Масова література в нових соціокультурних умовах
Духовний світ людини визначається творами літератури, які вона
прочитала. За думкою філософа та педагога Мортімера Адлера читання та
обговорення книг повинно стати частиною вільної гуманістичної освіти.
У функціонуванні освітньої та культурно-виховної систем література
посідає виняткове місце серед інших чинників. Саме вона через зміст
твору визначає той обсяг цінностей, які одержує особистість на тому чи
іншому етапі виховання; визначає поле індивідуальних інваріантів її
розвитку. Специфічною рисою сьогодні культурної ситуації в Україні є
зіткнення між народною та масовою культурою, при цьому агресивна,
технічно озброєна й фінансово забезпечена маскультура намагається
знищити народну культуру та мистецтво, розширюючи сфери свого впливу й
коло своїх споживачів.
Кризову гостроту соціокультурній ситуації в Україні посилюють як
внутрішні, так і зовнішні чинники; серед останніх – процеси
глобалізації, котрі загрожують національній культурі.
Парадоксальною особливістю сучасного соціокультурного середовища є те,
що з одного боку, визнається культура як обов’язкова умова розвитку
світу, з іншого ігноруються її потенційні можливості, звужуючи
культурний простір. В наслідок чого зникають високі світоглядні
прагнення особистості, посилюється процес духовного збіднення та
занепаду внутрішнього духовного світу людини.
Як відомо, література, відображаючи характер засвоєння духовних
цінностей, показує всі зміни в культурі нашого суспільства. А культура,
на думку багатьох фахівців, зокрема Медведєвої В., переживає
внутрішньо-світоглядні зміни [8, 13-14]. В ній відбувається боротьба
символів, структур, стилів, світобачень та орієнтацій.
Характерною ознакою кризового стану культури в нашій країні, за думкою
Петрової Л.Г., є стрімке падіння інтересу до читання, до літератури як
до джерела пізнавальної та естетичної інформації, зміна в читацьких
потребах [10, 7].
Зараз через нівеляцію літератури як духовного продукту відбувається
нівеляція основоположних традицій національної духовності. Відчуження
від літератури читача, зокрема молоді, спричиняє порушення гармонійного
зв’язку душі та слова.
Тому питання про співвідношення в нашому суспільстві „масової” і
„елітарної” літератури та культури, соціокультурні умови, в яких вони
існують є вельми актуальним.
В сучасному суспільстві домінують два типи „читацької мотивації”:
„для кар’єри” (комп’ютерна література; книги з англійської мови);
„для відпочинку” („жіночі романи” чи детективи).
Літературна класика сьогодні перебуває на периферії масового читання.
Катастрофічно падають наклади „товстих журналів”, так само як і
кількість передплачуваних періодичних видань і купованих класичних
літературних творів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Сучасна епоха відрізняється швидким розвитком науки та прискоренням ідей
синтезу різних галузей знань та видів мистецтва. Розширення міжгалузевих
зв’язків стало необхідною умовою подальшого розвитку гуманітарних наук.
Одержало розповсюдження і комплексне дослідження літератури, що
передбачає дослідження її проблем із застосуванням аналітичних засобів і
методологічної бази інших наук, зокрема культурологію.
Враховуючи плідність взаємообміну ідеями, темами, питаннями, що часто
живлять той або інший вид мистецтва, вивчення галузей зіткнення та
активної взаємодії різних видів естетичної діяльності набуває в наш час
особливу важливість і актуальність.
Література як найзмістовніше з усіх видів мистецтва та як мистецтво, що
віддзеркалює духовне життя суспільства, глибоко та різноманітно впливає
на вітчизняну культуру. Цей процес не був однобічним – література
вбирала в себе ідеї та світовідчуття, що народжувалися культурною
епохою.
Цій проблемі присвячені дослідження ряду науковців. Плідними для нашого
дослідження стануть роботи Б.М.Беспалова, В.Медведєвої, О.Пахловської,
Л.Г.Петрової, М.М.Скатова, В.Ю.Троїцького, Е.І.Франчука [3, 8, 9, 10,
11]. Вони розглядають різні аспекти зазначеної проблеми: характер впливу
масової літератури на суспільні уявлення, дослідження проблематики
літературних смаків публіки, розуміння літератури як втілення і
відображення духу епохи, підхід до масової літератури як до втілення
„колективної свідомості”.
