.

Тлумачення права громадян об’єднуватись в територіальну громаду для вирішення власних потреб (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
178 1701
Скачать документ

Тлумачення права громадян об’єднуватись в територіальну громаду для
вирішення власних потреб

Практичне забезпечення прав громадян об’єднуватися в територіальну
громаду по-різному трактується представниками місцевої влади, народними
депутатами України, науковцями і фахівцями в галузі місцевого
самоврядування. Зокрема, це викликано реалізацією частини першої статті
140 Конституції України, в якій передбачено право жителів будь-яких
сусідніх сіл, селищ, міст об’єднуватись в одну територіальну громаду.

Як свідчить аналіз частини першої ст.140 Конституції України положення
про місцеве самоврядування знаходить у ній свій розвиток за змістом та
формою здійснення влади народом (ч.2 ст.5 Конституції). У даному випадку
визначається соціальне призначення місцевого самоврядування –
забезпечувати самостійне вирішення питань місцевого значення в межах
Конституції і законів України.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування Конституція України
проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну
громаду як певну самоорганізацію громадян, об’єднаних за територіальною
ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і
запитів та захисту своїх законних прав і інтересів.

Зауважимо, що частина 1 ст.140 Конституції України та ст.6 Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” чітко визначають, що до
територіальної громади належать жителі, об’єднані постійним проживанням
у межах села, селища, міста, що є самостійними
адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання
жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У зв’язку з цим, виходячи з наведених положень, частина 1 ст.140
Конституції та ст.6 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” прямо не передбачає права жителів сусідніх селищ, міст
об’єднуватись в одну територіальну громаду, оскільки така можливість
добровільного об’єднання передбачена тільки для жителів сіл, що мають
єдиний адміністративний центр. Причому слід враховувати, що добровільне
об’єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих
референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є
наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування,
обрання єдиного сільського голови, формування спільного бюджету,
об’єднання комунального майна. Ось чому складність в реальному житті
викликає позиція окремих посадових осіб, народних депутатів України, які
спрощено розуміють можливості об’єднання територіальної громади Києва з
іншими громадами, наприклад, Бориспільського, Васильківського та інших
районів Київської області.

За функціональною характеристикою місцевого самоврядування названий
суб’єкт місцевого самоврядування – жителі села, селища, міста. Їм як
співтовариству громадян, котрі проживають на відповідній території, й
кожному окремо гарантується право на участь у здійсненні місцевого
самоврядування безпосередньо, так й через своїх представників, причому
незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
терміну проживання на відповідній території, мовних та інших ознак (ст.3
Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згадане право конкретизується через систему спеціальних прав,
передбачених Конституцією: обирати та бути обраними в органи місцевого
самоврядування, приймати участь в референдумі (ч.1 ст.38), причому,
згідно ст.70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах
виникає у громадян України з 18 років, а право бути обраними – по
досягненню віку, встановленому Конституцією та законами України;
звертатись особисто, а також направляти індивідуальні та колективні
звернення в органи місцевого самоврядування (ст.40); право на доступ до
служби в органах місцевого самоврядування (ч.2 ст.38); право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого
самоврядування (ч.2 ст.55); право користуватися об’єктами права
комунальної власності відповідно до закону (ч.3 ст.41) та інші.

Отже, наведені положення дають підстави стверджувати, що повноважними
членами територіальної громади є жителі, об’єднані в співтовариство
громадян за ознакою помешкання на відповідній території. Саме за цими
підставами утворюються територіальні громади сіл, селищ та міст. Тобто в
основу об’єднання громадян в єдину територіальну громаду покладено
принцип територіального устрою, який визначає територіальні громади.

Жителі як члени територіальної громади є рівними в своїх правах, але
здійснення окремих прав Конституція та закони України ставлять у
залежність від віку та належності до громадянства України.

Варто зазначити, що частина 1 ст.140 Конституція України фіксує
територіальні межі місцевого самоврядування. Їх встановлення має
важливе значення, оскільки зрештою окреслюються просторові межі
діяльності територіальної громади, його населення та органів,
розповсюдження дії прийнятих ними рішень. Місцеве самоврядування
здійснюється не в суворих адміністративно-територіальних межах їх
існування, а на визначених територіях. Такий підхід передбачає, що в
адміністративно-територіальній одиниці може функціонувати більш ніж одна
територіальна громада або територіальні громади здатні об’єднувати,
наприклад, в сільську громаду жителів кількох сіл.

Науковці та практичні фахівці звертають увагу на те, що частина 2 ст.141
Конституції України визначає порядок обрання територіальною громадою
сільського, селищного та міського голови, тобто виборної посадової
особи, яка очолює діяльність по здійсненню місцевого самоврядування на
території громади.

Стаття 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”
закріплює повноваження сільського, селищного, міського голови.

Частина 2 ст. 142 Конституції України визначає, що в окремих випадках,
коли необхідно розв’язати ту чи іншу проблему місцевого значення, в
вирішенні якої зацікавлені кілька територіальних громад, останні можуть
об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також
кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного
фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.

