Сценарій свята
Свято врожаю
Під деревами на шкільному майданчику стоять столи. На столах хліб,
пиріжки, печиво, тістечка, фрукти, кавуни, мед, компот, квіти.
Запрошені на свято гості: ветерани праці, представник ПСП, батьки,
дідусі й бабусі.
Хлопчик.
Вже всюди зібрано врожай,
І опустіли поле, ліс і гай,
Ану давайте всі, малята,
Запросимо людей на свято.
Дівчинка.
Просимо! Ласкаво просимо!
Певне, чули ви, малята,
І не раз, такі слова:
Хліб потрібно шанувати,
Хліб усьому голова!
Хлопчик.
А тому завжди в пошані
Хліб у школі і в садку.
Запашний, пухкий, рум’яний,
Він лежить на рушнику.
Перший ведучий. Добрий день, дорогі наші гості, друзі!
Другий ведучий. Шановні батьки, гості, запрошуємо вас до нашої господи
на хліб і сіль, на слово щире, на бесіду мудру.
Звучить українська народна пісня «Зеленеє жито».
Перший ведучий.
Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.
Хай в світі буде більше в нас братів,
Хай в кожній хаті будуть короваї,
Щоб люд ніколи хліба не просив.
Другий ведучий.
Ми – хліба творці, вороги пітьми,
І доки сонце живить наші мрії,
На рідній ниві будемо людьми
Ми – хліборобський рід – Івана і Марії.
Урожай. Здрастуйте, дорогі друзі! Починаємо наше свято Врожаю. Але в
мене не було б такого щедрого імені, якби ви не потрудились так славно.
Осінь.
У школі свято першого снопа,
Укіс хлібів зернистий і багатий,
Шановні гості, і батьки, і діти!
Разом. Запрошуєм на хліборобське свято.
Вручення гостям хлібини.
Урожай.
Я усіх людей надія.
Я поважний Урожай,
Що готує цілий край.
Ждуть мене міста і села,
Бо я щедрий і веселий.
Я працюю цілі дні,
Щоб співав наш край в зерні.
Ждуть мене дорослі й діти,
Ждуть мене по всьому світі.
Бачиш, навіть малюки
Золотисті колоски
Підбирають у стіжечки
На зерно і пиріжечки.
Осінь.
Добрий день, вам, славнії люди.
Творці небувалого світлого дня,
Хай поле врожайнеє вам піснею буде,
Брати-хлібороби, моя рідня.
Від щедрої ниви – святої землиці
Дозвольте в пошані усім поклонитись.
Перший учень.
Під яблуні на наше свято
Прийшло до нас гостей багато.
Ми урожайну заспіваєм,
Батьків і друзів привітаєм.
Звучить українська народна пісня «Застеляйте столи».
Другий учень.
Усе прекрасне на Землі
Бере початок з колоска,
Що променіє на стеблі,
Немов душа трудівника.
Перший ведучий. Хліб на столі – велика радість людям! Свіжий, духмяний,
він увібрав у себе тепло сонця, усю щедрість матінки-землі, усю наснагу
й невтомність людської праці.
Хліб! Яке щире і тепле почуття поваги викликає це слово в серці кожної
людини!
З давніх-давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство, сіль –
то гостинність і щирість. Нашу Вітчизну з давніх-давен називають хлібним
краєм, бо люди, що жили тут, – українці, були великими працелюбами,
уміли гарно обробляти землю й ростити на ній хороші врожаї. Для нашого
народу хліб був не просто стравою – це була основа його життя і
найдорожча святиня.
За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб і сіль. Зайдеш
– і одразу видно: тут радо почастують гостя званого й нежданого, людину
подорожню. А ще було таке повір’я: «Хліб на столі – Бог у домі».
Третій учень.
А чому це радість сяє
В очах діточок малих?
Бо сьогодні – день Врожаю,
Коровай гостює в них.
Четвертий учень.
Наше свято з хлібом та сіллю,
Ще й з піснями над короваєм,
З хлібом – новосілля і весілля,
І свято дружби й згоди справляєм.
