.

Ефективність локальних спільнот (громад) та криза (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
146 2929
Скачать документ

Ефективність локальних спільнот (громад) та криза

“Криза в суспільстві, криза в державі – це переломний етап еволюційного
розвитку … суспільства й держави” – так характтеризувала ситуацію в
Україні ще у 2003 році Тетяна Сербинська [1]. Для нинішньої ситуації
констатацію „криза” слід поширити на весь світ. Безумовно, криза дає
взнаки у першу чергу на рівні локальних спільнот – територіальних
громад. Але розглядати проблеми виходу з кризи чи пом’якшення її
наслідків для конкретної громади поза регіональним, національним та
глобальним контекстом було б у принципі не вірно, було б марною справою,
оскільки не може дати результата наближеного до реальності.

Сучасному поколінню українців випала місія відповісти на виклики, що
повстали перед ним на рубежі століть, визначитись із шляхами і засобами,
які воно має обрати для своєї країни, щоб убезпечити кожному
громадянинові держави, кожному членові суспільства гідний рівень життя у
найближчому й віддаленому майбутньому. Про які виклики йдеться? Перш за
все, це перманентна трансформаційна криза, в якій Україна знаходиться
ось вже майже 20 років, має корені як у світовому, так і у національному
контексті. Зокрема, під час української трансформації необхідно
розв’язати шестиєдине завдання: – розбудова власної державності; –
формування єдиної української політичної нації; – утвердження нової (для
посткомуністичної України!) системи суспільних цінностей і приорітетів
(вищість прав громадян, рівність перед законом, демократія,
толерантність, наполегливість у досягненні компромісу і консенсусу
тощо); – створення демократичної системи правління; – перехід до
сучасної ринкової екосоціальної економіки; – перехід від індустріальної
енерго- та ресурсовитратної економіки до економіки знань і послуг.
Принагідно відзначимо, що жодне з цих завдань (може, за виключенням
першого) не можна вважати завершеним. Другий виклик виник лише
наприкінці минулого року. Це глобальна (світова) фінансово-економічна
криза, що на фоні триваючої трансформаційної національної кризи в
Україні проявилась особливо жорстко.

Про ефективність суспільств. Важливо визначити шляхи виходу з кризового
стану для подальшого оновлення системи суспільних відносин, налагодження
взаємодії держави й громади. Вихід із ситуації можливо знайти, лише
відповівши на запитання: “Яке майбутнє ми хочемо отримати? Чого ми
бажаємо?”

А чого ми бажаємо? Кожна людина бажає щастя. “Людина створена для
щастя, як птах для польоту” – крилатий вислів, що визначає сенс
людського життя. Але що ж таке щастя? Заглянемо в енциклопедичний
словник: “Щастя є поняттям моральної свідомості. Щастя – це стан людини,
що відповідає внутрішньому задоволенню своїм буттям, повнотою й
осмисленістю життя” [2]. Як бачимо, усвідомлення щастя є суб’єктивним і
відносним. Воно залежить від внутрішнього самовідчуття й задоволеності
фізичних потреб людини, наявності певного добробуту і безпеки людини та
її сім’ї на соціально-прийнятному рівні, задоволеності взаємостосунками
з іншими людьми. Із сказаного витікає, що з точки зору кожної окремої
людини сенсом існування усіх зовнішніх щодо неї інституцій (органів,
підприємств, влади і т.п.) є сприяння цій людині у досягненні стану
щастя – “стану задоволеності своїм буттям, повнотою й осмисленістю
життя”. Тобто, з точки зору кожного конкретного учасника будь-якої
спільноти (держави, країни, громади, …), ефективність функціонування
спільноти у кінцевому рахунку визначається ступенем наближення громадян
держави, жителів країни, членів громади до бажаного стану щастя у всій
його повноті.

Зрозуміло, що у пошуках механізмів підвищення ефективності суспільних
організмів, перш за все, маємо оглядатися навкруги і, вивчаючи успішний
досвід інших спільнот, формувати власні уявлення про шляхи й засоби
досягнення бажаного стану речей у власному домі. Шукаючи відповіді на
поставлені питання, звернемо увагу на теорію ефективності суспільств
Богдана Гаврилишина [3].

Серед майже 200 сучасних націй-держав є країни, які більш ефективні у
служінні устремлінням людей до щастя. Виникають питання: “Чим вони
відрізняються одна від одної? Які складові ефективного існування цих
спільнот? Які їхні риси, властивості, структури українцям слід узяти до
уваги щоб, не повторюючи довготривалого історичного шляху, прискорити
досягнення подібних результатів на національному українському грунті у
сучасних світових, європейських та українських геополітичних,
економічних, соціокультурних, історичних, технологічних реаліях і
тенденціях?”

Аналогічні питання виникають при розгляді ефективності спільнот різного
рівня, аж до рівня локальних спільнот, які в Україні називають
„територіальні громади” і яких в Україні станом на 01.01.2007 р.
налічувалось 11 519 (з них 457 міські громади). Серед цих 11,5 тисяч
формально рівних українських громад також є більш і менш ефективні у
задоволенні людських потреб. Теж саме справедливо і відносно 27 спільнот
регіонального (області, АРК, Київ, Севастополь) і 608 спільнот
субрегіонального рівня (490 сільських та 118 міських районів).

Але чи правомірним є застосування методології аналізу ефективності
Богдана Гаврилишина на спільноти іншого рівня, відмінні від тих, що
аналізувались у його книзі, наприклад, на рівень „громада”? Адже теорія
ефективних суспільств побудована Богданом Гаврилишиним на матеріалі
спільнот рівня „нація-держава?”

