.

Микола Чернявський про стан української преси початку ХХ століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2416
Скачать документ

Микола Чернявський про стан української преси початку ХХ століття

Чимало митців, творчість яких тісно пов’язана зі степовою Україною, із
самобутнім Півднем, здійснили помітний внесок у розвиток
мовно-літературного процесу початку ХХ ст. Завдяки власній мовній
практиці як письменника, педагога, просвітянина, публіциста Микола
Чернявський посів значне місце серед найвидатніших діячів України. До
сьогодні поза увагою дослідників залишається діяльність письменника в
поширенні рідномовної преси. Актуальним є опрацювання літературно-мовної
спадщини Миколи Чернявського, все життя якого було присвячене
наполегливій праці на користь рідній країні.

Дослідити діяльність М.Чернявського в процесі становлення української
преси є метою даної статті. Наприкінці ХІХ ст. періодичні видання
українською мовою були під забороною. Але письменники не могли
залишатися байдужими до цього факту. М.Чернявського турбували питання
виходу й поширення преси, про що свідчать його листи до Б.Грінченка,
С.Єфремова, Є.Чикаленка, О.Лотоцького та інших.

У листі до Олександри Куліш від 30.VІІІ.1900 він звертається з проханням
поклопотатися про український журнал перед князем Шаховським: “Чи не
можна б було Вам запитати його потихенько* […] дістати дозвіл видавати
на Україні нашою мовою журнал. Невеличкий, чисто літературний, без
жодної політики, журнал. Покаюсь Вам, що якби я дістав той дозвіл, то
кинув би все, і присвятив би себе всього тому журналові… Запитайте,
так з часом між ділом і напишіть мені його відповідь” [10]. Після
дозволу “самого Звєрєва” на обмежену кількість часописів на Україні
М.Чернявський у листі до Б.Грінченка від 8.VІІІ.1902 радиться з ним:
“Може, час саме тепер добиватись дозволу давно бажаного і доконче
потрібного українського журналу? Як Ви думаєте, і як думають люде?…”
[5]. Пізніше, у листі від 27.ІІІ.1903 він повідомляє, що отримав новини
від О.Лотоцького: “управляючий главного управління по ділам печаті
звернув увагу на ненормальність стану українського письменства і може що
зробе корисного для нас і в сій справі” [6].

У своїх спогадах про Б.Грінченка “Кедр Ливану” М.Чернявський так
характеризує умови до 1905 р.: “був важкий час — час морального й
духовного занепаду України. Режим Сепяґіних і Плеве приголомшив усе на
Україні, і свідомі українці, а їх було тоді дуже мало, яка сотня, дві,
купчились по потайних громадах і вели свою діяльність з великою
обережністю. Тоді на Україні не було ні однії газети української й
навіть не можна було марити про видання її по цей бік кордону. Вся
Україна була закута кригою, і свідомі люди, як риба зимою в озері,
задихалась під тією кригою. І тільки була в нас віддушина, крізь яку
проходило вільне повітря, то — Галичина. Там були хоч деякі газети й
журнали… Там українське слово не було заковане й запечатане сімома
царськими печатями” [16, с.328]. Та вирішення головної проблеми —
“підняти свідомість народу українського” — М.Чернявський і Б.Грінченко
вбачали в перенесенні центру літературного життя у Київ.

Унаслідок революції 1905 р., коли в Росії зникла цензура на друковане
слово і тимчасово “впали обмеження на видання українською мовою книг,
газет, журналів” [2, с.4], швидко почала розвиватися українська масова
преса. “Коли 1905 року імперська Російська академія наук визнала, що
українська література має право на життя, тобто, що українська мова таки
мова, а не наріччя, — це вже було антиклімаксом. І мова, і література
існували й розвивалися. Стара криза минула — починалася нова” [1, с.43].

Переїхавши до Києва, Б.Грінченко взяв активну участь в організації
перших періодичних видань. У недатованому листі за 1905 р. М.Чернявський
звертається до нього з питаннями: “Чув я теж, що д. Єфремов був у
Петербурзі у справі видання української часописі. Чи вернувся він назад
з доброю якою звісткою, чи ні? Щось не видно нам полегкості і після
указу 12 студня. Мабуть, “хахли” не достойні “довір’я”! Се мабуть такий
каторжний народ, що йому пучки в рота не клади…” [3]. Письменник мав
достатньо актуального матеріалу для вимріяного журналу, про що він пише
у листі від 31.VІІ.1905 до С.Єфремова: “Коли б уже скоріш вийшов дозвіл
на наші часописі, а то матеріал лежить, старіється і охоти немає писати.
І так іде рік за роком, а потім, дивися, і смерть прийде” [13].

