Твір-роздум на морально-етичну тему
Тема. « Всьому початок є любов »
Мета: удосконалювати вміння учнів писати твір-роздум; подати
відомості про мораль та етику; розвивати вміння дітей
правильно, чітко, послідовно висловлюватися, самостійно працювати
з додатковою літературою, добирати й систематизовувати матеріал
для твору, реалізовувати власний задум; виховувати повагу до
загальнолюдських моральних цінностей, почуття гідності, людяності,
вміння любити по-справжньому; розвивати уяву, логічне й образне
мислення, усне мовлення, формувати культуру розумової праці;
удосконалювати орфоепічні навички; збагачувати й уточнювати
словниковий запас учнів.
Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення.
Обладнання: магнітофон, свічки, малюнки дітей, вислови про любов
видатних
людей, виставка літератури – вірші про любов.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Повідомлення теми й завдань уроку.
Мотивація навчання.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
Що таке твір?
(Твір – це робота над висловлюванням особистої думки,
яка спирається на необхідну кількість даних.)
Що необхідно знати, щоб правильно висловити власну думку?
(Визначити стиль і тип мовлення, вміти послідовно висловлюватися
відповідно до теми.)
Пригадайте, які стилі та типи мовлення вам відомі?
Стилі мовлення Типи мовлення
Розмовний 1. Розповідь
Художній 2. Опис
Публіцистичний 3. Роздум
Науковий
Офіційно-діловий
Загальні правила написання творів
Користуючись розданими перед уроком пам’ятками, учні повторюють
загальні правила написання творів.
Пам’ятка
Правила написання творів
Зрозумій та розкрий тему, визнач її межі.
Підпорядкуй свій твір певній меті (головній думці).
Збери необхідний матеріал.
Систематизуй зібраний матеріал.
Побудуй твір у певній композиційній послідовності.
Правильно та чітко висловлюй свої думки.
Виправляй, перероблюй, покращуй написане.
« Словник »
Щоб правильно виконати завдання, треба чітко розуміти значення
деяких термінів.
Що таке роздум?
(Роздум – це висловлювання про причини якостей, ознак, подій.)
Із яких частин складається твір-роздум?
(Теза – аргументи ? висновки.)
Які основні вимоги до твору-роздуму?
( чітке формулювання тези, добір чітких і вичерпних аргументів
на її підтвердження або спростування, логічність і послідовність
викладу думок, точність висновків.
Що означають терміни мораль та етика ?
( Мораль – це система норм і принципів поведінки людей у
ставленні один до одного та до суспільства.
Етика – наука про мораль, її походження, розвиток і роль у
суспільному та особистому житті людей; норми поведінки,
сукупність моральних правил певної соціальної групи.)
Ці терміни учні записують у зошити.
ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
Вступне слово вчителя. (Звучить лірична музика)
Сьогодні ми поговоримо не лише на лінгвістичні теми, а й
згадаємо про світле й прекрасне почуття – любов.
Звернімося до теми вічної, актуальної як тисячу років
тому, так і тепер. Торкнімося серцем і душею високого почуття,
яке змінює цілий світ і нас у ньому, робить людей кращими,
добрішими й благороднішими.
Діалог.
На тлі ліричної мелодії відбувається діалог між учнями та
вчителем.
Учень. Скажіть, від чого сонце в небі сяє,
Чому так скрипка ніжно грає?
Скажіть, учитель, для людини
Що є незвідані глибини?
Вчитель. Звичайно, діти, є одна
Таємна, чиста глибина.
Це ніжність лугу, шум дібров.
Це дар небесний, це любов.
Учень. А що таїться в цьому слові?
Вчитель. Все починається з любові:
І зір бентежне мерехтіння,
Душі до ніжності стремління,
Людини кожної буття
І ваше, діточки, життя…
Учень. Всьому початок є любов…
А твердять:
« Спершу було слово…»
Вчитель. А я кажу вам знову й знову:
Всьому початок є любов!..