Наша відповідь „ТАК”. Наведемо деякі міркування на користь цього
твердження.

Певна подібність таких спільнот як „громада” та „нація-держава”
очевидна. Хоча кількісний фактор (число учасників спільноти) чинить свій
вплив на завдання спільнот та інші якісні (структурні, функціональні і
тому подібні) характеристики цих соціальних організмів. Разом із тим,
соціальні спільноти, до яких відносять як нації-держави, так і громади,
не залежно від їхнього розміру і політичного статусу у розумінні
теоріїї систем є складними соціальними відкритими системами [4], тобто
вивчаються з єдиних наукових позицій, оскільки мають багато подібного у
своїй структурі і функціонуванні. Крім того, спільним для відкритих
систем є те, що кожна із таких систем, в даному випадку – соціальних
систем, не може бути повністю незалежною, ізольованою від зовнішніх
впливів. Тобто ні громада, ні нація-держава не можуть діяти не
враховуючи зовнішній контекст свого існування (правовий, ресурсний,
політичний, технологічний, енергетичний, природний, міжнародний для
націй-держав, регіональний та національний – для громад тощо). Один із
патріархів української політичної думки Микола Костомаров ще наприкінці
ХІХ-ого століття в роботах „Швейцарська спілка” та „Переднє слово до
„Громади” також уподібнював громаду і державу, проводив паралелі між
ними. Наталя Перинська, зокрема, звертає увагу на те що Микола
Костомаров вважав державу асоціацією громад, а громаду – асоціацією
громадян [5].

Тут також слід відмітити, що кількісний фактор не є вирішальним у
віднесенні соціальної системи до країни чи громади. Дійсно, деякі
територіальні громади за чисельністю жителів переважають деякі країни.
Прикладами є багатомільйонні територіальні громади столиць крупних країн
і карликові чи малі держави. Справа у функціональних відмінностях
спільнот. Нації-держави можуть мати власну валюту, збройні сили та інші
силові структури, а їх елементи-підсистеми (регіони і громади) – „ні”.
Країни є самостійним суб’єктом міжнародного права, а регіони та
територіальні громади – „ні”, хоча і регіони і громади у демократичних
країнах країни мають можливість вступати у відносини із суб’єктами
інших країн. І таке інше. Тобто, для націй-держав міжнародне оточення та
міжнародне право має значно більше значення, ніж для регіонів чи громад
цих націй-держав.

Оскільки ми маємо намір поширити теорію ефективних суспільств Богдана
Гаврилишина [3] з рівня „нації-держави” на рівень „громада” та „регіон”,
то наведемо основні підходи розвинутої ним теорії для суспільств рівня
„нація-держава”.

Критерії ефективності суспільств. „Суспільства, держави мають значні
відмінності щодо ефективності в залежності від часу та країни.
Економічне становище може характеризуватися як низькою продуктивністю
при великій бідності, так і швидким економічним зростанням,
процвітанням, а також стагнацією або занепадом. Зовнішнє політичне
становище країни може змінюватися від сили і впливу до відносного
безсилля, а внутрішнє – від мирного, спокійного функціонування
політичних інституцій при значних особистих та інституційних свободах і
високому ступені добровільності у прийнятті системи управління до
нав’язування силою, приборкання заворушень, масового терору, суспільних
чвар, громадянської війни й революції. Суспільне здоров’я також може
змінюватися з плином часу: від близьких стосунків між людьми на роботі
та під час відпочинку з можливостями для творчих, корисних занять,
згуртованості та почуття обов’язку до чвар, напруженості, руйнації
соціальних структур, відчуженості і високої злочинності.

Ефективність держави може оцінюватися відповідно до економічного,
політичного або соціального критерію. Всі вони, безумовно,
взаємозв’язані й взаємозалежні. Економічні критерії ефективності
піддаються кількісному вимірюванню, дозволяють, легко оцінювати й
порівнювати країни, хоча немає єдиного універсального показника
економічного становища. Оцінки політичного й соціального становища
значно складніше здійснити, проте вони постійно даються у деяких
дослідженнях, виразно проявляються у почуттях задоволення чи
невдоволення і виявляються шляхом анкетування або досить гостро – у
страйках, рухах дисидентів тощо. Бажано мати єдиний універсальний
показник, за допомогою якого можна визначати становище націй-держав,
проте такий показник не існує і навряд чи він з’явиться [3] ”. Очевидно,
що наведену цитату з точністю до деяких термінів і дій можна прочитати і
в контексті „громада” чи „регіон”, а не тільки в контексті „країна”.

Відсутність єдиного показника ефективності суспільств є суттєвою
методологічною проблемою. Деякі підходи до цього наведені у додатку
“Система показників ефективності” до цитованої книги Б.Гаврилишина, де
міститься огляд існуючих допоміжних критеріїв і показників, за допомогою
яких можна оцінювати та порівнювати ефективності країн.

