Конкурентоспроможність територіальних громад
Серед теорій суспільного, а перш за все, економічного розвитку з початку
90-их років ХХ-ого століття чільне місце зайняла концепція
конкурентоспроможності.
Явище конкуренції є досить поширеною формою взаємовідносин серед
однорідних суб’єктів різного рівня. Наприклад, конкуренція націй-держав,
конкуренція регіонів, конкуренція територіальних і інших самоврядних
спільнот, конкуренція фірм та організацій, конкуренція окремих
підрозділів, конкуренція фахівців тощо. Прояви конкуренції на кожному з
рівнів і видів суб’єктів різні. Конкуренція завжди виникає у ситуації
обмеження якогось ресурсу, володіння чи розпорядження яким вважається
важливим для учасників конкурентної боротьби. Таким ресурсом можуть бути
як певні матеріальні субстанції чи об’єкти (нафта, територія і т.п.),
так і нематеріальні цінності (влада, пріоритет для винахідника, першість
у спорті, суспільне визнання досягнень у якійсь сфері діяльності тощо).
Здатність брати участь і вигравати у конкурентних змаганнях називають
конкурентоспроможністю.
Концепція конкурентоспроможності у глобальному контексті
У сфері глобальної економічної конкуренції країн (націй-держав)
конкурентоспроможність визначають, як здатність країни відповідати на
виклики у глобальній економіці шляхом підвищення продуктивності праці,
що приводить до підвищення рівня та якості життя. Інакше,
конкурентоспроможність означає внутрішню спроможність країни успішно
конкурувати на світовому ринку. Першість у застосуванні терміну
„конкурентоспроможність” у площині взаємостосунків країн належить
американцю Майклу Портеру. Конкурентоспроможність завжди включає свідомо
спрямововуваний довгостроковий аспект розвитку. Конкурентоспроможність є
одночасно й засобом (де ціль – підвищення рівня життя), і метою (тільки
більш конкурентоспроможні країни мають більш високий рівень життя), що
робить її надзвичайно привабливої для використання в
соціально-економічній політиці.
Концепція конкурентоспроможності активно засвоюється урядами провідних
держав як важливий інструмент практичної політики: – двічі за останні
два роки президент Сполучених Штатів Джордж Буш наголошував: „Наш
головний пріоритет – конкурентоспроможність”; – ідея
конкурентоспроможності лежить в основі Лісабонської стратегії, ухваленої
Європейським союзом у 2000 році та оновленої у 2005 році.
Розробка національної стратегії конкурентоспроможності на часі і для
України. В українському суспільстві, де поки що існують певні
світоглядні «розломи», має й може з’явитися певна національна ідея,
здатна мобілізувати суспільство для досягнення стратегічних цілей
розвитку. В умовах відсутності чи невизначеності (абстрактності)
загальнонаціональних орієнтирів та кризи світогляду в українському
суспільстві ідея конкурентоспроможності (К) може бути надихаючою з
огляду на брак інших перспективних ідей. Ідея конкурентоспроможності
може стати для України національною ідеєю так само, як вона стала такою
для США, Великобританії, Швеції, Фінляндії, Сінгапуру, Малайзії, Естонії
та багатьох інших країн. На запровадження ідей К в українському
контексті направлена діяльність Ради конкурентоспроможності України, яка
у 2007 започаткувала журнал „Монітор конкурентоспроможності”.
Концепція конкурентоспроможності у муніципальному контексті
Розглядаючи вслід за Михайлом Драгомановим країну, як велику громаду,
можна поставити ідею К у контекст територіальної громади. На рівні
нації-держави, як найбільшої громади, спільне бачення громадою свого
місця серед інших, свого майбутнього, що надихає на спільні дії,
згуртовує на втілення цього бачення називають національною ідеєю. На
рівні територіальної громади таке спільне бачення майбутнього можна
назвати ідеєю громади. У методі стратегічного планування її називають
місією чи стратегічним баченням. Конкурентоспроможність громади є одним
із можливих варіантів ідеї громади.
