.

Монолог та діалог як засоби вираження духовності у вертепній драмі ХVІІІ століття та в п’єсі П.Куліша “Іродова морока” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2638
Скачать документ

Монолог та діалог як засоби вираження духовності у вертепній драмі ХVІІІ
століття та в п’єсі П.Куліша “Іродова морока”

Одним із популярних жанрів давньої літератури був вертеп. На думку
О. Білецького, “…вертепна драма (зародилася, мабуть, ще в ХVІІ
столітті, але відомі нам тексти не йдуть раніш 70-хроків ХVІІІ століття)
– це ще один із попередників української реалістичної комедії ХІХ –
початку ХХ ст.” [ REF _Ref137517605 \r \h \* MERGEFORMAT 8 , 506].

А. Козлов у книзі “Українська дожовтнева драматургія: Еволюція жанрів”
зазначив, що “…своєрідною варіацією жанру драми, могла б стати перед
нами зараз вертепна драма… вертеп був такою оригінальною драмою, в
якій виявлялося народне бачення гармонії і дисгармонії християнських і
народних ідеалів…” [ REF _Ref136685859 \r \h \* MERGEFORMAT 2 ,
52].

М. Сулима помітив те, що “…про популярність адаптованої різдвяної
драми (власне вертепу) свідчать драматичні твори ХІХ-ХХ століття, автори
яких під час роботи над ними свідомо орієнтувалися на вертеп. Це
“Іродова морока” Пантелеймона Куліша, “Вертеп” і “Милість Божа” Людмили
Старицької-Черняхівської…” [ REF _Ref137517170 \r \h \* MERGEFORMAT
4 , 294].

Отже, дослідники вертепної драми акцентували увагу переважно на
особливостях цього жанру, намагаючись пояснити “живучість” вертепної
драми, вмотивувати причини її популярності серед українських драматургів
ХІХ-ХХ століть. Але питання про особливості монологів та діалогів як
засобів вираження духовності дійових осіб вертепної драми ними не
розглядалось.

У записі вертепної драми М. Маркевича, яка є однією із найстаріших,
особливу увагу глядача й читача привертає Хор, який на думку Патріса
Паві, “…виконував роль коментатора, роль ліричного посередника, роль
епічного кординатора епізодів… часто

хор – це вираження поглядів певного глядача-судді; буває, хор замінює
собою “внутрішню” мову автора” [ REF _Ref137524795 \r \h \*
MERGEFORMAT 5 , 422].

Саме у співі Хору звучить спочатку заклик:

Возстаніте од сна і благо сотворіте

Рождшагося Христа повсюду возвістите;

Сіє вам, людіє, охотно глаголю,

І благословіте: піду да подзвоню [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 415],

а потім Хор сповіщає добру звістку про те, що “Бог сьогодні рождається”
[ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,416].

Хор славить народження Христа і повідомляє усім про небезпеку:

Десь Ірод грядет в страни своя віфліємськії,

Плінити всі храми,

Даби зискати Христа народженна…[ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 ,418],

даючи оцінку діям і вчинкам Ірода, він називає його “преокаяним”.

У наступних явах вертепної драми функції та сутність Хору стають ще
вагомішими й значущими. Так, Хор звертається до Царів з проханням
захистити Христа, вказуючи їм як треба себе вести із Іродом:

Отвіщаша йому,

Ідем же к рож денному;

К рож денному ідіте

І мя возвеселіте [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 419].

Хор також засуджує дії Ірода та Воїнів, які по-лакейські виконують його
накази:

Ірод неситий

Велить убити

А воїн терзает

І убивает [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 422].

Далі Хор виступає у ролі коментатора дій таких злотворців, як Ірод,
Смерть, Чорт: “Тут смерть виходить, речет к нему вину…” [ REF
_Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 423]. А коли Ірод гине від коси
Смерті, Хор сповіщає про те, що зло знищено:

Не відав же он, що істребиться

І царство його в кінець розориться.

Заслуга його знатна всім і явна,

За то й пекельна бездна ізготована,

О, Іроде преокаянний ! [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
426].