Ефективність спільнот рівня „громада” та „регіон”, може бути оцінена на
основі показника «задоволеність», що характеризує наближеність до стану
„щастя”, сприяння досягненню якого з точки зору людини є завданням усіх
спільнот створюваних людьми. В нашій роботі [4] цей показник
застосовується для оцінки ефективності діяльності органів самоуправління
громади і характеризує задоволеність жителів громади послугами, за які
відповідальні органи місцевого самоврядування та місцеві органи
виконавчої влади. Поняття “задоволеність” є двоїсте і містить у собі
психічний і соціальний аспекти сприйняття самою людиною тих чи інших
умов життя, тобто є відображенням суб’єктивного сприйняття стану речей.
Відзначимо, що на рівень і структуру соціальної задоволеності впливають
дві групи факторів. Перша – поєднує об’єктивні соціальні умови
життєдіяльності людини, пов’язані з його приналежністю до певної
суспільної групи та прив’язкою до таких елементів соціального оточення,
як територія, професія, робота тощо. Друга – має суб’єктивну (психічну)
природу, яка проявляється у рівні претензій, вимог, очікувань стосовно
умов життя, що склалися у людини або в результаті попереднього досвіду,
або соціального порівняння, або під впливом цілей суспільства в цій
сфері. Але в будь-якому випадку ступінь задоволення потреб індивіда є
результатом його суб’єктивного сприйняття, на яке впливають і його
ціннісні орієнтації. При цьому останні виступають як критерії для оцінки
важливості соціальних умов людини. Власне, це суб’єктивне сприйняття
ступеня задоволеності, об’єктивізоване усвідомленням конкретної ситуації
у процесах соціально-економічного розвитку суспільства, і є ключовим
моментом. Бо кожний по-своєму міркує про свої потреби й ступінь їх
задоволення, виходячи із існуючої ситуації у власній громаді та
порівнюючи її із становищем інших громад. Ступінь задоволеності
конкретної людини умовами життя, виходячи із суб’єктивного сприйняття, є
тим якісним явищем, виміряти яке, на перший погляд, неможливо через
багатоманітність потреб, їх різну важливість для людини (один більш
важливий, інші менше…), відсутності відповідних критеріїв тощо.
Проблема полягає в тому, щоб суб’єктивне оцінювання кожною людиною рівня
своєї задоволеності зуміти узагальнити математично, вимірявши рівень і
представивши його конкретним показником. Однак застосування кількісних
методів оцінки якості – методів кваліметрії, все ж таки дозволяє
вирішити проблему кількісної оцінки ступеню задоволеності, тобто
сформувати в рамках людиноорієнтованого підходу систему показників для
оцінювання ефективності громади і, зокрема, ефективності діяльності
органів місцевої влади. У роботі [4] міститься огляд показників для
аналізу стану громад, а в роботах [4,6] показано як саме, спираючись на
думки людей щодо власного розуміння кожним своєї задоволеності, можна
створювати гуманну демократичну людиноорієнтовану систему ефективного
публічного управління.

Чинники суспільного ладу. Спробуємо відповісти на питання: “Чим можна
пояснити суттєві відмінності у становищі таких суспільних організмів, як
країна? У чому полягають основні причини цих відмінностей?” Існує
безліч факторів, що визначають функціонування, і як наслідок,
ефективність суспільств. Залежність між основними детермінантами
ефективності країн схематично показана у нижченаведеній Таблиці. Зробимо
деякі загальні коментарі щодо її змісту, спираючись на підходи Богдана
Гаврилишина [3].

Таблиця

ЧИННИКИ

СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ та його ЕФЕКТИВНОСТІ

Соціальні Політичні Економічні

Прагнення –

сподівання Досягнення –

здійснення Взаємо-

відносини Характер

влади Використання

влади Сприйняття

влади Природні

ресурси Наснага

до праці Технології

(ноу-хау) Інвестиції

кореняться у

цінностях знаходять

відображення у формах правління Зумовлені

економічною системою

ПЕРЕКОНАННЯ – ЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНЕ

ПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНА

СИСТЕМА

С К Л А Д О В І С У С П І Л Ь Н О Г О Л А Д У

Умови ефективності суспільного ладу

Гармонія між складовими

(сумісність складових) Сумісність суспільного ладу із зовнішнім
середовищем

Соціальна життєздатність суспільства вимагає певної відповідності між
прагненнями-сподіваннями і досягненнями-здійсненнями, між мріями й
реальністю, усвідомленням прав та їх реалізацією. Соціальна природа
людини зумовлює те, що все назване залежить від стосунків між людьми на
різних рівнях структури суспільства. Стосунки, в свою чергу, формуються
під впливом переконань-цінностей, що відповідають переважаючим у
суспільстві уявленням про справедливість та усталеним потребам. Таким
чином, соціальна життєспроможність суспільства визначається сукупністю
пануючих у суспільстві цінностей.

Політично-владні інституції діють або не діють у залежності від того, як
влада використовується у зв’язку з розподілом ресурсів, регулюванням
взаємовідносин, а також від того, чи сприймається функціонування влади
законним і справедливим, насильно нав’язаним чи добровільно визнаним.
Все це відтворюється у формах правління і визначає характер політичної
влади.

Нарешті, чинники економічного характера.

Природні ресурси. Економічний розвиток в основному забезпечується
людиною. Провидіння допомагало й допомагатиме окремим країнам, наділивши
їх природними багатствами. Крім того, враховуючи зростаючу цінність
ресурсів у зв’язку із вичерпуваністю їх, запасів, економічні перспективи
розвитку країни тим кращі, чим більші природні багатства вона має.
Історія свідчить, що наявності ресурсів недостатньо, аби започаткувати й
підтримувати економічний розвиток. Такі країни, як Японія і Швейцарія,
переконливо довели, що вдале поєднання наснаги до праці й майстерності
людей може компенсувати відсутність ресурсів. Тобто, вони не є не є
обов’язковими.