Метою статті є визначення тих соціокультурних умов, в яких існує
сучасна масова література і з’ясування тих функцій, які вона відіграє в
суспільстві.
Сучасні дослідження проблеми, яка нас цікавить, пов’язані із
трансформацією культури, переміщенням духовних чинників, місця масової
літератури в сучасних соціокультурних умовах.
Тому постановка мети обумовила наступні завдання:
визначити нові соціокультурні умови, в яких відбувається функціонування
масової літератури;
з’ясувати соціокультурні функції, що відіграє масова література в
сучасному суспільстві.
У відповідності з метою і завданнями дослідження в роботі застосовано
культурно-історичний метод та загальнокультурний підхід.
На межі століть відбувся нечуваний розрив між культурою, освітою,
традиціями, людьми, епохами, що призвело до глобальної кризи культурних
цінностей.
В структурі ціннісних орієнтирів значно знизився статус духовності,
місце духовних потреб займають особистісні цінності, спостерігається
криза ідеалів і втрата духовних орієнтирів.
Необхідність підвищеної уваги до проблеми функціонування масової
літератури в нових соціокультурних умовах визначається часом. Зараз
через нівеляцію літератури як духовного чинника відбувається нівеляція
основоположних традицій національної духовності.
В умовах загальної технізації і стандартизації життя людина втрачає
свою індивідуальність, зливається з „масою”, стає „як усі”. Формується
людина „маси” – посередня людина, конформіст; вона зовсім не страждає
від подібного соціального статусу і навіть намагається зберегти його.
Відбувається загальне культурне нівелювання людей, і на цьому фоні лише
окремі особистості – „аристократи духу” – глибоко мислять і відчувають
час, це – творча меншість, еліта, яка рухає культуру у прогресивному
напрямку.
Характерними ознаками культурної кризи, на нашу думку, є:
Орієнтація сучасної молоді на матеріальні цінності. Результатом є
примітивізація та нівеляція духовних інтересів. Вони позбавлені
глибинного виміру і зосереджені в одній або в небагатьох площинах.
Масовими явищами стала поява маргільнальної людини, що не належить ні до
якої певної культури й не визнає загальнолюдські цінності. У зв’язку з
цим можна говорити про аномічність її свідомості, позбавленість певних
ціннісних орієнтирів. Рушійною силою суспільних процесів стає
широкомасштабне маніпулювання людьми.
Нечувана адаптивність людини до соціальних змін. Це забезпечує їй
виживаємість, але обертається тим, що до інформацій про глобальні зміни
в суспільстві, негативні явища людина ставиться спокійно й байдуже.
Орієнтація естетичних уподобань на цінності, що нав’язують ЗМІ. Вони
виконують рекреативну функцію, оскільки визначають проведення вільного
часу. Ця роль реалізується по відношенню до людини настільки, наскільки
відпочинок з книгою відволікає від повсякденності.
Відсутність моральних мотивів в поведінці як наслідок несформованості
моральної сфери особистості. З’явилася масова людина, що не визнає
моральні норми, не знає відповідальності перед сьогоденням і майбутнім,
перед людьми і совістю.
Віртуальність свідомості, життя в нереальному світі, що створюється
засобами масової комунікації та пересічною міфологізованою свідомістю.
Криза культури знайшла масштабне відображення в художній творчості, яка
віддзеркалює сучасний світ культури. Один з суттєвих аспектів цього
явища – гібридизація культури, штучне поєднання різних культурних
світів, що так часто спостерігаємо в різних видах художньої творчості,
орієнтованих в значній мірі на естетику постмодерну з його установкою на
деконструкцію, колажність, „мозаїчність”, сприймання, оцінку та
конструювання соціокультурної реальності. Криза культури, що знайшла
відображення в літературі, проявила себе і в тому, що „висока мода
елітного постмодерну зійшлася з „поетикою” самого „низу”, заполонила
недрукованим словом друковані сторінки, набуваючи пандемії словесної
хвороби.
Не можна не торкнутися такої проблеми як белетризм мислення автора, що
становить найсерйознішу перепону на шляху правдивого віддзеркалення
дійсності у творі. Белетристична настанова передбачає не правдиве,
глибоке, а правдоподібне, поверхове, стереотипне змалювання життя.
Белетрист видає бажане чи то владою, чи то читачем, чи то самим автором
за дійсне. Характерні риси цієї манери – непізнанність, нежиттєвість,
рекламність, штучність, лакованість і трафаретність образів та ситуацій.
