Формування екологічної культури у системі підготовки майбутніх
інженерів-педагогів
Постановка проблеми. На початку XXI століття освіта виконує функції, які
сприяють збалансованому розвитку держави, трансляції традицій і
цінностей суспільства, формуванню історичної свідомості нації, зміцненню
«національного характеру», відтворенню духовно-інтелектуального
потенціалу країни, втіленню в життя екологічної програми збереження
людського роду [7].
Існуванню людства в третьому тисячолітті загрожує екологічна криза
глобального характеру. Головна причина такої ситуації – низький рівень
екологічної культури сучасного суспільства, зокрема майбутніх
спеціалістів. Вирішення цієї проблеми передбачає формування масової
всесвітньої екологічної культури, що поєднує в собі цінності
національних культур із загальнолюдськими цінностями, фундаментом якої
повинна стати гармонія людини і навколишнього середовища.
Сучасний спосіб життя, цінності, що сформувалися в епоху індустріального
суспільства, піддаються радикальним змінам. Сьогодні екологія є не
скільки політичною та економічною проблемою, стільки проблемою
свідомості. В умовах глобалізації підготовка фахівця на основі
ноосферного підходу із космопланетарним сприйняттям світу є важливим
завданням сучасної освіти. Ноосферна філософія та етика у системних
взаєминах «Людина – Природа – Суспільство» повинні складати
теоретико-методологічну основу підготовки сучасного викладача, зокрема,
інженера-педагога [1]. Як зазначає Е.П. Бєлозєрцев, сучасна освіта
зобов’язана “…відновити природний зв’язок людини з природою, відродити
духовно-чуттєве пізнання, розширити світобачення до космічного рівня”
[2, с. 19], тобто сприяти зміні світу не на основі його адаптації до
своїх необмежених бажань, безмірних прагнень і потреб, а, навпаки, на
основі зміни особистості, свідомості людини, її світобачення.
Таким чином, актуальність проблеми обумовлена завданням формування
екологічної культури майбутнього інженера-педагога в умовах
постіндустріального суспільства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес формування екологічної
культури особистості майбутнього педагога, його змістовна і технологічна
сторона залишається для педагогіки поки що проблемою маловивченою,
актуальною і відкритою. Питання взаємозв’язку професійної і екологічної
культури розробляються в дослідженнях В.Сластьоніна, К.Артамонової,
Г.Новикової, М.Паніна та ін.
У психолого-педагогічних дослідженнях протягом останніх років
розглядаються різноманітні аспекти формування екологічної культури
людини. Так, у своїх працях С.Іващенко розглядає питання формування
еколого-педагогічної культури вчителя в системі післядипломної
педагогічної освіти [5], а Н. Лисенко – вихователя дошкільного закладу в
системі вищої педагогічної освіти [6]. У роботі Н. Єфименко [4]
проаналізовано особливості процесу формування екологічної культури
студентів вищих технічних закладів освіти. Питання формування
екологічної культури студентів розглядаються також у дисертаційних
дослідженнях Т. Вайди, Н. Грейда та інших.
Результати експериментальних спостережень за процесом формування
екологічної культури студентів, проведених Г.П. Новіковою, показали, що
цей процес проходить протягом кількох етапів: інтелектуального
(виявляється у формуванні потреби у професійних знаннях екологічного
змісту); операційного (характеризується проявом інтересу до
високоефективної трудової діяльності на об’єктах природи); мотиваційної
готовності (виявляються домінуючі мотиви до екологічного знання, дії, а
також відчуття радості під час такої діяльності) [8].
Аналіз існуючих робіт показав, що питання формування екологічної
культури майбутніх інженерів-педагогів не знайшли належного
науково-теоретичного обґрунтування і вимагають додаткового вивчення.
Тому метою статті є аналіз проблеми формування екологічної культури
майбутніх інженерів-педагогів.
Основний матеріал дослідження. Термін “екологічна культура” було введено
у науку радянським культурологом Л. Коганом (1973). Натепер у науковій
літературі використовується кілька визначень “екологічна культура”. У
міжнародній термінології поняття “екологічна культура” означає
світогляд, манеру, стиль життя, що передаються з покоління в покоління
за допомогою систем освіти і досвіду, які втілюються в типах і нормах
організації життя, діяльності людей і створюваних ними матеріальних та
духовних цінностях.
