.

Проблема становища жінки в романі ліни костенко “Маруся чурай” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
216 5594
Скачать документ

Проблема становища жінки в романі ліни костенко “Маруся чурай”

У художній літературі образ жінки виступає на передній план ще на
початку ХХ століття. Вже перші десятиріччя збагатили літературну
традицію та внесли посутні риси новаторства, вказували на необхідність
моделювання нової особистості, що й продемонстрували у своїй творах
представниці цього періоду Леся Українка та Ольга Кобилянська. У
середині ХХ століття жінка залишається головним образом в українській
літературі, але при цьому набуває певних характерних для цього часу
ознак. Заслуговує на увагу роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”.
Авторка повертає читача в минуле, але не з наміром створити романтичні
картини боїв та перемог, а навпаки – змалювати жінку, яка протистоїть
жорстокому “чоловічому” оточенню й духовно перемагає його. Хоч у романі
розгорнуто широку панораму історичних подій середини ХVII століття та
інших часових проміжків, все ж таки це не заважає Ліні Костенко
звернутися до ряду проблем, без розв’язання яких літературний твір не
зміг би відбутися. Одна з них – проблема становища жінки в тогочасному
суспільстві.

Зображення історичної епохи ХVII століття передає й атмосферу стосунків
між людьми, а також усталені традиції українців того часу, зокрема:
чоловікові (“козакові”) треба таку дружину – “до печі і до городу, до
коней і до свиней, до ради і до поради, і вночі до любові… таку
м’якеньку і теплу, як перестиглу грушу, щоб тільки дивилась в очі і ні
про що не питалась”. Така родинна структура для героїні – нерівні
взаємини між жінкою і чоловіком – зовсім не відповідає її характеру та
поведінці. Характер Марусиної свідомості цілком своєрідний – не зважаючи
на думку суспільства, на пропонований захист чоловічого світу, вона
вибирає самітнє, але ні від кого не залежне життя.

У неї глибинна, вразлива душа. Вона надто піддається настроям, як
правило, мінорним. Вона, як сказала Бобренчиха, “пасмурниця”, а для
декого й “чаклунка”.Характерна ситуація для неординарної особистості,
яка через своє особливе обдарування змушено піднята над середовищем,
стоїть вище нього, хоч свою вищість вона просто не усвідомлює, і від
цього постійно карається одинокістю, відсутністю зріднених душ, чужими
заздрощами та несправедливими намовами. На суді Маруся не вимовляє
жодного слова.

Але вона ні слова не сказала,

усправедливлень жодних не дала,

тілько стояла, яко з каменю тесана

Ії “мовчазний монолог” додає глибини її характерові: Маруся – втілення
абсолютної безкомпромісності; в ім’я свободи своєї, свідомості, свого
сумління, своєї вільної індивідуальності, вона зняла бунт проти того,
хто став для неї найдорожчим, найсвятішим для душі. Хоч Маруся й
пригнічена тим, що зробила, але вона усвідомлює, що чинить правильно і
за свої вчинки буде відповідати сама. Тому й “мовчить. І дивиться. І
все”. В такій атмосфері взагалі не варто щось говорити. Навіть за
змістом тон оповіді спершу розповідний, потім поступово набуває сильного
патріархального забарвлення та самовпевненості, творячи різкий контраст
мовчанці Марусі. Голос оповідача стає помітно чоловічим, він вже не бере
до уваги жіночої точки зору.

Вже з перших рядків роману розуміємо, що Маруся вольова, горда дівчина,
яка не приймає старих усталених традицій, чинить не за чиєюсь вказівкою,
а за велінням свого серця: ”струїла геть…козака”. ”А хто ж би ще труїв
Бобренка Гриця? Кому він ще так знівечив життя?” Гриць зрадив Марусю,
ту, з якою знайомий змалечку та зріс в їхньому домі:

…те дитя й на ноги зіп’ялося,

і розуму дійшло у Чураїв.

Маруся палко кохає Гриця й чекає його з походу,

Нікому ні руки не шлюбувала

Ані на кого й оком не вела.

А натомість отримує зраду.

gd?[p му й не захотіли розглянути причини, чому Маруся отруїла, чому
хотіла втопитися. Того, що відчуває зраджена жінка, ніхто не помічає,
бо, як правило, таких випадків тоді було багато і мало хто звертав на це
увагу й вважалося, що винна саме дівчина. А для українців це було
ганебним, коли дівчину зраджували, кинуту вважали “нечистою”. Батьки
іноді цуралися своєї дочки, виганяючи її з рідної домівки (згадаймо хоча
б твори Т. Шевченка “Наймичка”, “Катерина”). Багато дівчат кінчали своє
життя погано: деградували й духовно, й фізично.

