Роль назви-алюзії в розумінні авторського задуму в п’єсі “Дійство про
Юрія-Переможця” Ю.Косача
Однією з найактуальніших літературознавчих теорій, яка все частіше
перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних літературознавців, є
теорія інтертекстуальності. Дослідження останніх десятиріч переконливо
доводять, що інтертекстуальний підхід можливий і продуктивний при
аналізі не тільки літератури постмодернізму, але й будь-якого художнього
тексту.
Головна мета текстового аналізу – занурення в процес означування, пошук
не єдиновстановленого істинного смислу, а осягнення шляхів
смислоутворення, переживання “множинного смислу”, “відкритості процесу
означування”, “просторової багатолінійності позначених”. Важливим
елементом постає спроба відтворити, класифікувати форми та коди, завдяки
яким відбувається виникнення смислу [5].
Основною одиницею інтертекстуальності, за допомогою якої розкриваються
транстекстуальні коди, тобто такі коди, які проявляються як “текст у
тексті” на рівні мотивів, фрагментів, сюжетів, образів, стилізацій,
жанрових модифікацій, притаманних їм ритмоструктури й мови (стилістичні
фігури або тропи) [8, с.9], є цитата в широкому розумінні. Цитату ми
розуміємо як гіперпоняття, відновлюваний елемент одного тексту,
інтегрований до іншого. Цитата в широкому розумінні вміщує в собі власне
цитату (у вузькому розумінні), алюзію та ремінісценцію.
У п’єсі Ю.Косача “Дійство про Юрія-Переможця” транстекстуальний код
представлений усіма видами цитат. У своїй статті ми зосередимо увагу на
алюзії, яка міститься в назві твору і є концептуальною для глибшого
розуміння авторського задуму.
За визначенням Р.Гром’яка, Ю.Коваліва, алюзія (лат. allusio – жарт,
натяк) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного
літературного твору, сюжету, образу, а також історичної події з
розрахунку на ерудицію читача [1, с.30]. Цей прийом виразності змістовно
збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації за рахунок
натяку на події, факти, персонажі інших текстів [9, с.86].
Важливою для розуміння авторського задуму та для розшифрування значення
інтертекстуальних елементів у п’єсі Ю.Косача “Дійство про
Юрія-Переможця” є авторська передмова “Слово від автора”, розглянута в
призмі алюзійного значення назви твору.
Ю.Косач поставив собі за мету “знайти надреальні енергії українського
минулого”, показати, що “мучеництво і загибель – запорука перемоги ідеї”
[7, с.320] і досяг цієї мети, використавши алюзію до апокрифічної
легенди про Юрія-Переможця.
Заголовок як такий містить у собі програму літературного твору та ключ
до його розуміння. Отже, назва художнього тексту – це перший вербальний
маркер концепту (первинної ідеї, задуму) тексту, що відображає
ідеологічну та естетичну позицію автора. Алюзія, включена в назву,
будучи знаком культури, розширює можливість декодування тексту
інтерпретатором, однак далеко не завжди гарантує однозначність
інтерпретації. З одного боку, назва-алюзія дає можливість встановити
відповідності між текстами, з іншого – надає читачеві можливість звузити
діапазон проекцій [4, с.175].
Так, назва аналізованої п’єси Ю.Косача є алюзією до образу
великомученика Юрія Переможця. Історія життя цього святого перегукується
з історією Юрія Хмельницького.
Відомо, що святий Юрій походив із заможної родини і разом з батьками
сповідував християнство. Водночас він був воєначальником при римському
імператорі Діоклетіані, який фанатично вірив у римських богів. Імператор
поставив собі за мету відродити в Римській імперії язичництво, а тому
увійшов до історії як один із найжорстокіших переслідувачів християн.
Святий Юрій, дізнавшись про намір Діоклетіана винищити християн, прийшов
до імператора та заперечив проти таких дій правителя. Юрій був улюбленим
воїном імператора, і тому той спочатку спробував умовити свого
воєначальника відмовитися від Христа. Після невдачі Діоклетіан наказав
піддати Юрія різним катуванням.
У творі перед нами Юрій Хмельницький, який також походить із заможної
християнської родини. Герой твору виступає за незалежність України, а
тому має намір “відірватись від окрутнішого й страшнішого неприятеля
турчина, ніякої протекції супостатів не взяти, тільки Бога та пресвяту
Богородицю взявши в поміч, ополчитися мужественно за солодку Отчизну,
козако-сарматську Україну” [6, с.388]. (Турчин, як і Діоклетіан, не
християнин, і так само мріє встановити свою віру). Як і святий Юрій, син
Богдана Хмельницького до кінця не відступає від своєї ідеї. За
авторським задумом, його мучеництво та загибель визначають перемогу
ідеї. Однак, на відміну від святого Юрія, герой Ю.Косача переживає не
фізичні, а психологічні страждання.
