Поетична особистість українського правдоносця
Яр Славутич (до 1941 року — Григорій Михайлович Жученко) є одним з
провідних сучасних українських поетів, чим і пояснюється постійний
інтерес до його постаті з боку наукових кіл України та діаспори.
Наявність на сьогодні кількох ґрунтовних монографій (“Яр Славутич:
Літературний портрет” К.Волинського, 1994; “Правди потужний спалах:
Поетична творчість Яра Славутича” Т.Назаренко, 1994 і 1996; “Поетичний
світ Яра Славутича” П.Сороки, 1995; “Моя доба” Яра Славутича” П.Сороки,
1997) та сотень статей, нарисів, рецензій засвідчує небуденність хисту
цього співця, органічність його входження до вітчизняного та світового
літературно-мистецького процесу, адже за словами однієї з названих
дослідниць, “різноманітна і всебічна діяльність Яра Славутича в галузі
українознавства та, насамперед, наснажена щирою любов’ю до Батьківщини
його поезія — це надійні запоруки того, що його доробок займає і
займатиме чільне місце в українській літературі й гуманітарній науці”
(Тетяна Назаренко). Своєрідним відгуком на подібні констатації щодо
перспектив у царині славутичезнавства є монографія черкащанки Людмили
Вікторівни Скорини “Звитяга слова, роздумів і діла: Поезія Яра
Славутича” (2007), присвячена ліриці та ліро-епосові українського митця
з Канади. Одразу ж маємо відзначити як позитивний момент постійну увагу
з боку цієї відомої авторки до проблеми вивчення здобутків письменства
українського зарубіжжя, виявлену в її публікаціях, зокрема в книзі
“Література та літературознавство української діаспори: Курс лекцій”
(Черкаси, 2005), що має широкий резонанс у вузівській мережі.
Монографія Л.Скорини складається зі вступу (“Під прапорами провісної
правди”), двох розділів (“Поетичні збірки Яра Славутича” та “Поеми Яра
Славутича”), висновків (“Палкий трибун і лагідний естет”), а також
додатків (“Щасливий той, хто причастивсь вогнем”), де подаються
відомості про перекладацьку, наукову, педагогічну, меценатську
діяльність письменника.
У вступному слові (с. 4-6) авторка віддає належне своїм попередникам у
плані дослідження поетичного доробку Яра Славутича та його популяризації
в Україні та світі, визначає мету своєї праці, покликаної розширити
уявлення про лірику й ліро-епос співця з діаспори, висвітлити ті
аспекти, які часто залишалися поза прискіпливою увагою науковців різних
генерацій. Цілком слушно Л.Скорина відзначає можливість відмінних
інтерпретацій художніх текстів студійованого письменника, що дає простір
для плідної й цікавої полеміки з поцінувачами його літературного ужинку.
gd ss
gd ss
¤ ¤gd ss
Маєстат”, “Завойовники прерій”, “Мудрощі мандрів”, “Живі смолоскипи” та
“Шаблі тополь”. Твори, що увійшли до згаданих поетичних збірок,
аналізуються в контексті життя і творчості Яра Славутича, з урахуванням
найхарактерніших літературно-мистецьких тенденцій та
суспільно-політичних явищ епохи. Авторка виявляє глибоку обізнаність у
галузі української історіографії та мистецтвознавства, а насамперед у
царині вітчизняної та зарубіжної літературної критики, історії
класичного та сучасного письменства. Це дає змогу Л.Скорині простежити
витоки творчості Яра Славутича, його орієнтацію на кращі традиції і
заповіти видатних культурних діячів минулого. А водночас визначити місце
поета і його доробку на тлі літературно-мистецького процесу ХХ – початку
ХХІ ст. Адже в творчості Яра Славутича своєрідно віддзеркалились
пошукання співців різних часів і народів. Для нього цілком органічними є
неокласицизм і неоромантизм, експресіонізм і бароко. Відтак дослідниця
часто вдається до цілком доречних співставлень лірики Яра Славутича та
віршів Євгена Маланюка, Михайла Ореста, Наталі Лівицької-Холодної та
інших яскравих: творчих особистостей, які репрезентували різноманітні
літературні прямування, школи, групи, що наклали свій карб на мистецьке
обличчя епохи.
Простеживши жанрово-тематичні осяги, образну систему ліричних книг Яра
Славутича, Л.Скорина переходить до аналізу його поетичних зразків
більшого формату. Цій меті підпорядкований другий розділ, присвячений
розглядові поем співця “Одрад і Доброслава”, “Соловецький в’язень”,
“Скарга”, “Донька без імени” та “Моя доба”. Про містерію “Білий дім із
чорною душею” та драматичну поему “Світичі” згадано лише принагідно:
вочевидь вони будуть досліджені шановною авторкою в наступних розвідках,
десь у перспективі. Розділ “Поеми Яра Славутича” (с.201-291), як і
попередній, відзначається глибиною проникнення до творчої лабораторії
письменника, аргументованістю положень, умілим використанням
філологічного інструментарію.
Завершує свою монографію Л.Скорина чіткими висновками, в яких узагальнює
здобутки дослідницької праці над десятком ліричних збірок та кількома
поемами.
Авторка визначає основні прикмети поетичного доробку Яра Славутича:
потужний патріотичний пафос, історизм художнього мислення, розмаїття
мотивів та образів, гостру злободенність, філософізм,
інтертекстуальність, глибоко національний характер мовної естетики,
багатство строфіки, метрики, ритміки тощо. Наголошуючи на стильовому
розмаїтті доробку поета (с. 292-295), Л.Скорина радить розглядати його
“не стільки в контексті поетичних принципів “п’ятірного грона” київських
неокласиів, скільки на тлі здобутків Празької літературної групи”
(с. 296), аргументуючи таку подібність як спільними поетичними
орієнтирами, так і схожістю життєвих обставин та ідеологічних настанов.
Унаслідок копіткої дослідницької праці Л.Скорина приходить до висновку:
“Поезія Яра Славутича — помітне, можна сказати — видатне явище в
діаспорному письменстві” (с. 296).
Рецензована праця заслуговує на високу оцінку і може успішно
використовуватись у практиці викладання у вузах таких дисциплін, як
“Історія української літератури ХХ ст.” та “Література діаспори”. А ще —
це чудовий дарунок Ярові Славутичеві до його 90-ліття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