П’ятий учень.
З хлібом у нас зустрічають гостей.
Хліб на весіллях цвіте в короваї.
І кращих немає на світі вістей,
Ніж хліб уродився у рідному краї.
Шостий учень.
У хлібі тим, що ти щодня їси,
Є аромат духмяного поля,
Проміння сонця і кристали солі
У крапельки прозорої роси.
Пісня «Посівна веснянка», музика Л. Левітової, слова В. Кочевського.
Другий ведучий. Яка ж істинна ціна хліба?
Сьомий учень.
Чи знаєш ти, чим пахне хліб,
Коли весною кілька діб
Тиркоче трактор за рікою?
Хліб пахне працею людською.
Восьмий учень.
Чи знаєш ти, чим хліб запах,
Коли жнивують у степах
Твої батьки в гарячу пору?
Він пахне щастям хлібозбору,
Дев’ятий учень.
Чим пахне хліб, чи знаєш ти,
Як поведуть твої брати
Зерном наповнені машини?
Хліб пахне соками земними.
Десятий учень.
Чи знаєш ти, чим хліб землі
Пахтить на вашому столі
Весною, влітку і зимою?
Хліб пахне радістю людською.
Перший ведучий. Батько В. Сухомлинського, відомого українського
педагога, писав: «Коли я підріс, моя мати передала запашну хлібину в
чистій торбині, а поруч лежав батьків лист. Не забувай, сину, про хліб
насущний, пам’ятай, хто ти і звідки вийшов, пам’ятай, як важко
дістається хліб. Ніколи не забувай, що поки ти вчишся, хтось працює,
добуваючи тобі хліб у поті чола».
Другий ведучий. У давнину орали землю сохою, зерно висівали вручну, жали
хліб серпом або косили косою, молотили ціпом, мололи борошно ручними
жорнами. Випікали хліб у домашніх печах. Отже, щоб отримати шматок
хліба, люди витрачали багато сил і часу. Хліб для бідної людини був
дорогоцінним скарбом. Люди ставились до хліба, як до святого, й шанували
кожну крихту. Колись хліб різали суворою товстою ниткою, щоб не
кришився. Якщо залишалися на столі крихти, їх ретельно збирали та кидали
в рот. Змести крихту додолу вважалося злочином. Справжню ціну хлібу
складають хлібороби, ті, хто до землі найближче, хто живе турботами
хлібної ниви, у кого в житті вміщується весь колосковий лан.
Одинадцятий учень.
Звання почесне хлібороб,
Це добре вам відомо,
Його дарунок за столом,
У кожного в нас вдома.
Дванадцятий учень.
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі.
А косарі виходили у поле,
За хліб насущний кланялись землі.
Перший ведучий. Святим словом «хлібороб» називають тих, хто пізнав ціну
хліба, тих, хто зустрічає в полі весну, засіваючи землю зерном, щоби
щедро родила наша нива, щоби багатшими ставали наші люди, щоб розквітала
наша країна.
Другий ведучий. Зустрічаючи в полі росяні світанки під спів жайворів у
піднебессі, п’яніючи від бентежного запаху дозріваючої пшениці, кожного
дня, простуючи ранком назустріч сонцю, – хлібороб іде назустріч своєму
щастю.
Тринадцятий учень.
Честь і слава хліборобам,
Що живуть в моїм селі.
Хлібороби хліб нам роблять,
Знають це старі й малі.
Чотирнадцятий учень.
На руках у них буває
Пил, земля – та це дарма,
Кожен скаже, кожен знає,
Кращих рук, як ці, – нема.
П’ятнадцятий учень.
Пшениці шумлять на волі,
Де початок їм, де край.
Хлібороб в широкім полі
Нам вирощує врожай.
Шістнадцятий учень.
Як їсте ви паляниці,
Калачі смачні їсте,
Не забудьте уклониться
Хліборобові за те.
Пісня «Люди добре працювали».
