Система планування розвитку малих міст на сучасному етапі розвитку
місцевого самоврядування
Управління містом — це важливий публічний процес, і тому воно повинно
бути результатом постійної та регулярної співпраці виборних
представників з мешканцями міста. Найкраще управляти разом. Для цього
потрібен діалог. Діалог патріотів та відповідальних і далекоглядних
людей. Тільки таким шляхом можна досягнути стійкого місцевого
економічного розвитку в суспільстві вільної ініціативи, ринкових
відносин та молодої демократії.
Територіальні громади малих міст України вже відчули якісні зміни
економічних перетворень, які відбулися в останні роки. Мешканці малих
міст певною мірою використовують два основні принципи Європейської
Хартії місцевого самоврядування, тобто організаційний та правовий
механізми функціонування місцевої влади. Люди чітко розуміють як обирати
і кого, а також як добитися прийняття того чи іншого рішення з більшості
питань, що входять у коло компетенції органів місцевого самоврядування
малих міст. Третій принцип Хартії — матеріально-фінансова забезпеченість
місцевих громад — діє слабо і невпевнено. Бюджетний кошик забезпечує
виплату заробітної плати, комунальні платежі та видатки на харчування
(не в повній мірі), а щодо розвитку та фінансування місцевих програм —
ресурсів хронічно не вистачає.
На сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування малі міста навіть
не можуть планувати свої доходи, адже щороку районна рада вилучає все
більші суми на видатки районного бюджету. При цьому мешканці райцентрів
та інших містечок часто звинувачують своїх мерів у відсутності співпраці
з районною владою. Це призводить до конфліктів. Їхня ескалація зумовлює
різного роду проблеми та непорозуміння. Численні приклади стримування
приватизації землі, забудови міст, розвитку малого та середнього
бізнесу, погіршення роботи житлово-комунального господарства,
маніпулювання громадською думкою – на совісті районних державних
адміністрацій та районних рад. Саме вони, впливаючи на залежних від себе
сільських голів, заради самозбереження, виступили проти здійснення
адміністративно-територіальної реформи.
Ось одна відмінність. Малі міста бачать себе в оновленій державі і
відстоюють лише певні напрями та акценти в здійсненні реформи . Районна
влада, як правило, задоволена існуючим станом речей і своєю
безвідповідальністю перед законом та територіальними громадами сіл та
райцентру.
Саме тому проблема планування розвитку малих міст постає як складне
завдання, що стоїть перед мешканцями територіальних громад, органами
місцевого самоврядування та їх посадовими особами. Створення системи
такого планування та впровадження ефективної моделі управління малим
містом є і метою державної влади всіх рівнів.
Незаперечною є теза, що розумна, сильна державна влада стимулюватиме
оптимальну децентралізацію й самоврядування. Пошлемося на близький до
нас приклад — реформу самоврядування в Польщі, здійснену ще урядом
Т.Мозовецького на початку 1990-х років. Ось що пише про її наслідки
відомий польський публіцист С.Братковський: „Місцеве самоврядування,
надаючи самостійність гмінам, вивільнило динамізм та енергію, якої ніхто
не сподівався. Малі містечка, тепер чисті й освітлені, змінювали свій
вигляд з місця у місяць; вже за рік Польща була іншою країною”.
h
?????$????оврядування (у євро на душу населення на рік) становить у
Швеції – 2500, у Чехії та Польщі – близько 1600, в Україні — трохи
більше 100. Причому, коли в столичному Києві ця цифра сягає майже 400
євро, то в обласному центрі Хмельницькому — 20, а в районному
Старокостянтинові — 8.
При цьому левову частку витрат місцевих бюджетів становить освіта,
охорона здоров’я та соціальних захист (60-80 відсотків).
Сьогодні в Україні 13 міст з населенням до 5 тис.осіб, 55 міст мають
від 5 до 10 тис.осіб, 163 міста — від 10 до 20 тис.осіб, 119 міст — від
20 до 50 тис.осіб. Мешканці цих громад становлять більше 15% населення
України.
Незаперечним є факт, що малі міста — це, здебільшого, самодостатні
територіальні громади, за умови створення чітких і зрозумілих правил гри
по відношенню до держави. Насамперед, необхідно здійснити
адміністративну та територіальну реформи, законодавчо закріпити достатню
податкову базу, яка б заохочувала до збільшення надходжень до бюджету
та гарантувала б багаторічний стабільний доход, а також змінити
Бюджетний кодекс так, щоб видатки на власні та делеговані повноваження
можна було здійснювати згідно з нормативним розрахунком на кожного
мешканця міста.
Обов’язковими мусять бути заходи щодо введення закону про нерухомість,
прийняття Житлового кодексу та закону про комунальну власність, а також
закріплення на законодавчому рівні обов’язків громадян сплачувати за
послуги, вивезення твердого побутового сміття та утримання прилеглих до
садиб територій.
Не можна забувати, що сьогодні неврегульованими є питання
містобудування та архітектури. Районні державні адміністрації,
користуючись відсутністю архітектурних служб в райцентрах, насаджують
свою, часто хибну, стратегію забудови та розвитку населених пунктів.
На думку багатьох міських голів рекомендовані Кабміном штатні типові
розписи щодо органів місцевого самоврядування малих міст та посадові
оклади їхніх працівників аж ніяк не зміцнюють кадровий потенціал
територіальних громад і призводять лише до знецінення ролі управлінців у
розвитку населених пунктів.
Добре було б покінчити з проблемою розподілу земель державної і
комунальної власності, яка ставить місцеву владу в безпорадну позицію
перед власними громадами, інвесторами, радами іншого рівня, державними
виконавчими та контролюючими органами.
Краще було б, якби держава зробила аерофотозйомки для малих міст і
допомогла нарешті встановити межі населених пунктів, які, в поєднанні з
грошовою оцінкою землі, створили б можливість розробити генеральні плани
забудови та програми стратегічного розвитку.
Система планування розвитку малих міст не може існувати без місцевих
ініціатив. Постійна активність на рівні будинкових, вуличних,
квартальних комітетів, органів самоорганізації населення, регулярних
зборів громадян, громадських слухань та звітів посадовців органів
місцевого самоврядування дасть можливість приймати статути міст, які
нестимуть в собі визначені напрями майбутнього розвитку і допоможуть як
владі, так і громаді міст і містечок знайти своє місце серед бурхливого
моря різних ідей та, безперечно, вийти на свій неповторний єдино
правильний шлях розвитку.
Список використаних джерел
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. –
Стр.141.
Місто та економіка (або місцевий економічний розвиток): Посібник для
працівників органів місцевого самоврядування. – К.: Академпрес, 2003.
Урбаністика сьогодення (або управління територіальним розвитком та
планування населених пунктів): Посібник для працівників органів
місцевого самоврядування. – К.: Академпрес, 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
