.

Історія літературного руху на Запоріжжі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5852
Скачать документ

Історія літературного руху на Запоріжжі

В історії розвитку літературного руху на Запоріжжі важливе місце посіли
досить значні постаті, відомі за межами України. Навіть колишній
Олександрівськ (щоправда, суціль русифікований) не був байдужим до
літератури. Згадаймо хоча б поета-футуриста Вадима Баяна (справжнє
прізвище Сидоров), який приятелював із В.Маяковським і видав у
Петербурзі збірку віршів “Лирический поток” з трьома передмовами – Ігоря
Северяніна, Федора Сологуба та ін. Як відомо, в Олександрівську деякий
час жила Дніпрова Чайка, у Бердянську натхненно трудився Трохим
Зіньківський, з хутора Веселого Вільнянського району вийшов знаний
співець козацтва Андріан Кащенко, з Гуляйполя – Єлисей Карпенко, з
Мелітополя – головний теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов.
У тому ж Гуляйполі жив і працював Грицько Кернеренко (Кернер), який
писав українською мовою і перекладав Гейне, Пушкіна, Надсона та ін.

Життєві і творчі шляхи багатьох видатних письменників, починаючи від
Т.Шевченка, пролягли через Запоріжжя – місто, яке здавна вабило митців
своєю козацькою романтикою, дніпровськими краєвидами, атмосферою, яка
додавала творчої наснаги. Своїм перебуванням у запорозькому краї вони
підвищили тонус його літературного життя.

Саме історія розвитку літературного руху на Запоріжжі стала об‘єктом
дослідження Петра Ребра. Він ретельно вивчив і оприлюднив багато подій,
фактів, які тією чи іншою мірою пов‘язані з літературно-мистецькою
історією запорізького краю. З початку 50-х років і до сьогодні П.Ребро
опублікував на сторінках преси і окремими виданнями понад 50 розвідок,
повідомлень, нарисів з питань літературного краєзнавства, “Українська
Мекка” – це серія книжок і брошур Петра Ребра про життєві та творчі
зв‘язки видатних майстрів красного письменства із Запоріжжям.

Започаткувала цю серію праця письменника “Т.Шевченко і Запоріжжя”, що
побачила світ у 1996 році. Це збірник нарисів, есе, розвідок і
літературно-краєзнавчих досліджень. Опрацювавши архівні матеріали,
епістолярну спадщину Т.Шевченка, літературознавчі праці, вдумливо
прочитавши твори поета, автор подає цікаві матеріали, маловідомі широким
колам читачів.

П.Ребро простежує родовід Т.Шевченка, розповідає про його козацьке
походження, звертаючи увагу на неабияке поважне ставлення поета до
запорозьких козаків, до історії козацької вольниці, Січі. Особливо
детально автор аналізує, як у шевченкознавстві подається подорож
Т.Шевченка на Запорожжя, вказує на окремі розходження у дослідженні цієї
сторінки його біографії, вважаючи, що вона була однією з найважливіших,
бо глибоко вразила його і мала виняткове значення у формуванні його
національно-визвольних переконань, патріотичних поглядів. У розділі цієї
книги “Запорожжя в головній книзі українського народу” П.Ребро пише про
визначне значення Т.Шевченка для України, для формування менталітету
українського народу і зазначає, зокрема, що майже всі твори, які ввійшли
до першого видання “Кобзаря” 1840 р., овіяні шанобою до Запорожжя, тугою
за козацькою вольницею, мрією про нову “славу України” [1, 13]. І
продовжує далі: “Як свідчить вдумливе прочитання “Кобзаря” і аналіз
втручань царської цензури, її лякала сама тема Запорожжя” [1, 13]. Автор
наводить приклади рядків Т.Шевченка, які були вилучені цензурою. І
зазначає: “Слід віддати належне цензорам-ревнителям: вони безпомилково
визначили головну ноту “Кобзаря” Т.Шевченка і робили все, аби її
притлумити чи й зовсім заглушити. Рядки, викреслені цензором чи
видавцем, справді несли в собі Прометеїв огонь. Той вогонь у наступних
творах поета ще дужче розгорівся, став страшним, нищівним для
самодержавства”. Як відомо із джерел, якими користувався автор, любов до
Запоріжжя Т.Шевченко проніс у серці через усе життя. “Свою мрію про
розквіт рідної землі, про благословенну “сім‘ю вольну, нову” Т.Шевченко
пов‘язував саме з запорозтвом”, – писав П.Ребро. – Саме при згадці про
наш край поет молодів “і тілом, і духом”, а струни його кобзи звучали
особливо урочисто і пристрасно, бентежно і зворушливо. І те вже не має
кардинального значення, як нинішні шевченкознавці тлумачать слова
Шевченка “не вернуться запорожці” (як “тугу за романтизованим минулим”
чи як “заклик шукати ідеалів визвольної боротьби не в минулому”, стократ
важливіше, що саме Запорожжя було стимулом, точкою відліку, стартовим
майданчиком його дум про найсвятіше – волю і щастя українського народу”
[1, 17-18]. Не без гордості за свій рідний край автор проголошує, що
Запорожжю невимовно пощастило: воно посідає чільне місце у Головній
книзі українського народу. Дніпро і Хортиця, Великий Луг і Січ, яка в
Шевченка майже завжди була синонімом Запорожжя, навіки освячені іменням
великого Кобзаря, оточені ореолом його любові, осяяні світлом його
нетлінного Слова.

