UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваХарактерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1795
Скачало116
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр.

 

З відстані часу очевидним і незаперечним є той факт, що апогеєм

теоретизувань щодо проблеми характеру в літературознавстві були 1960-і

роки. Саме тоді на хвилі радикальних змін у суспільстві були зроблені

вагомі кроки до оновлення методологічної культури. Ці процеси були

обумовлені. З одного боку, кризовим станом у гуманітарній сфері, а з

іншого – потребою новітніх зрушень у науці. Відомий літературознавець

О.Михайлов в кінці 80-х років підкреслив: „...теорія літератури ... за

останні 25-30 років заново народилась; можна віднести її нове народження

до початку 60-х років, до часів розробки тритомної академічної „Теорії

літератури”, для створення якої необхідно було створити головне –

вивільнити свою свідомість для неупередженого, широкого вивчення

літератури, літературного процесу і т.д. Тоді треба було не просто йти

вперед, але повертатись до нормального людського стану розумової

діяльності, а, здається, немає нічого більш складного, трудомістського

за повернення до себе, в якійсь елементарній простоті висхідних

рушень... Науці завжди мало „здорового глузду”, але й без такого в

якості певного підґрунтя їй ніяк вже не обійтись, і таке підґрунтя для

теорії літератури було знайдене” [1, 59]. Хоча, за визнанням редакційної

колегії тритомного видання, в ньому було чимало дискусійного у

висвітленні матеріалу, бо все ж розробка складних і маловивчених проблем

без цього неможлива [2]. Підкреслимо й те, що методологічні засади

багатьох піднятих проблем ґрунтувались на марксистсько-ленінській

методології, знецінення яких відбудеться значно пізніше. На той час,

тобто кінець

 

1950-х – 1960-і роки методологія науки переживала справжній

„марксистський ренесанс”. Якщо в Москві ці новації були пов’язані з

діяльністю і вченням відомого філософа Е.Ільєнкова і його школи, то в

Києві „неомарксизм” розроблявся і утверджувався в напрацюваннях не менш

відомого у філософській сфері П.Копніна та його учнів. Те спільне, що

об’єднувало ці спрямування виявилось в концептуально нових підходах до

проблеми людини і що зрештою знешкодило антигуманістичний сталінський

постулат про „людину-гвинтик”.

 

Узагальнюючи те, що було зроблене П.Копніним, сучасні науковці

підкреслюють: „...починаючи з П.Копніна в Україні виникає нове культурне

явище. На противагу офіційній марксистській філософії, фактично

знелюдненій – її пронизував вульгарний онтологізм, що ним намагалися

підперти не менш вульгарний соціологізм (котрий в уяві і вчинках власть

імущих нерідко межував з волюнтаризмом) – виникає потяг до філософування

„людино центрованого” й, водночас, раціонально вишуканого” [3, 40-41].

Отже, це був вихід на широкий спектр людинознавчих проблем, надзвичайно

перспективний „антропологічний розмисел”, в якому склалися два напрямки:

світоглядно-онтологічний та світоглядно-епістемологічний, що були

потужним підґрунтям і для літератури, і для літературознавства. У

зв’язку з цим доцільно вказати на методологічну значимість широко

відомих у гуманітарній сфері розробок екзистенційно-антропологічного

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