.

Лексико-семантичний розвиток мовної системи (на матеріалі тлумачного словника української мови в 20 томах) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
167 4258
Скачать документ

Лексико-семантичний розвиток мовної системи (на матеріалі тлумачного
словника української мови в 20 томах)

Постійний розвиток і еволюція суспільства вимагає від мови перебування
на рівні вимог часу, оскільки вона повинна задовольняти потреби людей,
що нею користуються. Зміни в різних сферах життя соціуму:
суспільно-політичній, економічній, науково-технічній, духовній,
культурній та ін. породжують для мови нові об’єкти називання і формують
потребу в неологізмах. Водночас мова як системно-структурне утворення
характеризується такою внутрішньою організацією (системні міжрівневі
взаємозв’язки, власний словотворчий потенціал, стилістичні зміни,
існування мовних антиномій тощо), яка є чинником динамічних процесів.

Найвиразніше відображає мовну еволюцію лексико-семантичний рівень.
Словниковий склад є найбільш чутливим до всіх зовнішніх факторів впливу,
на ньому активно відбивається дія внутрішніх законів розвитку мови. Саме
лексика, „на відміну від інших мовних систем, менш чутливих і більш
замкнених (напр., фонематичної або граматичної), безперечно, більш
широка, складна, гнучка і рухлива” [17, 12].

Інноваційні процеси у словниковому складі є постійним об’єктом аналізу в
наукових працях дослідників. Зокрема, теоретичні питання розвитку та
вдосконалення української мови вивчали О.С.Мельничук та О.О.Тараненко;
діахронні дослідження лексико-семантичної системи були предметом
вивчення Л.А.Лисиченко та О.Г.Муромцевої; до аналізу динаміки мови
засобів масової інформації зверталися О.А.Стишов, Т.А.Коць, Д.В.Мазурик.
Зрозуміло, що це питання актуальне і в сучасний період мовної еволюції.

Предметом нашого дослідження є вивчення розвитку і вдосконалення
лексико-семантичного складу української мови на матеріалі тлумачного
словника в 20 томах (надалі СУМ), створеного (але поки що не виданого) з
використанням нової комп’ютерної технології лексикографування,
розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України. Цей
Словник на сьогодні представляє найбільш повне зібрання лексики
української мови. Як базовий в ньому використано Словник української
мови в 11 томах, матеріали лінгвістичного корпусу Українського
мовно-інформаційного фонду НАН України, що нараховує понад 35 млн
слововживань, та частково лексичну картотеку Інституту української мови
НАН України, що містить близько 6 млн. карток.

Новий тлумачний словник фіксує лексику, лексико-семантичні варіанти,
особливості слововживання, стійкі сполучення слів, що функціонували в
сучасній літературній мові, але за певних причин не ввійшли до складу
11-томника (наприклад, мовні одиниці Святого Письма та іншої релігійної
літератури; слова, що вживалася до початку 1930-х років і потім були
обмежені у використанні; так звана репресована лексика та ін.). Проте
СУМ розширився в основному не за рахунок пропущених слів, а внаслідок
появи нових лексем та значень, стійких словосполучень – переважно
загальновживаної лексики, як питомої, так і запозиченої, а також лексики
на позначення термінів та понять різних галузей науки, особливо
економіки, політології, медицини, соціології, інформатики.

Зрозуміло, що саме реєстр СУМа дає змогу якомога повніше вивчити процеси
архаїзації та неологізації мовного складу, спрогнозувати основні
тенденції лексико-семантичного розвитку, встановити закономірності
динаміки мови, виявити причини та фактори мовної еволюції. Можна
стверджувати, що таке дослідження сприятиме розв’язанню багатьох питань
сучасного мовознавства. Підкреслимо, що саме тлумачний словник „є
джерелом величезного інформаційного та культурного ресурсу, причому, на
відміну від енциклопедій, останній спрямовано на маніфестацію передусім
лінгвістичних даних, за допомогою яких лексичні одиниці вписуються в
систему мови на всіх її рівнях – і формальних, і змістових. Тому не
випадково, що саме багатотомні словники тлумачного типу вважаються
найвищими досягненнями кожної національної лексикографії, а там, де їх
створено, вони фактично набувають статусу національного надбання” [21,
93].

