Смішне і трагічне в новелах А. П. Чехова
А. П. Чехов був одним із перших російських письменників кінця ХІХ –
початку ХХ ст., хто звернувся до жанру малої форми
Л.Толстой зазначав у щоденнику, що Чехов, “як Пушкін, зрушив уперед
форму. І це велика заслуга”. У приватній бесіді з Б. Лазаревським у
Ясній Поляні (1903 р.) письменник висловився про Чехова: “Чехов…Чехов
– це Пушкін у прозі”.
Форма малого епічного жанру з’явилася задовго до А. П. Чехова, втім,
саме молодий письменник удосконалив її і зробив популярною.
У гумористичних тижневиках з’явилися перші чеховські оповідання, які
одразу привернули увагу критиків, стали шедеврами. З іменем А. П. Чехова
пов’язане проникнення художнього оповідання на газетні шпальти, а звідти
– до “товстих” журналів. “Я щасливий, що вказав багатьом шлях до товстих
журналів, і тепер не менш щасливий, що з моєї милості ті ж самі деякі
можуть розраховувати на академічні лаври… Шляхи, мною прокладені,
будуть цілі і неушкоджені – у цьому моя єдина заслуга”.
Отже кінець ХІХ століття відіграв вагому роль у закріпленні жанру новели
в літературному процесі, а А. П. Чехов сприяв розвиткові цієї форми
творчості, хоча сам визначив свої газетні новели як “маленькі”. Новела,
коротке оповідання, що відображає певну подію з життя людини,
характеризується стислою, напруженою дією. Автор уникає широких описів,
подробиць, які уточнюють певні обставини життя героя та його вчинки.
Новелі, про що ми вже не раз згадували, властивий несподіваний поворот,
який приводить дію до розв’язки. Часто у новелі є оповідач, котрий
обрамляє мотиви. Ця жанрова форма потребує простої фабули, обмеженого
кола діючих осіб, скорочення діалогу, певної економії художніх засобів.
Чехов надав чимало порад письменникам-початківцям, котрі працювали у
жанрі малої прози. Він вважав обмеження художніх засобів однією з
головних вимог жанру, хоча не завжди міг це переконливо довести: “У
маленьких … оповіданнях краще недоговорити, ніж переказати, тому що…
тому що… не знаю чому!…” (лист до І. Леонтьєва (Щеглова) від 22
січня 1888 р.).
Письменник як ніхто інший усвідомив суть оповідання як малої епічної
форми, вдосконалив цей жанр, глибоко і правдиво висвітлив важливі
життєві події.
На початку творчої діяльності А.Чехова лаконічність оповідання значною
мірою залежала від вимог редакторів переважно гумористичних журналів.
Ще Гете у листі до Еккермана говорив про особливості розвитку подій у
новелі, незвичайне закінчення, порівнюючи сюжет з рослиною: “Щоб
пояснити вам порівнянням перебіг розвитку подій цієї новели … візьму
зелену рослину, яка над корінням виганяє сильну стеблину з міцним
зеленим листям і зрештою увінчується квіткою; квітка є щось несподіване,
вона дивує, але вона мусила з’явитися, і все зелене листя лише для цього
й росло, без квітки не варто було б його ростити”. Порівняння новели з
квіткою, зі стрілою та краплею води, в якій переливається барвами світ,
часто зустрічається в літературознавстві. “Новела, – писав К.
Паустовський, – це коротке оповідання… ЇЇ можна порівняти з написом на
камені чи персні. Такі написи робились у середні віки – на дуже
маленькій площині… небагатьма словами треба було сказати дуже багато”.
Теорію Гете легко застосовувати до композиції чеховських оповідань.
Сучасні літературознавці (І. О. Денисюк, В. В. Голубков) дотримуються
думки, що варто зберегти термін “оповідання”, який вжив А. П. Чехов і з
цього приводу писав у листі до А. С. Суворіна: “Мережковський пише
гладенько і молодо, але на кожній сторінці він лякається. Робить
застереження та йде на поступки. Це ознака того, що він сам не з’ясував
свої питання… Мене називає він поетом, мої оповідання – новелами, моїх
героїв – невдахами, значить дує в рутину”. В іншому листі до того ж
Суворіна (18 серпня 1893 р.) Чехов писав: “Газетна белетристика не
повинна повторювати того, що давали і дають журнали, для неї практика
виробила особливу форму, саме ту, яку Мережковський, коли буває в
мармеладному настрої, називає новелою”.
