Можливості формування художньо-естетичного смаку дітей в умовах театру
моди
У формуванні гармонійно розвиненої особистості дитини у сучасності
сьогодні все більш значну роль відіграє художньо-естетичне виховання.
Здатність особистості оптимально розв’язувати поставлені завдання в
дорослому житті залежить насамперед від специфіки образного мислення й
естетичних переконань людини, від рівня свідомості, які сформовані у неї
ще в дитинстві, коли загальна користь та ідея трансформуються в
естетичну насолоду. Виховання зазначених соціокультурних рис людини стає
беззаперечною суспільною вимогою як основа становлення молодої формації
громадян незалежної Української держави. Створення нового естетичного
ставлення особистості на основі формування в неї художньої культури
передбачає розвиток у кожної дитини культури праці та творчості,
культури співжиття.
У зарубіжній та українській педагогічній науці накопичено багатий досвід
з теорії і практики естетичного та художньо-естетичного виховання в
умовах дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
М.С.Каган, Н.А.Дмитрієва, В.А.Розумний, В.М.Шацька, С.Т.Шацький,
А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Б.Т.Лихачов, І.Ф.Гончаров,
Б.М.Неменський, А.І.Буров, Е.І.Медвєдь та інші розробляли теорію
художньо-естетичного виховання. Ними було визначено основні поняття, які
варто використовувати у створенні методик естетичного виховання дітей і
підлітків.
Останнім часом науковці звертають увагу на виховні можливості дозвілля.
У роботах Б.Бриліна, А.Воловика, Ю.Жданович, Е.Медвєдь, І.Петрової
розкривається значний потенціал дозвілля в соціальній, духовній і
творчій сферах. Низка дисертаційних досліджень присвячена питанням
художньо-естетичного виховання в умовах дозвіллєвих закладів освіти
(Р.Абдуллаєва, М.Букач, О.Бурля, Л.Калініна).
Упровадження інноваційних проектів у сферу дозвілля дітей та молоді дає
змогу відкривати нові напрями дозвіллєвих занять. Дитячі театри, студії,
гуртки, об’єднання за інтересами – це вияв актуальних пошуків нових
підходів до вирішення питання художньо-естетичного розвитку юного
покоління.
Наприкінці минулого століття під впливом західноєвропейської культури
арсенал закладів позашкільної освіти художньо-естетичного напряму
поповнився ще одним видом – дитячими театрами моди (школи моделей,
студії моди та дизайну). Перший театр мод з’явився на початку
дев’яностих років минулого століття як важлива складова у структурі
модельного бізнесу, але згодом швидко набув популярності серед дітей та
молоді та завоював репутацію потрібного і престижного дозвіллєвого
закладу.
Дитячі театри моди мають потужний освітньо-виховний потенціал, який,
зокрема, може бути використаний у цілях художньо-естетичного виховання
школярів і молоді. Предметне поле дисциплін, які викладаються в таких
закладах, відзначається своєрідністю та унікальністю і викликає
неабиякий інтерес у дівчат та навіть хлопців підліткового віку. Однак
натепер відсутній систематизований педагогічний досвід
художньо-естетичного виховання в умовах дитячого театру моди.
Тому автор ставить завдання дослідження типових робочих планів занять
зазначеного позашкільного закладу, визначення можливостей
художньо-естетичного виховання в умовах дитячого театру моди.
Дослідження робочих планів театрів моди свідчить про наявність великих
можливостей художньо-естетичного виховання в них. Майже всі українські
театри моди мають типовий «стандартний» набір дисциплін, таких, як
хореографія, дефіле, фото-клас, відео-клас, акторська майстерність,
основи стилю та візажу. Розглянемо можливості формуванні
художньо-естетичного смаку вихованців театру моди під час таких занять.
Значний виховний потенціал хореографічного мистецтва визнавався
педагогами в усі часи. Цікавою щодо питань впливу хореографічного
мистецтва на дітей є думка американського вченого Джоуна Макфі, який
зауважував, що саме цей вид художнього мистецтва «дає невербальні засоби
в організації своїх ідей», які «доповнюють і підсилюють її словесне
пізнання» [1].
