.

Феміністична спрямованість преси наддніпрянської України перших десятиліть XX століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2937
Скачать документ

Феміністична спрямованість преси наддніпрянської України перших
десятиліть XX століття

Про фемінізм взагалі і фемінізм в Україні написано й сказано вже чимало.
В. Агеєва, С. Айвазова, М. Богачевська-Хом’як, Т. Гундорова,
Н. Зборовська, О. Кісь, С. Павличко, Н. Пушкарьова, Л. Смоляр, Н. Чухим
та багато інших дослідниць присвятили свої наукові пошуки і розвідки
специфіці розвитку фемінізму як ідеології, як руху за права жінок,
відстежили особливості реалізації жінки на рівні культури, літератури,
історії, науки.

Боротьба українських жінок за свої права впродовж півтора століть не
могла не представлятися в українській пресі, не позначатися на її
розвитку, адже саме в ній найяскарівше і найвлучніше відбито по-своєму
унікальний досвід розвитку жіночого питання, жіночого руху, фемінізму в
Україні, особливо кінця XIX – перших десятиліть XX століття. Процес
становлення і розвитку преси для жінок, її історія, жіноча тематика і
проблематика, жіноча публіцистика, жіночі питання в масових та
спеціалізованих виданнях ставали об’єктами уваги праць вітчизняних
журналістикознавців А. Бойко, А. Волобуєвої, Р. Дисак, В. Передерій,
Н. Сидоренко. Т. Старченко, О. Сушкової, дослідниць діаспори
Л. Волинець, С. Луцької та ін.

Мета статті – довести феміністичну спрямованість преси для жінок
Наддніпрянської України перших десятиліть XX століття. Актуальність
такого напрямку дослідження обумовлюється відмінностями розвитку
жіночого руху і, відповідно, української преси для жінок і жіночої преси
на терені Західної України та іншої частини України як складової
царської Росії. Об’єкти аналізу – часописи “Женская мысль” (1909-1910)
та “Женская газета” (1912). Детально ці видання не вивчалися, проте
загальна характеристика та висвітлення окремих питань представлялися в
статті А. Волобуєвої “Жіночі видання Києва початку XX століття” (ішлося
про “Женскую мысль”) [1], у роботах, надрукованих мною, “Тендерний
аналіз жіночих маргінальних груп (за матеріалами українських часописів
перших десятиліть XX століття)” [7], “Українська жінка перших десятиліть
XX ст. (за матеріалами “Женской газеты” і журналу “Женская мысль”)” [8].

Учені по-різному визначають і номінують періоди жіночого руху на терені
дореволюційної Росії. Так, висловлюються думки про його “не існування до
1905 р…” і про практично одночасне виникнення двох окремих жіночих
рухів: феміністського… і соціалістичного, [14, 268]; про не існування
фемінізму як організованого жіночого руху в Україні (від 60-х років XIX
століття і до сьогодні) [15], про вибудовування ланцюга “жіноче питання
– жіночий рух – фемінізм” [6, 277-278] тощо. Для аргументації аналізу
матеріалів преси Наддніпрянської України перших десятиліть XX століття
ми спиратимемося на думку українського історика Людмили Смоляр [13] про
чотириетапність жіночого руху Наддніпрянської України 1860-1917 років:
перший, або емансипаційний (50 – поч. 60-х рр. – 90-ті роки XIX ст.) як
період становлення жіночого руху; другий (90-ті роки XIX ст. – 1908 р.)

зміна курсу жіночого руху, остаточне розмежування двох течій:
ліберально-демократичної та соціал-демократичної; третій (1908-1914 рр.)
– утвердження феміністичної тенденції в жіночому русі; четвертий (1914 –
лютий 1917 р.) – зростання активності жіночих організацій під впливом
першої світової війни.

Вихід “Женской газеты” (Одеса, Херсонська губернія, 1912;
видавець-редактор Л.М. Лукашевський, з № 13 М.І. Гейлікман) і журналу
“Женская мысль” (Київ, 1909-1910; видавець-редактор М.П. Свободіна)
припав на третій етап розвитку жіночого руху в Наддніпрянській Україні,
тобто 1908-1914 рр. Найважливіші події цього періоду – Всеросійські
з’їзди по боротьбі з торгівлею жінками (1910) та з освіти жінок (1913);
поява часописів, розрахованих на жіночу аудиторію; ідейна боротьба між
ліберально-демократичною та соціал-демократичною течіями жіночого руху
[13, 344]. Згадані нами видання пропагували ліберально-демократичні ідеї
і представляли реформаторську течію жіночого руху. Звернімо увагу на те,
що обидва видавці-редактори, незважаючи на те, що присвячували свої
часописи жіночому життю й акцент у назвах робили на статево маркованому
прикметникові, не заявляли тип видання як жіночий журнал або жіноча
газета.