Міжнародний контекст використання поняття “екологічна культура” вперше
виник під час підготовки до Стокгольмської конференції ООН з проблем
навколишнього середовища (НС) у 1972 році; його зміст було розкрито в
Доповіді Конференції в розділі Рекомендацій (№95). У зазначеному
документі поняття трактується як “освітні, інформаційні та культурні
аспекти НС”. В ході зібрання було розроблено Програму ООН з НС (ЮНЕП) як
основний координатор, організатор вирішення проблем охорони середовища і
припинення її деградації, що допомогло б міжнародному співтовариству
започаткувати формування нового екологічного світогляду з метою впливу
на діяльність людини в умовах швидкого науково-технічного прогресу.
Важливими складовими екологічного руху є екологічна освіта і виховання.
Їх функціонування визначає парадигма стійкого розвитку суспільства,
орієнтованого на людину як вищу цінність соціального буття і відношення
до неї як суб’єкта пізнання, спілкування і творчості.
У 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) на екологічній сесії ООН, в
роботі якої брали участь керівники держав і голови урядів 179 країн
планети, зокрема – й України, було прийнято низку важливих документів,
серед яких – «Повістка дня на ХХI століття» як програму нової моделі
суспільного розвитку, концепцію взаємозалежного і взаємодіючого світу.
Іншими найважливішими документами, що регламентують діяльність з
екологічної освіти, є такі: Меморандум міжнародного саміту з проблем
навколишнього середовища і стійкого розвитку, прийнятий у Йоханнесбурзі
(ПАР) 2002 року; “Заява про освіту на користь стійкого розвитку”,
“Базові елементи стратегії ЄЕК ООН в області освіти і інтересах стійкого
розвитку”, прийняті V конференцією міністрів “Навколишнє середовище для
Європи” (Київ, 2003 рік); “Стратегія Європейської економічної комісії
ООН в області освіти на користь стійкого розвитку”, яка була прийнята на
першій регіональній нараді з означеного питання (Женева, 2004 рік);
проголошення на 57 сесії Генеральної Асамблеї ООН (грудень 2002 року)
десятиліття освіти на користь стійкого розвитку ООН, що почалося від
2005 року.
Таким чином, перед країнами світової спільноти поставлено завдання
формування екологічної культури і відповідального ставлення до природи
на основі екологічної освіти кожної людини і суспільства в цілому.
~
й підхід у формуванні екологічної культури підкріплюється сьогодні новою
екологічною парадигмою – від антропоцентризму до екоцентризму – і
концепцією стійкого розвитку світового суспільства [8].
Екологічна парадигма задає нові базові ідеї сучасній освіті, які мають
бути трансльовані педагогікою в освітню практику: ідеї діалогу,
співпраці, співтворчості, колективної дії, поваги до особистості,
необхідності розуміння точки зору інших тощо. За допомогою освіти має
бути визначене нове розуміння сенсу життя людини, знання напрямів
майбутнього розвитку і єднання дій, спрямованих на створення кращого
майбутнього для людства.
У зв’язку з цим потрібно провести інвентаризацію педагогічного
інструментарію, за допомогою якого окреслене завдання може бути
максимально ефективно виконано, знайти провідні засоби й методи, завдяки
реалізації яких можуть бути адекватно сприйняті ідеї. Завдання
концептуального обґрунтування цілей, завдань і функцій освітнього
процесу вимагає нагального вирішення.
Як орієнтири реалізації екологічної освіти пропонуються наступні ідеї:
подолання панування раціонально-технократичного образу світу;
утвердження глибоких життєвих цінностей, відповідних коеволюційній
соціоприродній стратегії з використанням культурно-історичного досвіду
свого народу та на основі взаємодоповнювання інтуїтивно-цілісної і
розсудливої орієнтації пізнавального процесу; реалізація особисто
орієнтованого підходу в освіті, заснованого на виявленні індивідуальних
особливостей особистості як суб’єкта пізнання, і забезпечення
діяльності, що створює умови для розвитку і саморозвитку особистості
учня.
Однією з ефективних організаційно-педагогічних умов професійної
підготовки інженера-педагога є інноваційний підхід. Виходячи з цього як
умову такої підготовки розглядаємо ресурси інноваційних технологій,
серед яких – активні методи навчання, тренінги тощо.
Так, навчальний тренінг є складним за структурою процесом, що включає
організаційно-підготовчу стадію (організаційний момент),
увідно-ознайомлювальну (теоретичні і практичні заняття),
діагностично-корекційну (групові вправи з удосконалення відповідних
умінь і навичок) і передбачає формування низки компетенцій особистості.