Частина 3 ст.143 Конституції містить перелік найважливіших питань
місцевого значення, віднесених до відання територіальних громад села,
селища, міста та утворюваних ними органів місцевого самоврядування.
Однак зазначений перелік не є остаточним, оскільки територіальні громади
та їх органи можуть вирішувати й інші питання місцевого значення,
віднесені законом до їх відання.

u

u

ки до населених пунктів (село, селище, місто). Що стосується інших
категорій адміністративно-територіальних утворень (райони, області), то
вони є суб’єктами спільних інтересів жителів сіл, селищ, міст. Саме з
таких позицій виходив Конституційний Суд України при вирішенні питання:
у якій залежності знаходяться категорії “район в місті” і “місто, як
цілісна територіальна одиниця”?

Відповідно до ст.142 Конституції України, ч.5 ст.6 та ст.16 Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” матеріальну і фінансову
основу місцевого самоврядування в Україні становить, з одного боку,
рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля,
природні ресурси, які є у власності територіальних громад сіл, селищ,
міст, районів у містах, а з іншого боку, об’єкти їхньої спільної
власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і
фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у
містах приймається на місцевих референдумах відповідних районних у
містах громад. У разі, якщо територіальна громада району в місті
внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління
майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада
міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів
місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює
управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності
територіальних громад районів у містах та несе відповідальність перед
громадою відповідного району в місті.

У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють
як суб’єкти права власності. Це положення є винятком із загального
принципу закріплення права власності за суб’єктами територіальних
громад.

Від імені і в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної
власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до чинного законодавства до комунальної власності належить
майно, що передається державою, а також іншими суб’єктами власності,
майно, яке створюється або купується органами місцевого самоврядування
за рахунок власних коштів, а також майно, перелік якого встановлено
Законом “Про власність”.

Таким чином, виходячи із зазначеного вище, територіальні громади районів
у містах є суб’єктами права комунальної власності, управляють
комунальним майном безпосередньо або через утворені у встановленому
законом порядку органи місцевого самоврядування, а також можуть прийняти
рішення шляхом місцевого референдуму про наділення міських рад правами
щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності
територіальних громад районів у містах.

Якщо на місцевому референдумі або сесії міської ради буде прийнято
рішення не утворювати у місті районні ради, то власником майна, яке
придбане районною у місті радою, буде територіальна громада району у
місті. Тобто це підтверджує правову позицію Київради, яка в межах своєї
компетенції вирішила питання про утворення внутрішньої організації
районів в місті Києві.

Функціонування місцевого самоврядування в містах з районним поділом,
зокрема у місті Києві, частина 5 ст.140 Конституції України відносить до
відання міських рад. Частина 2 ст.5 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” визначає, що за рішенням територіальної
громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради,
які, у свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову
ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету. Винятки з
цього конституційного порядку можуть стосуватись законів, які регулюють
особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та
Севастополі.

Відповідно до частини 3 п.2 розділу V “Прикінцеві та перехідні
положення” Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рішення
територіальних громад міст з районним поділом або міських рад щодо
утворення (неутворення) районних у містах рад повинні бути прийняті не
пізніш як за шість місяців до дня проведення чергових виборів. В разі
утворення районних у містах рад, останні здійснюють свої повноваження до
обрання нового складу міської ради.

Згідно частини 2 ст.25 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним
поділом) вирішується питання щодо визначення обсягу і меж повноважень,
які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх
виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах.

Таким чином, виходячи з викладеного вище, утворення (неутворення)
районної у місті ради, визначення обсягу повноважень залежить від
рішення територіальної громади міст з районним поділом та міської ради.
На жаль, в Києві ще не склалася практика надання умов та можливостей,
щоб територіальна громада вирішувала через певні правові механізми
питання організації управління територією в місті Києві.

Частина 2 ст. 141 Конституції України визначає порядок обрання
сільського, селищного та міського голови, який очолює виконавчий орган
ради та головує на її засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих
органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації,
ліквідації – визначаються Законом України “Про місцеве самоврядування в
Україні”. Відповідно до статей 11, 12, 51, 54 цього Закону виконавчими
органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх
створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші
створювані радами виконавчі органи, які підконтрольні та підзвітні
відповідним радам.

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет
відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради утворюється
відповідною радою на строк її повноважень. Це не стосується
безпосередньо міста Києва, де існує особливий порядок внутрішньої
побудови управлінських структур, які іноді далекі від інтересів
мешканців.

Для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів
сільських, селищних, міських рад відповідна рада у межах затверджених
нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші
виконавчі органи, котрі є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх
утворила, підпорядкованими їй, виконавчому комітету, сільському,
селищному, міському голові, голові районної у місті раді. Але визначення
структурної організації апарату управління безпосередньо залежить від
видатків місцевого бюджету.

Таким чином наукове розуміння категорій, які виявились проблемними на
практиці, дає підстави і для наступного висновку. Сільська, селищна,
міська рада може створювати необхідну кількість виконавчих органів ради,
в межах визначених законом; сільський, селищний, міський голова очолює
тільки виконавчий комітет відповідної ради, всі інші виконавчі органи
йому підпорядковані та підзвітні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020