Скажемо учням, що А. П. Чехов вважається класиком новели початку ХХ
століття: “Навіть зарубіжні літературознавці схильні вважати нині, що
російська новелістика виходить на цей час на передове місце у світовій
літературі, що за останні п’ятдесят років жодна новела не була написана
без впливу А. П. Чехова…”.
Для російського письменника коротке оповідання було літературним жанром,
який він, за визначенням Л. М. Толстого, “зрушив уперед” та удосконалив.
Упродовж творчої діяльності Чехова цей жанр змінювався разом зі зміною
його поглядів, настрою, задумів і тематики. Всі оповідання поділяються
на три групи: гумористичні, сатиричні та лірико-драматичні.
Молодий Чехов, як і його сучасники, шукав себе у всіх комічних жанрах.
“Крім роману, віршів і доносів, я все перебрав, – написав він у листі до
Плещеєва. – Писав і повісті, й оповідання, й водевілі, й передовиці, й
гумористику, й всіляку дурницю, включаючи сюди комарів і мух для
“Стрекозы”.
Для Чехова, як і для Мопассана та О. Генрі, характерною є випадковість.
Їй відповідає і художня форма: коротке, інтенсивне за розвитком подій,
сюжетно-чітке оповідання – “Смерть чиновника”, “Хористка”, “Шампанське”,
“Товстий і тонкий” тощо.
У вступному слові до зібрання творів Чехова у 12-ти томах М. Єремін
писав: “Душа чеховського лаконізму – в безпомилковому співвідношенні
засобів вираження з характером вибраного сюжету”. Автор прямо веде
читачів до несподіваної розв’язки, ні на що не відволікаючись. У
подібних випадках стриманість – це ознака таланту письменника.
Розглядаючи оповідання А. П. Чехова, радимо звернути увагу учнів на такі
особливості: гумор, іронію, лаконізм і відсутність відкритої авторської
позиції. Вибір проблеми, назва оповідання, особливості його конструкції,
підтекст – усе це чудово замінює широкі авторські висловлювання.
Назва оповідання “Смерть чиновника” спрямовує увагу читача на фінальну
частину події. Чому ми з гіркою посмішкою сприймаємо її у цьому
оповіданні? Тому що Чехов зумів зв’язати несерйозний вихідний момент
(чиновник чхнув) із серйозним наслідком (чиновник помер). На початку
оповідання автор знайомить читачів зі своїми героями, називає їх
прізвища. Чиновник Черв’яков (корінь черв-) асоціюється з плазуном, і в
уяві постає людина нікчемна; генерал Бризжалов кричить, тупотить ногами.
Запитуємо в учнів, як автор розпочинає оповідання “Смерть чиновника”.
Разом з ними з’ясовуємо, що оповідання починається трафаретним зачином:
“Одного чудового вечора…” Чехов змальовує спокійне, врівноважене
життя: свято, вечір, театр, блаженний стан Черв’якова, який сидить “у
другому ряді крісел” (цікава художня деталь – відсутність різниці між
особами вищого рангу і маленьким чиновником).
Несподіване “апчхи” Черв’якова змінює його життя, і Чехов змушує читача
замислитись над плинністю подій. Черв’яков чхнув, оббризкав “дідка”,
“сконфузився”, “упізнав статського генерала Бризжалова, який служив у
відомості шляхів сполучення”.
Звертаємось до учнів із питанням: Як змінюється темп оповідання після
такого випадку? Учні відмічають, що Чехов тепер веде розповідь у
динамічній формі діалогу, а темп оповідання відповідає стану героя:
неспокійному і тривожному.
З’ясовуємо внутрішній світ Черв’якова, звертаємо увагу на його мову.