Головна мета белетриста – не створити високохудожній твір, а сподобатися
читачеві.
У багатьох творах масової літератури можна знайти вельми глибоке
віддзеркалення певних моментів життя суспільства. Проте такі твори
літератури в жодному разі не можна зводити до свідчення, історичного
документа, літопису-хроніки. Тільки знаючи про життя суспільства за
іншими, не літературними джерелами, можна стверджувати, що ті чи інші
суспільні типи та їхня поведінка, атмосфера доби відображені у творі з
тим чи іншим ступенем повноти, адекватності. При аналізі кожного
окремого твору треба виділяти й розрізняти дійсне, уявне та бажане
автором.
Але тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та
літературою. І перша і друга займаються світопізнанням. Це їх поєднує,
але наука пізнає світ:
раціонально;
у формі абстрактних логічних понять, визначень (приміром, „психіка”,
„матерія”, „фонема”, „метафора” тощо).
Література ж пізнає світ:
емоційно-раціонально. Література у жодному разі не відкриває розум, а
поєднує його з почуттями, сферу віри перетинає зі сферою знання;
література пізнає світ у формі конкретно-чуттєвих образів (символів).
Таке поєднання емоційно-інтуїтивного і раціонального,
конкретно-чуттєвого й узагальненого дозволяє літературі успішно, часом
навіть глибше, аніж наука, пізнавати матеріальну дійсність.
Водночас, завдяки названим матеріальним особливостям, література, на
відміну від науки, здатна пізнавати і елементи „світу у собі”, проникати
у суть речей.
Сучасними соціокультурними умовами визначається цілий ряд функцій,
найважливіші з яких – інтегративна функція, гностико-акумулятивна
функція, соціоадаптаційна, ігрова.
Література завжди була оптимальним засобом могутнього впливу на
свідомість найширших мас.
?????????и???????????A ???????A
?????A
??????????????A
???????????A?оявом матеріального, нормативного та духовного в
суспільстві. З одного боку, твір літератури є індивідуальним явищем,
результатом духовної творчості, що протистоїть культурі нормативній. Але
завдяки літературі духовна творчість перетворюється в нормативну,
формуючи як національну, так і загальнокультурну традиції.
Твори масової літератури акумулюють велику кількість фактів із
різноманітних сфер життя. Реципієнт може не лише насолоджуватися
читанням літературного твору, а отримувати певну кількість
белетристичної інформації.
Сьогодні накопичується нова хвиля белетризації, коли замовником
„масового чтива” виступає читач. Белетристика легалізована як форма
заробітку і не претендує на високе мистецтво, не намагається його
підмінити.
Соціоадаптаційна функція полягає в соціологізації особистості, тобто її
адаптації в суспільстві. Сучасний тип культури розглядають частіше як
результат соціальних змін. Існування масової літератури можна
охарактеризувати в контексті особливостей розвитку культури, розглядаючи
при цьому проблеми особливостей соціального розповсюдження масової
літератури. Твори масової літератури можуть формувати моделі поведінки,
мислення, почуттів. Масова література може робити їх відтворюваними,
повторюваними, співвідносними не лише з автором, певним твором і героєм,
а й з особистістю, що сприймає текст твору. Масова література може
формувати уявлення про суспільство, спосіб життя в ньому, соціальну
роль.
Сприймання твору літератури викликає у читача різноманітні соціальні
почуття, схожі або несхожі з тими, які виникають у самому житті.
Призначення твору літератури – викликати в людей всі соціальні почуття,
що типові для людини певного суспільства. Схожість духовних почуттів,
переживань людей і самого автора певного часу, які породжені в процесі
єдиної суспільно-історичної практики спільністю матеріальних умов життя,
соціальних відносин, сприймання, галузей культури пояснює відносно
однаковий відгук, відповідну реакцію.
Це зумовлює формування суспільного ідеалу, типу, героя, яких
наслідують, на яких хочуть бути схожими. Таким чином масова література
впливає на реальну поведінку членів суспільства, адже література не
просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформлює його. Захоплюючись
улюбленими літературними, не реальними, а створеними натхненням митця,
героями і героїнями, люди наслідують їх у поведінці, поглядах, смаках. У
такий спосіб безплотні ідеї митця матеріалізуються, втілюються,
формують реальне життя.