“Женская мысль” визначалася як двотижневий художньо-літературний журнал,
присвячений рівноправ’ю й покращенню економічного стану жінок. “Женскую
газету” її видавці називали першою в Росії щотижневою
громадсько-літературною і політичною (а з № 13 замість “політичної”
політико-економічною) газетою. Додамо, що назву свого часопису
М. Свободіна аргументувала власним віршем “Жіноча думка” [9, 2]:

Женская мысль родилась средь мучений,

Много она претерпела невзгод

Вынесла много насмешек, сомнений –

Все же она продвигалась вперед!

Всюду кишели несметные гады,

Злоба и зависть смущали народ

Женская мысль разрушала преграды,

Смело стремилась все дальше вперед!..

Видавець-редактор “Женской мысли” розуміла, що поява часопису не
залишиться не поміченою і, у першу чергу, чоловіками. Вона передбачала і
звинувачувала останніх у іронічному сприйнятті журналу, адже більшість
чоловіків звикла “ставитися до жінки зверхньо, до її думок, її
особистості, її праці з презирством чи то насмішливо” [11, 1]. Водночас,
М. Свободіна переконана, що існують й інші “благородні чоловіки, які
інакше думають про жінок і здатні підтримати її прагнення, її бажання до
прокладання нового шляху в житті, до саморозвитку й самоудосконалення”
[11, 1]. Саме на таких чоловіків і покладається жінка-видавець, оскільки
розуміє, що “вони досвідченіші за нас у багатьох випадках, а особливо в
постановці суто технічної справи…” [11, 1]. М. Свободіна розуміє, що
справа розвитку преси для жінок залежатиме не тільки від чоловіків, а й
від самих жінок, які, на жаль, не відгукуються на появу жіночого
журналу, оскільки лише об’єднані жінки зможуть досягти всього: “Окремо –
вони безсилі, а разом – їх не розірвати чоловічій силі!” [11, 2]. “Наша
мета, – писала М. Свободіна, – об’єднати… усі самотні розрізнені сили
в одне ціле”, залучити до боротьби конкурентів, тобто чоловіків, і
вибороти права, що “нададуть нам можливість бути громадянками в повному
значенні цього слова й покращити наше економічне та соціальна
становище…” [11, 2].

Суголосна цій тезі і заява редактора “Женской газетьі”, що мала стати
“дзеркалом жіночого руху в усіх куточках земної кулі”. В основі її
діяльності – “якнайповніше ознайомлення своєї аудиторії з усіма
важливими подіями, тісно пов’язаними з боротьбою жінки за емансипацію”
[5, 1].

Роль і значення в житті суспільства газет і журналів для жінок прекрасно
розуміли видавці названих часописів. Усвідомлюючи ідеологічну вагомість
свого продукту, вони не могли не зважати і на його
конкурентноспроможність. Саме тому читачки мали зрозуміти цінність і
перевагу, наприклад, “Женской газеты” як громадсько-літературної і
політико-економічної, а не захоплюватися журналом мод. (Зазначимо, що
тогочасний ринок жіночої преси Москви, Санкт-Петербурга на відміну від
Києва, Харкова, Одеси був наповненим і типологічне неоднорідним; це
значно ускладнювало завдання видавців Наддніпрянської України).
Усвідомлений вибір курсу, жіночого видання, критика модних та інших
жіночих журналів, аудиторія “Женской газеты” були представлені у
фейлетоні Амазонки “Дорогу жінці!” (Женская газета, 1912, № 1). Журнали
мод у ньому зазнали нищівної критики, бо в них усе для зовнішньої
оболонки, усе для тіла і нічого для душі: “Але хіба ці видання можна
назвати “жіночими органами”? – обурюється Амазонка і називає читацьку
аудиторію таких часописів “найобмеженішим колом паній”, які переважно
належать до двох категорій: “до так званого “вищого” світу і
“напівсвіту” для тих жінок – іграшок, дружин-лялечок, увесь сенс життя
яких полягає в жазі якомога частіше й ефектніше змінювати свою зовнішню
оболонку, що зветься нарядами…” [2, 3]. Із сумом авторка говорить про
неправильний курс “Женского дела”, московського журналу, присвяченого
жіночим питанням, зазначаючи при цьому, що “йому варто було б змінити
свою вивіску і називатися не “Женским”, а “Дамским делом” [2, 3] Щодо
останнього часопису існує й інша сучасна точка зору: Р. Стайс писав, що
“в історії російського фемінізму 1909 рік став роком занепаду. У
наступні два роки феміністки поновили свою діяльність, результатом якої
стало створення нового журналу і нової організації. Журнал “Женское
дело” був дамським ілюстрованим щотижневиком, але він допоміг заповнити
лакуну, що виникла після припинення публікації “Союза женщин” [14, 305].
Амазонка переконана, що “Женская газета” буде пам’ятати про
“жінок-іграшок”, “жінок-лялечок” з однією метою – “вдихнути живий дух,
щоб і “жінку-лялечку” обернути на самостійно-розсудливу, дієву живу
істоту. Сторінки нашої ж газети ми будемо присвячувати жінці-матері,
жінці-господині, жінці-трудівниці, жінці-громадській діячці, взагалі,
жінці-людині. У нашому девізі буде тільки два слова: – Дорогу жінці!”
[2, 3].

