UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСкладно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії української мови (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1760
Скачало156
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб в історії

української мови

 

В останні десятиріччя значно посилився інтерес лінгвістів до дериватів,

які творяться за допомогою поєднання основ слів з одночасною матеріально

не вираженою суфіксацією. Складно-суфіксальні іменники з нульовим

формантом неодноразово привертали увагу дослідників. Вони були предметом

опрацювання на матеріалі давньоруськоукраїнської

 

мови [2, 6], середньоукраїнської [6] та сучасної української мови [3,

7]. Однак історія становлення та розвитку структурного типу

складно-нульсуфіксальних іменникових похідних на різних етапах розвитку

української мови лишається однією з малодосліджених ділянок. Аналіз

динаміки словотворення згаданих композитів дає важливий матеріал для

розуміння будови й функціонування розгляданих одиниць у дериваційній

системі української мови.

 

Нульові словотворчі засоби давньоруськоукраїнської мови XI – XIII ст.

виникли на базі матеріально виражених тематичних суфіксів

індоєвропейської епохи, а тому слова згаданого типу творення спочатку

мали в своїй структурі кореневу, суфіксальну й флексійну морфеми: бhгь

(*b?g – о – s), ходъ (*chod – о - s) тощо [8; 38]. Такі іменники

належали до тематичних безсуфіксних утворень. Тематичні голосні *а, *о,

*и спочатку служили засобом іменникового словотвору, первинне їх

значення зараз вже не відновлюється.

 

Суфікси -ъ, -ь, -а в праслов’янській мові мали специфічний характер,

вони поєднували в собі дві функції: словотвірну й флексійну, тобто

виконували роль дериваційних формантів і одночасно вказували на

належність дериватів до певного типу відмінювання. Ця

двофункціональність була рисою, яка суттєво відрізняла структури з

нульовим суфіксом від дериватів з матеріально вираженим формантом [1,

21].

 

Давньоруськоукраїнська мова як вихідна мовна система формування

словотвірної структури східнослов’янських мов обмежено використовувала

нульовий суфікс для творення полікореневих слів [6, 85]. Чисте складення

й нульова суфіксація в творенні композитів були представлені в пам’ятках

XI – XIII ст. невеликою кількістю похідних.

 

Складно-нульсуфіксальні іменники на позначення осіб представлені в

пам’ятках досліджуваних періодів у двох структурних різновидах: з

опорною вербальною основою; з опорною субстантивною основою.

 

Виділення словотворчого нульового суфікса в похідних з опорним

вербальним компонентом зумовлюється функціональною тотожністю цього типу

з деякими складно-суфіксальними типами, що мають матеріально виражений

суфікс. “Основний принцип … виділення нульового суфіксального елемента –

такий же, що і при виділенні нульових флексій у словозмінних парадигмах:

якщо якесь значення (граматичне чи словотвірне) … у більшості випадків

виражається певною морфемою (суфіксом, флексією), то при відсутності

такої морфеми та будь-яких інших формальних засобів вираження цього

значення можна виділяти нульову морфему, що несе в собі те ж значення”

[4, 78].

 

Композити з опорним вербальним елементом сформувалися ще в

праслов’янський період, наприклад: *?arod?jь (ЭССЯ IV 24) “чаклун” –

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