Перший ведучий. У добрий час, засіваючи землю зерном, хлібороб сіє щастя
й добробут у кожній сім’ї, сіє мир на землі.
Другий ведучий. Це завдяки його невтомним рукам стане ваговитий колос
нашим хлібом насущним.
Перший ведучий. І житимуть у ньому й сонце, що всміхалося весною, і
дощі, що омивали колос улітку, й дихання матінки-землі, й безсонні ночі
та невтомні дні без вихідних, і свята хліборобська любов до землі.
Сімнадцятий учень.
Чи є ще більше щастя на землі,
Як сіять хліб, виплекувать достаток?
У хлібі цім життя бере початок,
В нім сила нездоланна трударів.
Вісімнадцятий учень.
Хліб – основа нашого життя,
Хліб – народна міра всіх щедрот,
Хліба доторкаючись, дитя
Вперше відчуває свій народ.
Дев’ятнадцятий учень.
Всі слова на світі замалі,
Щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.
Хай щодня на вашому столі,
Наче сонце, сяє коровай.
Перший ведучий. Наші люди в роки Великої Вітчизняної війни не тільки
гинули на фронтах від ворожих куль, а й помирали від голоду. Людям не
вистачало хліба. У 1942 у блокадному Ленінграді людям видавали по 10
грамів хліба на добу, матері віддавали свій хліб дітям, а самі пухли від
голоду й помирали. Але не всім матерям удалось урятувати своїх дітей.
Другий ведучий. А ще був страшний голодомор в Україні в 1932-1933 роках.
Померло кілька мільйонів людей. Уявімо, якби в цей час люди мали хліб,
скільки б їх залишилось жити. Знову переконуємось, що хліб – це життя.
Двадцятий учень.
Пам’ятайте, люди, як палали ниви,
І топтав колосся ворог чобітьми.
Рідна крихта хліба додала нам сили,
І свою Вітчизну врятували ми.
Двадцять перший учень.
Останній постріл стих в полях Європи,
І над полями тиша задзвеніла.
Вкривались травами залишені окопи,
І мир пішов по ріллях почорнілих.
Двадцять другий учень.
І перша пролягала борозна
На вільному, на охололім полі.
Солдат у жменю взяв добірного зерна,
І рани гоїлись, і затихали болі.
Перший ведучий. Наша українська земля багата хлібом. У виробленні хліба
беруть участь трактористи, комбайнери, водії, агрономи, учені,
робітники, конструктори, інженери на заводах. А щоб змолоти зерно у
млині, спекти хліб у пекарнях, теж потрібні люди. Адже печений хліб
створюється не за один день, а за цілий рік. Дуже довгий шлях від зерна
до випеченого хліба.
Двадцять третій учень.
Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки,
Пустила вона вусики і стала половіть.
Ішли дощі все літечко
Крізь неба синє ситечко.
Зерно до зерна тулиться і починає зріть.
На сонечку пишається і соком наливається,
І під вітрами буйними шумить, шумить воно:
Ой, буде втіха кожному,
Невтомному, тривожному,
Хто виростив і виходив це золоте зерно.
До слова запрошується представник ПСП.
Двадцять четвертий учень.
Тепер спекли хлібину пишну,
Пахучу, білу та розкішну.
Приносив тато мені окрайця,
Казав, що в житі одняв у зайця.
Була в тім хлібі знайома казка,
Пропахла хлібом батькова ласка.
Двадцять п’ятий учень.
У ньому краплі жаркого поту,
Рук роботящих жагуче злото.
І людське щастя на всі часи.
Будь гідним хліба, який їси.
Звучить українська народна пісня «Ой на горі жита много».
Двадцять шостий учень.
Усе прекрасне на землі
Бере початок з колоска,
Що пломеніє на стеблі,
Неначе мрія рільника.
Двадцять сьомий учень.
Одвічно слався, труд людини,
Краса її безсмертних справ,
Я бачу в колосі, в зернині
Людських сердець гарячий сплав.
Двадцять восьмий учень.
A
Ae
o
oe
@
l
?