Розглядаючи особливості ігрової функції масової літератури, необхідно
виокремити характерні ознаки гри. Це дія, що відбувається у певних
рамках умовного часу і місця, у певному видимому порядку, за добровільно
прийнятими правилами й поза сферою необхідності чи матеріальної
користі. Настрій гри – захват і цілковита поглибленість. Сама дія
супроводиться почуттями піднесеності й напруги, а виливається в радість
і розслаблення. Чітко визначив головні ознаки гри Й.Гейзінга:
добровільність, стан свободи;
вихід за рамки „справжнього”, матеріально-реального життя у інше буття;
гра не є матеріальною необхідністю, більше того, вона уриває перебіг
задоволення суто біологічних потреб, виконує роль розваги, веселощів,
прикрашає людське життя, надає йому повноти;
гра відбувається в межах окремого, відмінного від реального, часу і
простору;
у середині ігрового часу і простору панують свої закони, свій лад,
порядок, гармонія й ритм [4, 14-18].
У масовій літературі ігровий дух виявляється у штучній, упорядкованій за
окремими правилами ритмізації мови, у зумисному приховуванні смислу, у
штучності і красі побудови фрази. Автор свідомо має на меті створити
таку напругу, яка б зачарувала публіку й тримала її в захопленні. Аби
передати напругу читачеві, автор зазвичай кладе в основу свого твору
ситуацію боротьби чи кохання. Але боротьба і кохання не бувають без
суперництва і змагання, що виростають з гри. У переважній більшості
випадків центральною темою масової літератури є суперечка – завдання,
яке герой має виконати, випроби, які йому треба пройти, перепони, що їх
герой повинен подолати. Важке, як правило, завдання найчастіше неможливо
виконати. У переважній більшості воно пов’язане з викликом, чи
обітницею, чи із забаганкою коханої людини. Інша група тем, що
викликають напругу, засновується на приховуванні особистості героя. Він
виступає інкогніто, свідомо утаємничує свою сутність, може за бажанням
змінювати свою подобу. Він носить маску, він перевдягнений, він – носій
таємниці. Усі ці мотиви повертають нас до давніх, класичних форм гри, з
яких постала сама культура.
З’ясувавши ігрову природу масової літератури ми можемо з’ясувати
безпосередньо, які ігрові функції вона виконує. Людина, сприймаючи твір
масової літератури,
забуває надмір емоційної енергії, що часом переповнює її;
відпочиває, розслабляється після зусиль;
уявно ставлячи себе на місце героя, готується до життєвих випробувань;
компенсує нездійснені бажання, мрії;
одержує втіху, приємно проводить час.
Названі функції тісно переплетені між собою і рівнозначні. У певному
творі – залежно від його жанрової, стильової своєрідності – переважає
якась одна або дві з названих функцій, але в будь-якому творі масової
літератури більшою чи меншою мірою проявляється кожна з означених
функцій. Чим багатший внутрішній світ людини, тим більш повною буде
взаємодія її з літературою. Художня діяльність індивіда, для якої
характерна відсутність відповідних потреб в літературі, може вважатися,
за переконанням науковців, неповною [3, 64]. Можливо, що в різні вікові
періоди життя ті чи інші функції мають різний ступінь вираженості, одна
або декілька взаємопов’язаних потреб виступають як „домінанти” вибору
конкретної книги, характеру сприймання, осмислення. При цьому інші
духовні потреби індивіда забезпечують багатство сприймання, перебудову
мотивів у процесі читання.
Виходячи із перелічених функціональних особливостей масової літератури
можна визначити декілька аспектів, що визначають її місце в сучасній
культурі:
Духовна культура завжди впливає на всі форми суспільного життя. Поняття
культури та її розвитку завжди пов’язане з літературою, яка є тим
явищем, що несе культуру, відчуваючи вплив соціокультурних умов, але у
свою чергу і формуючи образ культури, завдяки своїм особливим функціям.
Говорячи про спільність функцій культури та літератури, можна
констатувати, що їх об’єднує пам’ять. Щоб подія стала явищем культури,
вона повинна бути втілена в текст.
Література фіксує діяльнісну сутність людини, розкриває головний –
гуманістичний аспект культури.
Література відображає розвиток людини в культурі, розкриває творчий
аспект культури.
Література відображає спрямованість особливості духовного розвитку,
розкриваючи ціннісно-регулятивний аспект культури.