Досліджуючи теоретичні питання культури, М.С.Каган писав, що танець
споконвічно був віддзеркаленням духовного життя людей, характерних рис
часу та національних традицій цілих народів серед безлічі явищ, що мають
пластично-динамічну структуру, а тіло людини, яка рухається, найбільш
тісно пов’язане з її духовним станом і здатне тим самим безпосередньо
його виражати [2].
Для цього виду мистецтва характерна своєрідна система художнього
вираження. Її особливості, за визначенням М.С.Кагана, полягають у тому,
що вона не зводиться лише до просторово тимчасової форми мислення, а
сприяє розвитку здатності індивіда втілювати й відображати в танці за
допомогою художніх образів навколишню дійсність, емоційні та
психологічні процеси. Тому цей вид мистецтва вимагає від людини
усвідомлення і розуміння танцювальної діяльності, що стає можливим лише
за умови встановлення об’єктивних закономірностей і зв’язків між
дійсністю і системою цінностей того, хто танцює.
Художньо-хореографічна діяльність поєднує в собі різні види діяльності:
пізнавальну, комунікативну, ціннісно орієнтаційну, перетворювальну.
Завдяки такому синтезу в дітей, які займаються хореографією, формується
особливий тип мислення, для якого характерним є цілісне сприйняття
світу. На думку дослідників таке мислення відбувається на основі
розуміння єдності усього сутнісного за допомогою взаємного визначення
конкретних якостей і предметів та за посередництвом цілісної і відносної
самостійності – самобутності [4 та iн.].
Процес навчання хореографії в театрі моди, зазвичай, відбувається за
такою схемою: спочатку вивчаються основні рухи, причому їх складність
поступово зростає. У подальшому продовжується процес засвоєння методики
класичного танцю – навички виконання розвиваються, вдосконалюються, все
більше уваги приділяється ретельному відпрацюванню техніки. На кожному
етапі додаються нові завдання, а попередній матеріал закріплюється,
оскільки рухи, які були засвоєні раніше, включаються в більш складні
комбінації.
Художньо-хореографічну діяльність можна розглядати у двох аспектах: як
творчу або продуктивну, і як діяльність репродуктивну. Коли вона активно
сприяє накопиченню в дитини певного досвіду, її можна охарактеризувати
як продуктивну. А якщо вона є лише засобом копіювання того, що вже було
створене в минулому, тоді її можна кваліфікувати як репродуктивну. Проте
цінність художньої хореографічної діяльності полягає саме в тому, що
навіть у репродуктивному аспекті є стимули для розвитку окремої творчої
індивідуальності.
Ураховуючи зазначене, необхідно мати на увазі, що обидва ці аспекти
повинні оптимально поєднуватись у навчально-виховному процесі театру
моди на заняттях з хореографії. Так, репродуктивність полягатиме в
розучуванні основних рухів і позицій класичного танцю, відпрацюванні
пластичності і граціозності. І лише оволодівши азами хореографічного
мистецтва, дитина, використовуючи здобуті знання і набуті навички,
навчившись розуміти мову танцю, спроможна буде до індивідуальної творчої
– продуктивної – діяльності. Ось як, наприклад, на заняттях з
хореографії в театрі моди «Артпластика» викладач пропонує учням
залучитися до продуктивної діяльності: «Дівчата, а ви коли-небудь
замислювалися над тим, скільки різних видів годинників існує на світі?
Згадайте, які вам доводилось бачити?.. І ви мабуть погодитесь, що у
кожного з годинників свій характер: одні дуже поважні, другі весь час
поспішають, треті полюбляють блищати і чути у свою адресу захоплені
компліменти… Поміркуйте, а який годинник ви хотіли б придбати собі? Я
пропоную вам створити собі нові годинники так, як ювеліри це роблять у
своїх майстернях. Ваше завдання: на наступне заняття доберіть музику для
вашого нового годинника, а ваші рухи під цю музику мають розповісти нам
про ваш чудовий годинник. Ви повинні рухатись так, щоб нам усім стало
зрозуміло: яким саме є ваш новий годинник». Таким чином, діти,
використовуючи виразні можливості хореографічного мистецтва, намагаються
відображати своє бачення і сприйняття світу.
Окрім розучування хореографічних «па», необхідно, щоб викладач включав
до занять пізнавальні бесіди, з яких учні дізнавалися б про історію
танцю, видатних діячів хореографічного мистецтва, про культуру, норми
поведінки, звичаї людей тієї країни (і часу), танець якої вони вивчають.
