Підсумковий урок за романом О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”
Психологічні портрети вайльдівських героїв
Мета: проаналізувати основні теми та ідеї роману “Портрет Доріана Грея”,
намалювати психологічні портрети головних героїв твору, прищеплювати
навички складання конспекту за допомогою опорних схем і таблиць, вчити
школярів помічати і розв’язувати проблемні питання, розвивати вміння
бачити прекрасне в художньому творі та в житті, виховувати розуміння
суті мистецтва і його впливу на життя людини.
Тип уроку: урок психологічного малюнку персонажів.
Приступаючи до характеристики персонажів, слід звернути увагу на те, що
в образах головних героїв роману втілено різні аспекти естетизму. Кожен
герой є уособленням якоїсь ідеї: Доріан – це прагнення бути вічно юним,
лорд Генрі – культ філософії насолоди, художник Безіл – відданість
мистецтву.
У всіх трьох персонажів роману спільний прообраз – Оскар Вайльд. Доріан
Грей – це втілення дендизму, який був притаманний митцеві, лорд Генрі –
втілення гедоиізму, який Вайльд сповідував, Безіл Голуорд – естетизму.
Різні обличчя письменника, такі як: Король Життя, Принц Парадокс, Митець
– “ожили” у головних героях “Портрета Доріана Грея”. Вродливий юнак, як
і Вайльд в юності, хоче скуштувати плоди з усіх дерев. Лорд Генрі Воттон
упродовж усього роману висловлює найзаповітніші думки письменника у
формі парадоксів. Сам Вайльд казав: “Правда життя найчастіше
розкривається у формі парадоксів”. Художник Безіл, як і автор роману,
намагається творити справжню красу, “мистецтво заради мистецтва”, а не
заради моральності.
Характери, створені письменником, позбавлені життєвої правди і нагадують
героїв-маріонеток, котрих веде досвідчений лялькар.
Образ Доріана Грея
Вродливий натурник художника Безіла Доріан Грей – головний герой роману
Вайльда. На початку твору він – людина з чистими, щирими почуттями,
надзвичайно вродливий юнак. Та ось художник малює свою кращу картину –
портрет Доріана Грея, виконаний за допомогою нового методу в мистецтві.
І юнак у розпачі вигукує, що ладен віддати душу заради того, щоби
старішав портрет, а не він. Чому так просто Доріан може розлучитися зі
своєю душею? З погляду філософічності цієї проблеми варто підкреслити,
що герой іще не збагнув цінності душі. Бажання Доріана було почуте. І
герой ступив на верхній щабель сходів, що вели униз.
Поняття “Прекрасне” і “Краса” підносяться Вайльдом на найвищу сходинку в
ієрархії цінностей. Повчання лорда Генрі та їх практичне втілення –
Доріан Грей – немовби відповідають цьому положенню. Доріан вродливий, і
краса оправдовує усі негативні сторони його вдачі. Той, хто намагається
зробити замах на Красу – сам стає жертвою (наприклад, брат Сібіл –
Джеймс Вейн).
Доріан Грей для Безіла Голуорда – не просто натурник. Він – його ідеал,
його божество. Художник щодня бачиться з ним і малює його портрети один
за одним. Він уже не може жити без Доріана. Так починається процес
міфологізації людини людиною.
У образі Доріана Грея втілені риси кількох героїв античної міфології.
Разом з учнями треба пригадати міфічні образи.
Адоніс – бог родючості, що перевершував своєю вродою богів-олімпійців.
Це вродливий юнак, в якого закохалася Афродіта.
Ганімед – прекрасний хлопчик, виночерпій богів-олімпійців.
Нарцис – син річкового бога Кефісса і німфи Ліріопи. Побачивши у воді
своє відображення, він закохався у нього і втопився.
Парис – яскравої краси син Пріама, царя Трої. За допомогою Афродіти він
вкрав дружину царя Спарти Менелая – прекрасну Єлену.