Учні доходять висновку, що мова героя бідна, він часто вживає одні й ті
самі слова: “Я вчора приходив… не для того, щоб глузувати… я
перепрошував за те, що, чхаючи, бризнув… а сміятися я й не думав. Чи
смію я сміятися? Якщо ми будемо сміятися…”
Наступне запитання: Чи можна простежити авторське ставлення до своїх
героїв? Учні “бачать”, що автор багато чого приховує у підтексті, він
спонукає читачів бути спостерігачами. Спочатку чиновник тільки
“сконфузився”, відчув себе непевно, бо “потурбував”, хоч і чужого,
“начальника”. На повторне вибачення Черв’якова генерал уже відповів з
прикрістю: “Ах, сидіть, будь ласка! Дайте слухати!”
У Черв’якова остаточно зникає почуття “як у раю”, він страждає, під час
антракту ходить поруч генерала. Нарешті, насмілившись, “бурмоче”:
“Пробачте… Я ж не те, щоб…”. На що генерал сухо відповідає: “Ах,
облиште, я вже забув, а ви про те саме!”.
Запитуємо учнів: Яким чином ускладнюється обома героями дріб’язковий
випадок?
Заключні рядки написані у формі гротеску: смерть чиновника через
незначні обставини.
Працюючи з оповіданням А. П. Чехова “Смерть чиновника”, вчитель
наголосить, що воно відповідало вимогам журналу, в якому друкувалося
(мала форма, сатиричний зміст), і вигідно вирізнялося художньою
майстерністю серед оповідань інших авторів.
Така ж незначна подія та її учасники зображені в оповіданні “Хамелеон”
(1884). Учні знайомі з текстом, а тому бесіду на уроці розпочинаємо з
питань: Де відбувається дія твору? Які виразні деталі характеризують
Очумєлова і городовика? Учні відповідають на поставлені запитання і
роблять висновок про те, що вже з перших рядків оповідання письменник
знайомить нас із персонажами, використовуючи іронічні прізвища: “Через
базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі з
клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть
повним конфіскованого агрусу” (підкреслядача Очумєлова та городовика
Єлдиріна, “залагодження” всіляких непорозумінь у місті.
До перших вражень від знайомства з героями цього оповідання ми додамо
решту, якщо разом вирушимо за Очумєловим та Єлдиріним.
Отже, базарна площа: “Навкруги тиша… На площі ні душі… Відчинені
двері крамниць і шинків позирають на світ божий похмуро, як голодні
пащі, коло них немає навіть жебраків”.
Як змальовує Чехов життя обивателів цього міста? Учні знаходять у тексті
епітети: “голодні”, “сонні (фізіономії)”, які визначають убоге життя
людей.
У центральному епізоді автор оповідання надає перевагу голосу маси,
залишаючи собі окремі репліки-ремарки: “глибокодумно зауважує
городовик”, “каже хтось із натовпу” тощо.
З’ясовуємо переносне значення назви оповідання “Хамелеон”.
Хамелеон – невелика тварина з родини ящірок, яка живе на деревах і в
кущах і здатна змінювати забарвлення шкіри при подразненнях, зміні
кольору оточення (робимо запис у робочому зошиті). Перен. Людина, яка
легко, безпринципно змінює свої погляди і думки (з міркувань власної
вигоди).
Отже, йдеться про хамелеонівські перевтілення, які відбуваються не лише
з поліцейським наглядачем, а й з іншими персонажами твору. Разом з
учнями складаємо план послідовності перевтілень чеховських героїв.
У фіналі оповідання поліцейський наглядач Очумєлов погрожує Хрюкіну: “Я
ще доберуся до тебе!”. Він обіцяє розібратися з єдиним тепер винуватцем
описаних вище подій, які могли б вилитись у великі для нього
неприємності. Упоравшись зі справою, Очумєлов “запинається шинеллю” і
прямує далі.
Наступне запитання: “Як реагує натовп на описані події? – надасть змогу
виявити реакцію обивателів, котрі очікують, куди поверне “сила”. Спершу
юрба мовчки спостерігає за тим, що відбувається на площі, потім
сміливішає, дехто намагається описати подробиці сутички. Відчувши
поразку Хрюкіна, “натовп регоче”, глузує з нього.