У передмові до цього дослідження, В.Чабаненко вказував, що “автор ніби
запрошує нас до подальшої співпраці, до нових спільних пошуків, а
головне – до роздумів про минуле, сучасне і майбутнє свого народу. Деякі
гіпотези письменника досить сміливі (наприклад, щодо підтексту
“Заповіту”) і можуть викликати дискусію, але це – теж на користь справі”
[1, 3]. Це, зокрема, міркування П.Ребра про те, що Т.Шевченко заповідав
поховати його так, щоб було видно “і лани широкополі, і Дніпро, і
кручі”. Але ж Кобзареві ще хотілося “чути, як реве ревучий”. Ревучий –
це Дніпро, ревів він у порогах, тобто під Запорожжям, у царстві “діда
Ненаситця”.

П.Ребро висловлює гіпотезу: “чи не тут мріяв знайти останній притулок
для свого змученого тіла геніальний український поет?” [1, 25] А у
розділі “Феномен “Заповіту”” письменник, аналізуючи текст “Заповіту”, а
також ті рядки, що не ввійшли до канонічного тексту, зокрема, вважає, що
“ключик до його (“Заповіту” – прим. авт.) таїн, очевидно, схований у
метафорах “кров ворожа” (в невеликому вірші вона фігурує двічі) та
“кайдани порвіте” що це за кров і кайдани? Кров яких, чиїх ворогів?” (1,
28( Він упевнений, що йдеться про зайд, колонізаторів-гнобителів (свої
душителі – то осібна стаття). І нарешті приходить до такого висновку:
“Заповіт” – це пристрасний заклик скинути московські кайдани, гаряча і
терпка мрія поета про українську державу, яка б стала “сім’єю вольною,
новою” (1, 29(. Це твердження дискусійне, адже сьогодні важко з певністю
трактувати, що саме мав на увазі Т.Шевченко. Крім цього, П.Ребро
висвітлює проблеми “Т.Шевченко і сучасне Запоріжжя”, розповідаючи про
Шевченківське свято, що відбулося на Запоріжжі 1987 року, про стан щодо
спорудження пам’ятника великому Кобзарю на запорізькій землі та ін.
Літературно-краєзнавче дослідження П.Ребра “Т.Шевченко і Запоріжжя”
розраховане, перш за все, на вчителів української мови та літератури,
адже цей матеріал може бути використаний на уроках з літературного
краєзнавства, а також на учнів, студентів, читачів, істориків,
дослідників-літературознавців.

У літературно-краєзнавчому нарисі “П.Тичина і Запоріжжя” [3] із серії
“Українська Мекка” П.Ребро висвітлює цікаві сторінки літературного руху
на Запоріжжі, які пов‘язані з життєвими і творчими контактами запоріжців
з одним із корифеїв української поезії Павлом Тичиною, з яким автор був
особисто знайомим. Письменник детально розповідає про відвідини
П.Тичиною Запоріжжя 1927 року та 1935 року, який побував тоді на
Дніпрогесі, у трудових колективах, а враження лягли в основу деяких
творів поета, присвячених Запоріжжю.