Ae
Oe
oe
Хвала робочій чесній вроді,
Трудівнику, що йде в поля.
Чиї долоні пестять сходи,
Як мати пестить немовля.
Двадцять дев’ятий учень.
Нехай же з роду в рід і з року в рік
Не буде хліборобам переводу,
Нехай же слава їхня не заходить,
Аж доки сонце ллє на землю світ.
Разом.
Слава хлібу на столі!
Слава миру на землі!
Звучить українська народна пісня «Як посію овес».
Тридцятий учень.
Металеві сошники
Швидко і дбайливо
Сіють зерна, як з руки,
На широких нивах.
Загортають у ріллю
Теплу і пухкеньку.
Сіють зерна, лю-лі-лю,
І ростуть швиденько.
Тридцять перший учень.
На просторих нивах
Густо стебла проростуть
Колосками всюди.
І тоді вас назвуть
Урожаєм люди.
А у вранішній порі,
Так завжди бувало,
Вийдуть в поле жниварі,
Щоб ви хлібом стали.
Звучить українська народна пісня «Вийшли в поле косарі».
Тридцять другий учень.
З малого зернятка – наш колос у полі,
Із хмарки малої дощі на роздоллі,
З малого струмка витікає ріка,
З малої стежини – це шлях до зернини.
Сьогодні скажу я, хоч трохи мала,
Спасибі за все, що земля нам дала!
Тридцять третій учень.
Хліб в країні моїй всі святим називають,
Запашний коровай на весілля несуть.
Найдорожчих гостей
Хлібом-сіллю стрічають.
З хлібом мати дітей відряджає у путь.
Другий ведучий. Ще з пелюшок привчали дитину любити й шанувати хліб.
Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі.
Дуже пильнували, щоби хліб не падав додолу. А як упаде, слід підняти
його, поцілували та з’їсти.
Перший ведучий. Будь-яке свято чи обряд не обходяться без хліба.
Народжується дитина – ідуть із хлібом. Виряджають сина в далеку дорогу –
мати замотує в рушник окраєць житнього хліба.
Відзначають весілля з хлібом-сіллю та весільним короваєм. Гостей
зустрічають із хлібом і сіллю. Проводжають в останню путь – із хлібом.
Другий ведучий. Хліб – совість наша, хай буде в кожній хаті на столі,
прикритий вишитим рушником та освячений молитвою нашою. І ніколи не
кажіть, що хліб черствий, недобрий. Хліб не буває таким. Бувають невмілі
руки, які невдало випечуть його.
Перший ведучий. Тож вклонімося всій цій святині, щоб одвічно був у
кожній хаті, щоб не черствів. Бо в народі кажуть: «Коли хліб черствіє,
то черствіють наші душі, черствіємо ми».
Тридцять четвертий учень.
Колоски вклоняються землі,
Колоски вклоняються людині.
А ми бачим на столі
Білий хліб на білій скатертині.
Тридцять п’ятий учень.
Сонце встане, вляжеться туман,
Забринить веселий колосочок,
Оживе пшеничний океан,
Захлюпоче, серце залоскоче.
Тридцять шостий учень.
І поля покотять перегук
В трудовому жнивному роздоллі,
Як проміння хліборобських рук,
Колоски хитаються у полі.
Тридцять сьомий учень.
Попливуть комбайни-кораблі
В золоті орбіти України.
Колоски вклоняються землі,
А людина вклониться людині.
Пісня «Земля хлібами славиться», музика Ю. Чичкова, слова П.
Синівського.
Другий ведучий. Яке щастя, яке добро, що є хліб на світі! Спочатку він у
землі, потім у борошні, нарешті ми його бачимо на столі. Хліб, що
народився, працює, зарум’янений, пахучий, вірний наш годувальник.
Споконвіку хліб називали святим. Це слово в пошані в нас і тепер.
Гарний наш хліб – і білий, і чорний. Та ні з чим, мабуть, не можна
зрівняти коровай.
Перший ведучий. Святковий коровай… Ви тільки подивіться на нього!
