UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваАмбівалентність вікторіанства як культурної епохи у постмодерному історіографічному романі (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3985
Скачало191
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Амбівалентність вікторіанства як культурної епохи у постмодерному

історіографічному романі

 

У другій половині ХХ ст. в культурі Великобританії далася взнаки

тенденція до “вікторіанського відродження”: проводяться дослідження тієї

епохи, екранізуються відомі твори й пишуться нові, стилізовані під ту

добу. Наприкінці 1960-х рр. Дж. Баклі писав про “вікторіанський

ренесанс”: ”Коли я почав працювати над книгою “Вікторіанський

темперамент” 20 років тому, я вже тоді помітив підвищення інтересу до

вікторіанської літератури. Публікуються нові, повніші біографії відомих

поетів та прозаїків, застосовуються нові техніки аналізу прози і

поезії…” [10, 1]. Російська дослідниця В. Івашева в 1974 році зазначала

популярність вікторіанської тематики: “Протягом останніх років виходять

з друку книги, присвячені вікторіанським “реаліям”: “нічне” життя в дні

королеви Вікторії, становище жінки, побут і моральність в вікторіанських

сім’ях, мистецтво реклами, навіть форми отруєнь” [1, 7].

 

Письменники ХХ ст. неодноразово зверталися до тієї доби, по різному

поціновуючи набутки авторів ХІХ ст. Модерністи відмовилися від

традиційних рамок наративу, опису та раціонального викладу подій,

запропонованих попередниками, не кажучи вже про моральні орієнтири. Їхні

твори “...базувалися на різкому протесті проти цінностей і способів дії

недавнього минулого...” [17, 658]. В. Вульф в одному зі своїх есе

зазначала: “Ми різко перервали зв’язок з нашими попередниками... Кожного

дня ми помічаємо, що робимо, говоримо або думаємо таке, що було б

неможливим для наших батьків” [19, 157]. Р. Олдінгтон писав своєму

другові О. Гловеру: “Хоча ти й старший за мене, ми все ж таки належимо

до одного покоління – до тих, хто дитинство і юність… провели в спробах

розірвати пути вікторіанства…” [2, 4].

 

Д. Ентін вважає, що постмодерністське звернення до минулого, основою

якого є гра з історією, здобутками попередніх культур та

інтертекстуальність, продиктоване бажанням заповнити для читача

прогалину між минулим і сучасністю і переписати минуле в новому

контексті. Це не модерністське прагнення встановити порядок в

теперішньому через минуле або показати моральну злиденність теперішнього

в порівнянні з багатствами минулого. Це навіть не спроба уникнути або

нівелювати історію. Навпаки, це пряма конфронтація з минулим літератури

та історіографії (цит. за: [13, 118]). І. Хассан зазначав: “Я підозрюю,

що у всіх нас є потроху від вікторіанства, модернізму і постмодернізму

одночасно” [4, 102].

 

Першим постмодерністським твором, присвяченим тій епосі, був роман

 

Дж. Фаулза “Жінка французького лейтенанта”. Довгий час він був чи не

єдиним текстом такого кшталту. В 80-х рр. до Фаулза приєдналися

А. Байєтт (“Одержимість”, “Ангели та комахи”), П. Акройд (”Дан Лено та

лаймхаузький голем”, ”Заповіт Оскара Уайльда”), Г. Свіфт (“Назавжди”),

Дж. Діскі (“Мавпячий дядько”) та ін. Виник феномен роману, назву якому

запропонувала С. Шаттлворт, – “ретровікторіанський” [8, 78]. Інша

дослідниця, Д. Шіллер, називає такі романи “неовікторіанськими”: “Я

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