Не пройшов повз увагу П.Ребра і такий факт, як дружні стосунки П.Тичини
із запоріжцями – народним артистом СРСР І.Паторжинським, поетом
М.Нагнибідою, прославленою льотчицею П.Осипенко та ін. Окремо автор
описує листування П.Тичини із запорізьким поетом В.Лісняком, а також
подає маловідомі сторінки про спілкування майстра слова з молодими
поетами Запоріжжя, розповідає про його уважне ставлення до них,
підтримку початківців, зокрема В.Лісняка, М.Педенко, М.Лиходіда,
М.Ласкова, О.Стешенка та ін. І вказує, що “життєві, творчі, духовні
зв‘язки з Запоріжжям у П.Тичини були міцними, сталими. Дружба з краєм
Дніпрельстану і його людьми надихала одного з найбільших поетів ХХ
сторіччя. Дуже плідною, наснаженою була ця дружба і для запоріжців” (3,
15(.

Літературно-краєзнавча розвідка П.Ребра “М.Рильський і Запоріжжя”
присвячена стосункам запоріжців із видатним майстром красного
письменства, і, зокрема, його подорожам на Запоріжжя у кінці 20-х та на
початку 50-х років, які виявилися майже непоміченими, але знайшли своє
відображення у доробку видатного поета. Автор звертає увагу на те, що
вже тоді саме М.Рильський висловив ідею про заснування на острові
Хортиця історичного музею: “Я б відновив на Хортиці Запорозьку Січ! З її
куренями, з козацькою церквою святої Покрови, з билом і майданом, з
редутами козацької фортеці, з причалами чайок.Як філіал краєзнавчого
музею просто неба! Адже ніде в світі не було такого цікавого явища, як
Запорозька Січ. Тут кожна п‘ядь – історія! Неповторна!” (4, 6(. У цьому
нарисі П.Ребро розповідає і про те, що М.Рильський мав творчі стосунки з
нашими земляками. Так, він багато років дружив з поетом М.Нагнибідою –
вихідцем із запорізького краю, листувався з доцентом тодішнього
Запорізького педінституту С.Бисикалом – автором літературного портрета
“Максим Рильський”. П.Ребро також вказує на визначну роль поета-класика
у становленні літературної молоді Запоріжжя і його самого. Автор не
обминув увагою і такий факт: виявляється, що академік М.Рильський був
науковим опонентом на захисті кандидатської дисертації І.Олійника, який,
ставши професором, завідувачем кафедри української мови Запорізького
держуніверситету, видав декілька універсальних словників, популярних в
Україні. П.Ребро зазначає, що Рильський недаремно цікавився історією
козацької вольниці, а ім‘я запорожця Максима поет з гідністю проніс
через усе своє життя.

До 100-річчя з дня народження Володимира Сосюри П.Ребро опублікував
літературно-краєзнавчу розвідку “В.Сосюра і Запоріжжя” [6], у якій
розповідає про його перебування на Запоріжжі, Дніпрельстані у 1929 році,
1938 році, коли він зустрічався із молоддю запорізькою, а також у квітні
1949 року, коли автора “Дніпрельстану” знов покликало на Запоріжжя: його
вело нестримне бажання глянути на козацький край, на оновлену, зведену з
руїн “фортецю сонця”, а головне – зустрітися з людьми і подарувати їм
“квіти серця” – свої поезії. Автор наводить також невідомі широкому
загалу епізоди з біографії В.Сосюри, пов‘язані зі спілкуванням із
Запоріжжям та запоріжцями. Крім того, у цій брошурі П.Ребро подає твори
В.Сосюри, які він свого часу запропонував обласній газеті “Червоне
Запоріжжя” (уривки з поеми “Вітчизна”, вилучені самим автором), а також
вірші, присвячені Запоріжжю, які не ввійшли до збірок. Автор в
емоційно-піднесеному тоні розповідає про спілкування запорізьких
літераторів з “поетом робітничої рані”, який чимало рядків присвятив
нашому краю.