Темою бесід можуть стати також й обмін враженнями щодо побачених
балетних вистав або концертів. У такому разі учні театру моди мають
змогу не тільки формувати і задовольняти свої естетичні потреби, а й
розвивати свідоме сприймання творів хореографічного мистецтва,
висловлювати свої думки, давати оцінки і загалом формувати свій
естетичний смак.
Ще одним предметом зі «стандартного» переліку дисциплін театрів моди є
«Дефіле» – подіумний крок, який взаємопов’язаний із предметом
«Хореографія». У деяких школах навіть поєднують ці обидві дисципліни в
одну – «Дефіле з елементами хореографії». Уміння та навички, набуті
учнями театру моди на заняттях з хореографії, такі, як постановка
класичної хореографічної осанки, почуття ритму, пластика рухів,
гнучкість, уміння володіти своїм тілом, танцювальні рухи складають
незамінну базу для оволодіння навичками основ дефіле.
Давно минули ті часи, коли від моделі на подіумі вимагалась лише вправна
хода, а показ моделей обмежувався елементарним проходом дівчат уздовж
подіуму. Із розвитком світової індустрії моди, посиленням конкуренції у
сфері модного бізнесу кожен дизайнер, аби привернути до себе якнайбільше
уваги, намагається перетворити показ моделей у справжнє шоу, разом із
цим, перетворюючи інколи моделей у актрис, балерин, танцюристок. Тому
сучасні потреби часу вимагають більш різностороннього викладання
дисципліни «Дефіле» у театрах моди.
h
h
h
gd
$a$gd
на заняттях з дефіле дізнаються про виразні можливості мови рухів тіла;
за допомогою пози, міміки, жестів вони намагаються показати характер,
настрій, внутрішній світ певних образів. Кожен рух, поза, жест мають
бути результатом діяльності уяви моделі.
Такі заняття проводяться у формі ігор, вправ, етюдів. Так, наприклад,
кожній дівчині дається певне завдання: показати людину, яка йде вулицею
на побачення або після важкого трудового дня, або засмучена, або з
довгоочікуваною покупкою і т.д., а інші повинні, подивившись, відгадати
образ, настрій зображеної людини, характер. Також на заняттях з дефіле
моделюються різні покази, наприклад, спортивного одягу, одягу
«романтичної» колекції, фольклорного одягу. Імпровізуючи, дівчата
повинні дібрати відповідну техніку кроку, вжитися в певний образ,
активізувати свою уяву, проявити творчість. Подібні завдання – втілення
найвищого рівня естетичного розвитку – спонукають дитину до
художньо-естетичної діяльності.
Доречно також додати, що заняття з дефіле сприяють, у свою чергу, й
розвитку естетичної свідомості. Так, бесіди про історію показів мод,
пояснення, для прикладу, звідки і як виникли різноманітні техніки ходи,
розповіді про видатні покази, відомих кутюрьє формують насамперед
раціональний рівень естетичної свідомості. Дуже цікавим для дівчат стає
обговорення показів мод, як, наприклад, під час Тижня високої моди в
Україні, коли є можливість проаналізувати роботу режисерів, стилістів,
дизайнерів, а також і самих моделей, висловити свої думки з приводу
побаченого, відчути естетичні емоції, переживання, що певною мірою
також розвиває смак вихованців. Під час таких занять учні здобувають
певні знання, формують погляди на явища світу моди, з’являється
мотиваційний фактор художньо-естетичного розвитку.
Знання, вміння і навички, набуті на заняттях з дефіле, учні театру моди
можуть застосовувати і продовжувати вдосконалювати на заняттях з
акторської майстерності. Програми з цього предмета, зазвичай, є
адаптацією до умов театру моди відомої в усьому світі системи
К.С.Станіславського.
Акторська майстерність – це мистецтво акторського перевтілення, вміння
створити образ, змінити погляд, міміку і ледь помітні рухи тіла так, щоб
народився єдиний образ у злитті моделі та костюму. Адже в моделі на
подіумі не так багато виразних засобів, тому втілення в образ є одним з
найвідповідальніших, найскладніших і суто творчих завдань.