Так, юнак Доріан, залишаючись наодинці, залюбки грає роль Нарциса. У
тексті читаємо про Доріана, що він “мавпує, як дурник”, “якось раз…
поцілував – точніше, вдав, ніби цілує вуста, намальовані на тому
портреті”, “щоранку він довго простоював перед портретом, милуючись ним,
інколи він відчував, що майже закоханий у нього”. Нарцисизм героя – це
вияв не тільки естетизму як світоглядної позиції героя, але й
безсумнівна ознака роздвоєння його особистості, що стає дедалі
помітнішою: “Він усе дужче закохувався у власну вроду і з дедалі
гострішою цікавістю спостерігав розпад своєї душі”. Серед особистих
речей Доріана Грея – один із численних дарунків лорда Генрі: “овальне
ручне дзеркало в рамі із слонової кістки, прикрашене купідонами”. У
нього герой полюбляє дивитися.
Учитель може запропонувати учням прочитати невеличкий твір Вайльда під
назвою “Послідовник”.
Послідовник
Коли Нарцис помер, ставок його замилування перетворився з чаші солодких
вод на чашу солоних сліз, і німфи, плачучи, виходили з лісу, щоб співати
ставкові пісень і якось втішати його.
І коли вони побачили, що ставок перетворився з чаші солодких вод на чашу
солоних сліз, вони порозпускали своє зелене волосся, оплакували ставок і
промовляли:
– Ми не дивуємося, що ти в такій гіркій жалобі за Нарцисом, адже він був
такий прекрасний.
– Але чи був Нарцис прекрасний? – запитав ставок.
– Кому ж це знати краще, ніж тобі? – здивувались німфи. – Нас він завжди
минав, але ж у тебе він дивився, він лежав на твоїх берегах і вдивлявся
в тебе, і в дзеркалі твоїх вод він бачив свою вроду.
І відповів ставок:
– Але я любив Нарциса за те, що, коли він лежав на моїх берегах і
вдивлявся в мене, в дзеркалі його очей я завжди бачив відображення своєї
краси.
Запитання на сприйняття прочитаного.
– Як ви зрозуміли основну ідею цього твору?
– У чому полягає сутність парадоксальної ситуації, до якої вдався
Вайльд, переосмисливши відомий міф?
– Поясніть поняття “нарцисизм”.
На “античну” красу Доріана постійно вказують інші персонажі роману. Для
художника Безіла, наприклад, Грей є ідеальним втіленням вродливих
Париса, Адоніса, Ганімеда. Він не втомлюється малювати зі свого юного
друга давньогрецьких богів і героїв.
Але “міфічна” врода Доріана Грея приваблива тільки зовні. Вона
протиставляється його внутрішньому світові. Повіривши промовам лорда
Генрі, Доріан віддається чуттєвим насолодам і падає у безодню розпусти.
Слова Воттона так глибоко запали юнакові в душу, що скрізь, де б Доріан
не ходив, йому здається, що у повітрі розлита якась солодка отрута.
Запитання для учнів.
– У людини завжди є вибір: піддатися чи опиратися спокусі. Як ви
гадаєте, чому Доріан Грей піддався їй?
Головним предметом світоглядних пошуків для героя тепер стає втілення в
життя філософії “нового гедонізму”: “Він мріяв створити нову філософію
життя, яка матиме своє розумне обґрунтування, свої послідовні принципи,
і найвищий сенс життя марився йому в одухо-творенні відчуттів і емоцій”.
У долі Доріана Грея Вайльд розкрив трагедію реального протиріччя:
задоволення, що стало самоціллю, породжує не радість, а муки.
Доріан стає жертвою своєї максималістської пристрасті – любові до самого
себе. Загальне забарвлення злочинів Доріана – абсолютна аморальність.
Думаючи винятково про свою особу, він її і зруйнував. Доріан гине, коли
здіймає руку на Прекрасне, яке вічне. Знову відбувається фантастичне
перевтілення, і все стає на свої місця: портрет сяє красою, а на
Доріановому обличчі проступають усі скоєні ним злочини. Сам вигляд
мертвого Доріана Грея антиестетичний. Вайльд, усупереч своїй програмі,
зобразив не лише душевну кризу свого героя, але й привів його до кари.
Образ лорда Генрі Воттона
Ідеолог у романі “Портрет Доріана Грея” – це, звичайно, лорд Генрі
Воттон, котрий розгортає перед головним героєм цілу програму філософії
гедонізму і є втіленням філософії насолоди. Він старший за Доріана Грея
на десять років. Це багатій, витончений естет, що кохається у красі й
відмежовується від потворного, бридкого у житті. Прагнення не помічати
нічого, крім краси, робить його не просто байдужим до всього іншого, а й
цинічним. У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів.