Редакторська політика обох видань була спрямована на висвітлення
тогочасного життя жінки в соціумі, на захист її громадянських та
політичних прав, на відстоювання її економічних інтересів. У часописах
не звучать заклики до зміни соціального ладу як запоруки рівності між
чоловіками І жінками, що притаманне соціал-демократичному, або
радикальному фемінізму. Відсутнє і відстоювання національних інтересів у
поєднанні з емансипаційними тенденціями (як у національно-демократичній
течії), характерне для західноукраїнських жіночих журналів тієї доби.

Традиційні для жіночих часописів теми і проблеми, зокрема косметичні,
кравецькі, кулінарні, господарчі, відсутні (почасти їх представлення
здійснювалося лише на рівні рекламних оголошень або порад). Уся увага
концентрувалася на кроках жінки до рівноправ’я, самовизначення та
самореалізації як на рівні суспільства, так і на рівні родини.

“Женская газета” й “Женская мысль” друкували матеріали про хроніку
жіночого життя, про жіночий рух та діяльність жіночих організацій,
товариств, клубів (не тільки на терені Наддніпрянської України. Росії
взагалі, а й світі); розповідали про жінок письменниць, лікарів, учених,
громадських і політичних діячок, авіаторок, художниць, архітекторів,
адвокатів; подавали інформацію про законодавчі акти, спрямовані на
покращення життя жінки, про можливість здобуття освіти; порушували
проблеми існування жіночих маргінальних груп та надання їм допомоги;
говорили про насилля над жінкою в сім’ї тощо.

Варто наголосити на відмінностях у жанровій парадигмі видань: на
сторінках “Женской мысли” як художньо-літературного часопису домінувала
палітра художньо-публіцистичних жанрів, художня проза, лірика; “Женская
газета” як громадсько-літературне і політико-економічне видання
представляла інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні групи
жанрів, серед останньої варто виділити активне функціонування фейлетону.

Обидва часописи заохочували до співпраці як жінок, так і
чоловіків-авторів. Саме тому, цікавою є точка зору А. Сеславінського у
статті “Про жіноче питання” (Женская мысль, 1909, № 1; № 2), котрий
приймав і розумів позицію феміністичне орієнтованих жінок (зауважимо, що
ця думка не була типовою для тих часів, а стиль, емоційність, нищівна
критика і сміливі висновки дозволяють нам сумніватися в чоловічому
авторстві цього матеріалу), критикував реакційні та ліберально-буржуазні
погляди на жіноче питання.

“Я інакше не можу охарактеризувати всю ту систему перешкод, що
висувають, як польову батарею проти спроб жінок завоювати собі
пристойний економічно-правовий

их зв’язків; фізична організація жінки не дозволить їй бути громадською
діячкою; сфера і місце її життя кухня і дитяча. Автор висловлює
незадоволення і чоловіками з ліберально-буржуазними поглядами. Згода на
освіту жінки, її роботу в установах помічницею чоловіка – не є шляхом
знищення дискримінації. Зазнає критики і теза про непотрібність освіти
для робітниць і селянок.