Конспективно наведемо деякі тези щодо значення ідеї
конкурентоспроможності для громади як цілого та громадян – членів
громади. Ідея конкурентоспроможності:
концентрує думки людей на проблемах розвитку громади
спонукає до порівняння із сусідніми громадами, призводить до роздумів
про причини відмінностей, до з’ясування конкурентних переваг громади і,
таким чином, формування бренду (родзинки, фішки) громади
стимулює виникнення згуртованості жителів на основі критерію спільного
проживання у селі чи місті (земляцтво) та відчуття причетності,
приналежності до місцевої спільноти (малої батьківщини, громади)
сприяє аналітичному і критичному погляду на стан справ у громаді
мобілізовує людей на конкретні дії і вчинки для покращення стану справ
стимулює і розвиває природний дух суперництва і змагальності
актуалізує природне бажання пишатися своїм селом чи містом, розвиває
місцевий патріотизм та гордість за малу батьківщину („А у нас
краще…!”)
має особливе значення в першу чергу для малих громад оскільки тільки у
таких спільнотах люди реально можуть відчувати свою приналежність до
громади
сприймається не тільки на раціональному рівні, а й на емоціональному
викликає змагальність, збуджує бажання бути кращим за інших, що є у
підсвідомості кожної людини
звільняє природне бажання зробити щось корисне для малої батьківщини.
В чому громади конкурують між собою, за які ресурси?
В умовах притаманного ринковій економіці руху людей, капіталів, товарів
та послуг громади конкурують між собою на усіх цих ринках та в інших
неринкових сферах, характерних для діяльності таких специфічних
спільнот, якими є територіальні громади. Зокрема, територіальні громади
можуть конкурувати, наприклад:
За земельні ресурси (якщо ще не встановлені межі громад);
За фінансові ресурси:
за зовнішні інвестиції (закордонні і з інших громад)
за бюджетні кошти
за міжнародні допомогові і грантові ресурси;
За людські ресурси:
громада має дбати про резерв кваліфікованої робочої сили, як принаду для
інвесторів
громада має бути привабливою для міграції робочої сили з інших громад
рівень якості робочої сили;
За майнові ресурси (якщо на території громади є не тільки її
власність);
За долю на ринку послуг:
культурно-мистецьких (одним із продуктів громади, на думку мера міста
Богуслав, що в Київській області, є культурні досягнення, історична
спадщина. Кожна громада цікава для інших своїми мистецькими
досягненнями)
розважально-просвітницьких
туристично-спортивно-рекреаційних (згадаймо конкуренцію у залученні
відпочиваючих за популярною методою „зеленого” чи „екологічного” туризму
та відпочинку)
освітніх та інших послуг.
За долю на товарному ринку:
– конкурентоздатність товарів, що виробляються у громаді.
Світові рейтинги визначення конкурентоспроможності країн
Інструментом для визначення конкурентоспроможності територіальних
громад, як і у випадку визначення конкурентоспроможності країн, має
бути рейтинг конкурентоспроможності. Зрозуміло, що ці рейтинги мають
будуватися на основі відмінних показників. Призначенням рейтингу є
проранжувати його учасників за єдиною методикою і на основі типового
масиву даних щодо учасників рейтингу. Дані рейтингу є своєрідною
діагностичною картою і дозволяють визначити місце кожного учасника серед
інших, спонукають учасників з’ясувати причини свого відставання і, таким
чином, спланувати заходи по їх усуненню.
Наведемо короткий опис двох найвідоміших рейтингів
конкурентоспроможності країн, а саме рейтинг Всесвітнього економічного
форуму (ВЕФ) та рейтинг Інституту розвитку менеджменту (ІРМ) з
Лозанни.
У рейтингах оцінюються практично всі складові економічної системи:
макроекономічна стабільність, підприємницьке середовище, стан
інфраструктури, доступ до ресурсів, фінансові й фондові ринки, якість
освіти та охорони здоров’я (не тільки в мегаполісах, а й у сільській
місцевості), розвиток фундаментальних та прикладних наук тощо. Рейтинг
за частиною критеріїв визначається на базі статистичної інформації,
решта даних отримується за допомогою опитувань експертів. У рейтингу ВЕФ
приблизно дві третини критеріїв оцінюються за допомогою опитування
(решта – статистичні дані), тоді як рейтинг ІРМ надає перевагу
статистичним даним (на них базуються дві третини критеріїв, за якими
оцінюється конкурентоспроможність країн). Кожний з рейтингів базується
більш ніж на 200 показниках, на основі яких обчислюються індекси
рейтингування. Наприклад у методиці ВЕФ, це індекс глобальної
конкурентоспроможності (ІГК) і індекс конкурентоспроможності бізнесу.