На наснагу до праці впливають релігійні вірування; сприйняття праці як
необхідності, як форми зобов’язання перед сім’єю, соціальною групою,
нацією, як способу задоволення матеріальних і соціальних потреб або як
способу самореалізації.

Для підвищення результативності великих зусиль потрібне відповідне й
постійне вдосконалення ноу-хау (технологія). Існують дві категорії
ноу-хау. Технічне, що дозволяє людині управляти силами природи для свого
блага, та організаційне, що забезпечує створення й підтримку ефективних
структур. Технічне ноу-хау має універсальне застосування; за
певного рівня освіти і бажання вчитися воно може бути більшою мірою
готовим для імпортування і застосування. Соціально-організаційне ноу-хау
є зумовленим розвитком культури і вимагає гармонійного поєднання зі
світоглядом людей. Тому воно мусить бути здебільшого національним
продуктом.

4. Для того щоб економічний розвиток став стійким процесом, наснага до
праці й ноу-хау мають доповнюватися відповідним обладнанням. Доповненням
до робочих рук і людського розуму повинна бути певна «кінська сила»
техніки, її слід забезпечувати шляхом інвестицій в обладнання,
матеріальні та сервісні інфраструктури. Джерела фондів для інвестицій
можуть бути внутрішніми, зокрема, приватні заощадження або корпоративні
прибутки, незалежно від форми власності; а також зовнішніми — зарубіжні
інвестиції або допомога інших країн. Інституційна структура, суспільний
лад мають бути досконалими, аби стимулювати потребу і бажання людей
працювати, творити, поширювати й застосовувати ноу-хау для підтримання
адекватних рівнів інвестицій.

Складові суспільного ладу. У середній частині Таблиці показано три
складових суспільного ладу, що визначають ефективність суспільства.
Умовно вони розділені на соціальні, політичні та економічні чинники.

Політичні чинники проявляються через форми правління, а економічні –
через економічну систему. Соціальні чинники, в свою чергу, укорінені у
культурі нації, її цінностях. Під культурою ми тут розуміємо усю
сукупність традицій, поглядів, ставлень, уподобань, звичаїв, що
притаманні кожному народові, визначають його менталітет, взагалі, все
те, що вважається важливим і цінним для більшості представників народу.
Поняття „цінності” використовується у двох смислах: – те, що людина
особливо цінує в житті чи, зокрема, у праці (трудова цінність) і тому є
одним із джерел мотивації поведінки; – те, що виступає як еталон
належного (високі цінності, «загальнолюдські цінності») й тому коректує
поведінку. Цінності – джерело мотивації діяльності людини, в тому числі,
і трудової. Вони багато в чому визначають наснагу до праці, трудові дії
працівників, їх трудову поведінку, а значить, і результати роботи.
Цінності учасників спільноти і наявність умов для їх реалізації є
найважливішою стороною ефективності будь-якої спільноти. Цю тезу добре
ілюструє Остап Кривдик [7]. Зокрема, він зробив досить своєрідну
підбірку „цінностей”, що гальмують розвиток українського суспільства, та
цінностей, що могли б сприяти його швидкому розквіту (див. Вставку).

Вставка

Цінності та антицінності українського пострадянського суспільства

Цінності, що заважають нам. Домінуючі цінності сучасного часу –
зацикленість на речах (матеріалізм), відсутність абсолютів (“все
відносне”, релятивізм) і зверхньо-зневажливе ставлення до всього
(скептицизм). От саме тому корупція як влада сильного і грошовитого є
принципом функціонування української держави. Ця корупція – прямий
наслідок таких ціннісних орієнтирів, котрі є наслідком дефіциту довіри і
поваги до інших, і більшою чи меншою мірою властиві кожному з нас:

1. Гіперіндивідуалізм: я – головне мірило світу, я встановлюю, що
правильно, а що ні, я існую для себе, і, можливо, для своїх найближчих.
Посттравматичний, наслідок радянського примусового стадного
“колективізму”.

2. Гіперматеріалізм: головне – володіти. Залежно від того, чим ти
володієш, виходить те, ким ти є. Чим більше маєш, тим більше кимось ти
є. Той, хто має менше – є меншим, той, хто нічого не має, є ніким. Ідеї
– ніщо, речі – все. Пострадянський, зумовлений убогістю в радянські часи
і тим же ж “діалектичним матеріалізмом”, пропагованим СРСР.

3. Право сили: сильний завжди правий, слабий завжди неправий. Краще бути
сильним і стверджуватися за рахунок слабих. Зумовлений постколоніальним
становищем, коли владою були “інші” – ті, хто були праві, тому, що мали
за собою силу.

4. Трайбалізм – племінна і “класова” свідомість: необхідно створити
певне середовище і не допускати до нього нікого, кооптувати його за
родинно-територіальним принципом, за принципом персональної відданості.
От тут корені глибші – від феодальної свідомості до радянської кланової
системи і горизонтальних зв’язків, замкнутих на свій “клас” –
продавці-чиновники-робітники-вчені-бюрократи етц.

Натомість цінності, на яких можна збудувати спільну справу, є такими:

1. Поміркований колективізм, розуміння того, що людина окремо від свого
суспільства є менш ефективною. Батьківщина починається сім’єю, але нею
не закінчується. Батьківщина – це коли сім’я твого ближнього є і твоєю
сім’єю. Найсильніше це відчутно на війні, коли ти воюєш і за сім’ю свого
сусіда, а він воює і за твою сім’ю. Протистоїть наглій силі: “гуртом і
батька легше бити”.

h?