Всьому початок є любов:
і осяванню,
і сумлінню,
очам жоржини і дитини –
Всьому початок є любов.
Любов!
Я достеменно знаю.
Усе, зненависть теж,
гадаю,
сестра твоя навік,
Любов…
Весна тобі:
« Живи ізнов…»
І ти від шепоту хитнешся,
і випростаєшся,
і почнешся.
Всьому початок є любов!
V. Підготовка до складання усного твору.
Поетична хвилинка.
? Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом
усього життя, і особливо в молодості, є любов.
Любов — християнська чеснота. Це сама сутність життя.
«Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить,
любов не величається, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не
дратується, не мислить зла, не радіє неправді, але радіє разом істині,
все покриває, всьому вірить, усього сподівається, все переносить» (1
Кор. 13,4-7).
« Світ завжди благословляє i сонце, що встає, i серце, що кохає.»(В.
Симоненко).
Кохання… Воно сильніше за смерть, вічне й завжди молоде. Воно в піснях
i в душах. Йому акомпанують солов’ї, а часом i гармати. Та повсякчас –
це одне з найсильніших i найкращих почуттів, на яке здатна людина.
Вся світова література – свідчення того, яке місце посідає це
почуття в житті людей.
Кохання! Згадується безсмертний Шекспір… Згадуються й гуцульські
Ромео та Джульєтта, такі пісенні та прекрасні, хоч i трагічні
почуття Iвана й Марічки (М. Коцюбинський, “Тiнi забутих предків”), i
велика любов Марусі Чурай, що “чолом сягала неба” (Лiна Костенко,
“Маруся Чурай”), i світле кохання Лукаша i Мавки (Леся Українка, “Лісова
пісня”)…
Кохання окрилює людину, підносить над буденністю.
Приходить це прекрасне почуття до людини в різному вiцi.
Але завжди кохання – це диво, i віриться, що воно триватиме вічно.
? Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто
кожен поет чи прозаїк, драматург чи людина, зовсім не причетна
до літератури, у житті обов’язково «пише» свою неповторну
історію кохання.
Звичайно ж , немає поетів, які б не писали про любов – вже надто
значне місце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть,
здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить,
ушляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. Почуття
любові, можливо, як ніяке інше , прагне висловлення. Ось чому
кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження.
Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу
свого почуття!
То ж послухаймо ці історії письменників різних народів і
часів, твори яких ви підібрали для сьогоднішнього уроку.
( Учні читають напам’ять вірші Олександра
Олеся, Миколи Вороного, Василя Симоненка, Володимира Сосюри, Ліни
Костенко, Івана Драча, Григорія Лютого…)
Цитати деяких авторів учні записують у зошити.
Cвіт завжди благословляє
і сонце, що встає,і серце, що кохає… ( Василь Симоненко )
Тiльки той щасливий, хто любов’ю сяє,
в свiтi ж без любові життя немає. (Володимир Сосюра)
«Що є любов?» – питаєш. Не мовчу.
Я просто відповідь, як відповідь,не знаю. ( Григорій Лютий )
Є в коханні і будні і свята,
Є у ньому і радість і жаль…( Василь Симоненко )
Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи…
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба. ( Василь Симоненко )
Кохання – найсуворіший екзамен людяності.(Василь Сухомлинський)
Минуще все, любов лиш вічна.
Міліють ріки, душі і слова.
І лиш любов пронизує сторіччя,
Перецвітає й знову ожива.
Літературний дивосвіт.
Згадайте вислови про любов, кохання відомих людей.
«Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не
величається, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не
дратується, не мислить зла, не радіє неправді, але радіє разом істині,
все покриває, всьому вірить, усього сподівається, все переносить» (1
Кор. 13,4-7).
Cвіт завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає
(Василь Симоненко).
Любов – Великий учитель (Ж.-Б. Мольєр).
Де немає любові, там немає і правди (Л. Фейєрбах).
Любов повинна назавжди, на все життя лишатися для людини
найсвітлішим і недоторканим ( В.О. Сухомлинський).
Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов (П.
Тичина)
Жодні хитрощі не допоможуть нам довго приховувати кохання, коли
воно є, як і вдавати це почуття, коли його немає (Франсуа де
Ларошфуко).
Кохання – єдина пристрасть, що не визнає ні минулого, ні
майбутнього (Оноре де Бальзак).
Кохання – це бажання жити ( Максим Горький).
Кохати – значить бачити диво, яке не бачать інші ( Франсуа Моріак).
Кохати – це не значить дивитися один на одного, кохати –
значить разом дивитися в одному напрямку ( Антуан де
Сент-Екзюпері).
Та людина, яку ти любиш у мені , звичайно, краща за мене: я
не такий. Але ти люби, і я намагатимусь бути краще ( М.
Пришвін).
Можливо, в цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти
— весь світ (Ґабріель Ґарсія Маркес).
Тільки закоханий має право на звання людини (Блок).
Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи
не виражає протесту, ніколи не мстить за себе (Мохандас Ганді).
Від кохання до жінки народилось все прекрасне на землі (М.Горький).
Не будемо говорити про любов, бо ми досі не знаємо, що це таке.
(К.Паустовський).
Любов до батьків – основа всіх чеснот (Цицерон).
Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є
вічна загадка Любові. (Г.Тютюнник)
Якщо тебе ніколи не охоплювало бажання обійняти всю землю, прилащити
бродячого собаку, підняти із землі зірваний листок і цілувати його –
значить, ти ще не любив. (Г. Тютюнник)
Горе серцеві, що не кохало змолоду! (І.Тургенєв)
А які прислів’я та приказки про любов вам відомі?
Любов сильніше смерті.
Любов – не пожежа, займеться – не потушиш.
Любов не короста: не вигоїш спроста.
Любов, огонь і кашель від людей не сховаєш.
Де любов у хаті, там люди багаті.
Любов любить одного.
Любов, як перстень, не має кінця.
Кохання не запобіжиш зарання.
Нужда в вікно, а любов у двері.
Хоч у курені, аби до серця мені.
Сухар з водою, аби, серце, з тобою.
Різні по вдачі – міцні на любов.
Старої любові й іржа не їсть.
Куди серце летить, туди й око глядить.
До любої небоги нема далекої дороги.
Душа душу чує, а серце серцю вість подає.
Нехай мене той займає, хто кохання в серці має!
Нехай мене той голубить, а хто вірно мене любить!
Хто любить, той того й голубить.
Люблю свою любку, як голуб голубку!
Як гляне – серце в’яне.
Від кохання нема лікування.
Любов як перстень, не має кінця.
Полюбиться сатана краще від ясного сокола.
Душа душу чує, а серце серцю вість подає.
На любов і смак товариш не всяк.
Закохався, як чорт в суху вербу.
Так мене, мамо, хлопці люблять, що за кулаками світу не бачу.
Як вигляне у вікно, то три дні собаки брешуть, а одна, як
придивилась, то й сказилась!
Кохання починається з очей.
Кохання робить розумних дурними, тихих – буйними, а сердитих –
смирними.
Не поможуть і чари, як хто кому не до пари.
Кого кохає, за тим і зітхає.
Акровірш
Пригадайте, яка особливість акровіршів?
( Акровірш – поетичний твір, у якому початкові літери кожного
віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодують слово чи
фразу, присвячену певній особі або події.)
Спробуємо разом створити акровірш, визначаючи ознаки ЛЮБОВі.
Ласкава… Всеосяжна… Гарна…
Юнацько-дивна… Чиста і безхмарна…
Близька… Безмежна… Вільна і відкрита…
Оспівана… Піднесена… Талановита…
Вражаюча… Стрімка… Крилата…
VІ. Робота учнів над складанням твору-роздуму.
? Натхнення дарує, здебільшого, кохання. І не важливо, взаємне
воно чи одностороннє, триває рік чи хвилину, головне, що воно є.
І змушує серце швидше битись, а думки і почуття — виливатись
у довгі римовані рядки.