Щодо “Літературно-наукового вісника”, перенесеного зі Львова до Києва,
М.Чернявський у листі до С.Єфремова писав: “Все якось цей єдиний наш
орган не стане в свою точку, не увійде, як салдати кажуть “в плепорцію”:
то голова у його велика, то черево надметься, а ноги коротенькі все. І
все він якийся важкий і не красномовний в смислі ясноти ідей і
тенденцій, талановитості їх вислову” [11]. У цьому ж листі він обговорює
можливості й перспективи нового літературного журналу “Українська хата”.
Висловлювання письменника про рівень національної свідомості серед
українського громадянства того часу не були оптимістичними: “взагалі
дуже-дуже туго йде українська справа. Так туго, що не розбереш, чи йде
вона наперед, чи назад, чи просто стоїть — “ні туди, ні сюди” [11].

Отримавши листа від С.Єфремова зі звісткою про організацію нового
літературного часопису, М.Чернявський щиро ділиться своїми міркуваннями
щодо цієї справи: “письменникам українським треба гуртуватись,
піддержувати одне одного, а не розтікатися врозтіч. Важкий тепер час для
письменника, що не становить своєю метою бути партійною трубою і
вигукувати тільки партійні лозунги” [12]. Саме від такого партійного
спрямування застерігав М.Чернявський редактора, підкреслюючи важливість
свободи, “простору в виборі тем і їх обробленні”, оскільки на такі вади
“хворіло” багато видань.

Після заборони “Громадської думки”, яку видавав Є.Чикаленко, була
організована нова щоденна газета “Рада”. М.Чернявський брав активну
участь у її поширенні. У листі до редактора від 4.VІ.1906 письменник так
висловлюється про вихід цього видання: “А все таки “Рада” має вигляд
немов навіть кращий, ніж “Громадська думка”. Спокійніша й “діловитіша”.
Дуже вже багато було гніву, роздратовання, крику, грюку, перцю, хріну,
шпичок, голок, завзяття, віри, фетішизму — хочеться більш-менш підвести
ітоги всьому пережитому, хочеться дещо проаналізувати… Здається,
“Рада” і йде на сей шлях” [4]. Здолавши численні перешкоди і здобувши
можливість створення української газети, її організатори стикаються з
новими труднощами, адже “нормальне функціонування української
періодичної преси в переджовтневі десятиліття гальмувало також і те, що
вона мала тоді дуже обмежене коло читачів, зокрема в Східній Україні, де
зовсім не існувало шкіл із українською мовою викладання” [2, с.17].

h

Література 1. Грабович Г. Питання кризи й перелому в самоусвідомленні української літератури // До історії української літератури. – Київ: Основа, 1997. – С. 43. 2. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. – К.: Наук. думка, 1970. – 304 с. 3. Лист М. Чернявського до Б. Грінченка (дату не вказано) 1905, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. ІІІ. – № 39913. 4. Лист М. Чернявського до Б. Грінченка від 04.10.1906, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. ІІІ. – № 39903. 5. Лист М. Чернявського до Б. Грінченка від 18.08.1902, Вороніж // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. ІІІ. – № 39931 6. Лист М. Чернявського до Б. Грінченка від 27.03.1903, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. ІІІ. – № 39921. 7. Лист М. Чернявського до Є. Чикаленка від 14.01.1908, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. І. – № 35788. 8. Лист М. Чернявського до Є. Чикаленка від 23.02.1907, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. І. – № 35786. 9. Лист М. Чернявського до М. Венгжина (редактора часопису “Бджола”) від 03. 04. 1908, Львів // Відділ рукописів Інституту літератури НАН. – Ф. 134. – № 6. 10. Лист М. Чернявського до О. Куліш від 30.08.1900, Бахмут // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. І. – № 30916. 11. Лист М. Чернявського до С. Єфремова (дату не вказано) 1905, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. 317. – № 1409. 12. Лист М.Чернявського до С.Єфремова від 09.09.1907, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. 317. – № 1403. 13. Лист М.Чернявського до С.Єфремова від 31.07.1905, Херсон // Інститут рукописів НБУ ім. Вернадського. – Ф. 317. – № 1401.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020