Після смерті Гриця почуття завмирають у Марусі, придушені трагедією її
життя, навіть щирі почуття Івана Іскри не приводять її до тями. Після
свідчення Галі Вишняківни на суді (можливо, вона й сама не підозрювала,
що таким чином викриває “козака”) стає зрозумілим, який насправді Гриць,
чому Маруся його отруїла.

…з Гриця добрий був лайдак

…Не хто ж, а він звів дівчину з чуття.

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Нещира душа (навіть малодушність), брехня Грицька розкривається у словах
парубка, який говорив Галі, “що вже її (Марусю) забуде, але “в ніч своєї
смерті таки у неї (Марусі) був”, а не у Галі. Грицько усвідомлював, що
Маруся морально та духовно вища за нього (світ сім’ї Бобренків корінним
чином відрізнявся від світу сім’ї Чураїв. Бобренчиха постійно “воювала
за курку, за телицю, за межу. Життя у цій сім’ї було позбавлене
духовного начала. У такому середовищі Гриць і виховався б відповідним
чином, і тоді мало ймовірно, що Маруся, з її тонким чуттям моральності,
стала б прихильною до нього.) Гриць – вихованець Марусі. Вона піднімала
його до себе, до свого духовного рівня. Так, Маруся високо, навіть дуже
високо підняла Гриця, проте стояти з нею він не міг (відчутна різна
генетична закодованість). Можливо, він боявся цього, тому й обрав
послужливу, покірливу дівчину, яка виконує чоловічі забаганки та накази.

Звинувачуючи Марусю у вбивстві “та ще й нецноти…”, суддя ніби навмисно
(а, можливо, й сам не відаючи) підштовхує обвинуваченням-промовою на
виправдання поведінки Грицька. Нібито й не було ніякої зради, повернувсь
додому і “…нагледів дівчину собі рівну, … посватав Галю Вишняківну”.

Чурай Маруся, що його любила,

Любила, справді, вірно і давно,

Тоді його із ревнощів убила,

Підсипавши отруту у вино.

На слова обвинувачення Маруся мовчить, нічого не відповідає. Вже те саме
мовчання, здається, не тільки виправдовувало, а й доводили, що ця
дівчина – особистість:За “вбивство” відповідатиме по закону, бо “злочин
скоїла”, як наказувало серце, а вона – людина і має, як і чоловік, право
вибору й бути щасливою. Її мовчання стає чимось більшим, а ніж просто
вимовлені слова.

Маруся не ухиляється від відповідальності. Вона завжди була і є сама
собою. Тому можна стверджувально сказати запитанням самої Ліни
Костенко: “Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?” Так, на “полі
бою” мусить бути мужньою і сильною. Такою постає перед читачем дівчина з
легенди. І світло цієї легенди, як світло високої зірки, долинає навіть
зараз і не тільки тоді, коли перечитуєш рядки роману. Авторка зображує
жінку в її внутрішній самооцінці, у вільно розвинутій своїй
індвідуальності, свого духовного життя. Привертає увагу та викликає
інтерес до того, що саме Маруся виступає як самостійна
індивідуальність, яка цінна внутрішнім багатством душі. Воля, мужність,
гідність – це найдорожчі скарби Ліниної Марусі. Саме з цим вона може
жити й діяти як особа з відважною вдачею, ясним умом, особа, яка
переступає через важкі заборони, перекидає забобони застиглої моралі. У
Марусі усвідомлений, ясний ідеал, за який вона мужньо бореться.
Героїчний лад душі, моральне здоров’я, свіжість і глибина людяності і
почувань, прагнень – це те, що притаманне жінці тогочасної літератури.

У Ліни Костенко жінка змучена, катована, зневажена, але не розтоптана,
бо вона не загубила духу свого, гордість, гідність людську. Жінка у
творі Ліни Костенко – відбиток того ясного сяйва, що “променіє в гордих
очах” її творця – не тільки дорівнює чоловікам, але завдяки
емоціональному багатству жіночої своєї чуйності і відзивності, завдяки
своїй глибокій інтуіції має перевагу над ними.

Література

Клочек Г. Історичний роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”. – Кіровоград:
Степова Елада, 1998.

Поліщук Я. Прагнення модерної особистості // Українська література в
загальноосвітній школі. – 2000. – №5.

Ставицька Л. “О скільки слів, і скільки слів мені наснилося” //
Дивослово. –

2000. – №3.

Таран Л. Жінка з легенди // Українська мова і література в школі. –
1990. – №3.

Ненадкевич Є. Українська жінка // Дивослово. – 2001. – №2.

Кошарська Г. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко // Слово і час. –
1996. – №8-9.

PAGE

PAGE 8

PAGE 100

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020