Щоб створити необхідний образ, треба увійти в так зване «коло публічної
самотності», тобто жити своїм внутрішнім життям і переживаннями
незалежно від того, скільки людей знаходиться навколо. Щоб навчитися
входити в це коло, від майбутніх моделей вимагається набуття необхідних
навичок і дотримання певних правил. На заняттях з акторської
майстерності дівчат навчають, по-перше, контролювати свою увагу, адже
увага регулює функціонування всіх психічних процесів і поведінку людини.
Спочатку майбутніх моделей учать концентрувати увагу на своєму тілі,
думках і певних предметах. Перші заняття присвячуються тому, що дівчата
намагаються постійно змінювати увагу з одних об’єктів оточення на інші,
помічаючи в них всі деталі (як внутрішні, так і зовнішні). Далі за
допомогою спеціальних вправ моделі вчаться переключати кола своєї уваги.
Так, згідно методики К.С.Станіславського, простір навколо актора можна
розділити на чотири кола уваги. Велике коло – це оглядовий сприйняттєвий
простір; середнє коло – коло «спілкування й орієнтації актора в
навколишньому середовищі»; мале коло – «Я» актора і найближчій простір,
у якому воно існує; внутрішнє коло – це світ хвилювання та відчуттів. З
часом у результаті неодноразових тренувань у майбутніх моделей
відпрацьовується вміння концентрувати увагу тільки відповідно до
поставленої мети, не звертаючи уваги ні на що.
Наступним кроком є робота з володіння тілом. Вихід на велику аудиторію –
це певний стрес, який у неконтрольованому стані може стати проблемою,
через яку повноцінне виконання мистецького завдання стає неможливим.
Тому майбутня модель має навчитись разом із перевтілюванням розкутості,
вмінню володіти своїм тілом. Це досягається завдяки усуненню внутрішніх
і м’язових затисків, розвитку емоційної активності та рухливості.
Виконання етюдів, творчих постановок хоча б перед аудиторією
одногрупників уже частково зменшує сором’язливість і страх перед
аудиторією.
На останньому етапі навчання акторській майстерності вчають фантазувати
та уявляти, дівчата пробують відтворити різні образи. Ігрова форма
проведення занять створює атмосферу невимушеності, полегшує процес
відпрацювання та вдосконалювання навичок перевтілення, а також
розкутості. Так, наприклад, учням пропонується виконати вірш або байку
за різних обставин, які змінює викладач, а потім втілити це в простих
етюдах. Додатковим завданням може стати трансформація образів тварин і
неживих предметів під музичний супровід. На цьому етапі учні залучаються
вже до свідомої художньо-естетичної діяльності, вчаться переживати
естетичні емоції, відчувати естетичні почуття.
Звісно, неможливо уявити викладання акторської майстерності без
залучення дітей до театрального мистецтва. Бесіди, які повинні проводити
із вихованцями викладачі, мають як пізнавальну, так і виховну роль.
Знання про видатних драматургів, режисерів, акторів, перегляд визначних
вистав не тільки розширює світогляд учнів, а й формує у них стійкий
інтерес до театрального мистецтва. Незамінним є досвід спільного
перегляду записів театральних вистав або відвідування театру. При цьому
ступінь виховного ефекту залежатиме насамперед від того, наскільки
вдалим будуть вибір і презентація запропонованого викладачем репертуару:
чи зацікавить ідея вистави юних глядачів, чи порушені у ній актуальні
для них теми, чи схвилює юну людину гра акторів. Подібні заходи здатні
потужно впливати на формування емоційно-вольового рівня естетичної
свідомості учнів.
Стереотипно у свідомості середньостатистичної людини поняття
«фотомодель» або «манекенниця» та «краса» тісно взаємопов’язані. Саме
тому обов’язковим у програмі навчання театру моди є цикл дисциплін під
назвою «Моделінг», тобто школа вдосконалення краси тіла. Він має
охоплювати засвоєння питань, пов’язаних з доглядом за волоссям та
шкірою, корекцією фігури, виконанням макіяжу, формуванням власного
стилю.
Уявлення про красу невіддільне від поняття гармонії. В усі історичні
епохи воно завжди було тісно пов’язане з ідеальним уявленням про образ
людини. Але, як говорила найвідоміша жінка в косметичній індустрії Мері
Кей Еш, «Краса – це важкий щоденний труд». Тому, щоб модель дійсно була
уособленням краси, вона повинна знати, як і в якому напрямі «наполегливо
працювати» над своєю зовнішністю.
