.

Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
162 1557
Скачать документ

Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання

Науковим підґрунтям освітнього процесу є педагогіка як теорія і практика
виховання, навчання й управління навчальним процесом.

У часи існування Давньої Греції педагогіка була складовою частиною
філософської системи, а головною організаційною формою педагогічного
процесу тих часів було індивідуальне навчання.

Ян Амос Коменський (1592-1670) – чеський мислитель-гуманіст і педагог –
уперше розробив основи шкільної педагогічної системи та обґрунтував
дидактику як складову педагогіки, запропонував наукове тлумачення її
категорій – принципів, змісту, мети, результатів, методів, форм.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746–1827) – швейцарський педагог-демократ,
засновник теорії елементарного навчання; він уперше розглядав виховну,
навчальну і розвивальну функції педагогічного процесу як один
дидактичний принцип.

Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841) – німецький філософ, психолог,
педагог, засновник педагогічної школи в Німеччині ХІХ ст. – науково
обґрунтував єдність чотирьох принципів дидактики – ясності, асоціації,
системності, навчального методу.

Основи наукової педагогіки, що базуються на принципах демократизації
народної освіти, започатковано російським педагогом-демократом
К.Д.Ушинським (1824-1871). Ним уперше запропоновано принципи відбору
змісту навчального матеріалу на основі індивідуально орієнтованого
навчання .

Вважаємо, що саме з педагогічною і науковою діяльністю зазначених
особистостей значною мірою пов’язане становлення класичної дидактики ХІХ
століття.

Суттєвий внесок у розвиток педагогічної думки в Україні зробили
А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Талановитий педагог-практик
А.С.Макаренко (1888-1939) вперше в педагогічній практиці реалізував
перевиховання дітей-правопорушників на принципах поєднання навчання і
виховання з трудовою діяльністю.

В.О.Сухомлинським (1918-1970) у своїх теоретико-методологічних
дослідженнях зосереджено увагу на проблемі виховання соціально значущої
особистості та науково обґрунтовано один з провідних принципів сучасної
дидактики – єдність навчальної, розвивальної і виховної функцій.

Трансформаційні процеси в освіті у ХХІ столітті взаємопов’язані з
динамікою соціально-економічних, індустріально-технологічних і
матеріально-технічних перетворень. Саме за таких умов особливо важливим
є визначення стратегічних напрямів наукового пошуку – балансу групового
й індивідуального навчання. Очевидною є тенденція до зменшення частки
очної форми освіти і зростання ролі сучасної – дистанційної. Тому на
нинішньому етапі розвитку дидактичної науки дослідження об’єкта і
предмета дистанційного навчання набуває особливої актуальності, зокрема
– пошук теоретико-методологічних закономірностей розвитку і впровадження
комп’ютерних педагогічних технологій в освітній процес, визначення місця
і ролі комп’ютерно орієнтованих педагогічних засобів у групових та
індивідуальних формах навчання. Водночас варто зазначити, що сьогодні
відсутня чітка визначеність у теоретико-методичних підходах дидактичного
проектування програмно-педагогічних засобів, їх застосування у денній,
вечірній, заочній, дистанційній формах навчання й екстернаті.

У ринкових умовах проблема педагогічної практики полягає в тому, що для
широкого загалу населення особливо актуальною стала потреба отримання
освітніх послуг без відриву від виробництва. Особливого значення набуває
створення умов для оволодіння одночасно двома і більше спеціальностями.
У цьому контексті класичне навчання є неефективним щодо надання освітніх
послуг, а його індивідуальне представлення переважно спирається на
організаційно-педагогічні закономірності заочної форми навчання й
екстернату та на програмно-технічні можливості сучасних
інформаційно-комунікаційних технологій.

Поширення в освіті інформаційних технологій зумовило хаотичну інтеграцію
традиційних і нетрадиційних форм навчання. Поруч із загальноприйнятими
назвами “очна”, “заочна”, “вечірня”, “екстернат” вживаються такі
поняття, як “очно-заочне”, “очно-дистанційне”, “заочно-дистанційне”
навчання [1]. Така ситуація спонукає багатьох учених педагогічної галузі
до аналітичного перегляду певних дефініцій освіти, зокрема і введення
нових понять у педагогіці [2; 3; 8].

Розглядаючи освіту в її трансформаційному розвитку під впливом сучасних
інформаційно-технологічних перетворень, виокремимо два характерних її
аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект – це освітнє
середовище, нормативно-організаційні документи, навчальні матеріали і
технічні засоби. Внутрішнім аспектом вважають суб’єкт-об’єктні відносини
учасників освітнього процесу, в результаті яких відбувається збагачення
життєвого досвіду, способів діяльності і виявів здібностей.

