UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСтарозавітна повістева притча (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4262
Скачало206
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Старозавітна повістева притча

 

Притча – це, по суті, метафора чи коротка історія, мета якої – передати

духовну істину або урок у більш дохідливій формі через аналогію; жанр,

дидактичний за змістом, алегоричний за формою; оповідний,

алегорично–повчальний твір філософського, релігійного, морального змісту

з двоскладовою композицією, в основі якої лежить приклад його пояснення

[4; 5; 9]. Головним принципом притчі є – розтлумачити сенс,

використовуючи відомі для людині речі, події чи ситуації.

 

У Біблії притча – це релігійно-повчальна оповідь, яка ілюструє положення

віровчення і моралі; улюблена форма проповіді Ісуса Христа [1]. Саме

Ісус Христос підняв цей жанр на якісно новий рівень, але Месія не був

першим і єдиним біблійним персонажем, що користувався притчами, хоча сам

жанр притчі перш за все пов’язаний у свідомості європейця, а тим більше

християнина, з Ісусом Христом.

 

Оскільки автентичні євангельські тексти, що дійшли до нас, були записані

грецькою мовою, так званим “койне”, то українське слово “притча”

походить від грецького дієслова ????????, яке передає сенс порівняння,

подібності, аналогії.

 

Стосовно текстів Старого Завіту, які писалися і тривалий час

функціонували виключно мовою давньоєврейською, також вживаємо українське

“притча”, однак воно походить від “mashal” [афоризм, сентенція,

приказка, гра слів, загадка, алегорія [4], поговірка, коротке

висловлювання у формі поради].

 

Завданням цієї статті є розкрити сенс старозавітної притчі, яка

укорінена в конкретне історичне й мовно-культурне середовище Близького

Сходу. Вивченням цього питання займалася ціла низка дослідників

давньосхідних літератур [1; 2: 6; 7; 8; 10], які однак пильну увагу

зосереджували найперше на жанровій специфіці текстів дещо осібно від

культурно-історичних реалій часово-просторового характеру.

 

Головними темами Старого Завіту, крім біблійної космогонії і

антропогонії, є проповідування пророків і діяльність священиків. Через

ці два види служіння Ізраїль сприймав найважливішу істину – істину

присутності єдиного Бога в історії. Був ще один напрямок священного

передання у старозавітному Ізраїлі, не менш давній, ніж пророча і

священицька традиції, який розвивався незалежно від них, вийшовши на

поверхню традиції порівняно в пізній час і ставши Писанням. Це

література премудрості, до якої належать Книга Йова, Книга Притч

(Приповідок, Приповістей) Соломона, Книга Еклезіаста (Проповідника),

Книга Ісуса сина Сираха і Книга Премудрості Соломона.

 

Давньоєврейська література, окрім того, що вона розвивала й поширювала

жанр mashal, створила цілком оригінальний для давньосхідної традиції

жанр – дидактичну повість-притчу – невеликого обсягу оповідь з

розгалуженим сюжетом, для якого не властива алегорія, але який слугує

ілюстрацією певного духовного чи морального стану людини чи суспільства.

У каноні Старого Завіту цей жанр презентують три тексти – Книга Рути,

Книга Естери та Книга Йони. Позаканонічні повісті-притчі представлені

Книгою Юдити та Книгою Товита. У названих книгах величезна роль належить

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