.

” h

°

°

°

TH’„1/4u1/4j^RB h?

h?

????????

??????

??????

h?

h?

h?

h?

h?

h?

” h?

??????

??????

????????

?ь конкретний матеріальний вимір. Чесним бути дорожче сьогодні, але
вигідніше завтра і надалі. Протистоїть гіперіндивідуалізму: зациклений
лише на матеріальному повинен випадати з “кола довіри”.

3. Презумпція честі і гідності, поява “ганьби” як суспільного інституту.
Повернення інституту “моральних авторитетів”.

4. Повага до професіоналізму. Довіра на основі спільних цінностей і
попередніх дій, а не за сімейно-клановою ознакою.

Остап Кривдик. „Кто вместо них?”, Ежедневная інтернет-газета
„Одесса-дейли”

http://odessa-daily.com.ua/newspaper

Богдан Гаврилишин вважає, що існує кілька базових “… прототипів
цінностей, форм правління та економічних систем; кожен з них має свої
переваги й недоліки. Одні з них привабливіші з гуманістичної точки зору;
інші — із політичної, філософської або соціальної; ще інші зумовлюють
кращі економічні досягнення”. У книзі [3] у розгляд введено по три
прототипи для кожної зі складових суспільного ладу. Оскільки нас
цікавить ефективність суспільств, то особливий інтерес викликають
цінності/переконання, що впливають на стосунки між індивідами або
групами, на відносини в суспільстві як такому. Отже, найпродуктивніший
спосіб класифікації цінностей пов’язаний зі ступенем значимості, що
приписується самому собі, іншим особам або громаді в цілому, а саме:
індивідуалістсько-конкуренційні, групово-кооперативні та
урівнювально-колективістські. Три прототипи складової „Політичне
правління”: противага – боротьба за владу; колегіальне правління –
співпраця при владі; унітарне правління – диктатура; Економічна система
також має три прототипи: вільне підприємництво, узгоджене вільне
підприємництво – регульована ринкова економіка, адмінстративно-командна
система. Нижче дано короткий опис прототипів складових суспільного ладу
[3]:

„ЦІННОСТІ.

1. Індивідуалістсько-конкуренційні. Кожен індивідуум — унікальний.
Об’єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби й
прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження.

2. Групово-кооперативні. Особа — лише частинка всесвіту й частинка
суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому,
добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки
і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з
іншими.

3. Урівнювально-колективістські. Люди народжуються рівними, вони
невіддільні від суспільства. Для задоволення своїх потреб кожна людина
повинна бути спроможною брати із загального фонду і вносити до нього
якнайбільше у відповідності з її здібностями. Кожен реалізує своє
покликання і шукає його втілення у безконфліктному суспільстві.

ПОЛІТИЧНЕ ПРАВЛІННЯ.

1. Противага (боротьба за владу). Це представницький уряд з однією
партією при владі та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета
яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади, у
«противазі». Свободи гарантуються поділом влади на законодавчу,
виконавчу та судову.

2. Колегіальне (співпраця при владі). Рішення приймаються представниками
різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у цьому
процесі і, отже, поділяють відповідальність за наслідки прийнятих
рішень.

3. Унітарне (диктатура). За цієї форми правління влада концентрується на
вершині соціальної піраміди без існування офіціальної опозиції або
противаги. Це властиво усім диктатурам від лівих до правих, незалежно
від їхніх ідеологічних обґрунтувань.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА.

1. Вільне підприємництво. Основні риси цієї системи — приватна
власність, максимізація прибутку і вільний ринок із зобов’язаннями уряду
утверджувати все це нормою закону з переважно суперницькими відносинами
між урядом, бізнесом і робітництвом.

2. У згоджене вільне підприємництво. Ця система має риси, подібні до
попередньої, за винятком узгодженості відносин між урядом та бізнесом (а
в деяких країнах і робітництвом), що забезпечує досягнення консенсусу в
питаннях загальнонародних цілей, пріоритетів і наступної узгодженості
економічних зусиль.

3. Адміністративно-командна система. Ця система характеризується
державною або «колективною» власністю, максимізацією виробництва
продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду в
розв’язанні економічних питань, що здійснюється шляхом централізованого
планування й адміністративного розподілу ресурсів”.

Умови ефективності суспільного ладу. Одним із ключових тверджень Богдана
Гаврилишина є теза про залежність ефективності суспільства від гармонії
між складовими суспільного ладу (сумісність складових). Тобто не просто
від кожної із складових чи ефективності кожної окремо взятої складової,
а саме від „припасованості” цих складових одна до одної. Оскільки кожна
спільнота є складовою більш широкої охоплюючої системи, то зрозуміло, що
на ефективність суспільного ладу впливає його сумісність спільноти із
оточенням. Для соціальних систем типу країна „оточенням” є міжнародне
співтовариство та стандарти (норми, правила) його співжиття, міжнародний
розподіл праці тощо. Зрозуміло, що для спільнот типу „громада” до
„оточення” слід добавити національний і регіональний контекст,
національне правове поле, регіональний та субрегіональний розподіл праці
та взаємозв’язки. Обумовленість ефективності суспільства гармонієї між
складовими суспільного ладу та гармонією суспільного ладу із зовнішнім
оточенням показана у нижній частині Таблиці. Таким чином, узагальнюючи
викладене, бачимо, що має місце функціональна залежність ефективності
соціальної спільноти від складових її суспільного ладу, від
гармонійності сполучення складових, від сумісності спільноти із
оточенням, тобто:

Ефективність = f (складові суспільного ладу, сумісність складових між
собою, сумісність суспільного ладу із контекстом існування)

Дамо декілька прикладів застосування теорії ефективних суспільств
Богдана Гаврилишина для аналізу кризових аспектів суспільних систем
різного рівня.

