UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПоезія і доля Олекси Полішкарова (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1294
Скачало147
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Поезія і доля Олекси Полішкарова

 

Поет Олекса Полішкаров (Полішкар) — людина складної, навіть трагічної

долі. Визначили його вибір, здається, два моменти: характер поета і час,

в якому довелося жити й творити. Освячений благородною та чесною любов’ю

до батька й матері, свого роду й народу, маючи прямий і відвертий

характер, нездатний на пристосування чи підлість, він сприйняв свій

талант поета як Божий дар і скористався ним як зброєю і на шляху до

справедливості, правди й волі. А час будівництва комунізму —

розкуркулення, репресії, розстріли, голодомори, знущання над людською та

національною гідністю, русифікація та нищення моралі й віри — його

бунтівна душа поета не сприйняла. Викресались іскри непокори, постав

бунт духу, наростало не лише неприйняття наскрізь нелюдської та

антинародної, антиукраїнської системи, а й бажання якось протистояти їй

— воно вилилося в його творчість.

 

Народився письменник у Миколаєві, в Південній Україні, 25 березня 1934

року. Рід його постійно зазнавав утисків, та й самому Олексі з дитинства

довелося пізнати нужду, але спрага вчитися вивела його через ремісниче

училище та Чорноморський суднобудівний завод до Миколаївського

кораблебудівного інституту, де він отримав фах інженера. Відслуживши в

армії, повернувся до Миколаєва, але... Відлига 60-х років закінчувалася,

кожен молодий автор був під прицілом, служки імперії вважали за свій

обов’язок керувати долею поетів (вони завжди небезпечні для будь-якого

неправедного режиму), змусили й Олексу Полішкарова покинути рідне місто

— молодий та упевнений, подався він до міста-«побратима», теж

корабельного Ленінграда. Не думалося, що він стане його нелегкою й

трагічною долею...

 

Звісно, постало питання, якою мовою писати. Рідною українською й на

рідній землі — Україні — творити було непросто: русифікувалися

українські школи й дитсадки, вузи ставали «русскими» — це вважалось

перспективним і культурним шляхом «розвитку» українського народу. Шлях

цей вів у могилу, але такою була політика Москви, радянської імперії.

Хто противився їй чи одверто виступав проти, того кидали до концтаборів,

як Василя Стуса чи В’ячеслава Чорновола. Решта, у більшості,

пристосовувались, як могли, виснажуючи сили у пошуках хоч якогось

способу висловлювати власні думки. Дехто ходив по краю прірви. Мабуть,

до таких можна причислити й Олексу ІІолішкарова. Він був різким у

висловлюваннях і не приховував свого українського природного патріотизму

— в СРСР це звалося офіційно «українським буржуазним націоналізмом», з

яким приписувалося боротися зверху донизу, випікаючи його «каленым

железом». Бо розуміли у Москві, розуміли завжди, у всі часи, що

національне самоусвідомлення нашого великого народу обов’язково збудить

нашу національну ідею — ідею незалежної Української держави, і тоді

прощай, невичерпне джерело російської сили, розуму та багатства, а ще й

гарматного м’яса. Тож і в Україні, і в Росії, виховували оригінальну

любов: «люблю Украйну, но не люблю украинцев (или хохлов)», тобто

українських патріотів. Тож, опинившись у Ленінграді, Олекса Полішкаров,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