Процес неологізації лексичного складу мови здійснюється різними шляхами.
Основними з них є такі: 1) засвоєння іншомовних запозичень; 2) поява
лексико-семантичних варіантів; 3) утворення слів за допомогою способів
деривації. У цьому дослідженні ми зосередимося на вивченні нових
дериватів, що є найбільш активним шляхом поповнення лексики. Завдяки
дериваційним процесам мова постійно реалізує свої можливості: спираючись
на власний словотвірний матеріал, а також запозичений з інших мов,
українська словотвірна система має великий потенціал для утворення нових
лексичних одиниць. Розглянемо шляхи реалізації словотворчих ресурсів
української мови, які використовували для формування лексикографічної
системи нового Словника української мови.

Серед лексико-граматичних розрядів слів найбільшу групу інновацій
становлять іменники, оскільки зміни в суспільному житті потребують нових
номінацій на позначення осіб, понять, явищ, предметів тощо.
Найпродуктивнішим при цьому виступає морфологічний спосіб словотворення.
У його межах найактивнішими виявилися суфіксальний, осново- та
словоскладання та абревіація.

Розглянемо іменникові деривати, утворені суфіксальним способом. Діапазон
реалізації їхнього потенціалу в досліджуваному матеріалі досить широкий.
Вони служать на позначення абстрактної ознаки, опредмеченої дії, осіб
жіночої статі, носія предметної ознаки.

Продуктивним у дериваційній неологізації є словотвірний тип із суфіксом
-ість (-ність), який використовується для утворення номінацій із
загальним словотвірним значенням „абстрактна ознака” не тільки в
українській мові, але і в інших слов’янських мовах. Деривати цього класу
мотивуються якісними та відносними прикметниками з суфіксами -ив-, -н-,
-лив- та ін. (адитивний – адитивність, адаптивний – адаптивність,
вадливий – вадливість, доступний – доступність).

До групи іменників на -ість приєднується досить поширений ряд
неологізмів від пасивних дієприкметників минулого часу на -ний
(адаптований – адаптованість, масштабований – масштабованість). У цьому
випадку поява згаданих утворень пов’язана із процесом ад’єктивації цих
дієприкметників. У результаті вони набули стійких якісних значень, що
стосуються характеристики особи, предмета чи явища, їхніх якостей,
стану, властивостей (вмотивованість, прогнозованість). Інновації з
форматом -ість з’являються також як марковані лексеми переважно
наукового характеру (адаптивність (біол.), адитивність (мат.),
віртуальність(інформ.)), що свідчить про поповнення новими словами саме
цих галузей науки.

Меншою активністю характеризується група іменників-новотворів із
суфіксом

-ств-/-цтв-. Деривати цього типу мотивовані переважно відносними
прикметниками із суфіксами -ськ-, -цьк-, часто з паралельною мотивацією
відповідними іменниками (адвокатський, адвокат – адвокатство).

Серед означених іменників значне місце займають новотвори, які
представлені словотвірним типом із суфіксом -ізм (-изм). Вони, як
правило, мотивовані переважно відносними прикметниками із суфіксами -н-,
-ичн-, -ськ- (абсурдистський, абсурдний – абсурдизм). Цей словотвірний
тип виявляє свою продуктивну активність в науковій термінології
(астатизм (техн.), вірилізм (біол.)) та суспільно-політичній лексиці
(популізм).

До групи найчастотніших новотворів слід віднести також іменники
середнього роду на -ння із загальним словотвірним значенням опредмеченої
дії (процесу). Як відомо, в сучасній українській мові ці утворення в
групі суфіксальних іменників різного роду становлять основну масу серед
розрядів віддієслівних іменників. Морф -ння активно виступає у
віддієслівних утвореннях (частіше від дієслів недоконаного виду) із
суфіксами основи -а-(-я-) або -ва-, -ува-(-юва-) (напр., адвокатувати –
адвокатування, абсолютизувати – абсолютизування, абонувати –
абонування).

Серед іменників, мотивованих дієсловом, малопродуктивними є суфікси
іншомовного походження -аці-я (-яці-я), -ці-я, -кці-я, -і-я (вакуолі –
вакуолізація, ваучер – ваучеризація, абстинент – абстиненція). Нові
лексеми належать переважно до термінологічної лексики: біологічної
(вакуолізація), медичної (абстиненція), економічно-фінансової
(ваучеризація).