Про життєві і творчі контакти з Запоріжжям і запоріжцями неперевершеного
українського гумориста Остапа Вишні, в результаті яких у творчому
доробку майстра сміху з‘явились твори про наш край і земляків, зокрема
відомий цикл іскрометних нарисів ”Запорожці”. П.Ребро вказує, що з-під
пера Остапа Вишні вийшов напрочуд веселий і правдивий
гумористично-ліричний триптих (“Запорізька сталь”, “Запорожці”, “Люди! З
великої літери”), який звеличує людину-трудівника. За хитромудрим
плетивом сталевих конструкцій і спалахами сліпучих вогнів електрозварок
письменник розгледів Людину, її очі, “очі нашого жадібного до пісні, до
мистецтва народу” (5, 4(.

Цікавий ракурс подачі літературно-краєзнавчого матеріалу у нарисі
П.Ребра “О.Довженко і Запоріжжя”. Автор намагається розкрити світоглядні
позиції О.Довженка, зокрема, вказуючи, що “живою водою для нього була
історія рідного народу з його славетним козацько-лицарським Запорожжям”
(2, 3(. На Дніпрельстані О.Довженко знімав фільм “Іван”. П.Ребро
зазначає, що зустрічі з запорізьким краєм завжди хвилювали митця,
додавали йому натхнення, творчої фантазії. Автор знайомить читачів із
щоденниковими записами майстра кіно, в яких є звернення до Запоріжжя.
Як, наприклад: “Волею судеб я знову в Запоріжжі. Прекрасне нове
Запоріжжя. Є в нім не тільки вже щось рідне, нове, наше, але прекрасне

????????????|

;ауважує, що майже у всіх творах всесвітньо відомого режисера кіно
присутні запорозькі мотиви, а найвищою мрією його життя, яку так і не
вдалося втілити, був задум екранізувати гоголівського “Тараса Бульбу”.

Із нарису “Михайло Стельмах і Запоріжжя” виявляється, що в історії
розвитку літературного руху на Запоріжжі є і такий факт, як маловідомі
широкому загалу стосунки М.Стельмаха і запорізьких літераторів, зокрема,
В.Лісняка і П.Ребра. Автор вказує, що славнозвісний письменник декілька
разів бував на Запоріжжі, цікавився сучасним життям запоріжців, але
“більше його цікавили пам‘ятки героїчного минулого, того Запоріжжя, що
посідає чільне місце у поетичних книгах М.Стельмаха” (7, 4(. У цій
розвідці П.Ребро нагадує читачам і про те, що у 1975 року тодішній
обласний театр ім.М.Щорса (тепер Запорізький український
музично-драматичний театр) підготував виставу за п‘єсою М.Стельмаха
“Зачарований вітряк”, на прем‘єрі якої і він був присутній.

1990 року в альманасі “Хортиця” опублікована розвідка-спогад (а дехто це
називає памфлетом) “Шабаш номенклатурників, або “соборування”
по-більшовицькому” [8], присвячена сумнозвісним подіям 1967-68 років на
Запоріжжі, пов‘язаних із виходом у світ роману О.Гончара “Собор”.
П.Ребро детально описує, як розгорталася кампанія по цькуванню “Собору”,
хто був у ній задіяний, яка була в ній участь з боку запорізьких
письменників, науковців, громадськості, партійних діячів. Він
зупиняється й на творчих зв‘язках запорожців з Олесем Гончаром, на їх
листуванні. О.Гончар постійно цікавився станом справ у письменників
Запоріжжя, підтримував їх починання, про що свідчить цілий ряд його
листів, адресованих нашим землякам П.Ребру (більшість із них),
С.Кириченку, М.Сидоренку, В.Чабаненку та ін., які з нагоди його 75-річчя
були опубліковані в альманасі “Хортиця”. У своєму дослідженні “Петро
Ребро. Літературний портрет” В.Чабаненко наводить лист О.Гончара, яким
він відгукнувся на публікацію розвідки П.Ребра: “Дотепно, весело,
блискуче!..” Подумалось, читаючи: ось готова основа комедії (чи
трагікомедії) для розумного якогось театру, тільки б знайти десь
сучасного Курбаса, чи когось бодай трохи на нього схожого. А називатись
п‘єса могла б: “Бог правду бачить”. Треба було б тільки витримати Вам
своє есе до кінця в цій веселій козацькій тональності, адже серйозної
полеміки ті нікчеми сьогодні не варті.” (8, 19(.

