Законодавча основа для становлення та розвитку місцевої демократії в
Україні
Взаємодія та співпраця органів публічної влади з громадськістю є
необхідною умовою демократизації суспільства. За останні декілька років
в Україні відбулися суттєві перетворення в системі державної влади.
Всього за десять років ми перешли від тоталітарної форми правління до
демократії. Зрозуміло, що докорінні зміни знайшли своє відображення і у
національному законодавстві. Будь-яка суспільна діяльність завжди
повинна спиратися на відповідне законодавство. Особливо важливим, у
цьому зв’язку, є законодавче забезпечення демократичних перетворень.
Саме воно повинно сприяти розвитку громадянського суспільства та
демократії в цілому.
Конституція України, яка Європейською комісією “За демократію через
право” (Венеціанська комісія) визнана однією з найдемократичніших надає
широкі можливості для участі громадськості в діяльності влади, її
інститутів, сприяє значної її підзвітності народові, прозорості та
відкритості, спрямованості на потреби людини.
Зокрема у ст. 3 підкреслюється, що “права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність…”. Ст. 5 Конституції
проголошує, що “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є
народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади
та органи місцевого самоврядування…”. У ст. 15 наголошується, що
“держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої
Конституцією і законами України”. Для активізації та розвитку
громадянського суспільства в Україні важливою є ст. 36, в якої
громадянам надається право та можливість об’єднуватись у політичні
партії, громадські організації та професійні спілки. Надзвичайно
важливою є ст. 38, яка надає громадянам можливість брати участь в
управлінні державними справами. Ст. 40 Конституції України надає
можливість громадянам звертатись до органів державної влади та місцевого
самоврядування. У ст. 69 закріплені форми народного волевиявлення:
“Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші
форми безпосередньої демократії”.
Закон України “Про звернення громадян” ґрунтується на ст. 40 основного
Закону України. У ньому підкреслюється, що “громадяни України мають
право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування,
об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх
функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що
стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо
реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і
законних інтересів та скаргою про їх порушення”. Закон класифікую
зазначені вище звернення громадян.
Закон України “Про інформацію” закріплює право громадян на інформацію та
закладає правові основи інформаційної діяльності. Ст. 5 цього Закону
визначає основні принципи інформаційних відносин. У ст. 10 право на
інформацію забезпечується “обов’язком органів державної влади, а також
органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою
діяльність та прийняті рішення…”. Важливою є ст. 32, в якої громадянам
надається можливість направляти інформаційні запити для одержання
будь-якого офіційного документа. У ст. 28 цього Закону оговорюється
режим доступу до інформації. Не підлягає обов’язковому наданню
інформація, що є державною таємницею. Види такої інформації визначені у
Законі України “Про державну таємницю”: “Державна таємниця – вид таємної
інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх
відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких
може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у
порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають
охороні з боку держави” .
”
?
”
??????? влади або органів місцевого самоврядування, є складовою частиною
законодавства України про інформацію”. Ст. 2 цього Закону визначає
основні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів
місцевого самоврядування засобами масової інформації.
У Законі оговорюються форми і порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема: ст. 9.
“Висвітлення діяльності Верховної Ради України”, ст. 10. “Висвітлення
діяльності Президента України”, ст. 11. “Висвітлення діяльності Кабінету
Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади”
тощо.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997
року запроваджує інститути місцевих ініціатив та громадських слухань.
Цим питанням присвячені окремі статті цього Закону: ст. 9 – місцеві
ініціативи, ст. 13 – громадські слухання. Стаття 13 надає можливість
органам місцевої влади проводити і відкриті бюджетні слухання, що вже
стало практикою в деяких містах України.
У Законі України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999
року також передбачена участь громадськості у роботі місцевих державних
адміністрацій (ст. 37). У статті 38 цього Закону визначаються відносини
місцевих державних адміністрацій з громадянами.
Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” визначає основні
повноваження та зобов’язання депутатів зазначеного рівня, а саме:
депутат місцевої ради повинен підтримувати зв’язок із виборцями,
територіальною громадою, громадськими об’єднаннями, що знаходяться на
території відповідної ради, не рідше одного разу на півріччя інформувати
виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і
програм економічного і соціального розвитку та інших програм і планів, в
тому числі і місцевого бюджету, депутат повинен працювати з виборцями,
вивчати громадську думку, проводити прийоми виборців, розглядати їх
звернення та пропозиції (ст. 10). Важливим є п. 2 ст. 10 зазначеного
Закону, яким передбачено відкликання депутата, що не зміг виконати
обіцянки перед виборцями. Пунктом 3 ст. 11 передбачена взаємодія
депутата з органами публічної влади та громадськістю. У ст. 12 цього
Закону визначається порядок розгляду депутатом місцевої ради пропозицій,
заяв і скарг громадян. Стаття 17 зазначеного Закону вводить таке поняття
як доручення виборців. У ст. 21 надається чітке визначення таким
поняттям як депутатський запит та депутатське запитання.
Закон України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001
року надає громадськості широкі можливості не тільки для
самоорганізації, а й для більшого впливу на процес прийняття рішень
органами публічної влади України. Стаття 3 цього Закону визначає, що
“орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні
окремих питань місцевого значення…Основними завданнями органів
самоорганізації населення є:
1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого
значення в межах Конституції і законів України;
2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб
жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;
3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку
відповідної території, інших місцевих програм.”
Стаття 5 цього закону визначає основні принципи, на яких ґрунтується
організація та діяльність органу самоорганізації населення. Стаття 14
зазначеного Закону визначає повноваження органів самоорганізації
населення.
Отже, слід відмітити, що, в цілому, українське законодавство відповідає
міжнародним та, зокрема, європейським нормам щодо питань захисту прав
людини, її основних свобод та участі громадськості в процесі управління
державними справами, особливо на місцевому рівні, що дійсно сприяє
утвердженню місцевої демократії в Україні. Потребуть тільки своєї
розробці та вдасконалення самі механізми реалізації тих можливостей, які
надає сучасна українська законодавча база.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