Красень! Коли печуть коровай – відчувають радість, велике свято.
Рушником підперезаний, уквітчаний калиною. А рушник і калина – це символ
України.
Тридцять восьмий учень.
Він, шишкастий і рум’яний,
Ліг на шитий рушничок,
А на тому короваї
Солі білої дрібок.
Тридцять дев’ятий учень.
І калини грона повні
Червоніють для прикрас…
Короваю, гість шановний,
Звідкіля прийшов до нас?
Перший учень.
Коровай у полі ріс,
Там, де сонце, річка, ліс.
Другий учень.
Його дощик напував.
Третій учень.
Теплий вітер обвівав.
Четвертий учень.
А вгорі, над Короваєм
Жайвір пісеньку співав.
П’ятий учень.
Коровай наш пахне вітерцем,
А іще до того, чебрецем.
Шостий учень.
Пахне літечком він красним
І промінням теплим, ясним.
Сьомий учень.
Пахне полем, колосками
Наш чудовий коровай.
Восьмий учень.
В ньому труд і тата, й мами,
Що збирали урожай.
Дев’ятий учень.
В ньому праця трактористів,
В ньому труд робітників,
Що машини роблять в місті
Для селянських ферм, ланів.
Пісня «Збирай урожай».
Учень.
Слава тим, хто потрудився
Над родючою землею,
Хто не трутнем в світ з’явився,
А робочою бджолою.
Учениця.
В нашу школу на машині
Коровай приїхав нині.
Короваю, в гурт ставай!
Кого хочеш вибирай.
Коровай.
Пекаря!
У печі мене він спік,
Підрум’янив гарно бік.
Пекарю, часу не гай,
Кого хочеш вибирай.
Пекар.
Хлібороба!
На лану він працював,
Щедрі врожаї збирав.
Хліборобе, в гурт ставай,
Кого хочеш вибирай!
Хлібороб.
Робітника!
Всі машини для полів
На заводі він зробив.
Робітник.
Всі ми дружно працювали,
Про свою Вкраїну дбали.
Щедрий маємо врожай,
Пишний вийшов коровай!
Усі.
Слава урожаю на полях!
Слава короваю на столах!
Слава всім, хто зростив урожай!
Слава всім, хто надбав коровай!
Гість.
Коровай оцей у залі поділю я на шматки,
Щоб усі ним ласували: і дорослі, й малюки.
Ділить коровай, роздає дітям.
Пригощайтесь, друзі милі,
Набирайтесь вдосталь сили!
Другий ведучий. Хліб – найдорогоцінніший витвір людського розуму,
людських рук, людської праці. Яким тільки не буває хліб: і чесним, і
гірким, і смачним… гарячим, холодним, добрим, рідко легким і дуже
часто тяжким. Але без хліба немислиме життя. І до нього слід ставитися з
найбільшою пошаною.
А тепер до вашої уваги виставка, яка називається «Окрайчик».
Казкар.
Ішов собі по землі старий-престарий чарівник на ім’я Добродій. От ішов
він, ішов і раптом угледів таке – аж занімів од жаху. Перед ним на
шляху, прямо в пилюці, валявся викинутий кимось окрайчик хліба, ще
зовсім свіжий, бо дуже приємно та смачно пахнув.
Казкарка. Добродій був добрим чарівником, але такого стерпіти не зміг.
Підняв обережно хліб, змахнув із нього пил, загорнув у хустину та поклав
до кишені. Потім тричі сплеснув у долоні й гукнув.
Добродій. Гей! Той, хто посмів викинути хліб! Яким би ти найстрашнішим
страховиськом не був, з’явивсь переді мною! (З’являється хлопець.) Це…
це ти викинув хліб?!
Хлопчик. Я, а що?
Добродій. Ах ти ж капосний хлопчисько! Для чого ти це зробив?!
Хлопчик. Бо не люблю хліба. Він – несмачний. От мед – то інша річ.
Добродій. Ти у мене взнаєш по-справжньому, що таке хліб. Віднині
їстимеш, що тільки забажаєш, окрім хліба. Ця корзинка даватиме все, що
заманеться. Ні в чому не знатимеш відмови. Лише хліб тебе цуратиметься.
