UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75836
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 13

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваФеномен творчості призабутих письменників (особливості “Малої прози” Вячеслава Потапенка) (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1442
Скачало123
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Феномен творчості призабутих письменників (особливості “Малої прози”

Вячеслава Потапенка)

 

В історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття

з’являється чимало нових обдарованих постатей. Проте, з плином часу,

частина цих митців або взагалі зникають з контексту розвитку української

літератури тієї доби, або, в кращому випадку, мають поодинокі згадки в

працях окремих літературознавців. Чи є така оцінка українського

письменства об’єктивною і де приховані причини зникнення письменників у

небуття? У нашому дослідженні ми не будемо зводити все до суспільно –

політичного устрою царської Росії та СРСР. На прикладі творчості

В. Потапенка (1878-1942) (а саме “малої прози”, оскільки тільки вона за

життя автора побачила світ) спробуємо запропонувати свій погляд на вище

згадану проблему, не обминемо увагою і його життєвий шлях.

 

Вячеслав Потапенко народився 21 грудня в селі Березань Миколаївської

губернії в сім'ї поміщика. Освіту здобув в юнкерській школі в

Петербурзі. В 1878 році Потапенко приїздить у Бендери і вступає до 56

піхотного полку як “вольноопределяющийся”. У той же час з Турецької

війни до цього полку повертається прапорщик Тобілевич (Микола Карпович

Садовський). Там же в Бендерах мешкала дружина полковника цього полку

Марія Костянтинівна Хлистова (Марія Заньковецька). Юнакові Потапенку

пощастило в тому, що він познайомився з людьми, яких потім будуть

називати корифеями українського театру. Микола Садовський організує

кілька аматорських вистав, в яких грає сам, у цих виставах також беруть

участь Марія Заньковецька зі своїм чоловіком, Вячеслав Потапенко і його

рідний брат – офіцер.

 

Коли приходить офіційний дозвіл на українські вистави, організується

трупа на чолі з М. Кропивницьким. Вячеслав Потапенко в той час працює

вчителем в Ананьєві, що на Херсонщині, – з кар’єрою військового вирішено

було покінчити. Там же вчителював менший брат М. Кропивницького –

Володимир. В. Потапенко приймає рішення їхати до Одеси, а саме там тоді

перебувала трупа Кропивницького. В Одесі Садовський та Заньковецька

познайомили Потапенка з М. Кропивницьким. За спогадами самого актора ця

зустріч проходила так: “Я пам’ятаю вашого брата – він був гарний комік,

а по вас я бачу, що ви “простак”, якого я і шукаю. Ви як хочете, з

дебюта?” – сказав він мені.

 

– Тільки з дебюта, – доповів я.

 

– “Ну і добре. Чи не візьмете ви ролю Гордія-шевця у моїй п’єсі “Доки

сонце зійде, роса очі виїсть?” [8, 60].

 

Так В. Потапенко став артистом українського театру. Висловлюючи своє

враження від театральної трупи, до якої потрапив Потапенко, Д. Мордовцев

писав, що вся вона –

 

майстерно дібрана, повна, музична. З творчого колективу

М. Кропивницького в середині 80-х років утворюються трупи –

Кропивницького, Старицького, Саксаганського, Садовського. А вже в 1990

році від трупи Кропивницького відокремлюються 15 акторів, які створюють

нову трупу під керівництвом М. Васильєва-Святошенка та режисурою

В. Потапенка. Але вона проіснувала недовго. До 1900 року Потапенко

працює в різних театральних трупах.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