“Інтермедія інтермедії”, вміщена Ю.Косачем у твір, дозволяє глибше
зрозуміти ступінь спорідненості Юрія Хмельницького з мучеником Юрієм
Переможцем. Якщо до цього моменту ми лише здогадувалися завдяки реплікам
персонажів, що ці образи мають спільні риси: “Їдуть степом лицарі,
стременця брязчать, а стременця сріблені. Панцері горять. Це Юрії йдуть,
брате. А списи грановиті у правицях. Чекани позлотисті. А праворуч
темінь і ліворуч змій. Смок з преісподньої. А просто – перемога. Хіба
оступитись їм, святим Юріям?” [6, с.339], то в інтермедії Ю.Косач прямо
вказує на це, вкладаючи в уста пиворіза такі слова: “Дурень ти, от що.
Кожний під святим Юрієм Хмельниченка Юрася підрозуміваєт. А як Суховія
чи Самойловича почули б, то такого б тобі прочухана за прославленіє
Юрасеве дали, що зарікся б ти до віку дійства грати” [6, с.367]. У цій
частині п’єси митець актуалізує переказ про перемогу святого Юрія над
змієм. Ю.Косач у “Слові о знесенні святим Юрієм, воїном кападокійським,
смока, полоза мірмідонського, вогнедищащого” переповідає легенду про
перемогу великомученика Юрія над змієм. Однак, у дійстві змій набуває
людських якостей: він уміє розмовляти і навіть хоче одружитися з
царською донькою. На заваді цьому став святий Юрій, який убив змія, чим
порятував не тільки дівчину, а й усіх людей. Крім того, за легендою,
події відбувалися в Бейруті, жителі якого були язичниками, а після
перемоги Юрія над змієм повірили в Христа. А в дійстві ми маємо трохи
іншу ситуацію: донька царя — християнка, яка задля своєї країни згодна
на жертву:
Цнота ми постала дорогу:
серед погани єдиного Бога
славлю, а то єсть причина,
що-м убрала на себе покори свитину.
Фрасунку батечка, болізнування
отчизни милої не стерплю, я панна.
В таємниці добро християнства
Визнаю серед тьми поганства,
Змієві пофольґую,
себе за всіх офірую [6, с.364].
А перемога над змієм трактується як звільнення України з неволі:
Встань же, дівице, бо юж погода,
по твоїх смутках мислі охолода,
по бідах окрутних, по смутках волай:
?
??
??
??
??
? ????
????
??
?це бо востав із неволі твой край… [6, с.366].
Таким чином, у інтермедії Ю.Косач наголошує на бажанні людей зберегти
свою віру, визволитися від влади Туреччини. А водночас, автор
підкреслює, що навіть якщо зараз Юрій Хмельницький не усвідомлює
небезпечності союзу з турками, то він обов’язково зрозуміє свою помилку.
Сама ж боротьба зі змієм і перемога над ним відсилає нас до книги
Одкровення: “І з’явилася інша ознака на небі, ось змій червоноогняний,
великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.
Його хвіст змів третину зір із Неба та й кинув додолу” [Одкр., 12, с.
3-4]; “І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і
зв’язав його на тисячу років” [Одкр., 20, с.2]. Отже, перемога над змієм
– це перемога над дияволом. Біблійні алюзії допомагають глибше зрозуміти
внутрішній монолог героя під час прийняття найвідповідальнішого рішення.
Юрія Хмельницького просять дати згоду на чорну раду в Росаві. Гетьман
вагається. У його свідомості відбувається гра з дияволом у кості:
“Лукавий, не ховайся – бачу тебе… Там ти коло вікна, за ніччю тепер… Ні
– йдеш сюди… Чорні крила, крила мов у кажана… Заграємо, чи що? Заграємо
востаннє… Добре? Що ж, метай, гальбіт – як райтари. Ти ставиш, чорте. Я
ставлю все, все, що залишилось… Так прошу, метаймо… Два-два – Гальбіт
перший. Dum oderint metuant. Ще раз. А ти посміхаєшся, ні, я знаю цю
рисочку біля твоїх уст… Давні знайомі, гай, гай… п’ять – два, другий
гальбіт. Три гальбіти граємо. Розгра – програ. Прищулюєш око… жартуєш…
Але я останній… Прошу… Ні, не руш, я метаю, ти шахрай… Так… тепер
відкриємо… Гальбіт третій, гальбіт останній: шість – одно. Моя! Моя
взяла. Щезай, розпливайся в імлі, в ніч, в ніч іди…” [6, с.387]. І
одразу після перемоги над змієм-дияволом, щоправда досить модифікованої,
Юрій Хмельницький робить вибір на користь України: “Єдиний мій союзник –
мила вітчизна” [6, с.388]. У “Слові від автора” Ю.Косач пише: “Юрась
почав діяти, коли осягнув єдність волі та ідеї” [7, с.321]. Незважаючи
на те, що гетьман довгий час вагався, мав нечіткі позиції щодо
майбутнього України, намагався продати душу дияволу, він врешті-решт
переміг свої внутрішні протиріччя та обрав правильний шлях.