Пробуджуючи в Доріані бажання насолоджуватися життям за будь-яку ціну,
він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як
для самого юнака, так і для інших людей. Проповідуючи свободу
інстинктів, Воттон стверджує вседозволеність.
e
i
i
Лорд Генрі володар екзотичного, практично невидимого саду. У
спеціальному сховищі у нього зберігається гербарій у скляночках, на
поличках, з інвентарними номерами, а на дверях до сховища висить
табличка: “Не наближатися! Не нюхати! Не доторкатися!”
Лорд Генрі полюбляє обідати з друзями в приватному кабінеті ресторану
“Брістоль”, попиваючи там вермут, гірку настоянку із помаранчів,
шампанське, дорогі французькі коньяки, каву. Він ходить у гості,
прогулюється у найбільшому лондонському парку – Гайд-парку.
Воттон одружений. Шлюб він розглядає як нонсенс, бо вважає, що на світі
існують привабливіші форми спілкування між чоловіком і жінкою. З
дружиною він підтримує дипломатичні стосунки: кожен живе своїм окремим
життям, але обоє дотримуються зовнішніх ознак благопристойності. Зрештою
лорд Генрі розлучається зі своєю дружиною Вікторією, бо не зміг зробити
її щасливою і бути щасливим біля неї.
Егоїзм Генрі Воттона – це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про
реальне життя, але не зважає на нього. Навіть самогубство Сібіл Вейн
лорд оцінює в першу чергу не з етичного, а з естетичного погляду.
Головну увагу Вайльд приділяє не поведінці лорда Генрі, а тонкій грі
його розуму. Воттон має яскравий інтелект. Він наділений здатністю
миттєво реагувати на будь-що і передавати свої враження стисло й
образно. У його парадоксах втілено заповітні думки самого письменника.
Ось деякі з блискучих афоризмів лорда Генрі: “Справжня таїна життя – це
видиме, а не невидиме”, “Щаслива людина – обов’язково добра. але добра –
не обов’язково щаслива”, “Я люблю сцену – вона куди реальніша за життя”,
“Єдиний спосіб позбутися спокуси – піддатись їй”… У свою
інтелектуальну гру лорд Генрі, “Принц Парадокс”, утягує Доріана,
вражаючи уяву юнака незвичними промовами. Але насправді його словесна
гра – це роль, яку він віртуозно розігрує.
Лорд Генрі замінив моральні почуття милуванням красою. Він не хоче
визнавати, що кожному вчинку обов’язково притаманне своє етичне
значення. Сам Воттон не робить нічого аморального. Його цинізм – тільки
поза. Але ця поза – його сутність. Найдужче його дратує природність.
Лорд Генрі, вперше зустрівшись з Доріаном, зрозумів, що тому треба
насправді. І він спокушає вродливого юнака небезпечними теоріями. На
Воттоні лежить велика відповідальність за деякі вчинки Доріана. Але
вважати лорда Генрі повністю відповідальним за вчинки юнака не можна.
Адже йому належать і інші слова, які наштовхують на думку про
необхідність порятунку душі: “А між іншим, Доріане, …яка користь
людині від того, що вона отримає весь світ… якщо вона губить власну
душу”.
Образ художника Безіла Голуорда
На сторінках роману Вайльд послідовно проводить думку про митця як
представника “високого мистецтва брехні”. Ця лінія в романі пов’язана з
особою художника Безіла. Створюючи портрет Доріана Грея, Голуорд
відходить від позицій моральності і стає на позиції “чистого мистецтва”.
Саме тому йому і вдається створити шедевр живопису. У Доріанові художник
побачив свій ідеальний художній образ. Він дізнався, як поєднуються
гармонія душі й гармонія тіла. Зустріч з Греєм дала йому змогу
наблизитися до досконалості: “Художник дивився на прегарну юнакову
постать, що її він так майстерно відобразив на полотні, і обличчя йому
опромінив задоволений усміх. Раптом він схопився і, заплющивши очі,
притис пальці до повік, наче силкуючись утримати в пам’яті якийсь
чудовий сон і боячись пробудитися”.
Безіл – митець, і своє завдання як художника він вбачає у тому, щоб
створювати шедеври мистецтва, які повинні бути реальними, правдивими і
жити самостійним життям.
Доріан Грей відчуває свій глибокий зв’язок із Голуордом. Проте віддає
перевагу спілкуванню з лордом Генрі. Дорін знає, що митець – це людина,
яка дотримується моральних принципів.