Ключовою в цій статті є думка про необхідність включення жіночого
питання в контекст життя соціуму: “Ми маємо розглядати жіноче питання не
як щось окреме, приведене до гармонійної стрункості частковими
поправками і надбудовами”, а в процесі “суспільного розвитку, оскільки
воно є однією з ланок суспільних явищ, безпосередньо зв’язаних між
собою…” [12, 5]. Авторський висновок-прогноз звучить оптимістично,
навіть, провокативно: “Як тільки жінка завоює всі трудові галузі, як
перед нею відкриються двері всіх громадських установ; коли нарівно з
чоловіком вона буде виробляти матеріальні блага, тільки тоді відбудеться
її повна економічна незалежність від чоловіка; самі спадуть ланцюги, що
сковували жінку як у громадському, так і в сімейному житті” [12, 5].

Те, що активна жінка була основним тематичним і текстовим ресурсом
часописів, підтверджують назви і зміст матеріалів, рубрик часописів:
друкувалися багатопланові і різнопроблемні матеріали про життя
жінки-емансипантки, жінки-феміністки, жінки, що дискримінується, зазнає
насильницьких дій з боку чоловіків. Варто відзначити і частковий
міжнародний контекст освітлення крокування фемінізму світом, який
дозволяв хоча б мінімально порівняти стан жінки в Росії та в інших
країнах (наприклад, “Женская газета” мала рубрики “Хроніка жіночого
життя”, “Жіночий рух”).

Так, матеріал О. Шапір “Перший всеросійський жіночий з’їзд” (Женская
мысль, 1909,

№ 1; № 2) знайомив читачок з роботою цього органу, надав інформацію про
засідання чотирьох його секцій (“Діяльність жінок на різних теренах”,
“Економічне становище жінки”, “Питання етики в родині і школі”,
“Політичне й громадянське становище жінки в Росії”, “Жіноча освіта в
Росії”), повідомив про вихід “Праць з’їзду”. У тексті статті говорилося
про конфлікт, що виник під час роботи з’їзду: “Уперше на з’їзді
віч-на-віч зустрілися дві течії жіночого визвольного руху: так звані
феміністки, які борються за рівноправ’я жінок у кожному моменті, що
переживається, і соціал-демократки, котрі власне заперечують існування
жіночого питання і визнають можливість повноправності жінки тільки у
межах загального соціалістичного ладу” [17, 8]. Перегукується зі статтею
О. Шапір і матеріал Трумессера “Значення Першого Всеросійського жіночого
з’їзду” (Женская мысль, 1909, № 3; № 4; № 5). Питання розвитку
фемінізму, жіночого руху, жіночих організацій, жіночої освіти в Україні,
Росії порушувалося в публікаціях “Про університет св. Ольги (з бесіди з
проф. П.Я. Армашевським)” (Женская мысль, 1909, № 1); “Жіноча праця”
(Женская мысль, 1909, № 2); “Щодо будівництва будівлі жіночого
університету св. Ольги” (Женская мысль, 1909, № 3); “Жіночий медичний
інститут”, А. Кальманович “І. Зангвіль про жіночий рух” (Женская мысль,
1909, № 4); “Граф Д. Мілютін і жіноча освіта”, С. Польова “Трагізм
жіночої душі” (Женская газета, 1912, № 1); А.Ш. “Товариство захисту
жінок” (Женская газета, 1912, № 3) та ін.

У контексті феміністичної спрямованості часописів виправданою і
потрібною була публікація матеріалів, у яких порушувалося питання
боротьби з проституцію як явищем. “Обговорення проблеми проституції на
шпальтах періодичних видань було прогресивним кроком перших двох
десятиліть XX ст. у боротьбі жінок за свої права, проти насильства й
домінанти патріархального канону. Жертва чоловіків, жертва суспільного
устрою – такою була концепція жінки-повії у часописах “Женская газета” і
“Женская мысль” [7, 494], зокрема, відбита вона у вірші Марії Свободіної
“Жертва. На захист пропащої жінки” [10, 20]:

Сами себя клеймите, предатели,

Сами вы душу сгубили невинную,

Но, хоть мужчины вы и законодатели,

Сами главу вы склоните повинную…

Верьте, несчастная жертва прекраснее,

Чище душой, чем вы все развратители,

И за мучения – смерти ужаснее, –

Ждет вас прощенье во имя Спасителя.