Таким чином, алюзія, яка лежить в основі назви п’єси, актуалізує відомі
нам знання про факт християнської культури, а в тексті на предтекстовий
зміст назви накладаються нові смисли, що розширюють поле її сприйняття.
Водночас, назва – “Дійство про Юрія-Переможця” – нагадує нам про
вертепну народну драму, яка була поширена в Україні в барокову добу (а
саме цей час описує Ю.Косач у п’єсі). І це не випадково, адже у
надзвичайно складному для української літератури хроносі й топосі ХХ
століття драматургія української діаспори плекала традицію української
релігійної драми. За твердженням О.Бондаревої, у п’єсах українських
авторів в екзилі власне православні, автокефальні та католицькі
розбіжності нівелюються: увагу зосереджено головним чином на
євангелічній сюжетиці, яка стає своєрідною матрицею для розв’язання або
обговорення не релігійних, а соціальних, політичних, ідеологічних,
національних та культурософських проблем. На думку дослідниці,
драматурги діаспори позиціонують себе свідками зруйнованого
більшовицьким режимом храму української християнської віри, тому
сприймають вертепну сцену як трибуну збереження й актуалізації біблійних
святинь і водночас як прихисток надії, одухотворену державницьку ілюзію,
завдяки чому в їхніх текстах жевріє сподівання на здобуття Україною
державного статусу та вихід з “непевних” часів [3].
Подібну ситуацію маємо і в п’єсі Ю.Косача. Відомо, що зазвичай вертеп
складався з різдвяної драми та механічно прив’язаної до неї
сатирично-побутової інтермедії. Автор ігнорує принципи поетики
староукраїнського театру, пов’язані з різдвяними та великодніми циклами.
Натомість інтермедія в нього набуває серйозного забарвлення і спрямована
на порушення національних питань (зокрема питання щодо релігійних
поглядів українців та питання самостійності, незалежності України).
Таким чином, назва п’єси є концептуальною для усвідомлення авторського
задуму. Дослідники вважають, що цитата на початку твору є сильною
позицією в тексті, оскільки вона дає настанову на сприйняття всього
зображуваного під відповідним кутом зору [2, с.109]. У п’єсі Ю.Косача
“Дійство про Юрія-Переможця” назва допомагає зрозуміти національні
позиції автора, який вважає, що Україна має бути єдиною та незалежною
державою.
Список використаних джерел
1. Алюзія // Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як,
Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – С. 30.
2. Блажеєвська Т.К. Цитата як форма інтертекстуального зв’язку в
творчості В. Винниченка (1907-1920 рр.) // Вісник Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2005. – №647. – Вип.
43. – Серія: Філологія. – С. 108-111.
3. Бондарева О.С. Вертепний код етнонаціональної жанрової діахронії та
його рецепція в українській драмі постмодерної доби (рукопис статті).
4. Горшкова К.А., Шевченко Н.Г. Роль заглавия-аллюзии в реализации
категории интертекстуальности в художественном тексте // Вісник ХНУ
імені В.Н. Каразіна. – № 667. – Серія: Романо-германська філологія.
Методика викладання іноземних мов. – 2005. – С. 175-178.
5. Даниленко О.О. Інтертекстуальність як методологічний принцип
історико-філософського дослідження Ю.Крістєвої //
http://rusnauka.com/10._ENXXIV_2007/Philologia/21764.doc.htm.
6. Косач Ю. Дійство про Юрія-Переможця // Близнята ще зустрінуться:
Антологія драматургії української діаспори / Упоряд. та автор передмови
Л.Залеська-Онишкевич. – Київ-Львів: Час, 1997. – С. 324-396.
7. Косач Ю. Слово від автора // Близнята ще зустрінуться: Антологія
драматургії української діаспори / Упоряд. та автор передмови
Л.Залеська-Онишкевич. – Київ-Львів: Час, 1997. – С. 320-323.
8. Негодяєва С.А. Лірика Леоніда Талалая. Інтертекстуальні параметри:
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
філософських наук. – Х., 2002. – 20 с.
9. Оніщенко Н.А. Між цитатою і фразеологізмом: інтертекстуальність
німецьких епонімів з ФО-складовою // Вісник ХНУ імені В.Н.Каразіна. –
2007. – Вип. 52. – Серія: Романо-германська філологія. Методика
викладання іноземних мов. – С. 85-90.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