@
Цікаво спостерігати й за поведінкою Хрюкіна (також хамелеонівською), яку
автор змальовує паралельно з перетвореннями Очумєлова. Хрюкін на правах
сильнішого дражнив собаку, тицяв “цигаркою йому в морду для сміху”.
“Постраждалий” хоче заробити: “нехай мені заплатять”. Він відчуває певну
підтримку: “В мене самого брат в жандармах… щоб ви знали…” Та у
фіналі оповідання Хрюкін переконується, що сила не на його боці, й
замовкає.
Якщо дозволяє час на уроці, то хоча б одне з хамелеонівських перевтілень
Очумєлова варто проілюструвати невеличкими інсценівками (це може бути
домашнім завданням).
Оповідання “Товстий і тонкий” вперше вийшло друком в журналі “Осколки”
(1883), через три роки воно було доопрацьоване письменником і увійшло до
збірки “Пестрые рассказы” (1886). Оповідання-сценка ділиться на чотири
частини: вступну, дві основні, де в одній герої зображені як старі
шкільні друзі, а в іншій – як чиновники різного соціального та майнового
стану; і заключну сцену – несподівану розв’язку. Ми згадували про те,
якого великого значення надавав Чехов художній деталі, як він радив “..
хапатися за подробиці, групуючи їх таким чином, щоб, коли закінчиш
читання і заплющиш очі, утворилась картина”. На початку оповідання
“Товстий і тонкий” саме так і подаються портрети персонажів: коротко,
лаконічно, засобами художньої деталі.
Учням 7 класу з уроків української літератури відомо, що опис
зовнішності дійової особи у літературному творі називається портретом.
Це – зображення рис обличчя, його виразу, жестів, міміки, постави,
одягу. Знають вони і про те, що одні портрети бувають докладніші, інші –
стислі.
Можна звернутися до учнів з такими запитаннями:
Який опис називається портретом?
Для чого автор описує зовнішній вигляд персонажів?
Нагадуємо, що письменники використовують епітети, порівняння, пестливі
слова, гіперболи для яскравого, виразного, поетичного зображення
портретів героїв у своїх творах.
Пропонуємо учням зачитати вголос портрети “товстого” і “тонкого”, які
зустрілися на вокзалі Миколаївської залізниці.
“Товстий”
“Товстий щойно пообідав на вокзалі, і його губи лисніли від масла, мов
стиглі вишні. Пахло від нього хересом та флердоранжем”.
“Тонкий”
“А тонкий щойно зійшов з вагона і був на’вючений чемоданами, клунками та
коробками. Пахло від нього шинкою та кофейною гущею..”
Дві деталі – “першоелемент творчості” – виокремлює автор у зображенні
портрета “товстого”: не все обличчя, а тільки губи та запах дорогого
вина і модного одеколону.
Висновок: цього досить, щоб уявити “товстого” як людину багату,
забезпечену і всім задоволену.
Звертаємо увагу учнів на дві художні деталі, що є в зображенні
“тонкого”: замість опису портрета автор говорить, що “тонкий” нав’ючений
речами і пахне від нього шинкою та кофейною гущею (підкреслено нами).
Робимо висновок: “тонкий” – людина небагата, не користується послугами
носія, вживає просту їжу.
Отже, А. П. Чехов виводить своїх героїв на “сцену” (згадаймо театр в
оповіданні “Смерть чиновника”, базарну площу – в “Хамелеоні”) – вокзал,
де вони виявляють себе в думках, у розгорнутих судженнях, в інтонаціях,
міміці. Авторські описи дедалі стисліші і знову набувають вигляду
ремарок, що пояснюють поведінку героїв.
Зачитуємо уривок з оповідання.
“Порфирій! – вигукнув товстий, угледівши тонкого. – Чи ти це? Голубчику
мій! Скільки зим, скільки літ!
– Матінко! – здивувався тонкий. – Миша! Друг дитинства! Звідки ти
взявся?
Приятелі тричі поцілувалися і дивилися один на одного очима повними
сліз. Обидва були приємно здивовані”.
Як бачимо, друга сцена – це короткий діалог старих шкільних друзів.
