UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМіф про П.Загребельного-фемініста: спроба аналізу (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2917
Скачало162
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Міф про П.Загребельного-фемініста: спроба аналізу

 

Останнім часом у літературознавстві з’явилося багато нових підходів до

аналізу літературного твору. Більша частина літературного життя України

проходила в часи, коли вона входила до складу Російської та Австрійської

імперії, згодом Радянського Союзу. Відповідно, всі продукти її

суспільної діяльності вважалися колоніальними, тобто меншовартісними та

другорядними. Нині, за умов незалежної держави, з’явилася протилежна

тенденція – застосовуючи здобутки сучасної науки про літературу, довести

наявність тих чи інших аспектів у творчості письменників, часом свідомо

провокуючи виникнення дискусій.

 

Так, наприклад, останнім часом з’явився міф про Павла Архиповича

Загребельного як про першого фемініста в українській літературі другої

половини двадцятого століття [8]. На підставі того, що він у своїй

творчій діяльності раз у раз звертається до змалювання долі жінки

(“Євпраксія”, “Роксолана”, “Гола душа, або Сповідь перед диктофоном”,

“Юлія, або Запрошення до самогубства”), подає нам психологічно

переконливі характеристики їх дій і вчинків, відбувається зарахування

Павла Архиповича до лав феміністичного руху. Однак, на нашу думку, це

питання є спірним, і немає потреби робити серйозні висновки з некритично

сприйнятої інформації. Натомість необхідно провести аналіз творчого

доробку автора, застосовуючи ґендерний підхід.

 

Соціальні психологи вважають, що пояснення багатьом ґендерним

відмінностям між чоловіками та жінками полягає не у хромосомах чи

гормонах, а у соціальних нормах суспільства. Воно зумовлює не тільки

поведінку людини, але і формує її психічні якості, розвиваючи в

потрібному напрямку здібності і обмежуючи розвиток стереотипами, що

впливають на вибір сфери діяльності та професійні заняття. Ґендерні ролі

є надзвичайно стійкими, бо вони „існують на підсвідомому рівні і

укорінені в структурі суспільства, яке виробляє механізми їх відтворення

та закріплення (сім’я, система освіти...)” [1, 95].

 

Традиційно чоловіки вважаються „сильними”, а жінки – „слабкими”. Такий

рольовий поділ знаходить відображення і в культурі, зокрема в

літературі. Але наприкінці ХІХ століття він зазнає значних змін,

спочатку в Європі, а потім і на Україні.

 

У вітчизняній літературі до зображення нетрадиційного розподілу

ґендерних ролей першими вдалися Леся Українка, Ольга Кобилянська, Іван

Франко. У своїй статті „UNE PRINCESSE LOINTINE: Леся Українка як

культурно-інтерпретаційна проблема” Оксана Забужко вказує, що в „...усій

творчості Лесі Українки – зарівно і в прозі, поезії і в драматургії –

центральним ґендерним конфліктом виявляється якраз сильна жінка й

слабкий мужчина... в європейській культурі ця зміна традиційних

ґендерних ролей, виникла у другій половині CAPut!'-го століття... і,

визначається в філософії культури за ...типологічну ознаку власне

модерністичного світобачення” [1, 21]. Тобто перерозподіл ґендерних

ролей в українській літературі відбувається завдяки критичному

переосмисленню та застосуванню на власному ґрунті здобутків

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