Отже, у першій частині вертепної драми Хор виступає у ролі дійової
особи, яка коментує дії інших дійових осіб, дає їм характеристику,
виражає погляди глядача на зображувані події у творі, повідомляє про
перебіг тих чи інших подій, здійснює історичний екскурс.

Репліки діалогів решти дійових осіб першої частини вертепної драми за
формою короткі, дуже емоційні. В них беруть участь переважно антидуховні
дійові особи такі, як Ірод, Смерть, Чорт, Воїни та інші. Кожна репліка
діалогів злотворців породжує в них не адекватну реакцію. А особливо
скаженіє Ірод, коли дізнається про народження Ісуса.

Змушує нервувати Ірода звернення до нього Рахілі: “Ірод пребеззаконний,
мучителю стопекельний” [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
423]. В цій короткій репліці дається влучна оцінка діям і вчинкам Ірода.

За допомогою такого аналітичного прийому, як внутрішнє мовлення, у драмі
представлено те, як Ірод “тихо, сам з собою” [ REF _Ref137524937 \r \h
\* MERGEFORMAT 6 , 423] розмірковує:

Уви, кая сих времен здолалась переміна,

Думавши мні вічно жить, близиться кончина,

Однак же я з смертю сражатися буду [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 423].

Досить напруженим є діалог між Іродом та Смертю – це своєрідне
протистояння двох антидуховних сил, в якому кожна із сил прагне довести
свою значущість:

Ірод

Аз єсьм багат і славен,

І ність ніхто мні рамен

Смерть

Безумне! Всього світу я сильній нахожуся:

Ізначала віку нікому не клонюся

Аз єсьм монархиня, всього світу пані [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 425].

В другій частині драми (нижні поверхи) частіше всього ставилися й
розігрувались сценки на побутові теми із життя простого люду.

Частина друга вертепної драми, розпочинається діалогом Діда та Баби, які
висловлюють радість з приводу того, що загинув Ірод:

От тепер і нам припало,

Як Ірода не стало… [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
426],

а Хор, виконуючи пісню “Ой під вишнею, під черешенькою”, вводить глядача
в атмосферу святкового дійства. Така поведінка Діда й Баби викликає
подив у Солдата:

Кой вас чорт здесь розносіл ?

Вєдь тотчас патащу к ахвіцеру,

Штаб ви зналі крестіянску вєру ! [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 427].

Солдат будучи завжди виконавцем волі верховної влади, у вертепній драмі
здійснює подібну функцію – переказує сутність того, що відбулося на
верхньому поверсі вертепу, і таким чином пов’язує сутність подій “на
горі” і “внизу”. Все це він здійснює у формі монологу-повідомлення.

У наступних явах вертепної драми представлені короткі родинно-побутові
діалоги представників різних національностей, зокрема, циганів, угорців,
поляків, українців.

Так, діалог Цигана з сином та дружиною носить етикетно-побутовий
характер. Він короткий, складається з декількох реплік, в яких
називаються окремі предмети лише з метою повідомлення:

Циган

А хліб же є ?

Син

Де б то взявся ? Нема [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
429].

В цьому діалозі розкривається ставлення жінки до чоловіка, спосіб життя
представників цього народу: “Фун, фун, фонфара ! Проживем без хати” [
REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 431]. Лише репліка Цигана є
одухотвореною: “Гайда ж до шатра дітей годувати…” [ REF _Ref137524937
\r \h \* MERGEFORMAT 6 , 431].

Специфічним є діалог Угорця з Угоркою, в якому жінка лише слухає
вихваляння чоловіка: “Мої поля, моя вода, моє блато, моє в болоті, моє
все” [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 431], не промовивши
жодного слова. У цій промові виявилось зверхнє ставлення Угорця до своєї
дружини, яка вірно чекала чоловіка, а у відповідь почула від нього: “Як
поїду я од тебе, заплачеш за мною” [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 432].

Більш брутальним у ставленні до жінки виявився Поляк, який привселюдно
образив свою дружину, називавши її “… неодукованою кубітою” [ REF
_Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 , 433].

Особливо вирізняється з точки зору духовності у другій частині вертепної
драми монолог Запорожця, який вдається до самохарактеристики:

А добре дуже я зробив,

Мов десятки врагів побив [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
438].