Хлопчик. Пхі. Обійдуся без хліба. Я його все одно не люблю.
Казкар. Повів хлопчиська чарівник у білий світ. Довго вони йшли селами і
містами, дрімучими лісами й безкраїми полями. І таки добряче
притомились.
Добродій. Бачу, бачу, ти втомився, ще й їсти хочеш. Ану, корзинко,
нагодуй мені хлопця!
Виймають із корзинки всяку їжу.
Чоловік. Здоровенькі були, люди добрі! Бачу – у вас їжі вдосталь. Чи не
можна з вами пообідати?
Добродій. То й сідай. Людина ти чемна, їж на здоров’я.
Чоловік. Спасибі, люди добрі, за хліб-сіль. Бувайте здоровенькі.
Хлопчик. Скажіть, як же це так? Їли ви багато чого, а дякуєте лише за
хліб і сіль?
Чоловік. А хіба ти, хлопчику, й досі не знаєш, що для людей хліб, сіль і
вода – найголовніша їда?
Казкарка. Помандрували Добродій із хлопчиком далі. В одній далекій
країні застали вони велику журбу. Ніде не чулась музика. Ніхто не
співав, не сміявся. Навіть діти ходили сумні й заплакані.
Хлопчик. Що за біда в цих людей?
Добродій. Третій рік поспіль у цій країні не родить хліб.
Хлопчик. А знаєте що, діду Добродію?
Добродій. А що?
Хлопчик. Давайте подаруємо цим людям хліб, що в корзині лежить.
Добродій. Бачу, ти не такий вже й поганий хлопець.
Добродій і хлопець роздають хліб, люди дякують.
Люди.
1.Хліб – наш батько!
2. Хліб – усьому голова!
3. Поки є хліб та вода, все не біда.
4. Без хліба нема обіда.
5. Баловством хліба не добудеш.
6. Земля годує людей, як мати дітей.
7. Що посієш, те й пожнеш.
8. Земля – тарілка: що покладеш, те й візьмеш.
Казкарка. Попрощалися мандрівники з ними та й рушили в дорогу. Так вони
майже весь білий світ обійшли. У багатьох землях побували. І скрізь
бачили, як нелегко дістається людям хліб, як від зорі до зорі
клопочуться на полях, доки його виростять і зберуть. І всюди помічали,
як люди шанують хліб.
Хлопчик. Добродію, спасибі вам за все.
Добродій. За що, хлопчику?
Хлопчик. За те, що навчили цінувати хліб. Тепер я знаю, що хліб – наш
батько, що він – усьому голова, і що поки є хліб та вода, все не біда.
Добродій. А ви, хлопці та дівчата, зрозуміли?
Діти відповідають Добродію.
Хлопчик.
Хлібе святий, мій хлібе!
Перед тобою я зігну коліна,
Перед тобою голову схилю,
Вустами притулюсь до тебе, хлібе,
І клятву вірну вимовлю свою.
Дівчинка.
Клянусь тебе любити ніжно, щиро,
Клянуся, що не кину я тебе
Під ноги людські,
Під автомобільні шини!
Клянусь повіки шанувать тебе!
Перший ведучий. Дорогі діти, бабусі та дідусі, мами й тата, шановні
колеги й гості! Ми сьогодні повели непросту й серйозну розмову про хліб.
Про хліб, що здавна був поняттям святим. Я вірю, діти, що в кожне ваше
серденько потрапило сьогодні зернятко добра, і як із зернятка виросте
хлібний колос – важкий, могутній, так і у вашому серці нехай із цього
зернятка виросте великий колос добра, честі, справедливості, трепетного
та ніжного ставлення до таких понять, як мама, Вітчизна, хліб. Нехай
душа ваша буде такою ж великою й чесною, як безкрає пшеничне поле.
Звучить пісня «Хліб – всьому голова», музика М. Купріна, слова В.
Балачана.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
