UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва“До-емансипаційна” критика про російську жіночу літературу (до проблеми жіночого тексту в художньому каноні) (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1404
Скачало120
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

“До-емансипаційна” критика про російську жіночу літературу (до проблеми

жіночого тексту в художньому каноні)

 

“Чи маєте ви уявлення про те, скільки книжок пишуться про жінок щороку?

Чи знаєте ви скільки їх написали чоловіки?” [8, 26]. Не одне десятиліття

минуло з того часу, як було поставлено Вірджинією Вульф ці за суттю

своєю все ж таки риторичні питання. Говорячи про жіночу літературу,

етапи її становлення і про місце жіночої творчості в художньому каноні

ми, так чи інакше, опиняємося віч-на-віч із чоловічим (а часом, таким

чином, і єдино правильним) поглядом на специфіку жіночої літературної

праці і жіночого тексту як соціокультурного феномену. Добре ще, коли при

чоловічому прочитанні жіночого твору, при цьому своєрідному декодуванні

явища принципово інакшої культури (вірніше – культури Інакшого, тієї

самої “підводної течії головного русла”, за визначенням Елейн Моерс),

доводиться мати справу з оцінками на кшталт “зрозумів, що “жіноча проза”

таки існує і що мені краще триматися від неї якнайдалі: якось не

збігаємося ми внутрішніми ритмами” [2].

 

Наочною ілюстрацією висловлювань сучасних критиків-чоловіків слугують

концепції про розвиток російської жіночої літератури, які належать Олегу

Дарку та Віктору Єрофєєву. “З об’єкту культури, котрими вони були, жінки

становляться її суб’єктом. Раніше ними захоплювалися, виносили їм

присуди, кидали під потяг, все робилося за них. Їх роль у російській

прозі маргінальна. Жодна не стала Достоєвським1. (...) У кращому випадку

вони були позаісторичними. (...) Але альтернативи, окрім свого курсиву,

вони не запропонували. (...) Чоловічий погляд зажди був об’ємнішим,

чоловік володів ситуацією. Але наприкінці століття жінки збереглися

краще” [12, 11], – проголошує письменник В.Єрофєєв. Очевидно при цьому,

що тексти, створені письменницями й поетесами – річ настільки звична для

російської культури останніх десятиліть і, більше того, настільки

популярна, що стає можливим прогнозувати жіноче майбутнє російськомовної

літератури. Світосприйняття жінки за визначенням маргінальне. Саме “це

усвідомлення власної неповноцінності благоприятно для занять сучасною

російською літературою”, – визначає популярний критик Олег Дарк,

підкреслюючи, що за цими умовами “неповноцінність переплавляється в

сюжет і в ньому зникає”, а отже, “можна сказати, що ця задана

неповноцінність автора (те, що він – чужий) і народжує літературу” [11].

Ці суперечливі на перший погляд висловлювання мають в основі своїй

безумовно спільну мотивацію (“месидж”), у визначенні історичної

зумовленості якої і полягає завдання цієї статті.

 

У передмові до третього видання своїх творів російський

поет-сентименталіст І.М.Дмітрієв писав: “Перше видання моїх віршів, яке

вийшло в 1802 році, і друге – в 1808-му, були присвячені жіночої статі.

(...) Критиці нема чого пхати свого носа і пера свого. Це не її царина”

[цит. за: 9, 252]. Звичні також звертання до “милих читачок” і в

тогочасній романтичній белетристиці (в тому числі й журнального типу).

Подібні висловлювання чоловіків-авторів, які, так би мовити, працювали

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