Страшними для Уніатського попа стали слова Запорожця:

Не бив уніатських я попів,

З живих з їх кожу я лупив… [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT
6 , 437].

А монологічна репліка-роздум Запорожця проте як він наступний свій день
проведе:

А ранком можна і до Хвеськи,

Де хлиснути мокрухи… [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
438], переводить глядачів до наступної сценки, в якій відбувається
повчання Запорожцем Чорта з іронічними зауваженнями на адресу
останнього:

Ух ! Чорт у баклаг вліз !

Глянь, глянь, яке воно чуднеє,

Да далебі страшнеє:

Очі з п’ятака,

А язик вивалив, мов та собака ! [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 439].

Завершує цей діалог Запорожець реплікою-побажанням до глядачів: “По сій
мові / Будьте здорові” [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
439], яка розкриває доброзичливе ставлення Запорожця до простого люду.

У наступному діалозі між Циганом та Климом, проглядається чітка
установка Цигана на те, щоб обманути Клима:

Циган

Оддай нам свиню, ми її научим

Холянди танцювати –

В город не буде вже скакати [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT
6 , 440].

Та Клим виявився не таким вже й наївним та довірливим: він вирішив
подарувати Дяку найгіршу свиню, отримавши від нього подяку: “Со
блвгодарностю пріємлем / І вию об’ємлем” [ REF _Ref137524937 \r \h \*
MERGEFORMAT 6 , 442]. І тільки в монолозі Клима глядачеві стало
зрозумілим справжнє ставлення його до Дяка:

Дивись, як пресучий дяк подякував гарно,

Що аж в мене сльози в вічі навернулись.

Да, правда, єсть за що й дякувать:

Свиня, хоч куди свиня –

Ребра так і світяться [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6 ,
442].

Тобто монолог служить засобом вираження внутрішнього стану Клима,
розкриває його думки, що були спрямовані на те, щоб провчити ненависного
й ненажерливого представника церкви.

Остання ява вертепної драми демонструє байдуже ставлення Клима до своєї
тварини, як господаря. Клим “до цикався” до того, що коза не витримала й
утікала та ще й не куди-небудь, а під Іродів трон. Тоді, як господар в
усьому зробив винного сусіда Макогоненка Грицька.

А за допомогою макаронічної мови дійових осіб в передостанній яві
створюється ще й веселий настрій глядачів:

Бідна ж моя головонько ! Козу вбив !

Понесу ж да оддам собаці шкуру,

А жінці пошию із м’яса кожух [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT
6 , 444].

І вже зовсім не несуть ніякого духовного наснаження в останній яві
вертепної драми репліки Селянина та Артилериста. Це короткі репліки
типу:

Артилерист

Вези, не отговаривайся !

Селянин

А вже ж бо мені та кушка ! [ REF _Ref137524937 \r \h \* MERGEFORMAT 6
, 444].

Отже, монологи та діалоги вертепної драми у першій частині розкривають
прагнення демонічних сил Ірода, Чорта знищити новонародженого Христа, а
у другій частині цієї драми на соціально-побутовому рівні розкривається
спрямованість думок і прагнень представників різних соціальних верств:
Циган спрямовує свої думки, прагнення і дії тільки на те. щоб когось
обдурити; Поляк та Угорець у ставленні до своїх близьких демонструють
брутальність; Дяк не розминається із тими подарунками, які йому дають на
селі, а отже по-своєму паразитує; селянин Клим обдурює Дяка і від цього
отримує задоволення. Все це приваблювало глядачів до вертепу, оскільки в
ньому виявлялось “народне бачення” всіх процесів, що відбувались
суспільстві. А тому вертеп був однією із найяскравіших форм наближення
літератури й мистецтва до маси народу.

І знову до вертепу звертаються вже у ХІХ столітті українські
письменники, і зокрема П.Куліш. Так, у назві вертепної драми П. Куліша
“Іродова морока (Святочне предсталение на малорусском языке)” є і
вказівки на церковно-релігійний характер (“святочного представления”), і
символ антидуховності – (Ірод).

.

6

8

:

@

D

J

`

b

f

h

j

l

t

?

?

