UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваТрагічне світовідношення як тематика жіночої есеїстики початку XX ст. (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1466
Скачало154
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Трагічне світовідношення як тематика жіночої есеїстики початку XX ст.

 

У XX ст. одним із найпопулярніших жанрів літератури стає есе. Можна

виокремити два підходи до жанру есею в сучасних теоріях. Згідно з

першими, есей належить до “художньо-документальної літератури”, або

“літератури факту”, яка також включає автобіографію, біографію,

щоденник, мемуари, епістолярну літературу тощо. “Література факту”, на

думку Г.М. Цвайга, являє собою “особливу категорію писемності, що стоїть

на межі мистецтва та науки” [4, 5]. Інше уявлення пов’язане з еволюцією

самої літератури, зокрема кризою роману, посиленням ролі автора тощо.

 

Першим наголосив на кризі роману іспанський мислитель минулого століття

Хосе

 

Ортега-і-Гасет у статті “Думки про роман” (1930): “Я переконаний, якщо

жанр роману і не вичерпав себе остаточно, то доживає останні дні,

відчуваючи настільки значну недостачу сюжетів, що письменник змушений

його компенсувати підвищенням якості усіх інших компонентів твору” [2].

Звуження кількості нових тем у літературі супроводжувалось ростом

потреби в “новітніх”. Література переставала відповідати духу часу,

таким чином на зміну традиційному роману приходить роман майбутнього,

головні риси якого позасюжетність, позаідеологічність і психологізм, що

дає можливість виступити автору на перший план, висловити думки та

переживання у відносно сталій формі.

 

Що стосується історії виникнення та розвитку жанру есе, то витоки його

сягають періоду античності: перші ознаки жанру знаходимо вже в

декламаціях Лукіана. Засновником першого есею одноголосно визнано Мішеля

Монтеня (1533-1592). Його твір “Досліди” (що, власне, і дав назву новому

жанру, адже “есе” – з фр. еssаі – спроба, випробування, досліди,

аналіз), який складається з трьох книг, уперше опублікованих у 1588 р.,

вирізнявся фрагментарністю. Як зазначає М.С. Шаповалова у книзі

“Література доби Відродження”, “він містить окремі думки, міркування,

спостереження, враження, пересипані цитатами з античних авторів; увесь

матеріал розташований довільно, без будь-якої системи й послідовності.

Теми фрагментів найрізноманітніші: у них йдеться про античних поетів і

виховання дітей, про честолюбство і здоров’я, смерть і багатство, славу

і гідність, совість і педантизм, про все, що письменник спостерігає

навколо себе, що думає, читає, чує. <...> “Досліди” написані у формі

живої, невимушеної бесіди, мова твору багата, проста і природна” [6].

Отже, виходячи з позиції есею як жанру, що вбирає в себе риси і

наукового тексту, і художнього, виокремимо такі його жанрові ознаки:

 

категорія особи – представлена автором есе, який грає провідну роль у

творі;

 

категорія часу – співпадає з теперішнім моментом часу, що надає

особливої актуальності;

 

фатичні елементи (тобто образність, метафоричність, експресивність, усе

те, що за наявністю дає змогу визначити текст як наближений до

художнього чи власне художній стиль) слугують критерієм розмежування

трьох, так би мовити, стилістичних видів есе. Перший вид тяжіє до

науковості (бідний на фатичні елементи); другий – до публіцистики (за

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