UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМарлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2791
Скачало164
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Марлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга

Кобилянська

 

Літературна традиція – не нейтральний культурний простір, а поле, де

активно діє ґендерна влада, а стать письменника значною мірою визначає

його місце в культурній ієрархії. „Патріархальність”, „сімейність”

українських письменників неодноразово відзначали і самі письменники, і

критики. Як правило, в українській культурі традиція персоналізується –

тоді говориться про „сина” чи „доньку” Кобзаря, а зміна поколінь

сприймається як прихід „безбатченків” [1]. Складається загалом враження,

що літературна традиція співвідноситься з авторами-чоловіками і

критиками-чоловіками та їхніми уявленнями про суть творчості і про

авторство,

 

про стилі й типи образності. Жінка-письменниця займає в такій, переважно

патріархальній культурній традиції місце „іншого”, маргінального, не

органічного й загрозливого (знаком останнього стають сумніви в її

авторстві).

 

Створити власну, фемінну, скажемо так, модель творчості, означає для неї

легітимізувати свою „інакшість”, проявивши її та зігравши на різниці

статей і на ґендерних модуляціях письма. Існують і інші варіанти

„вписування” жіночого авторства в культуру. Можна слідувати традиційним

патріархальним уявленням про „жіночу” літературу, і тоді така література

сприймається як субкультура. Або, навпаки, підпорядкувати себе стилю

„чоловічої” літератури, перейняти її норми та канони, а то й

гіперболізувавши їх, і тоді критика буде говорити про „єдиного чоловіка”

у „млявій” і „безсилій” літературній ситуації.

 

Гарольд Блум, переносячи Едіпів комплекс на літературну традицію, яку

він, очевидно, вважає всуціль „чоловічою”, та досліджуючи роль

наступності в процесі художньої еволюції, був схильний твердити, що

поет, коли він сильний, переживає „боязнь впливу” і своєрідну ревність

щодо своїх попередників. Щоб творити самому, митець має перечитати

авторів-предків та розчистити поле образності для самого себе. Читання

повинно бути „боротьбою”, твердить американський теоретик. Блум

накреслює цілу стратегію ревізіоністських „рацій” – своєрідних

психологічних захисних стратегій автора щодо попередників. Такі

„clinamen” – позиція, коли поет відхиляється від попередника і прагне

його скорегувати; „tessera”, де поет не змінює поняття, вживані до нього

кимось, але розуміє їх інакшим чином; “kenosis”, через який поет

розриває з попередником, викидаючи його назагал зі свого контексту;

“демонізація” – творення контрсублімації, направленої проти образної

системи свого предтечі, з тим, щоб першоджерело втратило свою

оригінальність, а також „askesis” та “apopharades” – способи віддалення

або узурпування першості свого попередника [2].

 

Така схема навряд чи може бути використана для аналізу жіночого

авторства в літературі. Оскільки жінки-попередники у традиції найчастіше

не присутні, то ніякої боротьби зі своїми суперницями, як і неспокою

впливу, жінка-автор не почуває. Навпаки, „одинокість жінки-артиста, її

почуття відчуження від чоловіків-попередників поєднується з її власне

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