?

c

¤

To

¤

????¶

?????¶

?????????¶?o

„\

`„\

„\

`„\

„\

`„\

„\

`„\

??¶

???????????¶

j?

j;

j/

?????????¶

0Антидуховність торжествує уже з перших сторінок п’єси – Ірод зухвало
заявляє: “…цар я на всю губу” [ REF _Ref137519074 \r \h \*
MERGEFORMAT 3 , 303], а тому “…закував у кайдани людську матір
Правду” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 302]. А ще він
“…людей ріже по своїй охоті” [ REF _Ref137519074 \r \h \*
MERGEFORMAT 3 , 304]; вихваляється ще й тим, що йому служить сам Чорт,
та біда його (“морока”) полягає в тому, що Чорта не боїться “запорізький
дух” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 303]. Такий
“місточок” між біблейською Іудеєю і козацьким Запорожжям одразу
переводить усі події в площину України ХVІІІ ст. Ірод і Кривда,
дізнавшись про те, що “Народивсь у Віфліємі… той, що буде на всім
світі вовік царювати!” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 ,
305], вирішують винищити всіх немовлят: “Сердюки! рушайте, ріжте всі
маленькі діти!” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 308].

Більше того, страшний, демонічний дух цього наказу Ірода, підсилений
реплікою: “Не живіте ні одного, всіх повибивайте” [ REF _Ref137519074
\r \h \* MERGEFORMAT 3 , 308]. Він не просто закликає слуг заробити
владиці “вічний пам’ятник” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3
, 316] і славу, а й зробити це “у крові купанням” [ REF _Ref137519074
\r \h \* MERGEFORMAT 3 , 316]. Очевидне людиноненависництво й
безпощадне властолюбство породжують у читача ХІХ століття роздуми про
демонізм Петра І, котрий безпощадно розправився з київським гетьманом та
з тисячами реєстрових козаків.

Розуміючи справжню силу Запорожця, Ірод умисно й підступно
характеризував його як “волоцюгу” й “пиятика”, як нездатного ні на що, і
думає, що отримає з того політичні дивіденди.

Так, владика не просто спрямовував свої думки, дії та вчинки на творення
зла, а й отримував від усього того велику насолоду – вищий прояв
антидуховності.

П. Куліш уже на початку п’єси звертає увагу читача і на те, що дружина
Ірода Кривда сидить на престолі “…с поникшею головою” [ REF
_Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 302]. Але виявилося, що вона
сумувала не від того, що комусь чи їй самій дуже погано, – їй було
просто “скушно” без творення зла. А коли вона дізналася про народження
майбутнього духовного царя Іудеї, вона одразу оживилася і дуже
категорично заявила:

Ні, сього не буде!

Чиє небо, чиє пекло,

мої будуть люде! [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 305].

Для Кривди, як і для Ірода, сама думка про можливість втратити владу є
не тільки несподівана, а й ненависна. Тому ж Кривда готова піти на
будь-які злотворчі дії, аби зберегти своє владарювання. Для цього вона
ладна підкорити навіть усю нечисту силу:

…не дам новому цареві

на престолі сісти.

За попихача у мене

буде Ірод з Чортом… [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 ,
318].

Але звістка про те, що Правду випущено й “розбито кайдани”, Кривду
просто приголомшила: “Кривда падает в обморок” [ REF _Ref137519074 \r
\h \* MERGEFORMAT 3 , 309]. Ця дійова особа відверта у своїх злих
намірах і злодіяннях, у своїх негожих стосунках з підлеглими. Поки був
живий головний із них, їй жилося добре, а коли помер, то “без нього не
живеться” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 316]. Кривда
здатна й на крайній захід – вона готова звернутися і до Іуди (досить
прозорий натяк на характер і дії колишніх козаків-зрадників), щоб
знищити Ісуса:

Я під його потай миру

підішлю Іуду

та й довіку на сім світі

царювати буду [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 318].

Кривда підступно виправдовує свій потяг до беззаперечної влади бажанням
“…усе ледаче кодло вигубити зразу” [ REF _Ref137519074 \r \h \*
MERGEFORMAT 3 , 318]. Тобто Кривда всі свої думки, слова, дії та вчинки
спрямовує тільки на творення зла – вона символізує демонічну
антидуховність.

