Таксис як мовна категорія номінації дійсності
Дослідженню таксису як мовної категорії присвячено не так багато праць,
тому аналіз його видається актуальним. Цією проблемою займались в
основному в Росії. Її торкалися О.В.Бондарко [5] (автор однієї з самих
послідовних концепцій серед всіх існуючих на сьогодні), М.Ю.Рябова [3],
Л.М.Ковальова [3], Є.І.Панін [3]. Аналіз теоретичних положень таксису як
мовної категорії лінгвісти здійснювали, спираючись на праці Р.О.Якобсона
[6].
Мета статті полягає у визначенні ролі таксиса як синтаксичної категорії.
Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання:
проаналізувати граматичну категорію часу і з’ясувати її відповідність з
таксисом;
систематизувати й узагальнити лінгвістичні дослідження таксиса як
синтаксичної категорії;
накреслити перспективу подальших досліджень таксиса в сучасній
українській літературній мові.
Час – граматична категорія, значення якої характеризують часову
причетність (часову референцію) ситуації, яку описано в реченні.
Значення показників граматичного часу в конкретних мовах можуть
відрізнятися за трьома параметрами.
Перший параметр – взаєморозміщення часового інтервалу, протягом якого
описувана ситуація має місце в актуальному світі, і обрана на часовій
осі точки відліку. Цей параметр має три значення – одночасність,
передування та слідування. Другий параметр – взаєморозміщення точки
відліку та моменту мовлення. Цей параметр має ті ж три значення: точка
відліку може збігатися з моментом мовлення, передувати йому, і
відбуватися за ним. Третій параметр – відносна віддаленість часового
інтервалу, який посідає описувана ситуація, від точки відліку. Перші два
параметри визначають статус граматичного часу як дейктичної категорії.
Розташування часового інтервалу описуваної ситуації стосовно точки
відліку, який збігається з моментом мовлення, називається абсолютним
граматичними часом. Абсолютний час має три значення – теперішній
(часовий інтервал, протягом якого ситуація має місце, містить у собі
момент мовлення, а в крайньому випадку – збігається з ним), минулий
(часовий інтервал, протягом якого ситуація має місце, передує моменту
мовлення), майбутній (часовий інтервал, протягом якого ситуація має
місце, йде за моментом мовлення). В українській мові граматично
виражаються всі ці три значення, наприклад: робить – робив – буде
робити.
Як свідчать дані ряду наук, у сучасної людини в процесі її практичної
діяльності беруть участь, як мінімум, два різних види уявлень про час:
Абстрактно-узагальнене, раціональне – тут час виступає як якась
нескінченна, безперервна, субстанція, яка рівномірно протікає, що існує
сама по собі, незалежно від подій, які відбуваються у світі, і взаємин
між ними.
Чуттєво-наочне, конкретне, емпіричне – як невід’ємний реляційний атрибут
буття конкретних кінцевих і дискретних явищ (подій, фактів) і відносин
між ними.
Ці два види часових уявлень, зрозуміло, існують та актуалізуються у
свідомості людей не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку один з одним.
Такий двоїстий когнітивний характер часових уявлень у людини можна
розглядати як окремий випадок відбиття діалектики конкретного й
абстрактного, разового й загального, дискретного й безперервного в
пізнанні та освоєнні навколишнього світу, що знаходить своє втілення у
відповідній мовній (вербальній) картині.
Так, уявлення про емпіричне сприйняття “індивідуальних часів” реальних
об’єктів з їхніми властивостями та відносинами, що виступають у
просторово-часовому вимірі тих чи тих конкретних ситуацій і подій,
втілюються, відповідно, у висловлюваннях про конкретні одиничні процеси,
факти, дії, стани, – вони іманентно присутні в змісті пропозицій,
предикатів, буттєвих іменників, дієслівних лексем, отримують
різноманітну модифікацію в аспектуальній семантиці.
Уявлення про абстрактний час як про рівномірний потік безперервних і
нерозрізнених моментів дозволяє пояснити такі лінгвістичні явища, як,
наприклад, дейктичні функції граматичних абсолютних часових форм, які
розчленовують абстрактний часовий континуум щодо моменту мовлення на три
великі недискретні сфери (минулого, теперішнього, майбутнього),
наявність спеціальної темпоральної лексики різних ступенів
узагальненості (порівняймо, наприклад, тепер – now, тоді – then, у
майбутньому – in future, увесь час – all the time, завжди – always,
вічно – for ever, і т. ін.), а також цілий ряд інших семантичних засобів
різних мовних рівнів.