У нарисі “Запоріжжя – моя любов” [9], присвяченому 70-річчю з дня
народження С.Скляренка, П.Ребро ділиться з читачем своїми міркуваннями
про місце запорозького краю у творчості одного з найвизначніших
романістів. Він, зокрема, зазначає, що у книзі нарисів “Три республіки”
чільне місце посідають сторінки, присвячені будівництву Дніпрогесу,
нового Запоріжжя, а вже 1932 року С.Скляренко видає роман “Бурун”, у
якому на матеріалі Дніпрельстану прагне створити яскравий образ
героя-сучасника. Автор вказує, що про свої враження від нової зустрічі з
нашим краєм С.Скляренко розповідав у статті “Травнева пісня”,
опублікованій обласною газетою “Більшовик Запоріжжя”: “Сьогодні я
щасливий. Іще одну ніч. провів я над Дніпрогесом, знову я милувався його
вогнями, ще одну ніч я слухав, як падає вода з високої греблі, і для
мене цей шум був справжньою піснею пісень розуму і сили, піснею праці і
перемоги” (9(. У цій розвідці П.Ребро доносить до читача, який
цікавиться історією рідного краю, і такий факт: 1947 року С.Скляренко
приїздив до Запоріжжя з метою збирання матеріалу для нового роману про
оновлений Дніпрогес. “На превеликий жаль, – вказує

автор, – роман про відбудову Дніпрогесу, омріяний С.Скляренком, так і не
був закінчений. Скляренка цілком полонив задум створити цикл романів з
історії Київської Русі.” (9(. “Хоча, як відомо, деякі епізоди романів, –
звертає увагу П.Ребро, – відбуваються на терені нашого краю, в тому
числі – на острові Хортиця, де неодноразово бував сам письменник” (9(.

У статті “Запорізький гарт”, яку П.Ребро присвятив 60-річчю з дня
народження Якова Баша, котрий свій творчий шлях починав на Дніпробуді,
трудився теслярем, бригадиром, потім працював у редакції газети
“Пролетар Дніпробуду”, а коли 1932 року вступив до Харківського
університету, запоріжці призначили йому спеціальну стипендію імені
Дніпробуду. П.Ребро зауважує, що “не залишився в боргу перед своєю
альма-матір‘ю Яків Баш. Майже всі його твори, починаючи від оповідання
“Криця” (1931) і закінчуючи романом “На крутій дорозі”, який вийшов
торік (1967 – прим. авт.), присвячені нашому краю, Дніпрогесу,
запоріжцям, так чи інакше висвітлюють тему робітничого класу, насамперед
– дніпробудівців” (10(. Автор зазначає: “Так, вийшовши в життя трудовим
гартом Запоріжжя, Яків Баш назавжди лишився вірним цьому краєві і являє
собою своєрідний тип письменника-однолюба” (10(.

У доробку П.Ребра з літературного краєзнавства на чільному місці
публікації про поета-земляка М.Нагнибіду, через усю творчість якого
проходять образи Запоріжжя і земляків. Він родом з Куйбишевського
району, але жив у різних місцях, і П.Ребро все ж стверджує, що “саме
побачені в дитинстві блакитні вечори Таврії і мальовничі краєвиди
Придніпров‘я, неозорі чебрецеві степи і світлі од цвіту травневі ночі
виколисали ліричну вдачу нашого земляка” (11(. Автор публікації
розкриває тематичні обрії поета, художньо-стильові особливості його
творів, провідні мотиви поезії. Сам П.Ребро товаришував з М.Нагнибідою і
навіть у його творчім доробку знаходимо чимало спільних мотивів і
образів, спільних рис у характері зображення життя.