Смерть П. Куліш представив “…сухореброю, шершавою бабою” [ REF
_Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 314], в усіх діях та вчинках
якої втілена ненависть до життя:

Мушу раз у раз косити

направо й наліво,

щоб пустинею здавалось

царство, всім на диво [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 ,
310].

Як і Кривда та Ірод, Смерть уперше запанікувала тоді, коли їй не вдалося
“скосити” Запорожця:

Я вже косу поламала

не одну на злюці,

а в його нема ні страху,

ні жаху на думці [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 327].

Своє безсилля перед Запорожцем Смерть виражає в тому, що штовхає його в
“…брюхо костлявою ногою” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT
3 , 327].

Таким чином, Смерть постає як втілення вічної і невтомної антидуховності
– вічної ненависті до всього живого на Землі. Може саме тому тут, як
ніде в іншому творі, П. Куліш використав біблійні мотиви для
характеристики сучасної йому реакції і для утвердження ідеї
непереможного й вічного поступу життя, котре постає втіленням вищого
прагнення до добра, а, отже, й втілення вищої духовності взагалі.

Дійова особа, у якої “…душа скнара та мерзенна” [ REF _Ref137519074
\r \h \* MERGEFORMAT 3 , 322], приніс Іродові та Кривді звістку про
неминучий кінець їхнього царювання. Жид, розуміючи, що такий поворот
історії призведе до того, що “…усі вбогі, всі голодні будуть словом
ситі” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 306], починає
задумуватися й над тим, як жити далі, адже тепер усе “пропало… / що на
світі панувало, / грошики збирало” [ REF _Ref137519074 \r \h \*
MERGEFORMAT 3 , 307]. Він розуміє те, що сила і злість вирішують
багато, але всьому цьому приходить край, і тоді доводиться за всі гріхи
розплачуватися. Тому Жид вирішує покаятися, визнаючи свої найстрашніші
провини:

…ми душили вбогу Правду

літом і зимою;

Не пускали світла в школи,

церкви замикали… [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 312].

І хоча цей скнара усвідомлює, що йому “…не буде там поживи, де сіяє
світ науки…” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 312],
надії не покидають його.

Отже, керуючись лише егоїстичним принципом і задовольняючи лише
матеріальні (бездуховні) потреби, цей персонаж здатен не тільки визнати
себе винним, а й знайти в собі сили, якщо не “змити”, то хоча б
“відмолити” свої гріхи.

На перший погляд, усе, що є огидного й демонічного у світі, втілено в
Чортові: то він дуже улесливо поводить себе з Кривдою, бо розуміє, що її
влада сильніша, впливовіша, ніж влада Ірода (Чорт називає її “моя слава,
цяця моя люба!” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 321]; то
він підбурює й Кривду, й Ірода на розправи; то сіє “межи люди” сумніви й
паніку, лиходійства й злість. Більше того, він має наміри “…гайдамаку
вкинути у пекло” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 326],
щоб “насолити” навіть своїм ближнім – “всім би злюкам на сім світі стало
тоді тепло” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 326]. І все
ж, може тому, що дії Чорта

й повинні бути злотворчими, вони сприймаються не такими страшними і
злими, як вчинки людей – чорт лише підбурює, а творять зло все-таки
бездуховні люди. Вони і є, на думку драматурга, основними злотворцями –
антидуховними та бездуховними істотами.

І все ж найбільше уваги П. Куліш приділяє Запорожцеві: він “Входит
торжественно… На нем вся одежда сияет яркими цветами и новизною” [ REF
_Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 323]. Герой-козак перед Іродом
і Кривдою одразу розкриває свої недвозначні наміри: “Я з вас, клятих
людоморів, / видавлю олію!” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT
3 , 323]. Він бачить своє призначення в тому, щоб нищити все вороже
людям, все несправедливе: “Треба жити, треба й бити: / наша доля така” [
REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 326]. А вища й кінцева
мета його діяльності – “…боронити від нахаби матір Україну” [ REF
_Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 326].