Художник, котрий обожнює свого вродливого друга, не може повірити у
плітки, які ходять про нього у світському товаристві. Одного разу він
приходить до Доріана у гості і стає учасником жахливої зустрічі зі
створеною ним картиною. “Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана
Грея! Лице, хоч як жахливо знівечене, все ще зберігало частинку його
чудесної вроди. Поріділі кучері ще трохи яскріли золотом, і ясною барвою
ще горіли стастолюбні уста. В припухлих очах помітні були рештки їх
вабливої блакиті, і не зовсім ще зникли благородні обриси виточених
ніздрів та стрункої шиї. Так, це сам Доріан. Але хто ж намалював його
такого? Художник мовби впізнав свою руку, та й рама була та сама,
зроблена за його ескізом. Здогад – моторошно неймовірний, а все ж
Голуорда пронизав жах. Схопивши запалену свічку, він підніс її до
портрета. У лівому кутку видніли довгі літери – його ім’я, виведене
циноброю”.
Художник Безіл бачить наслідки своєї натхненної праці. Правда життя
(остання зустріч з Доріаном) вбиває його і як митця, і як людину.
Підсумкова бесіда
– Чи одержали ви естетичну насолоду, читаючи роман?
– Матеріалістичним чи ідеалістичним було світосприйняття письменника?
Доведіть це.
– Яка ваша особиста оцінка “Портрета Доріана Грея”? Наскільки сучасний
цей твір? Що вас найбільше приваблює в ньому?
Підсумки вивчення роману “Портрет Доріана Грея”
Фантастичні пригоди з Доріаном Греєм – це один з романтичних
засобів-метаморфоз. Історія пригод і перевтілень Доріана Грея, попри
використання традиційних фантастичних засобів, відтворена з такою
конкретикою, що її не можна назвати повчальною романтичною притчею.
Мабуть, у жодному творі англійських письменників не переплелося стільки
різнорідних традицій.
Оскар Вайльд проголошував себе прихильником “чистого мистецтва”і говорив
про те, що мистецтво не повинно бути залежним від будь-якої моралі. Але
не можна сказати, що “Портрет Доріана Грея” – це аморальний твір, бо
аморальність і злочинність головного героя засуджуються автором. Вайльд,
стверджуючи, що мистецтво важливіше за життя, показує, як щире почуття
іноді негативно вливає на мистецтво (закохана Сібіл Вейн не може надалі
“вигадливо” грати на сцені). У романі зображуються приховані людські
страждання, сумління серця красеня Доріана. Отже, краса може страждати і
переживати?
Герої шукають для себе нових ідеалів, протиставлених реальній дійсності.
Доріан Грей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл – у творенні
прекрасного, лорд Генрі – у вільному самовиявленні, Сібіл Вейн – у
коханні.
Безвольний і не маючий справжнього обличчя Доріан, котрий слухняно
втілив у своє життя гедоністичну теорію лорда Генрі, стає у фіналі
роману жалюгідним розпусником зі спустошеною душею, егоїстом, убивцею.
Рок у романі “Портрет Доріана Грея” постає як відплата, що не-впинно
наздоганяє героя, який, прагнучи зазнавати насолоди від кожної миті
буття, повністю підпорядкував себе цій філософії гедонізму. Не можна
безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних норм веде
людину до загибелі. Людина без совісті і без душі не може існувати.
Вайльд дійшов висновку: гедонізм й імморалізм – безперспективні. Смерть
Доріана – підтвердження цього. Письменник, всупереч своїм замислам,
показує, до яких наслідків призводить егоїстичне, аморальне служіння
антисуспільним спокусам. Важко було завдати філософії гедонізму
сильнішого удару, ніж той, який був нанесений їй у романі власною рукою
письменника.
Залежно від спеціалізації класу (гуманітарний, математичний,
правознавчий тощо) учитель добирає домашнє завдання:
написати твір за романом О. Вайльда на одну з тем: “Доріан Грей – жертва
філософії гедонізму”, “Якою є справжня мораль роману” Портрет Доріана
Грея”, “Роль парадоксів у романі О. Вайльда”;
написати реферат на тему “Художня майстерність Оскара Вайльда у
розв’язанні найнагальніших проблем людського існування”;
зробити малюнок до обкладинки книги “Портрет Доріана Грея”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