У педагогічній літературі подано декілька визначень освіти. “Освіта – це
процес і результат оволодіння систематизованими знаннями, вміннями і
навичками, удосконалення здібностей і поведінки, досягнення соціальної
зрілості та індивідуального зростання особистості” (Хуторской А.В.,
Данилов М.А., Есипов Б.П.) [9; 10]. “Освіта – це не тільки і не скільки
передача знань, це формування образу, обличчя, культури особистості”
(Гончаренко С.У., Ремезова І.І., Анішина Т.П.) [2; 11].

За характером функціонування внутрішніх і зовнішніх аспектів освітнього
процесу можна виокремити дві суттєві відмінності, що характеризують
умови суб’єкт-об’єктної взаємодії учасників освітнього процесу, варіанта
нормативно-організаційного регламенту і використання
навчально-методичних і матеріально-технічних засобів. Ці відмінності
дозволяють виокремити дві форми освіти: очну і дистанційну (рис.1).

Рис.1. Форми освіти і навчання

Головною ознакою очної освіти є цілісний, організований у навчальному
закладі організаційно-педагогічний процес спільної двосторонньої
навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, з тими, хто їх
навчає.

Цей освітній процес має денну і вечірню форми навчання, головними
організаційно-педагогічними формами суб’єкт-об’єктної взаємодії в яких
виступають групові форми навчальних занять: урок, лекція, семінар тощо.

Для очної освіти характерний жорсткий регламент навчального процесу, в
основі якого закладено заданий перелік навчальних дисциплін, чітке
кредитування навчального часу, обмежені можливості індивідуалізації
навчальних планів і програм.

Дистанційна освіта – це організаційно-педагогічний процес, характерною
ознакою якого є опосередкована взаємодія тих, хто надає освітні послуги,
з користувачами цих послуг у створеному навчальним закладом
інформаційному навчальному середовищі.

За зовнішніми чинниками інформаційному навчальному середовищу
дистанційної освіти властиві гнучкість і модульність побудови,
оперативність оновлення, особистісна орієнтація змісту і методів
навчання. За внутрішніми чинниками дистанційну освіту характеризують
паралельність, віддаленість, асинхронність і масштабність процесу
навчання.

й, семінарів, інших видів занять, оцінно-контрольних заходів, що
притаманні денній формі навчання, і самостійна робота слухачів у
міжсесійні періоди. Екстернат передбачає навчання за індивідуальними
навчальними планами і графіками.

Аналіз практичної реалізації зовнішніх і внутрішніх чинників навчального
процесу, характерних для дистанційної форми, свідчить, що для
виокремлення її у самостійну дидактичну форму недостатньо переліку
дидактичних характеристик, відмінних від заочної та екстернату. В
методологічному плані на основі філософського базису невдалими є спроби
надати хоча б якесь обґрунтування дистанційному навчанню як категорії
форми. Дистанційне навчання не співвідноситься з поняттям “форма” ні як
категорія дидактики, ні як категорія філософії. Дистанційна освіта,
побудована за законами дидактико-психологічного проектування
програмно-педагогічних засобів та їх організаційно-педагогічної
інтеграції, за освітніми стандартами може бути виокремлена як нова
самостійна форма навчання. Найімовірніше, такою формою може бути
віртуальне навчання, а головною організаційно-педагогічною і
дидактико-психологічною технологією цієї форми буде комп’ютерно
орієнтоване навчальне середовище, створене навчальним закладом або їх
групою.

У такому разі дистанційна освіта буде реалізовуватися на основі
притаманних їй комп’ютерно орієнтованих педагогічних технологій.

Для заочного навчання й екстернату головними стануть кейс-технології, що
є пакетом підручників, навчальних посібників, навчально-методичних
комплексів, збірників завдань, робочих зошитів тощо. Ці матеріали,
зазвичай, можуть бути друкованими на папері, супроводжуватись аудіо- та
відеоматеріалами, комп’ютерними навчальними програмно-педагогічними
засобами на магнітних і лазерних носіях.

Первинним у застосуванні кейс-технології є тестова експертиза того, хто
навчається. За результатами тестування визначається зміст і обсяг
матеріалів, які формують навчальний портфель (кейс), послідовність,
порядок і форми проведення поточного, тематичного і заключного контролю.

Технологія кореспондентського навчання у дидактичному плані практично не
відрізняється від кейс-технології. Її відмінністю є лише форма
доправлення пакета навчальних матеріалів з використанням послуг
поштового зв’язку. Це зумовлює те, що формування пакета
навчально-методичних матеріалів здійснюється помодульно. Відповідно, і
звітність відбувається за цим самим принципом. Завершальний звіт
проводиться у формі очних екзаменів і заліків.