Аналіз причин перманентної української кризи.

Особливістю національного українського контексту є тривала
трансформаційна криза, в якій Україна перебуває з початку 90-их років
минулого століття Україна. Під час української трансформації необхідно
розв’язати шестиєдине завдання: – розбудова власної державності; –
утвердження нової (для посткомуністичної України!) системи нових
суспільних цінностей і приорітетів (вищість прав громадян, рівність
перед законом, демократія, толерантність, наполегливість у досягненні
компромісу і консенсусу тощо); – створення демократичної системи
правління; – перехід до сучасної ринкової екосоціальної економіки; –
формування єдиної української політичної нації; – перехід від
індустріальної енерго- та ресурсовитратної економіки до економіки знань
і послуг. Жодне з цих завдань (може, за виключенням першого) поки що не
можна вважати завершеним.

У термінах концепції Богдана Гаврилишина, сьогоднішній стан України
виглядає наступним чином: Сформована в Україні система правління тяжіє
до конфронтаційної моделі англо-саксонського типу (моделі стримувань і
противаг), а економічна система – до економіки вільного підприємництва
зразка кінця ХІХ-ого століття, так званого, „дикого капіталізму”.
Система цінностей українців має еклектичний характер. Це неприродне
поєднання двох несумісних систем цінностей:
індивідуально-конкуренційного способу міжособистісної взаємодії та
зрівнювально-колективістських поглядів, що є спадком минулої радянської
системи. Зауважимо, що цілеспрямоване формування у суспільстві ціннісних
орієнтирів, адекватних новітнім політико-економічним реаліям знаходилось
і знаходиться поза увагою провідних кіл країни. В той же час,
оптимальним для України є інше сполучення складових суспільного ладу. А
саме: групово-кооперативні цінності, колегіальна (консенсусна) система
управління, узгоджене вільне підприємництво. Таким чином, можна зробити
доволі прагматичний висновок-рекомендацію: шляхом до подолання
внутрішньої кризи є перехід в Україні до іншої системи політичного
правління, посилення механізмів узгодження інтересів бізнесу і
суспільства, засвоєння цінностей співпраці та самоврядування.

Глобальна криза та Україна [8]. Україна, як і весь, світ переживає
загострення атипової світової фінансово-економічної кризи. Застосуємо
методологію аналізу ефективності суспільств Богдана Гаврилишина до
аналізу світового ладу та причин цієї кризи. Ми вважаємо це коректним,
оскільки з системного погляду нації-держави одночасно є і системами щодо
своїх складових і підсистемами у світовому вимірі.

Глобалізація призвела до утворення світового ладу відмінного від моделі
світу, що у свій час утворювася з незалежних у всьому держав,
повновладних у всіх справах своїх територій і народів. Мабуть, слід
констатувати, що той світ вже не існує. Склався новий світовий лад, який
у термінах близьких до запроваджених Б.Гаврилишиним для характеристики
трьох складових суспільного ладу націй-держав (цінності, політичне
правління, економічна система), можна охарактеризувати такою триадою
складових: Світові цінності – переважно конкуренційні; Світове політичне
правління – епізодичне, незобов’язуюче, ритуально-дорадче; Світова
економічна система – вільне підприємництво.

Цінності світового співтовариства зосереджені у міжнародному праві та
документах міжнародних організацій, що презентують міжнародне
співтовариство. Декларативно вони мають вигляд цінностей співпраці.
Фактично ж міжнародні суб’єкти (нації-держави, транснаціональні
корпорації тощо) переважно діють у відповідності до власних національних
чи корпоративних інтересів, ігноруючи загальнолюдські інтереси, цінності
співжиття у світовому співтоваристві. Тобто, нації-держави та
транснаціональні бізнеси фактично майже необмежені у засобах
конкуренції. Про глобальну, національну чи соціальну відповідальність
бізнесів та держав у міжнародному просторі згадують від випадку до
випадку. Досить часто використовуються методи застосування чи погрози
застосування сили. Міжнародні механізми, що мали б сприяти обмеженню
сваволі, переважно не діють.

Новий світовий лад може стати ефективним за умови запровадження нової
системи цінностей, в основі якої є співпраця і кооперація у всіх
аспектах діяльності агентів глобалізованого світу (ТНК, нації-держави,
міжнародні структури тощо). Таким чином, національно- і
корпоративно-конкуренційні цінності мають бути замінені на національно-
і корпоративно-кооперативні. У новому світовому ладі за згодою
націй-держав має існувати досить ефективна система наднаціонального
політичного управління («світовий уряд»), яка б слугувала механізмом
узгодження інтересів агентів глобалізованого світу. Ця система правління
має бути очевидно колегіальною і побудована на принципах співпраці. Її
рішення в інтересах людства можуть виходити за рамки традиційних
національних суверенітетів. Проблема добровільного обмеження
національних суверенітетів має бути вирішена з врахуванням
загальносвітового розвитку. При цьому національні суверенітети переважно
зберігаються. Тобто, нова система світового ладу має максимально
будуватись на принципі субсідіарності: рішення, що стосуюся тільки
інтересів певної обмеженої спільноти (громада, регіон, країна),
звичайно, мають ухвалюються на рівні цієї спільноти. Таким чином,
систему наднаціонального незобов’язуючого епізодичного
ритуально-дорадчого політичного правління має бути замінено на постійно
діючу зобов’язуючу колегіальну.