Зазначена проблема порушувалася також у таких матеріалах, як “Оль-Оль”
Лева Грустного, редакційній статті “Декілька слів про проституцію”
(Женская мысль, 1909, № 1); Е. Я-ского “Живий товар” (Женская мысль,
1909, № 2); Амазонки “Бездна” (Женская газета, 1912, № 2); Гедди Габлер
“Жива річ” (Женская газета, 1912, № 4); Д. Барвич “Про проституцію”
(Женская газета, 1912, № 5) та ін.

Зі сторінок аналізованих видань можна було дізнатися і про життя жінок в
інших країнах світу, прочитати про боротьбу жіночих рухів за кордоном:
Ш. Бурштейн розповів про бажання китайської жінки вступити в армію, “що
виборює свободу Китаю”, у повідомленні “Жінка –

мировий суддя” йшлося про обрання в американському штаті пані Косба
шерифом (Женская газета, 1912, № 1); “На аероплані за шиттям” (написано
про молоду авіаторку Дютріє, що “не втратила своєї жіночості, віддавшися
душею найбільш небезпечному з усіх видів спорту, який вимагає виключної
мужності” [3, 3]); “Перша жінка – аташе посольства” (була представлена
уругвайка Клотильда Луїзі як аташе при брюссельському посольстві); Ш. “У
японської артистки пані Ганако” (розповідається про становище жінки в
Японії: “У Японії… видається чимало жіночих журналів, присвячених
виключно питанням жіночого життя. І треба віддати належне японській
жінці – вона прагне до просвіти… Усі заняття, окрім юриспруденції,
доступні їй… Ідеал замужньої японки полягає в тому, аби бути гарною
люблячою дружиною і матір’ю” [16, 3]); “Жінки Турції” так називався
культурно-історичний нарис Іоанни фон Дюрінг, “Норвегія” (розповідь про
те, що в цій країні в 1909 році вперше жінки брали участь у
парламентських виборах), “Становище жінки в Індії” (Женская мысль, 1909,
№ 2) та ін.

Про освічену жінку та її успіхи друкувалися такі матеріали, як “Перша
жінка – російський професор” (П. Щепкіна-Куперник написала про першу
лекцію жінки приват-доцента по кафедрі фізіологічної хімії
Санкт-Петербурзького університету Е.Ф. Ковалевської (Женская газета,
1912, № 1); про німецького професора-бактеріолога російську єврейку
Лідію Рабінович (Женская газета, 1912, № 2) та ін.

Теми жінка і мистецтво, жінка і розвиток культури, жінка і література
регулярно звучали на шпальтах видань. Умовно їх можна поділити на кілька
групи: розповіді про творчих жінок, про жіночі образи у творах
чоловіків-письменників (“Про російських художниць” Я. Л-ова (Женская
мысль, 1909, № 1; № 2); “Еллен Кей” О. Роде, “Жінки Чехова” О. Шапір
(Женская мысль, 1909, № 3); “Жінка – політична письменниця” В.М.
(Женская газета, 1912, № 3); “Жорж Занд і Шопен” (без автора) (Женская
газета, 1912, № 7) та ін.; проза (“Переможена” О. Пашинковської (Женская
мысль, 1909, № 1; № 2); “При місячнім сяйві” В. Янушпольського (Женская
мысль, 1909, № 2); “Курсистка” В. Пермського, “Анатомічний театр”
Д. Ястрембського, “Свят-вечір” М.С. (Женская мысль, 1909, № 3); “Під
новий рік” В. Мішуніна (Женская мысль, 1909, № 4); “Мати” Н. Гаусмана
(Женская газета, 1912, № 3) та ін.; поезія (“Перлина”, “Ланцюги”
(Женская мысль, 1909, № 2), “Сум”, “Ясла” (Женская мысль, 1909, № 3),
“Смерть”, “Напередодні нового року” (Женская мысль, 1909, № 4)
М. Свободіної; “Затуманилися сірі очі” Н. Мінаєвої (Женская мысль, 1909,
№ 2); “Втеча від життя” Гурвича, “Ніс” Е. Я-ского, “До нового року”
Л. Богуша (Женская мысль, 1909, № 4); “Рабиня повсякдення” (Женская
газета, 1912, № 4), “Новини” (гуморески) (Женская газета, 1912, № 5), “З
височини” С. Польової (Женская газета, 1912, № 7) та ін.)

