UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваОбраз Михайлюка в романі Володимира Винниченка (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось12991
Скачало468
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Образ Михайлюка в романі Володимира Винниченка

 

Роман «Записки Кирпатого Мефістофеля» — один із фрагментів

експериментаторського мислення Володимира Винниченка, що найоптимальніше

виявилося у драмах і романах, написаних у 1906-1916 роках. Вся

романістика, а частково й драматургія, є, умовно кажучи, своєрідним

претекстом «Записок Кирпатого Мефістофеля».

 

Художній світ роману В.Винниченка «Записки Кирпатого Мефістофеля»

персоналістичний. Серед низки персонажів чітко виділяється одна постать

— Яків Васильович Михайлюк. Він є «автором» і головним героєм —

композиційною вертикаллю твору. Тому основним у романі є те, що

відбувається з Михайлюком і як він це переживає.

 

Якщо розглядати персонаж як функцію, то вирізнимо, за Ю.Лотманом,

класифікаційні (пасивні) функції (або умови й обставини дії) і функції

діяча (активні). Зрозуміло, що діячем є Михайлюк. Саме йому вдається

подолати кордони семантичного поля. Всі інші персонажі «коливаються» в

межах певного семантичного кола.

 

Двоплановість головного героя (оповідач і персонаж) чітко проявляється у

прийомі називання: «... я довгий, чорний, з довгастим лицем, гострою

борідкою і густими бровами, похожими на дві лохматі гусениці. Ніс у мене

не кирпатий, а качиний, широкий і плескуватий на кінці, з довгими

ніздрями. За все лице і постать мене називають Мефістофелем, а за ніс —

Кирпатим Мефістофелем» [7:14].

 

Зовнішній аспект характеристики героя ґрунтується на принципах

порівняння й контрасту. Дивлячись у дзеркало, Михайлюк констатує свою

владу над Нечипоренком як перевагу в зрості («... я на цілу голову вищий

від нього»). Так регламентується позиція героя у світі: він людина, яка

виділяється серед оточення, він «випадає» із загальноприйнятих норм,

стає генератором ідей.

 

Близький до прийому «називання» прийом розповіді про себе, що

реалізується за допомогою вербалізованих саморефлексій. Це

опосередковані, фрагментарні ретроспекції, проекції в майбутнє, але

передусім — аналіз теперішнього стану, що завершується певними

узагальненнями, виведеннями закономірностей власного життя. Герой постає

як людина, здатна до психологічної герметизації, самозаглиблення,

самокритики, вміння реально оцінювати свої негативні й позитивні риси.

 

Отже, констатуємо дворівневу двоплановість героя: герой — наратор і

персонаж, персонаж — Мефістофель, що грає, і Кирпатий Мефістофель, яким

грають. Цікаво, що останній фактор (двійництво персонажа) працює на

повне відтворення архетипу героя, який за методикою психоаналізу,

розглядається у двох різновидах. Для першого характерна зовнішня краса,

агресивність, гіперсексуальність, порушення норм в ім’я якоїсь

«благородної мети». Другий різновид представляє «страждаючий герой»,

мученик, що отримує якості героя завдяки перенесеним стражданням. Отож

припустимо стверджувати, що образ Михайлюка відповідає архетипу героя.

 

Намічалося кілька спроб визначити статус Михайлюка (або тотожних для

цього образу романічних чи драматичних героїв):

 

— тип філістера, герой-ренегат (А.Річицький);

 

— буржуазний інтелігент (П.Христюк);

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