У природних мовах для передачі існуючих когнітивних образів часових
структур є відповідний інвентар семантичних (лексичних і граматичних)
засобів, що утворюють взаємодіючі системи (підсистеми), основна функція
яких – передача впорядкування та співвіднесеності один з одним, що
виражають “стан справ” (подій, ситуацій, фактів) у субстанціальному
часі, або, виражаючись термінами сучасної логіки часу, формування
часової оцінки, під якою розуміється встановлення взаємного положення в
субстанціальному часі, як мінімум, двох подій.
На думку А.А.Івіна, залежно від того, яка подія береться за точку
відліку при оцінці положення якоїсь іншої події, всі часові оцінки під
розподіляються на дві принципово різні групи.
Першу групу утворюють оцінки, що мають за точку відліку такі події,
положення яких на осі субстанціального часу залишається постійним. Такі
оцінки називаються часовими оцінками з постійними моментами віднесення
або В-оцінки та створюють сферу так званого позиційного часу [
HYPERLINK “http://www.philology.ru/linguistics3/polansky-01.htm” \l “2”
3]. Картина мовної маніфестації В-оцінок досить різноманітна: досить
лише зазначити, що В-оцінки – невід’ємний змістовий компонент
семантичної структури багатьох видів поліпропозитивних висловлювань у
самому широкому розумінні цього терміна.
Іншу групу становлять часові оцінки зі змінними моментами віднесення,
або А-оцінки, що входять у сферу так званого векторного часу. У цьому
випадку за підставу віднесення береться час висловлення оцінки, або,
момент мовлення. А-оцінки дейктичні, векторні, тобто вони мають потребу
у вказівці щодо координат мовного акту. Тому твердження, що містять
А-оцінки, будучи правдивими в одному часі, можуть стати помилковими в
іншому.
У природних мовах формулювання А- і В-оцінок, або, інакше кажучи,
векторного та позиційного часу, забезпечується принципово різними
системами взаємодіючих лексичних, граматичних і лексико-граматичних
засобів з відповідними функціями. Так, основною складовою системи
передачі векторного часу в індоєвропейських мовах є спеціальні дієслівні
часові форми минулого, теперішнього та майбутнього часу, нерідко в
сполученні з відповідною темпоральною лексикою.
Для вираження ж позиційного часу використовуються принципово інші,
лінгвістичні засоби, взаємодіючі один з одним у різних комбінаціях:
відносні дієслівні часи, спеціальна часова дієслівна та недієслівна
лексика (типу передувати, випливати, збігатися, раніше, пізніше,
одночасно), аспектуальні значення предикатів, часові сполучники (перш
ніж, після того як, у той час як і т.п.), часові прийменники (перед, до,
після, перед, протягом, під час і т.д.) і прислівники (потім,
одночасно), що функціонують у різних поліпропозитивних структурах як на
рівні складного та ускладненого речення, так і на рівні надфразних
єдностей.
Останнім часом дослідження деяких засобів вираження позиційного часу
набуло нового, нетрадиційного базису та трохи іншого ракурсу, зокрема, у
зв’язку з виділеною Р.О.Якобсоном категорією таксиса, що, згідно з його
формулюванням, “характеризує повідомлюваний факт стосовно іншого факту
та безвідносно до факту повідомлення” [6].
Локалізація описуваної ситуації стосовно точки відліку, відмінної від
моменту мовлення, називається відносним часом. Деякі дослідники,
наслідуючи Р.О.Якобсону на позначення відносного часу використовують
термін таксис. Категорія відносного часу, або таксиса, має також три
значення – передування, одночасність і слідування, однак, на відміну від
абсолютного, точкою відліку тут є не момент мовлення, а якась інша
описувана подія. Як особлива граматична категорія таксис існує лише в
тих мовах, де є відповідна система граматичних форм. В українській мові
таксис не є самостійною граматичною категорією, відмінною від виду та
часу. Так, в українських дієприслівниках значення одночасності та
передування стосовно дії, яка описана дієсловом в особовій формі,
виражається видом.
Саме тому деякі лінгвісти сталі пов’язувати цю категорію з вираженням
хронологічних відносин (одночасність / різночасність) між подіями
(діями) безвідносно до моменту мовлення, тобто, по суті, зі сферою
В-оцінок, і концепція таксиса привернула до себе увагу цілого ряду
дослідників.
Однак при вивченні наявної наукової літератури, присвяченої таксису,
звертає на себе увагу те, що деякі аспекти, що стосуються форми, змісту,
та й самого лінгвістичного статусу цієї категорії, трактуються
дослідниками з досить різних, іноді значно розбіжних, позицій.
Паралельно відзначимо, що у світлі теорії таксиса деякі категорії та
поняття традиційної лінгвістики, що пов’язані з вираженням позиційного
часу, у першу чергу, такі, як “відносний час”, “узгодження часів” були
переосмисленні й набули нової інтерпретації, яка виявляє в різних
дослідників істотні розбіжності.