Серед досліджуваного матеріалу вирізняються іменники-новотвори на
позначення осіб жіночої статі. До цієї групи дериватів належать
найменування жінок, мотивовані іменниками чоловічого роду зі значенням
особи – словотвірний тип з суфіксом -к-а (-анк-а, –янк-а, -енк-а,
-енк-а, -івк-а). Назви цього типу утворені від повних або усічених основ
відповідних іменників чоловічого роду з суфіксами -ист (-іст):
абсолютист – абсолютистка, абстракціоніст – абстракціоністка, з суфіксом
-ер: вахтер – вахтерка, прем’єр – прем’єрка, із суфіксом -ар: варвар –
варварка. Одні з наведених лексем поповнюють словниковий склад
найменуваннями на позначення національної приналежності, народності,
інші означають причетність до суспільно-політичних напрямів, указують на
соціальні погляди, характеризують особу тощо.

У межах словотвірного типу на позначення осіб жіночої статі поширеною у
сучасній мові також є модель із суфіксом -иц-я (-лиц-я, -ниц-я, -чиц-я,
-щиц-я). Ці деривати утворено від співвідносних назв чоловічого роду
різними способами. Суфікс -иц-я приєднується до усічених основ
мотивуючих іменників чоловічого роду із суфіксом -ик (-ник, -чик, -щик).
Наприклад, вагонник – вагонниця, вакуумник – вакуумниця, валютник –
валютниця. Це переважно слова, що позначають жіночу особу за сферою її
діяльності.

Значну групу новотворів становлять іменники чоловічого роду із загальним
словотвірним значенням „носій предметної ознаки”. Досить продуктивним
тут виявився словотвірний тип із суфіксами -ник (-ик), для творення
якого послужили повні та усічені основи іменників. Деривати цієї групи
позначають особу за родом її діяльності (вагонетка – вагонетник, вагон –
вагонник); іноді вони пов’язані з найменуваннями в науково-технічній
сфері (вакуум – вакуумник).

 

 

????O

:чення носія предметної ознаки, що утворені за допомогою суфікса
іншомовного походження -ист (-іст) від повних або усічених основ:

абсурд – абсурдист. Деривати цього типу позначають осіб за їх
відношенням до певного поняття, сфери діяльності (прокурист,
процесуаліст), громадського напрямку (патерналіст) тощо.

У поповненні лексичного складу мови значну роль відіграють дериваційні
неологізми, що являють собою групу складних іменникових утворень.
Активним чинником тут виступають як внутрішньомовні, так і
зовнішньомовні фактори лексичного розвитку. Складні слова – це найбільш
економний засіб номінації. Вони свідчать про діючий в мові закон
збереження лінгвістичної енергії, що є важливим чинником у період
значного розширення інформаційного пласту. Оскільки складні словотворчі
одиниці мають дві і більше твірних основ, то вони містять велику
кількість інформації, яка економно поєднується в утворених номінаціях.
Словник складних іменникових інновацій становить в більшості
термінологічна та спеціальна лексика різних науково-технічних галузей.
Зазначені іменникові новотвори в новому СУМі помітно розширили сферу
свого функціонування. Зростання продуктивності способу складання в
останній час засвідчують усі дослідники. За даними науковців
(О.А.Стишов, Д.В.Мазурик, Ю.А.Зацний), складні деривати кількісно
поступаються лише суфіксальному способу словотвору.

Процес виникнення складних іменникових неологізмів здійснюється такими
основними шляхами: основоскладання, словоскладання (зрощення та
юкспозиція) та абревіація.

Серед нових композитів найбільш вживаними виявилися ті, що утворені
переважно з вільних словосполучень та за аналогією внаслідок
основоскладання (найчастіше з суфіксацією). Найчастотнішими з них є
одиниці з першою іменниковою та другою дієслівною основою, утворені на
основі об’єктної синтаксичної конструкції, до складу якої входить опорне
дієслово недоконаного виду із залежним іменником (перевозити вантаж –
вантажоперевезення).

