Проблеми подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні
Протягом 10-річного існування незалежної української держави місцеве
самоврядування пройшло складний, іноді протирічивий шлях свого
становлення.
Непростими були пошуки оптимальної моделі самоврядування, яка б, з
одного боку, відповідала Європейської хартії про місцеве самоврядування,
а з другого враховувала історичний досвід і особливості побудови його в
минулому. Не можна було й нехтувати й тим позитивним, що було в теорії
практиці радянського будівництва.
Про це свідчить й практична апробація достатньої кількості законів
України, в яких безпосередньо відбувався болісній перехід від системи
рад до місцевого самоврядування.
Становлення самоврядування було законодавчо визначено з прийняттям
Конституції і Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Хоча протягом п’яти років після прийняття цих нормативно-правових актів,
місцеве самоврядування визначається як окрема місцева влада на
відповідній території, є окремі проблеми, розв’язання яких сприяло б
подальшому розвитку самоврядування в Україні.
Зокрема загальновідомо, що органи місцевого самоврядування та їх
службовці були успадковані від колишнього радянського апарату. Тому
територіальна громада, не маючи досвіду самостійно виконувати надані їй
законом функції і повноваження, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин
фактично відігравала другорядну роль.
У сучасний період спостерігається пожвавлення діяльності територіальних
громад.
Тому однією з проблем подальшої активізації жителів відповідних
поселень, є підвищення їх ролі і відповідальності за формуванням органів
місцевого самоврядування, а також за посиленням контролю за діяльністю
цих органів.
Наступна проблема — формування органів самоврядування.
Конституція України і законодавство передбачають, що формування цих
органів відбувається шляхом проведення місцевих виборів на підставі
Закону “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних,
міських голів” від 14 січня 1998 року, який передбачає мажоритарну
систему виборів.
Проте останнім часом спостерігається активна спроба народних депутатів
України законодавчо впровадити в життя пропорційну систему місцевих
виборів. Подібний підхід є не лише передчасним, а й вкрай небезпечним,
оскільки не жителі відповідної території, а представники провідних
політичних партій стануть господарями сіл, селищ, міст. Подібна система
поділити жителів на тих, що шляхом голосування підтримують політичні
партії, тобто повноправних, й тих, хто голосує проти, тобто другорядних.
Тому на сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування єдино можливою
має бути мажоритарна система. При цьому законодавство про місцеві вибори
повинно зазнати відповідних змін.
По-перше, вибори повинні відбуватися на підставі представництва
кандидатів в депутати від певних соціальних верств (селян, робітників,
службовців, працівників відповідних сфер, тощо) при чіткому визначенні
кількісних квот від відповідних квот. При цьому у виборах мають брати
участь лише жителі відповідної територіальної громади. Суб’єктами
виборчого процесу можуть бути і особи, які належать до відповідних
партій, але постійно проживають на території громади.
¤ -v
По-друге, головою села, селища, міста має обиратися лише особа, яка
постійно, протягом багатьох років проживає на території цих
адміністративно-територіальних одиниць.
Слід також посилити контрольну функцію територіальних громад за діями
обраних осіб.
Безумовно повинен діяти і закон про відкликання депутата згаданих рад та
голів цих рад за наявності підстав, визначених законом. Зокрема настав
час, коли ці обранці і посадові особи мають нести відповідальність за
невиконання своїх передвиборних програм.
Ще одна проблема, пов’язана з виконанням повноважень, наданих місцевим
радам та їх головам.
Як відомо, Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” не визначає
повноваження конкретного села, селища, міста, оскільки це й теоретично,
і практично неможливо. Визначається загальна для всіх цих
адміністративно-територіальних одиниць компетенція. Проте, і це
природно, жодний з органів і посадових осіб місцевого самоврядування
ніколи в повному обсязі згадану компетенцію не реалізує.
Який же вихід з такого становища?
На наш погляд, розв’язання цієї проблеми можливо в разі розробки й
прийняття статутів сіл, селищ, міст.
В останні роки активізувалася робота щодо розробки й прийняття таких
статутів. Та приймаються вони переважно у великих містах, Одесі,
Донецьку тощо. При цьому слід враховувати ту обставину, що згадані
статути не спроможні визначити виключну компетенцію органів цих міст,
оскільки на рівні регіонів існують два господаря – міська державна
адміністрація і рада, яка, на жаль, часто-густо відіграє другорядну роль
у розв’язанні місцевих завдань.
Інша справа – статут територіальної громади села, селища, міста.
Структура цього документа, як правило, стандартна, але головного
елементу компетенції вона не містить. Між тим, саме конкретне визначення
повноважень, тобто прав і обов’язків органів місцевого самоврядування,
повинно стати основною складовою такого статуту.
Для цього необхідно визначити особливості об’єктів господарства
соціально-культурного призначення, комунальних служб тощо, і шляхом
вилучення з відповідних статей (27–42) Закону “Про місцеве
самоврядування в Україні” відповідних, властивих конкретному селу,
селищу, місту повноважень, визначити виключну компетенцію органів і
посадових осіб цих адміністративних одиниць.
У разі делегування повноважень відповідному органу або посадовій особі
місцевого самоврядування можливо й визначення спільної компетенції
органів і посадових осіб самоврядування та районної або обласної
державної адміністрації на підставі законів про місцеве самоврядування,
про місцеві державні адміністрації, програм соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць,
цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, а також
програм соціально-економічного розвитку відповідної місцевої державної
адміністрації.
Зрозуміло, що робота по визначенню в статутах згаданих повноважень
вимагає чимало часу і сил, залучення до цієї праці практиків, науковців,
експертів, тощо. Проте вона необхідна, якщо ми бажаємо, щоб
територіальна громада, її органи та посадові особи стали справжніми
господарями на своєї території.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