Ніколи не пізно,
Ніколи не пізно кохати,
Ніколи не пізно, повір.
Тоді хочеться заспівати,
Злетіти й дістати до зір.
У будь-якім віці прийде любов,
І все стане яскравим довкола,
Співатимуть, оживаючи, знов,
Янголи мрії казкові.
Люби завжди і будь коханим,
Любов ? прекрасне почуття,
Кохання не буває раннім,
Люби, допоки є життя.
Бажаю вам бути щасливими у коханні, а свої думки ви зможете
викласти у творі, тема якого – « Всьому початок є ЛЮБОВ ».
Практична робота.
Під супровід ліричної мелодії учні працюють над
твором.
Уривки учнівських творів
Любов…Кохання… Що це? Казка? Вигадка? Мрія? Чи все ж таки
реальність?
Ніхто не знає відповіді на ці запитання, хоча всі думають, що знають. А
якщо замислитися, то ми дійсно знаємо, що це! Для когось, можливо, і
казка, і вигадка, а мені здається, що – мрія, яка іноді переходить в
реальність.
Світ існує завдяки любові. Саме любов спонукає чинити
добрі справи, надихає поетів, змінює саму людину, робить її
піднесеною, гарнішою, сильнішою, добрішою.
Любов – почуття світле, святе почуття. Від материнського тепла
проростає любов до землі, до людей. Саме так, від подарованого нам
материнського тепла, від материнської любові, ніжності ми або
виростаємо з вмінням любити, або ми позбавлені цього почуття.
?
?
c
?
E
E
Ue
hI”
c
????????
????????
??
?Ue
o
hI”
hI”
????
????
hI”
??
hI”
hI”
hI”
hI”
hI”
`„eugdIp?
??&?
‹
&
&
gd*ti
&
&
gd*ti
??&?
U8B*
?x?и??8??&?
iZi?ijBjDj?j¶j?l?l?lAlnaeUUUUUnC?§™‹}
U8B*
????TH?ля нас різноманітніших обрисів і сенсів. Ми, як і раніше, не
замислюємося над любов’ю до нас наших рідних, але здатні відчувати до
себе відтінки ставлення інших людей. Найзаплутанішим нам видається
ставлення до нас наших однолітків, особливо протилежної статі.
Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю.
* *
Кохання! Як багато нам каже одне слово, та в той самий час , як мало ми
знаємо про нього! Кожне кохання має свою історію. Іноді дуже коротку!
Можна сказати, історію в мініатюрі! У неї є час зростання і час
зрілості . Сонячні підйоми і швидке падіння. Свої бурі і негоди.
Кожна людина переживає кохання сотні разів, але справжнє кохання не
повторюється багато разів. Кажуть , що можна знайти свою половинку.
Кожний мріє і шукає своє кохання.
Ми шукаємо того, хто розділить наше життя, з ким у нас будуть не тільки
радості, а й горе.
Кохання – це надзвичайно тонке почуття. Його не можна запланувати.
Той, хто вміє кохати, кохає всім серцем і бачить не очима, а серцем.
* *
… Віра в любов… Яка вона природна в юнацькі роки, коли
виховується характер, формується особистість. Адже віра в любов –
це насамперед віра в ідеал, віра в прекрасне, віра в людину,
в її високе покликання. Страшно не любити. Любов повинна йти
по всьому світу…
Якщо не вірити в любов, це значить обкрадати власну
душу. І може статися, що душа не тільки сама не здатна буде
на високий порив, а й не зуміє відгукнутись на нього…
* *
В світі є багато загадок, одну з яких ми ніколи не розгадаємо. Ця
загадка є життя. Скільки всього може статися за наше життя. І ми щодня
б’ємося над цією загадкою, у чому ж сенс життя? І ніхто в світ не зможе
дати відповіді на це запитання. Можливо, один скаже свою думку, а другий
іншу. Та все ж такої відповіді, щоб у неї повірили всі, поки що немає.