П.Ребро, який понад 30 років очолював обласну письменницьку організацію,
намагається не оминути увагою жоден штрих, який додасть щось цікаве і
суттєве в історію літературного руху на Запоріжжі. Так, у нарисі “Ім’я,
дороге запоріжцям” він звертається до того факту, що угорський
письменник Мате Залка був причетний до запорізького краю. Він воював у
громадянську війну на теренах теперішньої Запорізької області. А у його
повісті “Генерал” Мате Залка вільно оперує назвами населених пунктів
нашого краю – Пологи, Гуляйполе, Токмак, Оріхів, Каховка, а описані в
ній події, відбуваються на території Запоріжжя. Потрапив у поле зору
П.Ребра і той факт, що 1936 року Мате Залка у складі групи угорських
письменників здійснив подорож по Дніпру. Наприкінці нарису Ребро вказує:
“Серед відомих зарубіжних письменників важко назвати такого, котрий мав
би більші заслуги перед Запоріжжям, ніж Мате Залка: полум’яний угорець в
роки громадянської війни не шкодував ні життям, ні кров’ю (всього він
мав сім поранень), визволяючи наш край від врангелівців, а пізніше,
ставши письменником, присвятив йому низку талановитих творів” (12(.

Не залишилися непоміченими П.Ребром і питання взаємин запорізьких
літераторів і Запоріжжя, взагалі, з видатними російськими письменниками.
Так, у літературно-краєзнавчому нарисі “О.Пушкін і Запоріжжя” з серії
“Українська Мекка” автор розповідає про перебування О.Пушкіна на
Запоріжжі, про те, що відголоски запорізьких вражень поета знаходимо і у
його творах.

Літературно-краєзнавче дослідження П.Ребра “Маяковський і Запоріжжя”
(“Українська Мекка”) розкриває маловідомі факти з біографії поета,
зокрема відомості про те, що він має українське коріння. Автор
стверджує, що “запоріжці, зокрема – нащадки січового козацтва, з повним
правом можуть вважати В.Маяковського своїм земляком” (13, 4( (його мати
була українкою, дідусь по батькові – нащадком запорозьких козаків).
П.Ребро розповідає також про те, що Маяковський був знайомий із
запорізьким поетом-футуристом В.Сидоровим (псевдонім Вадим Баян) і
навіть свого часу написав портрет і подарував йому. Вказує автор і на
те, що В.Маяковський бував у Запоріжжі, зустрічався з людьми, мріяв
побачити Дніпрогес, але хвороба перешкодила йому здійснити мрію.

Із статті П.Ребра “І.Бунін і Запоріжжя” (до 100-річчя з дня народження)
виявляється, що І.Бунін бував на Запоріжжі, Хортиці, згадував
дніпровські пороги, по яких він пройшов на плоті з лоцманами влітку 1896
року. І більшість цих вражень увійшли до творів видатного російського
прозаїка. П.Ребро детально розповідає, у яких творах І.Буніна знаходимо
запорізькі картини і героїв. Особлива увага звертається на те, що
І.Бунін – це єдиний відомий письменник, який проплив “козацьким ходом”
по дніпровських порогах (14(.

Крім вищезазначеного, П.Ребро як літературний краєзнавець звертається до
висвітлення творчих зв’язків із Запоріжжям ще таких письменників, як
В.Броневський, О.Фадєєв, Ф.Гладков, С.Олійник, Ю.Смолич, М. Карім,
Д.Кугультінов та ін.

В.Чабаненко вказував, що “поза увагою нашого невтомного слідопита не
лишився, здається, жоден факт, що стосується художньо-мистецької історії
запорізького краю, причому його пошуки за результативністю, за
евристичною значущістю не поступаються серйозним науковим розвідкам”
(15, 14(.

Всі публікації написані цікаво, колоритно, з використанням архівних
документів, епістолярної спадщини митців, фотоматеріалів, уривків із
творів, присвячених Запоріжжю. Кожна з брошур серії “Українська Мекка”
має в кінці перелік газетних публікацій про життєві і творчі зв‘язки
певного письменника з Запоріжжям, вміщених раніше на сторінках обласної
та центральної преси.