Набирають ваги складні іменники на позначення осіб за певною професією,
видом занять, посадою, рисами характеру, рідко – процесів та понять.
Такі інновації представлені трьома словотвірними типами: із суфіксом
-ник (вагонобудівник, вантажовласник), із суфіксом -ач
(авансоутримувач,векселетримач), із суфіксом -ець (вазописець,
авансодавець, векселедавець). Незначну кількість становляють лексеми на
позначення процесів (вазопис), які утворено внаслідок усічення основ. Ці
словотвірні типи належать до дериватів, в основі яких лежить лексика,
давно вживана в українській мові.

Значною продуктивністю відзначаються деякі запозичені іменнникові
складники, зокрема такі, як вакуум- (вакуумметрія, вакуумрегуляція),
-терапія (вакцинотерапія, протеїнотерапія), варіо- (варіоекран,
варіокіно, варіоскопія, варіофільм), вазо- (вазомотор, вазодилятин,
вазоконструктин). Значну продуктивність виявляють також слова,
словотвірний тип яких в своєму складі містить компоненти -метр, -графія.
Вони творяться переважно на основі запозичених основ (варіометр,
вапориметр, ватметр, вазокардіографія, плетизмографія).

Завдяки основоскладанню лексика української мови інтенсивно поповнилася
новими композитами, серед яких переважають загальновживані слова і
терміни наукової та виробничо-професійної сфери. Серед наукової
термінології слід виділити таку, що стосуються медицини
(вакуумрегуляція, вазодилатин), техніки (вапориметр, ультраоптиметр,
ампервольтомметр), фізики (вакуумметрія, вольтамперметр).

Більшість іменників-новотворів становлять композити, які складаються із
двох основ (вакцинотерапія, вазомотор). Кількісно незначну групу
утворюють складні конструкції, до складу яких входить три, зрідка чотири
та п’ять основ (вазокардіограма, вазокардіографія,
електроенцефалографія).

Зрощення є результатом поєднання двох чи кілька синтаксично пов’язаних
слів. Такий словотвірний тип характеризується наголошенням опорного
компонента та зафіксованим порядком частин. Ці утворення виникають
переважно на основі двох слів (авіарозвідка, авіасалон, авіапродаж). Цей
тип словоскладання (як і основоскладання) буває як чистим (авіатехніка,
авіашкола), так і поєднаним із суфіксацією, тобто використовується
складний зрощеннєво-суфіксальний спосіб (авіапідприємство,
авіапатрулювання, авіапідживлення).

Досить великої ваги серед складних дериватів набули зрощення, складовими
компонентами яких є авіа- (авіапатруль, авіапатрулювання, авіалайнер,
авіатехніка, авіакатастрофа), авто- (автотурист, автоштурман), відео-
(відеоадаптер, відеооператор, відеотекст, відеоапаратура, відеоплеєр),
кіно- (кінохронікер, кінофірма, кінобізнес). Звичайно, складні
утворення, що містять у складі такі компоненти, як авто-, авіа- і в
минулі десятиліття мали значне поширення. Проте на сьогодні в розвитку
словникового складу української мови активізувався такий компонент, як
кіно-, і значної популярності набув компонент відео-.

В утворенні лексичних інновацій активно використовується такий
словотвірний тип, як юкстапозиція, що являє собою лексичну одиницю, для
якої характерне поєднання двох чи більше компонентів без сполучних
голосних, формальну і семантичну цілісність яких передає дефіс між ними.
Дослідники визначають юкстапозицію як „стягнення словосполучення в одне
слово, здебільшого без зміни його складників” [5, 19]. Серед цих
складних одиниць переважають лексеми, побудовані з двох іменників із
дефісним написанням. Тенденції цього способу словотворення поширюються в
основному на термінологічну сферу, зокрема медичну (вакуум-сумарка,
вакуум-фільтр) та фізичну (ват-година, ват-секунда).

У межах словоскладання значного поширення набула абревіація. Словниковий
склад української мови останніх десятиліть демонструє інтенсивне
формування і закріплення різних складноскорочених слів (абревіатур). СУМ
фіксує значну кількість цих інновацій, зокрема, таких, як ВАК (Вища
атестаційна комісія), СНД (Співдружність Незалежних Держав), ЄЕСУ (Єдина
енергетична система України), ЄЕС (Європейське економічне
співтовариство) та ін. Слід зазначити, що таке складноутворення, як ВАК,
існувало в мові, але не було зафіксовано

в 11-томному СУМі, ця лексема відображена лише в новому тлумачному
словнику. Лексичні одиниці, утворені шляхом абревіації, становлять
лексику, що стосується суспільно-політичної та наукової сфер.