Знаходимо у цьому уривку слова, що передають радість приємної зустрічі
(“голубчику мій”, “друг дитинства”, “очі повні сліз” тощо).
Третя сценка – також діалог, але діалог контрасту. Проводимо словникову
роботу, знаходимо лексичні засоби, які характеризують холопську
інтонацію (я, ваше превосходительство; дуже приємно; хи-хи). Звертаємо
увагу учнів на розв’язку оповідання: “Товстий хотів був заперечити щось,
але на обличчі тонкого було стільки благоговіння, солодкуватості і
шанобливої кислоти, що таємного радника занудило. Він відвернувся
від тонкого і простяг йому на прощання руку.”
Запитання вчителя: Який художній прийом використовує письменник, щоб
якомога сильніше підкреслити холопську психологію тонкого? (Чехов
використовує прийом гіперболізації і поширює його на речі. Тонкий
“зіщулився, згорбився, звузився.. Його чемодани, клунки і коробки
стиснулись, поморщились…”)
Заключну частину уроку відводимо теорії літератури й разом з учнями
пригадуємо основні елементи композиції оповідання: зав’язка –
кульмінація – розв’язка (з’ясовуємо, що це є традиційним для чеховських
композицій). Як правило, зав’язка – зустріч і випадкова розмова;
кульмінація – діалог-“сценка” (для оповідань, які ми розглянули на
уроці); розв’язка – завершення розмови, розлука. Оповідання Чехова ще
називають новелами-портретами, у центрі яких малюнок характерів, котрі
розкриваються у конфлікті, сюжеті.
Завершуємо вивчення оповідань розмовою про гумор і гумористичні твори.
Чехов змушує нас весело, добродушно сміятися над поведінкою своїх
персонажів, вади яких сам письменник вважає незначними.
Словникова робота
Комічне – (гр. слово komikos – веселий, смішний) – те, що здається нам
не таким, яким має бути.
Основні різновиди комічного – гумор, сатира, сарказм.
Гумор (віл. лат. humor – волога, тобто смішний до сліз) – співчутливе,
доброзичливе висміювання негативних явищ життя або вад людського
характеру. Завдання гумору – висміяти негативні явища або вади людської
вдачі з тим, щоб виправити їх.
Сатира (від лат. satura – суміш, усяка всячина) – різке, глумливе
висміювання негативних явищ суспільного життя або людського характеру.
Завдання сатири – висміяти пороки суспільства і людини з метою їх
усунення.
В античній Греції сатирою називали пісеньки, діалоги, пантоміми
викривального характеру, які виконувались під час карнавалів.
Сарказм ( від гр. sarkasmos – роздираю м’ясо) – різка, в’їдлива, гнівна
насмішка, сповнена презирства й ненависті до об’єкта висміювання.
Завдання сарказму – зганьбити глибоко порочні явища з тим, щоб знищити
або виправити їх.
Запитання та завдання для підсумкової бесіди.
1. Назвіть відомі вам гумористичні оповідання А. П. Чехова.
2. Розкажіть, як вони побудовані:
а) що в них переважає – мова персонажів чи ремарки автора;
б) про що говорять такі художні деталі: вузлик у руках Очумєлова, опис
портретів “товстого” і “тонкого” тощо?
3. Прочитайте “вибачення” та “пояснення” Черв’якова. Як ви гадаєте, що
ускладнює досить незначний випадок у театрі?
4. Простежте за зміною поведінки Очумєлова. Як це позначається на його
мові, жестах?
5. Доведіть, що не тільки Очумєлов є “хамелеоном”. Якими мовними
засобами змальовує Чехов життя обивателів у оповіданні “Хамелеон”?
6. Як у портретах, на вашу думку, відбито ставлення А. П. Чехова до
своїх персонажів?
Важливим моментом на уроці, присвяченому творчості А. П. Чехова, стане
розповідь про перебування письменника в Україні, любов до української
літератури, українського народу. “Наші письменники, – писав М.