Та роздуми про наше життя постійно вирують у нашій голові. Ми завжди
кажемо собі: треба жити і радуватись життю. Так і треба робити. Скільки
всього нам може подарувати життя: радість, бажання, любов, щастя,
вірність. Життя прекрасне. Прекрасне можна знайти у будь-якому місці
на світі. Не журитися на долю. Жити своїм життям, кохати. Кохати!
Кохання – вічне!
VІІ. Читання учнями уривків із власних творів.
Обговорення прослуханих творів.
Якщо кохання важко змалювати,
Ну що ж, нехай … залишимо як є,
Бо почуття це важко описати,
Воно таке ? у кожного своє …
VІІ. Підведення підсумків уроку. Оцінювання.
Технологія «Незакінчене речення»
Висловіть свої враження від уроку, продовживши речення:
Я знаю … .
Я зрозумів, що …
? Найбільші труднощі я відчув …
? Мені б хотілося ще …
Пам’ятайте, що всьому початок є любов!
Коли мовчиш – мовчи з любові.
Коли говориш – говори з любові.
Коли виправляєш – виправляй з любові.
Коли вибачаєш ? вибачай з любові.
Май завжди в глибині серця корінь любові.
З того кореня виростуть тільки добрі справи.
( св. Августин )
VІІІ. Домашнє завдання.
Підготувати письмовий твір на одну з тем:
« Всьому початок є ЛЮБОВ ».
« Світ завжди благословляє і сонце, що встає,
і серце, що
кохає».
« Тільки той щасливий, хто любов’ю сяє,
в свiтi ж без любові
i життя немає ».
«Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов».
Додаток до уроку. ЛІРИКА
ЕТЮД КОХАННЯ
Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.
Це — припадати до джерел незнаних
І дикої жаги не втамувати.
Порушувати дивовижні плани,
А потім дивовижніші сплітати.
Кипіти і згоряти од розпуки
І все спізнати, все знайти в любові —
Шалене щастя і пекельні муки…
Коли не маєш риб’ячої крові.
( Іван ДРАЧ )
***
Вона прийшла
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
( Василь СИМОНЕНКО)
***
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання?
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки?
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки?
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною?
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою?
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я – поет робітничої рані?
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання?
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки?
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки?
( Володимир СОСЮРА )
***
Очима ти сказав мені: люблю
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
(Ліна КОСТЕНКО)
***
Спини мене, отямся і отям.
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи.
Вона ж порве нам спокій до струни,
Вона ж слова поспалює вустами…
Сини мене, спини і скамени,
Ще поки можу думати востаннє,
Ще поки можу, але вже не можу.
Настала черга й на мою зорю.
Чи біля тебе душу відморожу?
Чи біля тебе полум’ям згорю?
(Ліна КОСТЕНКО)
*** Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?
(Ліна КОСТЕНКО)
***
Моя любове!
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
(Ліна КОСТЕНКО)
***
Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.
Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.
Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п’ють, —
Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.
( Олександр ОЛЕСЬ )
***
Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не можу і кохаю…
Хто ти? Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю! За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю – сам себе гублю,
Але не можу і кохаю.
( Олександр ОЛЕСЬ )
***
Я закоханий… Люблю!
Не признаюся нікому…
Навіть місяцю ясному,
Тільки, може… солов’ю.
І сказав… а солов’ї
Вітру, хмарам розказали.
І тепер думки мої
Вся земля і небо взнали.
( Олександр ОЛЕСЬ )
***
Коли хочеш знать, серденько,
Як тебе люблю, –
Єсть тут гай один близенько, –
Там щебече соловейко
Про любов мою.
( Олександр ОЛЕСЬ )
***
Квітки любові розцвітають
Єдиний раз, єдиний раз.
Вони ніколи не вмирають
І вічно в серце ранять нас.
Їх поє сонячне проміння,
Годує чиста пахощ піль.
В глибинах серця їх коріння:
Торкнеш квітки, а в серці біль.