Останнім часом значної ваги набув такий спосіб словотворення, як
частковоскорочені абревіатури, серед яких особливо виділяються
універбати, тобто лексеми, утворені поєднанням усіченого слова-означення
та повного слова-означуваного. Початковими скороченими компонентами
прикметникового походження тут виступають переважно запозичені лексеми.
Ці новотвори в основному становлять лексику адміністративно-політичного
характеру (адмінперсонал – адміністративний персонал, політреформа –
політична реформа).

Отже, матеріал нового тлумачного словника української мови засвідчує
інтенсивні процеси неологізації лексичного складу, зокрема, з
використанням потенційних можливостей словотворення, завдяки чому мова
реалізує свої можливості у забезпеченні комунікативних потреб
суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

Жовтобрюх М.А. Основні тенденції розвитку сучасної української
літературної мови // Мова. Людина. Суспільство. – К.: Наук. думка, 1977.
– С.14-23.

Зацний Ю.А. Розвиток словникового складу англійської мови 80-ті – 90-ті
роки ХХ століття: Дисертація

д-ра філол. наук: 10.02.04. – Запоріжжя, 1999. – 403 с.

Коць Т.А. Мова відкриває нові можливості // Культура слова. – Київ,
2002. – Вип.60. – с.39-43.

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підр. для студ. філол.
спеціальностей вищих навчальних

закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 368 с.

Кудрявцева Л.О. Моделювання динаміки словникового складу мови. – Київ,
1993.

Кузнецова Э.Г. Лексикология русского языка: Учеб. пособие для филол.
фак. ун-тов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1989. – 216 с.

Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична
структура слова. – Харків: Харк. ун-т, 1977. – 114 с.

Лисиченко Л.А. Лексико-семантична система української мови. – Харків,
1997. – 129 с.

Мазурик Д.В. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української
літературної мови (90-і роки ХХ ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук:
10.02.01 / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2002. – 19 с.

Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст. (зміни в лексиці) // Дивослово.
– 2000. – №4. – с.15-20.

Мельничук О.С. Розвиток мови як суспільне явище і як предмет сучасного
мовознаства // Мовознавство. – 1991. – №3. – С.3-11.

Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій
половині ХІХ – на поч. ХХ ст. – Харків: Вища шк., 1985. – 152 с.

Реформацкий А.А. Введение в языковедение: Учеб. для студ. филол.
сециальностей высших пед. учебн. заведений / В.А.Виноградов (науч.
ред.). – М.: Аспект Пресс, 1996. – 536 с.

Русанівський В.М., Широков В.А. Інформаційно-лінгвістичні основи
сучасної тлумачної лексикографії // Мовознавство. – 2002. – №6. – С.3-8.

Русанівський В.М., Єрмоленко С.Я. Життя слова. – К.: Вища шк. при КДУ,
1978. – 191 с.

Cловотвір сучасної української літературної мови / За ред.
М.А.Жовтобрюха. – К.: Наукова думка, 1979. – 405 с.

Сорокин Ю.С. Развитие словарного состава русского литературного языка
30-90 годы ХІХ века. – М.; Л.: Наука, 1965. – 564 с.

Стишов О.А. Особливості розвитку лексичного складу української мови
кінця ХХ ст. // Мовознавство. – 1999. – С.53-60.

Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови
засобів масової інформації): Монографія. – К.: Вид. Центр КНЛУ, 2003. –
388 с.

Тараненко О.О. Новий словник української мови: Концепція і принципи
укладання словника / Інститут української мови НАН України. – К.;
Кам’янець-Подільський, 1996. – 171 с.

Широков В.А. Феноменологія лексикографічних систем. – К.: Наук. думка,
2004. – 324 с.

Широков В.А., Манако В.В. Організація ресурсів національної
словниковової бази // Мовознавство. –

2001. – №5. – С.3-13.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020