Аналіз літературно-краєзнавчих публікацій П.Ребра дає підстави зробити
висновок, що Запоріжжя (як історичне, так і сучасне) автор з повним
правом називає “Українською Меккою”, оскільки воно було і залишається
тим місцем, яке вабило і вабить до себе видатних майстрів красного
письменства, щоб полонити їх художню уяву і потрапити на сторінки їх
непересічних творів. Варто зазначити, що літературно-краєзнавчі розвідки
Ребра можуть бути результативно використані учителями-філологами не
тільки на уроках літератури рідного краю, а й при вивченні творчості
письменників, при цьому висвітлюючи їх творчі зв‘язки із Запоріжжям, що,
напевно, становитиме певний інтерес для учнів і студентів.

Літературно-краєзнавчі нариси П.Ребра – це поєднання різних способів
зображення, притаманних іншим жанрам: мемуарам, нарисові,
літературно-критичному есе. Автор використовує в них архівні матеріали і
спогади про особисті зустрічі. Образ тут настільки рельєфний, що
відчувається його фізична присутність – голос, жести, інтонація, рух,
хода. Та найважливіше те, що особа подається не ізольовано, а на фоні
суспільних, етичних протиріч, які є тією основою, що формує думку,
емоції, духовний світ людини. Нариси П.Ребра відзначаються
різноманітністю композиційних прийомів (розповідь, риторичні запитання,
ліричні відгуки). Усі форми оповіді, прийоми зумовлені прагненням
дослідника досягти найбільшої дохідливості, простоти і наукової
виваженості. А категорія часу є визначальною для оглядових статей.
П.Ребро з позицій літературного краєзнавства висвітлює не тільки зв’язки
видатних митців із Запоріжжям, а й глибинні зв’язки між традиціями
минулого й сучасності.

ЛІТЕРАТУРА

Ребро П. Т. Шевченко і Запоріжжя: Нариси, есе, розвідки. – Запоріжжя,
1995. – 96 с.

Ребро П. О.Довженко і Запоріжжя: Літ.-крит. нарис. – Запоріжжя, 1998. –
16 с.

Ребро П. П.Тичина і Запоріжжя: Літ.-крит. нарис. – Запоріжжя, 1998. – 16
с.

Ребро П. М.Рильський і Запоріжжя: Літ.-крит.нарис. – Запоріжжя, 1998. –
15 с.

Ребро П. Остап Вишня і Запоріжжя: Літ.-крит.нарис. – Запоріжжя, 1998. –
16 с.

Ребро П. В.Сосюра і Запоріжжя: Літ.-крит.нарис. – Запоріжжя, 1998. – 26
с.

Ребро П. М.Стельмах і Запоріжжя: Літ.-крит.нарис. – Запоріжжя, 1998. –
15 с.

Ребро П. Шабаш номенклатурників, або “Соборування” по-більшовицькому //
Хортиця: Альманах Запоріз. орг. СПУ. – 1992. – №2. – С.65-85.

Ребро П. “Запоріжжя – моя любов” (С.Скляренко і Запоріжжя) // Запорізька
правда. – 1971. – 26 вересня.

Ребро П. Запорізький гарт (До 60-річчя з дня народження Я.Баша) //
Запорізька правда. – 1968. – 7 серпня.

Ребро П. Поетичний літопис Запоріжжя (До 70-річчя з дня народження
М.Нагнибіди) // Запорізька правда. – 1981. – 20 вересня.

12.Ребро П. Ім’я дороге запоріжцям ( Мате Залка і Запоріжжя) //
Запорізька правда. – 1970. – 4 серпня.

13. Ребро П. В.Маяковський і Запоріжжя: Літ.-крит.нарис. – Запоріжжя:
Хортиця, 1998. – 24 с.

Ребро П. Бунин и Запорожье // Индустриальное Запорожье. – 1970. – 21
октября.

Чабаненко В. Петро Ребро (Літ. портрет.). – Запоріжжя: Хортиця, 1999. –
24 с.

АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается литературно-краеведческое наследие запорожского
писателя Петра Ребро, посвященное истории развития литературного
движения на Запорожье.

SUMMARY

This article is about literature works of Petro Rebro, dedicated to the
history of the literature move on Zaporizhzhya.

Ключевые слова: история литературного движения, стиль, жанр, контекст.

Key words: history of the literature move, style, genre, context.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020