрідну данину з селян. Це надає образові гострого
соціально-політичного звучання. Згідно з традиційним міфом змії мають
свого владику – царя або царицю. Зміїний цар у романі втілений передусім
в образі Сталіна, а зміїні прислужники – це виконавці його політичної
тактики. Тотожним символам змія та жовтого князя виступає образ ящура,
який має міфологічно-етнічні та фольклорні риси, — це кроволюбна істота,
що вимагає жертви заради власного життя та корисливих інтересів.
Негативне забарвлення семантичних відтінків цих образів підсилюється
завдяки кольоровій символіці. Особлива роль належить жовтизні, яка
трактується В.Баркою негативно. Саме з жовтим кольором пов’язана
діяльність партійних керівників та їхніх прислужників. Це колір тривоги,
лихого передчуття, колір голоду, смерті, колір мертвої природи: у місті
жовті установи, жовті двері райвиконкому, жовтий звір на малюнку,
жовтолиций виконавець партійних вказівок Отроходін, жовта трава, “жовта
хата”, жовті очі у голодних [2, с.11]. Однак слід відзначити, що жовтий
колір, лише іншого, світлого відтінку, має також і сонце, і стигле
колосся довгоочікуваного хліба. “Ця символічна колористика є в романі
невипадковою: адже добро, як і зло, вічне, всюдисуще й може так само
перемагати” [3, с.17].
“Стовбур” Дерева Життя представлений архетипними образами хати (дому),
душі та серця. Сакральне ставлення українців до власної оселі
підкріплене релігійним світосприйняттям. Письменник створює опозиційну
структуру “свій — чужий”: свій світ для родини Катранників у романі
“Жовтий князь” – це власна оселя, все, що поза нею – це світ чужий,
ворожий. Як зазначають дослідники, абсурдність селянського буття в
період голодомору, безвихідь становища предано через міфологічну
конструкцію “хата — могила”.
Поєднання земного та потойбічного світів зустрічаємо і в образі
хати-двору.
Одними з фундаментальних концептів у світоглядній моделі автора є
символи серця і душі. В них утілено споконвічні виміри духовного життя
українського народу, де серце є центром людської душі. Значення цих
символів трактуються В.Баркою згідно з віковими етнічними уявленнями,
християнською світоглядною традицією та традиціями “філософії серця” в
українській філософській думці. Символ душі виступає перехідним образом,
який має пряме відношення до “нижнього” світу.
На “верхньому” рівні Дерева Життя розміщуються астральні символи: сонце,
місяць та зорі. Ці “небесні” символи, наділені персоніфікованими
ознаками, ототожнюються зі світлом, утворюючи опозицію до символів
“нижнього” світу. Це відображається і в бінарній опозиції “світло —
темрява”, яка символізує добро та зло, одвічний конфлікт.
Соціально-політичний конфлікт демонструють бінарні структури “Бог —
диявол”, “порядок — хаос”.
Сонце у В.Барки виступає центральним небесним світилом “верхнього”
світу. Цей символ характеризується споконвічними міфологічними
характеристиками: як божество, як огненне коло, як золота панна, як
оновлення життя, оптимістичне сприйняття світу. Згідно з
традиційно-народними міфологічними уявленнями репрезентовано також образ
місяця. Зокрема, чільне місце в ідейно-проблемному змісті творів
письменника займає реміфологізований міф про братовбивство.
Відрізняючись різноплановістю зображення, кольористикою та об’ємним
смисловим наповненням, архетипні образи відображають своєрідну художню
манеру митця, його самобутність та індивідуальність. Вони різнобічно
реалізовані автором та вдало введені в художнє полотно, осмислені як із
власне авторської позиції Василя Барки, так і у традиційній,
народнопоетичній манері, демонструючи генетичний зв’язок сучасної людини
з міфологічними та фольклорними першопочатками.
Отже, домінантами світоглядної моделі автора є синтез традиційних схем
народного сприйняття та релігійно-моральної доктрини. Образна система
прозових творів В.Барки має виразні міфологічні та фольклорні витоки, що
характеризуються реміфологізованою сюжетною обробкою, унікальною
модифікацією фольклорної образності.
Література:
1. Барка В. Поезія. Жовтий князь. – К.: Наукова думка, 2003. — 304 с.
2. Вовк М. Міфо-символічні джерела прозової спадщини В. Барки: Афтореф.
дис. …канд. філол. наук. – К., 2006. — 25 с.
3. Мовчан Р. “Жовтий князь” Василя Барки // Слово і час. – 1998. — №12.
– С. 14-18.
4. Эпштейн М. Парадоксы новизны: О литературном развитии ХIХ-ХХ веков. –
М., 1988. — 415 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