За допомогою активних методів навчання можна вирішити низку завдань, які
доповнюють традиційні підходи до навчального процесу, – розвиток
пізнавальних і професійних мотивів та інтересів; виховання системного
мислення спеціаліста, що включає цілісне розуміння природи, суспільства,
а головне – усвідомлення себе, свого місця у світі; цілісне і повне
уявлення про професійну діяльність; навчання колективній розумовій і
практичній роботі; формування соціальних умінь та навичок взаємодії у
спілкуванні, індивідуального та колективного прийняття рішень; виховання
відповідального ставлення до справи, формування соціальних цінностей та
установок особистості, колективу, суспільства в цілому [3].
Екологічна підготовка педагога “повинна складати основу сучасного
світогляду, етики поведінки (культуру), нового способу життя людини” [6,
с. 10]. У професіограмі інженера-педагога мають бути відображені
завдання космічного (планетарного), глобального (загальнолюдського),
етнічного, державного рівнів, в основі яких лежать норми співіснування
системи «Людина – Природа – Суспільство».
Важливою педагогічною умовою реалізації змісту підготовки
інженера-педагога є підбір професійно значущого навчального матеріалу,
що передбачає виконання творчих завдань професійного змісту, в яких
закладено наукову закономірність, виражену за допомогою фактичного
матеріалу фахового спрямування. Тому вважаємо, що програма професійної
підготовки інженера-педагога повинна включати, по-перше, такі предмети,
як «Екологія», «Валеологія», «Фізіологія», проведення екологічних
практикумів і соціально-екологічних практик; по-друге, – широкий спектр
спецкурсів, які зміцнюють соціогуманітарну підготовку фахівця, –
«Екологія і моральність», «Філософія глобальних екологічних проблем»,
«Екологічна парадигма в освіті» тощо.
Висновки. Основні ідеї безперервної освіти передбачають виховання
екологічної культури інженера-педагога і, відповідно, ґрунтуються на
тих же принципах, що і процес навчання в цілому. Це сприяє формуванню
ціннісних орієнтацій спеціаліста, підвищенню соціальної і професійної
компетентності майбутнього інженера-педагога.
Вважаємо, що перспективи подальшого дослідження є такими:
– аналіз теоретико-методологічних основ формування екологічної культури
майбутнього інженера-педагога;
– розкриття сутності та змісту формування екологічної культури
особистості;
– розроблення моделі формування екологічної культури майбутнього
інженера-педагога;
– розроблення технології формування екологічної культури майбутнього
інженера-педагога, виявлення педагогічних умов, що забезпечують її
ефективність;
– проведення дослідно-експериментальної перевірки дієвості розробленої
технології формування екологічної культури майбутнього інженера-педагога
і умов, що забезпечують її ефективність;
– узагальнення та аналіз результатів проведеного
дослідно-експериментального дослідження; розроблення на основі отриманих
даних науково-методичних рекомендацій з формування екологічної культури
майбутнього інженера-педагога.
Список використаних джерел
1. Артамонова Е.И. Духовная культура учителя в условиях экологического
образования / Е. И. Артамонова // Профессионализм педагога: сущность,
содержание, перспективы развития : Междунар. науч.-практ. конф. :
материалы докл. (15 – 17 сент. 2005 г., г. Москва).– МПГУ : В 2-x ч. –
Ч.2. – М.: МАНПО, 2005. – С. 530–535.
2. Белозерцев Е.П. Соборность как путь к новой школе // Русская школа. –
1993. – Вып. 1.
3. Вербицький А.А. Новая образовательная парадигма и контекстное
обучение: Монография. – М., 1999.
4. Єфіменко Н.П. Особливості формування екологічної культури студентів
вищих технічних закладів освіти: дис. … кандидата пед. наук: 13.00.04
/ Єфіменко Нонна Петрівна. – Харків, 2000. – 137 с.
5. Іващенко С.Г. Розвиток еколого-педагогічної культури вчителя в
системі післядипломної педагогічної освіти: дис. … кандидата. пед.
наук: 13.00.04 / Іващенко Станіслав Геннадійович. – Київ, 2004. – 233 с.
6. Лисенко Н.В. Теорія і методика формування еколого-педагогічної
культури вихователя дошкільного закладу в системі вищої педагогічної
освіти України: дис. … доктора пед. наук: 13.00.04 / Лисенко Неллі
Василівна. – Івано-Франківськ, 1996. – 391 c.
7. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. – 2002. – №
33. – С. 4–6.
8. Новикова Г.П. Экологическая культура в системе духовных ценностей
личности / Г.П. Новикова // Европа и современная Россия. Интегративная
функция педагогической науки в Едином образовательном пространстве : V
Междунар. науч. конф. : материалы докл. (14–15 авг. 2008 г., г. Прага.)
– М.: МАНПО, 2008. – С. 40-43.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