Внаслідок стихійної глобалізації на світовому рівні склалась економіка
вільного підприємництва зразка «дикого капіталізму» часів ХІХ століття
із віртуалізацією її фінансово-платіжної складової. Дійсно, у сучасному
глобалізованому світі національні уряди вже не є регуляторами, які могли
б забезпечити автономний стабільний розвиток своєї країни оскільки в
ньому (у такому світі) завдяки свободі вільного переміщенння капіталу (а
перш за все, фінансового!) національні уряди в основному втратили
можливість контролю над національними економіками: міжнародний капітал
та транснаціональні корпорації завжди знаходять можливості
нейтралізувати тиск уряду конкретної країни чи регіону. Капітал,
вирвашись з під суспільного контролю в особі національних урядів, які
змушували керуватися не тільки максимізацією прибутку, а й суспільними
інтересами, отримав можливість діяти на глобальному наднаціональному
рівні за моделлю позаминулого століття (необмежене вільне
підприємництво). Завдяки вільному перетіканню капіталів сьогодні жодний
з урядів не змозі контролювати економічні процеси у своїй державі. Стан
економіки у конкретній державі залежить від рішень, що прийняті не
контрольованими ним агентами глобалізованого світу та інших країн. У цій
ситуації егоїстичні, незважені чи недалекоглядні рішення ухвалені в
одній державі можуть суттєво вплинути на інші. Так фактично сталось із
сучасною світовою кризою, що почалась з іпотечної кризи у США, потім
охопила фінансову сферу і була імпортована у решту країн світу
трансформувавшись у глобальну фінансово-економічну.

Тобто, для запобігання повторення подібних катаклізмів у майбутньому
нинішня світова економіка вільного підприємництва має бути замінена на
економіку узгодженого вільного підприємництва. Максимізація прибутку,
як простий критерій ефективності, має бути замінено більш інтегральним
критерієм людиноорієнтованим критерієм, наприклад, якість життя.
Економічне регулювання на наднаціональному рівні має бути значно
виразнішим. Наднаціональні структури економічного регулювання типу
Світової торгівельної організації та Світового банку мають стати більш
дієвими.

Виходячи з наведених міркувань, очевидно, що новий світовий лад, який
має утворитись підчас виходу із поточної кризи і запобігти подібним
кризам у майбутньому, матиме такі складові: Світові цінності –
національно- і корпоративно-кооперативні; Світове політичне правління –
постійно діюче наднаціональне зобов’язуюче колегіальне; Економічна
система – узгоджене вільне підприємництво

Таким чином, якщо погодитись, що криза має системну причину, а саме: –
неузгодженість складових сучасного світового ладу, то вихід з неї можна
шукати у двох напрямках. Це, або повернення до старого світового ладу,
або удосконалення світового ладу.

Схематично сценарії виходу з світової кризи виглядають наступним чином:

1) Часткова деглобалізація світу: Повернення до моделі світу, що
складається з майже автономних країн. Відновлення майже повного
суверенітету національних урядів. Обмеження основних свобод – вільне
переміщення капіталу, товарів та робочої сили. Девіз сценарію «Кожний
рятуйся як можеш!»

2) Удосконалення (модернізація) стихійно утвореного глобалізованого
світу: Запровадження ефективного економічного регулювання на
наднаціональному рівні. Часткове обмеження економічного суверенітету
націй – держав. Створення нового світового фінансового порядку на зразок
Бреттон-Вудсівської угоди (утворення нової міжнародної валютної і
платіжної системи; обмеження комерційної таємниці, особливо у
банківській сфері). Ліквідація офф-шорів. Активне запровадження
цінностей глобалізованого світу із їх дієвим правовим закріпленням.
Девіз сценарію «Рятуймося разом!».

Перший сценарій є простішим, але малоперспективним. Він, також, не є
здійсненним у повному обсязі. У випадку рішучого запровадження він може
дати більш-менш швидкий, але лише тимчасовий ефект. Саме за цим
сценарієм на поточному етапі кризи намагаються просуватися країни (в
тому числі і Україна!): переважно вживаються заходи для обмеження впливу
інших держав (протекціонізм), робляться неузгоджені між країнами
фінансові вливання у галузі і банки, що нейтралізується через
перетікання капіталів.

Другий – складніший і довший, але перспективніший. Він призведе згодом
до нової якості світового ладу, але потребує великих зусиль і складних
переговорів оскільки чинитимуть спротив недалекоглядні національні
лідери та інтернаціональні бізнес-структури, що будуть дещо обмежені у
максимізації прибутку. Корпоративний та національний егоїзм дуже сильні
і часто політично підтримуються працівниками чи громадянами.