На перших заняттях учні театру моди усвідомлюють, що означає поняття
«краса» для кожного. Адже сьогодні можна дати лише загальне уявлення про
красу.
По-перше, це природні дані, підпорядковані певним пропорціям (як риси
обличчя, так і фігура). Учням стає відома «золота пропорція» – основа
гармонійної побудови, яка застосовується і в архітектурі, і в
образотворчому мистецтві, і в моделюванні одягу, зачісок тощо.
По-друге, краса – це здоров’я. Учням розповідають про те, як і чому
необхідно вести здоровий спосіб життя, як доглядати за шкірою, волоссям,
правильно харчуватись. Адже сьогодні лише доглянута жінка ототожнюється
з красою.
По-третє, кожну зовнішність можна по-різному подати – залежно від
природних даних, від ситуації і вимог часу та моди. Цей найбільш
об’ємний блок циклу «Моделінг» надає учням знання про те, як за законами
краси формувати свою власну зовнішність. Розглянемо зміст однієї з
частин цього блоку – дисципліни «Основи візажу» в театрі моди
«Артпластика».
Мистецтво візажу, як і будь-який інший вид мистецтва, має свої виразні
засоби. Наприклад, за допомогою гри світла і тіні можливо досягти
різноманітних оптичних ілюзій і виразних образів; використання різних
технік нанесення косметики допомагає досягти створення певного
змістовного образу. Знання про психофізичні властивості кольорів
дозволяють відтворювати той чи інший настрій, той чи інший образ.
Опанувавши базові знання мистецтва макіяжу, учні мають змогу
художньо-творчо діяти. На основі фантазувань вони створюють різноманітні
яскраві образи за допомогою макіяжу на фотосесії, опановують мистецтво
бодіарту.
Як бачимо, програма навчання театру моди має дійсно вагомий виховний
потенціал в аспекті художньо-естетичного виховання, але він буде
використаний повною мірою лише тоді, коли навчально-виховний процес буде
забезпечено кваліфікованими викладачами. Адже якість виховного процесу у
формуванні естетично розвиненої особистості безпосередньо залежить від
рівня кваліфікації фахівців, які, реалізовуючи сучасні підходи,
використовують нові досягнення в галузі педагогіки, запроваджують нові
методики навчання.
Організація навчально-виховного процесу театру моди має спиратись на
основні принципи педагогіки співпраці – діалог, взаємодію,
співтворчість. На жаль, як показує практика досліджень, нерідко роботу з
вихованцями здійснюють хоч і професіональні у справі модельного бізнесу,
але не завжди компетентні в педагогіці фахівці. У більшості випадків
діяльність з формування художньо-естетичної культури учнів підмінюється
загальною участю дітей у показах і рекламних акціях.
Безумовно, ефективність навчання в театрі моди як у закладі позашкільної
освіти художньо-естетичного напряму оцінюється вченими не стільки за
показником масовості залучення до них дітей, а за тим, наскільки заняття
в них сприяють художньо-естетичному розвитку вихованців. Для вирішення
цього соціально значимого завдання у плануванні навчально-виховного
процесу театру моди повинні застосовувати науково обґрунтовані підходи,
відповідно до яких необхідно, насамперед, визначити провідні завдання
діяльності закладу. На цій основі кожен з викладачів має розробляти
навчально-методичний план окремої дисципліни, кожного заняття,
підпорядковуючи його провідним цілям діяльності театру моди. Тільки
завдяки такому комплексному підходу можливо досягти максимального
виховного ефекту.
Список використаних джерел
1. Искусство и дети: Эстетическое воспитание за рубежом / сост.
В.Шестаков. – М. : Искусство, 1968. – 272 с.
2. Каган М.С. Морфология искусства / М.С.Каган. – Л. : Искусство, 1972.
– 440 с.
3. Современный словарь-справочник по искусству / науч. ред. и сост.
А.А.Мелик-Пашаев. – М. : Олимп; ООО «Фирма «Издательство АСТ»», 1999. –
816 с.
4. Франио Г.С. Роль ритмики в эстетическом воспитании детей /
Г.С.Франио. – М. : Советский композитор, 1989. – 104 с.
5. Школа моделей «Golden-apples» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.golden-apples.ua/schola.htm
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