І тут автор ідентифікує його місію з місією козацтва, з духом
визвольного руху, адже Запорожець не просто бере на себе
відповідальність криваво карати антидуховних “людоїдів”, він хоче знайти
найтяжче для них покарання – примушує “…дивитися очима на людськую
волю” [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 329].

Крім того, Запорожець наставляє людей на добро та на вдячність Богові:

А ми в світі будем жити,

господа хвалити,

що нам Правду, стару матір,

дав оборонити… [ REF _Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 330].

Отже, це – високодуховний персонаж, бо він має високі та світлі думки й
наміри, готовий пожертвувати своїм життям заради Батьківщини.

Виразниками діаметрально протилежних настроїв, намірів і дій у п’єсі
виступають і два хори: Ангельський та Демонський.

Так, перший хор бачить своє призначення у возвеличуванні та уславленні
добротворення, у вияві радості від діяльності добротворців і перш за все
– Бога: “Слава богу… Минулося добрим людям віковічне лихо…” [ REF
_Ref137519074 \r \h \* MERGEFORMAT 3 , 311]. А Демонський хор,
навпаки, страждає від того, що у світі множиться добро. По суті, вже у
назвах цих хорів закладено протистояння добротворення і злотворення –
духовності та антидуховності. А все це значить, що П. Куліш,
вмотивовуючи у текст твору ХІХ ст. два антично-бароковських елементи
(Ангельський та Демонський хори), намагався, як і драматурги ХVIII ст.,
передати змістом їхнього співу народні погляди на козацтво – і схвальні,
і протилежні.

Таким чином, у цій п’єсі П. Куліш представив керівників держави
демонічно антидуховними (Ірод і Кривда), у злотворенні їм поступаються
навіть Чорт і Смерть. А всій цій антидуховній зграї протиставлено світлу
душу і праведний дух Запорожця. І як би ми не “дешифрували” образи й
характери дійових осіб, треба визначити головне: П. Куліш дуже вдало й
прозоро, а не двозначно (як це прийнято вважати) у біблійно-вертепній
містерії поставив і розв’язав вічну проблему: чим закінчують криваві
властолюбці – неминучим і безпощадним покаранням.

Отже, П.Куліш у ХІХ столітті актуалізував вертепний сюжет про царя
Ірода, який дуже був популярним у ХVІІІ столітті. Популяризація
вертепного сюжету не набула у ХІХ столітті такого масового характеру, як
це було в ХVІІІ столітті. А причини цьому було декілька: по-перше, у ХІХ
столітті лише окремі письменники-народовці (П.Куліш) вдавались до жанру
вертепної драми, аби поступово ввести його як складову частину народного
театру, адже тематика й проблематика нижніх поверхів вертепу вже активно
впроваджувалась в українських водевілях першої половини ХІХ століття;
по-друге, суто специфічні діалоги вертепної драми ХVІІІ століття не
прижилися у вертепній драмі П. Куліша “Іродова морока”, оскільки на їх
зміну прийшли чітко вибудовані монологи, в яких розкриваються думки,
наміри й прагнення дійових осіб. І вже зовсім поодиноким явищем стала
вертепна драма на початку

ХХ століття.

Література

Кисіль О. Українській вертеп. – Пт., 1916. – 79 с.

Козлов А. Українська дожовтнева драматургія. Еволюція жанрі: Навчальний
посібник. – К.: Вища школа, 1991. – 200 с.

Куліш П. Твори: В 2 х томах. – Т.2: Чорна рада: Хроніка 1663 року;
Оповідання; Драматичні твори; Статті та рецензії. – К.: Дніпро, 1989. –
С.302-332.

Сулима М. Українська драматургія ХVІІ-ХVІІІ ст.. – К.: ПЦ “Фоліант”; ВД
“Стилос”, 2005. – 368 с.

Пави П. Словарь театра. – М, 1991. – С. 420-422.

Українська Література ХVІІІ століття. – К.: Наукова думка, 1983. – С.
415-444.

Федас Й. Український народний вертеп (у дослідженнях ХІХ-ХХ ст..). – К.:
Наукова думка, 1987. – 184 с.

Хрестоматія давньої української літератури (до кінця ХVІІІ ст.) /
Упоряд. академ. О.Білецький. – К.: Рад. школа, 1967. – 783 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020