Можливим паліативом другого варіанту є його втілення на рівні світових
регіонів із створенням декількох регіональних валютних і платіжних
систем (зона євро, зона юаня, зона долара тощо)

Національні лідери, які збирались осінню 2008 та на початку 2009 року, і
великою сімкою, і двадцяткою, і на економічному форумі в Давосі (більше
1500 учасників) не запропонували кардинальних заходів подолання кризи. А
кожна з країн намагається подолати кризу окремо від інших. Тобто діють
за першим сценарієм. На наш погляд у сучасному глобалізованому світі
локальне національне регулювання чи втручання може призвести лише до
короткотермінового поліпшення (на декілька місяців). Оскільки
корпоративний та національний егоїзм суттєво ускладнять реалізацію
другого сценарію, то, на жаль, справжній вихід з кризи розпочнеться лише
після подолання цих егоістичних тенденцій. Лише квітнева (2009) зустріч
„Групи 20” у Лондоні наблизилась до вироблення певних рекомендацій, що
близькі по змісту другого з наведених вище сценаріїв.

Ефективність територіальних громад. Оскільки територіальні громади та
регіони, як менш масштабні соціальні системи (локальні суспільства),
мають тіж складові, що і суспільства рівня «країна», можна зробити
висновок, шо наведені вище підходи Богдана Гаврилишина можуть бути
застосовані і для аналізу локальних спільнот як рівня «громада, так і
для спільнот рівня «регіон». Очевидно, що вищенаведені умови
ефективності суспільств також можна застосовувати при розгляді
ефективності громад та регіонів.

Поглянемо на складові територіальних громад.

Усі територіальні громади в Україні у організаційно-правовому аспекті
ідентичні. Структура самоуправління в них теж формально однакова:
місцевий голова, місцева рада, виконавчий орган. Тим не менше громади
дуже відмінні у своїй соціальній ефективності оскільки відрізняються
характером своїх складових, припасованістю складових одна до одної,
відповідністю суспільного ладу громади контексту існування громади.

Виявимо складові громади в руслі ідей Богдана Гаврилишина. Сукупність
органів самоврядування громади, спосіб їх взаємодії представляють
управлінську складову громади. Але очевидно, що крім управлінської
складової функціонування громади на стан громади суттєво впливає
матеріально-економічна основа її існування (економічна складова).
Третьою складовою громади є сукупність цінностей, що панують у громаді.
Беззаперечною є констатація наявності регіональних ціннісних
відмінностей. Менш виразно це має місце і на рівні громад. Цінності
гордян і селян відрізняються. Поле цінностей локальної спільноти
знаходиться під впливом поля цінностей охоплюючої спільноти – регіону
та держави. Але має свої особливості. Твердження про залежність
ефективності суспільства від гармонії між її складовими є справедливим і
для громади.

Аналіз складових конкретної громади, їх відповідності одна одній
дозволять дослідникам зробити висновки щодо причини
ефективності/неефективності громади як соціального організму і намітити
шляхи її (громади) модернізації задля досягнення більшої ефективності.
Прикладів несумісності складових між собою чи суспільства із оточенням в
реальному житті існує безліч. Наприклад, жорсткий авторитарний стиль
діяльності управлінської системи громади в умовах ринкової системи,
очевидно, є непродуктивним. Теж саме стосується і несумісностей
складових певної спільноти, наприклад, громади із відповідними
складовими оточення, наприклад, регіону. Перш за все це стосується
систем цінностей і систем управління. Дійсно, важко уявити демократичний
регіон чи громаду у країні із авторитарною системою правління. Чи
функціонування ліберальної системи цінностей із
адміністративно-командним способом управління економікою.

Висновки: Виклад теорії ефективних суспільств Богдана Гаврилишина і
приклади її застосування демонструють значний евристичний та
прогностичний потенціал цього підходу, конкретизують ключове положення
про те, що суспільна ефективність визначається гармонійністю між
економічною і політичною складовою та панівними цінностями, актуалізують
нагальність засвоєння демократичних цінностей. Засвоєння методології
Богдана Гаврилишина дає аналітикам і дослідникам ключ до наукового
розуміння подій сучасного динамічного світу і дозволяє спрогнозувати
напрямки змін як світу в цілому та окремих націй-держав, так і локальних
спільнот рівня „територіальна громада” та „регіон”.

Література

1. Сербинська Т.О. Колективна стратегія в організаційному просторі
державного управління / У кн. „Кроки до громадянського суспільства” /
Науковий альманах за ред. В.П.Рубцова, А.В.Шестакової та ін.- К.:
Українська акдемія універсології. 2004. – с.153-165.

2. Советский энциклопедический словарь // Гл.ред. А.М.Прохоров, 3-е изд.
– М.: Советская энциклопедия, 1985. – 1600 с

3. Богдан Гаврилишин. До ефективних суспільств. Дороговкази у майбутнє.
(доповідь Римському клубові). // К.: Університетське видавництво
ПУЛЬСАРИ. 2009, – 246 с.

4. Рубцов В.П. Індикатори та моніторинг у муніципальному управлінні.//
К.: Гнозис. 2002. –150 с.

5. Перинська Н.І. Досягнення швейцарської моделі демократії очима
М.Драгоманова / У кн. „Кроки до громадянського суспільства”/Науковий
альманах за ред. В.П.Рубцова, А.В.Шестакової та ін.- К.: Українська
академія універсології. 2004. – с.233 -239

6. Гошко А.О. Оцінка діяльності місцевих органів самоврядування.// К.: –
УАДУ. 1998. – 154 с.

7. Остап Крывдык „Кто вместо них?”, Ежедневная інтернет-газета
„Одесса-дейли”, HYPERLINK “http://odessa-daily.com.ua/newspaper”
http://odessa-daily.com.ua/newspaper

8. Рубцов В. „Архітектура суспільних ладу” Богдана Гаврилишина. Газета
„День”, 387, 27.05.2009

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020