UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЕкзотична строфіка в українській поезії ХХ століття (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3756
Скачало159
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття

 

Поняття художньої екзотики включає незвичайні для мистецтва та

літератури певної країни культурні явища, які на тлі традиції

вирізняються особливими, “нетиповими” якостями. Екзотична строфіка

викликає свіже враження, вплітаючись в індивідуальний стиль поета

завдяки змістовій спорідненості з поезіями традиційних форм.

 

Серед екзотичних строфічних утворень науковці виділяють вірші-діалоги,

буриме, зорові та курйозні поезії [16, 215]. Для українського

письменства ХХ століття екзотичними визнаються й строфи, які побутують у

літературах країн азіатського регіону. Це рубаї, яким нового звучання

надали Дмитро Павличко, Юрій Хабатюк та деякі інші лірики; грузинський

шаїрі, що ним послуговувався Максим Рильський для стилізацій вірша

Руставелі. Рідкісна поетична форма мухтамілат – вірш, у якому римування

здійснюється за рахунок уживання багатозначних слів та омонімів –

відіграла визначальну роль у формуванні стилю Миколи Мірошниченка, який

культивував у своїй творчості інші екзотичні форми (газела,

вірш-“нестулиуст”, “мурабба” – синтез рубаї та барокового

“чворогранистого” вірша).

 

Як бачимо, художня практика українських митців у галузі інтерпретацій

екзотичної строфіки доволі багатогранна. Актуальність нашої роботи

полягає в тому, що досі бракує комплексних наукових досліджень,

присвячених ролі в творчості вітчизняних поетів строф японської поезії –

танка та хокку. Між тим їх перекладам, а дещо пізніше – й стилізаціям

належить окреме місце в розвитку української лірики.

 

Тому метою цієї статті є ствердити, на основі повільного порівняльного

прочитання класичних танка й хокку (в українських перекладах) та

автохтонних поетичних взірців, що, попри незвичність цих форм для нашої

поезії, їхня образно-символічна система позначає спільність глибинних

філософських концепцій, закладених у лаконічному віршовому вислові.

 

Світоглядні та образно-символічні аспекти спорідненості поезії японської

та української дослідник зарубіжної літератури Ігор Мойсеїв визначає

так: “Потрібна медитація, уважне вчування, аби за кількома словами

відтворити ситуацію, пейзаж, панораму неба і землі, настрій людини... До

пояснення цієї естетики найкраще надається сковородинське “переливання”

макрокосмосу й мікрокосмосу, що добре передає східний вислів: крапля в

морі й море в краплі” [13, 98]. Побачити велике в малому й мале в

великому – ось та спільна риса, яку вбачає дослідник у японській та

українській поезії, наводячи цитату зі “Сну” Тараса Шевченка: її

ліричний герой бачить “усю країну, Повиту красою, [яка] зеленіє,

вмивається Дрібною росою”.

 

Свою точку зору на спорідненість японського та українського світогляду,

вираженого в поезії, висловлює голова Київського еколого-культурного

товариства Володимир Борейко: “Краса природи викликає любов людини. Адже

любов – це бажання насолоджуватися красою. Недарма Григорій Сковорода

зауважив: не любить серце, не бачачи краси” [3, 93].

 

Філософсько-естетичну спільність поетичної творчості доцільно розвинути

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