Технологія мережевого навчання базується на максимальному використанні
можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій. Основу
дидактичного забезпечення мережевого навчання становлять електронні
підручники та електронні навчально-методичні комплекси. Використовуючи
сучасні телекомунікаційні засоби зв’язку, той, хто навчається, отримує
можливість дистанційного доступу і користування всіма комп’ютерно
орієнтованими інформаційно-навчальними ресурсами навчального закладу.
Той, хто навчається самостійно, організує своє навчання, керуючись
навчальними планами, програми і графіком навчального процесу
відповідного закладу.

Для віртуального навчання головною педагогічною технологією буде
технологія формування і реалізації комп’ютерно орієнтованого
інформаційно-навчального середовища, в основі якої лежить системно
організована сукупність організаційно-педагогічних,
психолого-дидактичних, комунікаційних та програмно-технічних заходів і
засобів дистанційного навчального процесу.

Для зазначених технологій дистанційної освіти, на відміну від очної
форми, характерним є використання ще й інформаційно-комунікаційних
технологій. Інформаційно-комунікаційні технології – це сукупність
засобів, способів, методів збирання, оброблення, збереження, передавання
і використання інформації для створення умов виникнення і розвитку
процесів навчально-інформаційної взаємодії між тим, хто вчить, і тим,
хто вчиться, з метою отримання очікуваних педагогічних результатів.

Реалізація інформаційно-комунікаційних технологій вимагає застосування
відповідних технічних і програмних засобів організації навчального
процесу та навчання. До технічних засобів належать персональні
комп’ютери, сканери, цифрові фото- і відеокамери, відеомагнітофони,
телевізори, проектори, інтерактивні дошки.

Формування інформаційно-навчального середовища дистанційної освіти
здійснюється за допомогою різноманітних мультимедійних засобів, що
дозволяють об’єднувати в одній програмно-технічній системі графіку,
звук, відео, виконувати гіперпереходи, формувати відео- та анімаційні
фрагменти, створювати графічні звукові ефекти.

Ще однією особливістю дистанційної освіти є те, що носієм інформаційного
навчального середовища є освітні портали, об’єднані цілісною тематикою
навчальних предметів і дисциплін, які визначають зміст навчання і
компетентність особистості відповідно до тієї чи іншої спеціальності.

Ураховуючи зазначене вище, а також зміст визначень розглядуваного
поняття провідними вченими [3, 8, 9], розглядаємо дистанційну освіту як
особливу форму, яка поєднує елементи заочного, віртуального навчання та
екстернату з притаманними для них компонентами опосередкованої
суб’єкт-об’єктної взаємодії того, хто надає освітні послуги, з тим, хто
користується ними (Рис.2). При цьому, на нашу думку, віртуальну форму
навчання варто вважати головною, а основною педагогічною технологією
віртуального навчання – інформаційне навчальне середовище.

Рисунок 2

Віртуальне навчання – головна форма дистанційної освіти ХХІ століття

Список використаної літератури

1. Підвищення кваліфікації керівників освіти за дистанційною формою
навчання / За заг. ред. В.В.Олійника. – К.: Логос , 2006. – 408 с.

2. Гончаренко С.У. Український педагогiчний словник. – К. : Либiдь,
1997.

3. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. – К.: Знання,
2005. – 486 с.

4. Колесников В.А. Вызовы современности и философия обновления
образования / Материалы «Круглого стола», посвященного Дню философии
ЮНЕСКО. Кыргызско-Российский Славянский университет / Под общ. ред. И.И.
Ивановой. – Бишкек, 2004. – С. 298–308

5. Козырьков В.П. Философия образования: новые
коммуникационно-онтологические аспекты в развитии образовательной
субкультуры. //Вестник ННГУ. – Выпуск 1(6). – 2005. – Серия: Инновации в
образовании.

6. Малышко А.А. Философские аспекты процессов дистанционного
образования. – Вестник МГТУ. – Т. 10. – № 3. – 2007. – С.394–398.

7. Хуторской А.В. Виртуальное образование и русский космизм //
ЕІDOS-LIST. – 1999. (Вып. 1-295-6).

8. Хуторской А.В. Отечественные предпосылки философии виртуального
образования. Центр дистанционного образования “Эйдос”. – 1998.

9. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учеб. для вузов. – СПб: Питер,
2001. – 544 с.

10. Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика. – М.: Изд-во АПН, 1957. – 487
с.

11. Ремезова И.И., Анишина Т.П. Проблема человека в философии
образования. // Философия образования ХХІ века. – М.: Логос, 1992. – 349
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020