При обчисленні ІГК країни розбиваються на три групи відповідно до рівня
ВВП на душу населення. Для кожної з цих груп вага тих же самих факторів
різна. В основі цього підходу лежать наступні міркування М.Портера: „Зі
зростанням рівня доходів на душу населення, з одного боку, стає
невигідним «просте» виробництво, оскільки, виграють ті, хто може швидко
та гнучко пристосовуватися до мінливої кон’юнктури ринків, приваблюючи
інвестиції; а з іншого – з’являються певні передумови для такого
пристосування: більш освічені кадри, вища якість інституцій тощо. У
найбагатших країнах матеріальне виробництво стрімко втрачає вигідність.
Натомість високі доходи може забезпечити інноваційність у «чистому»
вигляді, тобто здатність створювати нову інформацію, а також «витончена»
організація бізнесу, необхідна для створення, відбору та впровадження
інновацій. Крім того, багатші країни, на відміну від бідніших,
характеризуються платоспроможним внутрішнім попитом на інновативні
(зазвичай недешеві) товари та послуги”. ВЕФ-рейтинг 2007 року охоплював
125 країн світу, в яких анкетуванню підлягали 11 000 підприємств.
ІРМ-рейтинг охоплює 46 країн. Два останніх роки Україна була учасником
обох рейтингів. У ВЕФ-рейтингу за критерієм якості середовища діяльності
бізнесу Україна посіла 81-е місце з 121, випередивши лише більшість
бідних та найбідніших країн світу. А за якістю суспільних інститутів
(органи влади та управління) 104-е місце з 125. У рейтингу ІРМ Україна
посіла 46 місце з 55 прорейтингованих країн. Аналіз рейтингів,
коментування результатів цього аналізу та певні висновки і рекомендації
дані Радою конкурентоспроможності України у першому числі часопису
„Монітор конкурентоспроможності” за 2007 рік.
Підходи до рейтингування територіальних громад
????????Метою обрахування рейтингів громад, як і у випадку рейтингування
країн, є виявлення критичних відставань і вироблення на підставі цього
заходів для їх усунення.
Зрозуміло, що інструмент рейтингування не слід і не можливо механічно
переносити на територіальні громади в силу особливостей діяльності цих
спільнот. Однією з таких особливостей є законодавство, відповідно до
якого органи влади можуть робити тільки те, що передбачено законом.
Другою особливістю є державна стратегія вирівнювання бюджетних
надходжень громад. Існують і інші зовнішні для громад особливості, що
впливають на стан справ у громадах.
При формуванні рейтингу конкурентоспроможності територіальних громад, як
і у випадку побудови рейтингів країн, можуть також використовуватись два
основних джерела інформації: статистика і опитування. Першу групу
складають переважно інфраструктурні техноорієнтовані показники та
демографічні дані. У другу групу входять людиноорієнтовані дані, що
виникають в результаті опитування та анкетування. Джерелом статистичної
інформації по містах частково можуть слугувати щорічники „Основні
соціально-економічні показники міст”, що видає Асоціація міст України та
громад. Відмітимо, що статистика в силу зрозумілих обставин не доходить
до малих територіальних громад: в малих громадах втрачається сама база
формування статистичних показників. Таким чином, при побудові рейтингів
для різних категорій населених пунктів слід враховувати, що по мірі
зменшення чисельності населення у громадах зменшується роль статистичних
техноорієнтованих показників і збільшується роль людиноорієнтованих
показників, які є результатом опитування. Дійсно, чим більша за
чисельністю спільнота, тим в більшій мірі у ній проявляються
макрочинники і „працює” статистика.