Рильський, – знають і люблять автора “Человека в футляре”, “Мужиков”,
“Чайки”, як мало кого із світових майстрів слова…”20. Чехов знав і
любив український фольклор, мріяв купити хутір на Полтавщині й оселитися
там. Кілька років поспіль письменник разом зі своєю сім’єю відпочивав у
садибі поміщиків Лінтварьових, на Сумщині.
Випереджальні завдання. Робота з картками.
Заочна подорож “Перебування А. Чехова в Україні”
Картка № 1
Що ви знаєте про перебування А.Чехова в Україні, зокрема на Сумщині?
Зверніть увагу на ставлення письменника до України.
Добрий знайомий Чехових, музикант-флейтист О. І. Іваненко, українець за
походженням, запропонував письменнику поїхати до с. Луки. Майбутня
подорож захопила письменника, і він запрошує друзів, особливо поета О.
М. Плещеєва: “Мені хочеться, щоб ви понюхали український сінокіс”. А. П.
Чехов хотів ближче познайомитись з українським народом, його віковими
звичаями, побутом. У листі до знайомих він пише, що “все літо кружлятиме
по Україні і, як Нозд-рьов, їздитиме по ярмарках”.
Картка № 2
Розкажіть про садибу поміщиків Лінтварьових та її господарів.
Місцевість, де розташувалося село Лука, справді була “поетичним краєм”.
Чехови оселились у флігелі, що стояв у розкішному саду. Внизу протікав
красень Псел. І знову в листі Чехов пише: “Якщо хочете побачити безмежну
широчінь природи, подихати чудовим повітрям… то приїжджайте до мене”.
Сім’я Лінтварьових (старенька мати та дорослі два сини і три доньки)
була інтелігентною, освіченою, доброю й гостинною.
Картка № 3
Що відомо про поїздку Чехова до Полтавщини?
Уперше Чехов побував на Полтавщині в червні 1888 року. Відвідав
Сорочинці, де народився М. В. Гоголь, подорожував по Миргородському
повіту. Свої враження від поїздки Антон Павлович передав у листі до М.
А. Лєйкіна: “Був я в Лебедині, в Гадячі, в Сорочинцях і в багатьох
прославлених Гоголем місцях. Що за місця! Я зачарований. На моє щастя,
погода весь час стояла чудова. Тепла.
Проїхав я в колясці 400 верст, побував у десяти місцях… Все, що я
бачив і чув, таке нове, хороше і здорове, що всю дорогу мене не залишила
чарівна думка: засісти в якому-небудь селі на березі Псла і зайнятися
медициною”.
Картка № 4.
Які твори А. П. Чехова друкувалися в Україні наприкінці ХІХ й на початку
ХХ століття?
Твори Чехова на сторінках українських видань з’явились у другій половині
80-х років ХІХ століття.
У 1889 р. окремим виданням вийщло оповідання “Вірочка”. У 90-х роках
побачили світ близько двадцяти творів російського письменника в журналі
“Літературно-науковий вісник”. У “Громадському голосі” (№ 13 за 1897
рік) надруковано оповідання “Спати хочеться”, а в журналі для дітей та
молоді “Дзвінок” (річний четвертий за 1904 рік) – оповідання “Ванька”
під назвою “Івасик”. У 1904 році У Львові окремим виданням вийшла збірка
під назвою “Змора”. Переклади окремих творів і лист редакція надіслала
письменнику. Чехов дав перекладам схвальний відгук.
Картка № 5
Розкажіть про перебування письменника в Криму.
1897 року через хворобу Чехов переїжджає до Криму в Ялту. Там він
зустрічається з М. Горьким, Л. Толстим, В. Короленком та іншими
письменниками. У 1900 році до Ялти завітав колектив Московського
Художнього театру з метою продемонструвати хворому письменнику його
п’єси на сцені.
Завершуємо заочну подорож по місцях перебування письменника в Україні
його словами: “Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її
літературу, музику і чудову пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю
український народ, який дав світові титана, як Тарас Шевченко”22.
Висновок.
Після читання Чехова залишається світле відчуття.
Максим Горький писав: “Кожне нове оповідання Чехова дедалі підсилює одну
глибоку цінну для нас ноту – ноту бадьорості і любові до життя”23.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