Взаємодія всіх цих аспектів дає можливість розглядати масову літературу
як культурний феномен не тільки внаслідок свого зв’язку з людиною та
світом її культури, але і за рахунок свого впливу на розвиток
особистості.
У культурі, мистецтві і літературі, а особливо навколо, них завжди
трапляються консервативно налаштовані люди, які свідомо протиставляють
високе й низьке, масову літературу і класичну. Такий підхід
безперспективний, згубний для літератури і для культури взагалі, тому що
усуває головну передумову успішного творення й сприймання – свободу
вибору. Кожен з нас переживає моменти, коли душа прагне поспілкуватися з
найвищими літературними шедеврами, а часом хочеться просто перегорнути
книжку з цікавою, химерною інтригою, крім того всяке суспільство
структуроване, у ньому співіснують люди з різними смаками – від
витонченого до вульгарного – і всі вони мають право на задоволення своїх
духовних запитів. При вільному, гармонійному, духовно скерованому
розвитку суспільства низькопробна, суто комерційна література відходить
на належний її стану рівень, на маргінес.
Ні культура, ні література ні в якому разі не припускають одноманітності
смаків та потреб. В суспільству вони відрізняються широкою
диференціацією, яка означає не тільки те, що існують смаки розвинені або
недостатньо розвинені, гарні або погані, але і те, що існують просто
різні смаки, які впливають на різну оцінку твору літератури читачами.
Читання – процес глибоко особистісний, він ґрунтується на
індивідуальному сприйманні прочитаного. Один і той же самий твір
літератури може викликати у різних читачів неоднакові думки та почуття.
В різних верствах читачів виразно спостерігається перш за все відома
вибірковість у відношенні до літератури певного роду. Ми постійно
зустрічаємось з різною оцінкою багатьох творів. Те, що захоплює одних,
часто викликає скептичний і навіть негативний відгук в інших.
Висновок. Людині приступні три виміри існування, три рівні розвитку:
тіло, душа і дух. І саме творення та глибоке витончене переживання
літератури, як ніщо інше, наближає людську особистість до цього рівня
досконалості.
Література пробуджує в людині матеріальній людину духовну, дозволяє
крізь форму буття побачити його зміст, сенс життя, щастя і спонукає
наближатися до нього.
Перспективи подальших досліджень. Сучасність характеризується
надзвичайно швидким розвитком науки і прискоренням ідеї синтезу різних
видів мистецтва. Розширення міждисциплінарних зв’язків стало необхідною
умовою подальшого розвитку гуманітарних наук.
Розповсюджується й комплексне вивчення літератури. Метою подальших
досліджень повинно стати висвітлення проблем взаємодії літератури як
виду мистецтва в межах і контексті культури.
Література
Андреева И.В. Чтение как источник самопознания в период отрочества //
Мир библиотек сегодня: науч.-информ. сб. – М., 2002. – Вып.2. – С.45.
Баркер Р.Э., Эскарпи Р.М. Жажда чтения. – М.: Книга, 2000. – 206 с.
Беспалов Б.М. Чтение в современном мире // Науч. и техн. б-ки. – 1993. –
№3. – С.64-67.
Гейзенга Й. Homo ludens. – К., 1994.
Грищенко О. Сучасний стан української культури. – К.: УУКД, 1998.
Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського
суспільства: Зб. наук. праць. – Л.: Фенікс, 1999. – 186 с.
Мастипан О. Читач – основний об’єкт соціологічних досліджень // Соціол.
дослідження: Інформ.-аналітич. бюл. – 1998. – Вип.22. – С.3-11.
Медведєва В. Книга як символ культури і феномен ризику // Вісник
книжкової палати. – 1999. – №1. –
С.13-14.
Пахловська О. Чи можливий український бестселер? // Час – Time. – 2000.
– №20. – С.89.
Петрова Л.Г. Соціально-психологічні чинники сучасного читання //
Бібліотечний вісник. – 2003. – №5. – С.7.
Скатов Н.Н. Погружение во тьму // Литературная газета. – 2003. – №7. –
19-25 февраля.
Троицкий В.Ю. Словесность в школе. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 432 с.
Франчук Е.І. Українська книга і книжкова культура в національній
культурі України // Наукові праці наукової бібліотеки Українию. – 1999.
– Вип.2. – С.155-172.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