Як і у випадку рейтингування країн за методикою ВЕФ, в якій країни
поділяються на декілька груп, територіальні громади доцільно поділити на
декілька категорій: обласні центри, міста обласного значення, районні
центри, селища міського типу, села. Це пов’язано, перш за все, із
різними підходами до формування бюджетів названих категорій населених
пунктів та тим, що обласні та районні центри отримують відповідну
статусну ренту. Наприклад, відрахування від податків підприємств, що
зареєстровані у цих громадах, але працюють та розташовані на інших
територіях. З національного рейтингу громад доцільно виключити 2 міста з
особливим статусом: Київ відповідно до свого статусу отримує величезну
столичну ренту, пов’язану із відрахуваннями у міський бюджет з податків
підприємств, що діють по всій Україні, та окремими субсидіями для
здійснення столичних функцій; Севастополь, як військово-морська база, де
базуються флоти двох держав. Існують і інші причини для виділення різних
категорій громад при рейтингуванні.
Поки що дискутивним є питання періодичності і доцільності проведення
рейтингів для різних категорій громад. Для більш динамічних громад
великих міст рейтингування мабуть доцільно проводити щорічно, а для
малих громад – напередодні закінчення каденції діяльності органів
місцевого самоврядування. Для зовсім малих сільських громад, можливо,
рейтингування взагалі не доцільне. У створенні системи рейтингування
громад слід розуміти також, що при формальній компетенційній рівності
громад вони реально мають суттєво не рівні можливості для реалізації
повноважень і впливу на стан справ.
Про можливі критерії конкурентоспроможності територіальних громад та
підходи до їх формування
При формуванні таких критеріїв слід виходити з тривіального вихідного
посилання, що конкурентоспроможність країни є наслідком
конкурентноздатності суб’єктів, що діють на її території: громад, фірм,
громадян. Тому, критерії конкурентоспроможності громад мають бути
подібні, близькі за змістом до відповідних критеріїв
конкурентоспроможності країн. Звичайно, вони мають трансформуватись з
врахуванням кількісних показників і функціональних характеристик громад.
Наприклад, як вже відмічалось вище, для найменших громад багато з
критеріїв просто не мають сенсу, оскільки на певні критерії громада не
має спроможності впливати.
Юрій Полунєєв у статті „Технологія економічного прориву – прагматичний
шлях наближення України до ЄС”, яка вміщена у згадуваному вже першому
номері журналу „Монітор конкурентоспроможності” доводить, що виклики
які повстали перед Україною та ЄС є тотожні. Оскільки Україна тяжіє до
зближення з ЄС, то для визначення набору критеріїв
конкурентоспроможності територіальних громад, на нашу думку, слід
модифікувати критерії, що запропоновані згадуваною вище Лісабонською
стратегією ЄС для країн, які на думку М.Драгоманова є найбільшими
громадами, оскільки ці критерії у сукупності визначають ефективність
націй-держав. Тим більше, що Лісабонська стратегія проголосила таку
„національну” ідею ЕС: „забезпечення високого рівня соціальної
відповідальної конкурентоспроможності, а отже сталого економічного
зростання”. Навряд чи в Україні хтось вважатиме подібну мету
неприйнятною для України.
Таким чином, метод створення набору критеріїв рейтингування
конкурентоспроможності територіальних громад узагальнено полягає в
адаптації набору критеріїв Лісабонської стратегії у площину
рейтингування громад.
Відповідно до запропонованого підходу одне із завдань громади можна
сформулювати наступним чином: „Громада має бути найкращим місцем для
інвестицій та зайнятості, для бізнесу і підприємництва”. До переліку
критеріїв конкурентоспроможності, що відповідають цьому завданню є
наступні:
Розвиненість базової інфраструктури;
Ефективність бізнесу та корпоративного управління у громаді;
Розвиненість місцевого ринку капіталів;
Ефективність банківського сектору;
Управління фінансами громади;
Якість регуляторного середовища, створеного у громаді;
Стимулювання прямих зовнішніх, а зокрема – іноземних, інвестицій у
громаду;
Відкритість економіки громади;
Ефективність влади та інститутів управління у громаді.