Зламаєш їх, потопчеш в муках –
І хочеш їх навік забуть,
А кров тече і плаче в звуках,
А ніжні парості ростуть.
( Олександр ОЛЕСЬ )
***
Що є любов? – Порив, єднання, біль?
Що є любов? – без права на спочинок?
Що є любов? – життя первісна сіль?
Вогонь душі і вічний поєдинок?
Що є любов? Цілунки і печаль?
Тонких парфумів трепетні хмарини?
Безсонні ночі, місячна вуаль?
Жінки – як мрії? Красені-мужчини?
Що є любов?
Любов?
Любов!
Любов…
О, як слова тремтять, переливають!
То мруть самі, то мертвих воскрешають!
Я вмер? О ні, живий навіки знов.
Ну хто зберіг в устах своїх пилок
У п’ятдесят, у сто, у триста років?
Пориви мруть, і мруть вогні високі.
І попіл скрізь, де йшов життя урок.
«Що є любов?» – питаєш. Не мовчу.
Я просто відповідь, як відповідь, не знаю.
І кожен раз напам’ять я учу.
І кожен раз не так відповідаю…
( Григорій ЛЮТИЙ)
***
Є в коханні і будні і свята,
Є у ньому і радість і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів – любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!.. ( Василь СИМОНЕНКО)
***
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.
Завтра по цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні. ( Василь СИМОНЕНКО)
***
Чи зумієш ти кохати,
Щоб за все, про все забути,
Щоб усі зірвати пути,
Щоб усі зламати грати?
Чи зумієш ти літати,
Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання
Всі скарби душі вложити,
Щоби знов перетворити
Їх огнем свого страждання?
Чи здолаєш без вагання
Так же вмерти, як і жити?
Коли так, летімо разом
В неосяжні високості,
Вище, дужче… аж до млості!
Душі, збурені екстазом,
Як раби, не гнуться плазом, –
На землі вони лиш гості!
В світовий процес творіння
Влиймо всі духовні сили.
Будьмо, як громові стріли:
Дві душі – одно горіння!
Щоб згадали покоління,
Як жили ми, як любили. ( Микола ВОРОНИЙ )
***
А жінка в світ приходить для любові!
Любити маму — поки ще мала.
Любити лялю — тільки підросла.
А коли вперше стала на поріг —
Любити небо і м’який моріг,
Дім батьківський і квіти чорноброві,
Бо жінка в світ приходить для любові.
Вона росте — росте її любов,
Ростуть її бажання і надії.
І от приходять роки молодії,
І по землі вона не йде — несеться,
І прислухається до свого серця,
Що в гулі міст чи в шелесті дібров
Підкаже їй: — Прийшла твоя любов!
Це ж та любов, що перша і остання!
Такої ще ні в кого не було!
До неї підступить не сміє зло!
Вона яркіш, як сотня сонць, сія!
Вона твоя! Вона лише твоя!
Ії тобі на сотню років стане!
Це та любов, що перша і остання!
І відшумить весільний водограй,
Та як же знову світу не радіти,
Коли народжуються в тебе діти!
І ночі всі недоспані дарма,
Коли воно лепече вперше: — Ма…
І ти — свята, і в тебе в серці — рай,
Хоч відшумів весільний водограй.
І от ідуть літа, літа, літа…
Годуєш всіх, сама, бува, голодна
І часом нерви стримати не годна,
Та будеш захищати, як в бою,
Оту домашню каторгу свою,
Хоч сум торкає очі і уста,
І хоч ідуть літа, літа, літа…
А якби все те розпочати знов?
Але ж обід — щоденний — то любов!
Сорочка, чисто випрана, — любов.
І ночі, що не спала ти, — любов.
І пісня, що співала ти, — любов.
І квіти, що посіяла, — любов.
І очі правнуків ясні — любов.
Було б все так, якби почати знов.
Жіноча доля в світі — це любов. ( Галина ГОРДАСЕВИЧ )
***
ЛЮБОВ
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається, — може, я не знаю, —
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає. ( ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО )
***
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