Окремо б хотілося наголосити на матеріалах журналіста-фейлетоніста
“Женской газеты” Нєточки Нєзванової. Її фейлетони друкувалися в кожному
номері газети. Вони тематично актуальні, гостропроблемні і, як не дивно,
позачасові, адже ті ситуації й типажі, що вимальовуються і висміюються
авторкою існують і живуть і на початку XXI століття. “Будьте, як Єва!”
(про користь гріха Єви, у якому її всі звинувачують: “у раю зародилася в
жінці туга за знанням” [4, 3]). “Чоловік залишається чоловіком”
(розповідь про те, як кудись дівається інтелігентність чоловіка, коли
він врізається у натовп жінок і дітей на зупинці трамвая; у цьому ж
фейлетоні Нєточка Нєзванова дає відсіч нападникам на її фейлетон
“Будьте, як Єва!” та на “Женскую газету” (Женская газета, 1912, № 2). У
“Дивіться на Захід!” обговорюється проблема заняттям благодійністю як
роботи для багатих паній (Женская газета, 1912, № 4). Фейлетон “Почуйте
їх!” присвячений проблемі жіночої неграмотності та роботі вечірніх шкіл
(Женская газета, 1912, № 7) та ін.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, ми можемо дійти висновку про те, що,
не зважаючи на нетривалий вихід, “Женская мысль” і “Женская газета”
зробили вагомий внесок у розвиток феміністичного руху на Наддніпрянській
Україні, у покращення становища української жінки в перших десятиліттях
XX століття, у виборення її громадсько-політичних прав та економічних
свобод. Тематичні і проблемні комплекси, редакторський і журналістський
склад часописів, спростували поширену й до сьогодні думку про
ототожнення розвитку фемінізму в Україні лише з кількома жіночими
постатями.

Література

Волобуєва А. Жіночі видання Києва початку XX століття // Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія
Журналістика. – 2004. – № 12. – С. 28-30.

Габлер Г. Дорогу женщине! // Женская газета. – 1912. – № 1. – С. З.

На азроплане за шитьем // Женская газета. – 1912. – № 1. – С. З.

Нєзванова Нєточка. Будьте, как Ева! // Женская газета. – 1912. – № 1. –
С. 3.

От редакции // Женская газета. – 1912. – № 1. – С. 1.

Пиетров-Эннкер Б. “Новые люди” России: развитие женского движения от
истоков до Октябрьской революции /

Пер. с нем. Ю.П. Шаттона; Под ред. М.П. Мохначевой. – М.: РГГУ, 2005. –
444 с.

Пода О. Тендерний аналіз жіночих маргінальних груп (за матеріалами
українських часописів перших десятиліть XX століття) // Українська
періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. дев’ятої Всеукр.
наук.-теорет. конф., Львів, 28-30 жовт. 2005 р. / НАН України. ЛНБ ім.
Стефаника. НДЦ періодики; За ред. М.М. Романюка. – Львів, 2005. – С.
491-493.

Пода О. Українська жінка перших десятиліть XX ст. (за матеріалами
“Женской газеты” і журналу “Женская мысль”) // Національна періодика
початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї
державотворення //

Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 8-9 грудня 2006 р. /
Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики; За ред.
Н.М. Ситдоренко. – К., 2006. – С. 68-69.

Свободина М. Женская мысль // Женская мысль. – 1909. – № 1. – С. 2.

Свободина М. Жертва. В зашиту падшей женщины // Женская мысль. – 1909. –
№ 1. – С. 20

Свободина М. Задачи “Женской мысли” // Женская мысль. – 1909. – № 1. –
С. 1-2.

Сеславинский А. О женском вопросе // Женская мысль. – 1909 – № 1. – С.
3-5.

Смоляр Л. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України
II пол. XIX – поч. XX ст. Сторінки історії: Монографія. – Одеса:
Астропринт, 1998. – 408 с.

Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и
большевизм, 1860-1930. – М.: “Российская политическая знциклопедия”
(РОССПЗН), 2004. – 616с.

Хома Т. Чи був фемінізм в Україні? // Незалежний культурологічний
часопис “Ї”.– 2000. – Число 17. – С.21-27.

Ш. У японской артистки г-жи Ганако // Женская газета. – 1912. – № 3. –
С. 3.

Шапир О. Первый всероссийский женский съезд. Труды съезда. Рассказ о
съезде // Женская мысль. – 1909. –

№ 1. – С. 6-9.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020