Щодо завдання „Економічне зростання громади має бути сталим, тобто
характеризуватися: – увагою до довкілля; – забезпеченням енергетичної
безпеки та енергоефективності; – реалізацією принципів соціальної
відповідальності бізнесу”. Цьому завданню відповідають критерії щодо
наступного:
Якість охорони здоров’я;
Якість життя населення;
Якість товарів і послуг;
Ефективність екологічної політики;
Рівень корпоративної соціальної відповідальність бізнесу;
Енергоефективність та енергозбереження.
Завданню „Суспільство у громаді має стати згуртованим і соціально
інклюзивним. Основними напрямками досягнення соціальної згуртованості є:
– посилення привабливості віддалених та депресивних складових
територіальної громади (забезпечення доступу до них, адекватності
послуг, збереження екології); – активізація інновацій, підприємництва,
розбудова економіки знань та інформаційно-комп’ютерних технологій; –
створення кращих робочих місць”. Реалізація цього завдання пов’язане з
наступними критеріями:
ступінь соціальної інклюзивності;
рівень соціального капіталу;
досконалість розвиненості правових та інституціональних умов розвитку;
наявність місії (ідеї) громади.
Показники для формування названих критеріїв підбираються з набору
наявних статистичних даних, наприклад, тих, що включаються у статистичні
збірники Асоціації міст України і громад. Попередня оцінка показує, що
для формування рейтингу має бути залучено більше 200 простих показників.
У випадку відсутності у офіційній статистиці необхідних даних є
можливість отримувати необхідні дані шляхом анкетування і опитування та
вироблення людиноорієнтованих показників на основі
факторно-критеріальних моделей за методикою, описаною в згадуваній вище
книзі „Індикатори і моніторинг в муніципальному управлінні”, присвяченій
саме формуванню показників ефективності діяльності місцевої влади.
Висновки і рекомендації
Підсумовуючи, відмітимо, що концепція конкурентоспроможності
територіальних громад, дозволяє визначати дороговкази діяльності
менеджменту і активу громад на середньо– і довгострокову перспективу,
бачити за „деревами” оперативної поточної діяльності „ліс” загальних
напрямків розвитку громади у контексті регіону, держави, світу і діяти
адекватно враховуючи тренди розвитку цих охоплюючих систем і структур .
Вище запропоновано бачення концепції конкурентоспрможності у контексті
розвитку територіальних громад та спосіб формування критеріїв
конкурентоспроможності громад шляхом трансформації критеріїв
конкурентоспроможності країн. Зрозуміло, що вищенаведені підходи до
концепції конкурентоспроможності громад, передбачають подальшу наукову
розробку і практичну апробацію. В першу чергу, це стосується вироблення
набору простих показників, їх агрегування, способів і джерел отримання
даних щодо показників.
Головним у ефективному засвоєнні концепції конкурентоспроможності громад
є усвідомлення формальними і неформальними лідерами територіальних
громад та активом асоціацій самоврядування прагматичного змісту цієї
концепції для подальшого успішного розвитку як окремих територіальних
громад, так і країни в цілому.
Полунєєв Ю.В. Конкурентоспроможність країни як чинник згуртування і
успіху нації. У книзі „Конкурентоспроможність: країна, регіон,
підприємство” / Рада конкурентспроможності України: За ред. Полунєєва
Ю.В. – К.: Лат&К, 2006, с.9-13
Драгоманов М. Швейцарська спілка. Вид-ня 4-те, К.,1907 – 16 с.
Крючкова І., Дубровський Ю. Світові методології оцінювання
конкурентоспроможності економіки. У книзі „Засади конкурентоспроможності
в реаліях економіки знань”: Колективна монографія./ Міжнародний інститут
менеджменту (МІМ-Київ); За ред.Ю.В.Полунєєва. – К.: ТОВ „Інжиніринг”,
2007.-256 с.
Рубцов В.П. Індикатори і моніторинг в муніципальному управлінні. – К.:
Гнозис, 2002, 148 с.
Полунєєв Ю. „Технологія економічного прориву – прагматичний шлях
наближення України до ЄС”, журнал „Монітор конкурентоспроможності”,
№1-2, 2007
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