Так, наприклад О.С.Ахманова [3], С.Біленька [3] та А.І.Бородіна [3],
(стосовно англійської мови), пов’язують таксис винятково з опозицією
“перфект – не перфект”, що передає, як відомо, відношення “передування”
і відомої в традиційній германістиці та англістиці як “відносний час”,
відводячи йому тим самим статус переважно морфологічної категорії. Що
стосується семантико-синтаксичних і лексико-семантичних аспектів та умов
функціонування цієї опозиції, то вони, як правило, у дослідження не
включаються, не описуються [3].
Відомі Петербурзькі дослідники О.В.Бондарко [5], Т.Г.Акімова [3],
Н.А.Козинцева [3] розглядають таксис як функціонально-семантичну
категорію, що ґрунтується на взаємодії семантичних елементів різних
мовних рівнів: морфологічного (видові опозиції), лексико-граматичного
(певні сполучники, прийменники, прислівники), а також синтаксичного
рівня (певні типи поліпредикативних речень) [3].
За визначенням О.В.Бондарко, таксис – це мовна категорія, що
характеризує різні відношення між діями (подіями) при номінації ситуації
дійсності поліпредикативними конструкціями й тісно пов’язана з
категоріями темпоральності й аспектуальності [5, 234].
3/4
PEn
??????????????????m
???????????????m
???????????m?предикативних висловлювань як сентенціального, так і
надфразного рівня, монопредикативні висловлювання з різними типами
семантичного ускладнення [3]. Так само трактує таксис на матеріалі
французької та російської мов Н.В.Берницька [3].
Розглядаючи таксис в українській лінгвістичній науці важливо зазначити,
що Н.В.Гуйванюк розділяє думку інших вчених та виділяє незалежний
таксис, в якому відображаються відношення між діями без градації їх на
основну й другорядну, і залежний таксис, якому властива така градація.
Незалежний таксис виражається видо-часовими формами предикатів у
складносурядних реченнях та в реченнях з однорідними присудками, а
залежний таксис представлений зворотом з дієприслівником,
дієприкметником, субстанціальним прикметником та іменником, що
репрезентує факт повідомлення, який супроводжується основним. Але треба
зазначити, що Н.В.Гуйванюк досить поверхнево описує таке явище як таксис
у своїх роботах, особливу увагу вона приділяє метатаксичним
співвідношенням. Саме тому, аналізуючи таксис, ми будемо спиратися на
наукові праці зарубіжних науковців, особливо російських.
Серед дослідників, що використовують поняття “таксис”, особливе місце
посідає цілий ряд робіт, об’єктом вивчення яких є так звані конструкції
із предикативними актантами
(КПА) [3].
У центрі уваги зазначених досліджень перебувають семантико-синтаксичні
властивості висловлювань, що будуються на базі формально простого
(монопредикативного) речення, семантично ускладненого різними
додатковими пропозитивними одиницями, що виступають у функції буттєвих
актантів присудка. Це, насамперед, вторинно-предикативні (інфінітивні,
дієприкметникові) конструкції, а також різного роду номіналізації. При
цьому підкреслюється їхня функціональна співвіднесеність із підрядними
додатковими (з’ясувальними) реченнями.
Подібні погляди на сутність категорії таксиса в досить розгорнутому та
послідовному виді представлені в цілому ряді досліджень лінгвістів
Іркутського лінгвістичного університету (Л.М.Ковальової [3], А.Л.Сідінхе
[3], Кім Ен Ок [3] та ін.), а також у деяких інших дослідженнях,
зокрема, у кандидатській дисертації Є.І.Паніна [3].
А.Л.Сідінхе в кандидатській дисертації “Семантика дієслів фізичного
сприйняття та таксисно-аспектуальний компонент, який організує речення в
сучасній англійській мові” об’єктом дослідження обирає конструкції з
об’єктними предикативними актантами, представлені синтаксичними
структурами трьох типів:
а) підрядними реченнями (I could see, where he was);
б) вторинно-предикативними зворотами з інфінітивом (He watched her
almost run up to the door);
в) вторинно-предикативними зворотами з дієприкметником (Now he heared
the wind roaring) [3].
На думку автора, у таких конструкціях присутній певний “темпоральний
компонент”, що, “складається з аспектуальності та таксиса”. І далі:
“Аспектуальність, під якою розуміється часова локалізованість /
нелокалізованість процесу, позначуваного в реченні, властива дієслівному
предикату…. Таксис, що характеризує співвідношення процесів,
позначених у реченні, у часі стосовно один одного є синтаксичною
категорією, тому що його семантика і його ознаки поза реченням не
існують: його семантика визначається часовими відносинами між процесами,
а форма складається з сукупності різних елементів запропонованої
структури, а саме: видо-часових форм головного та залежного дієслова
(або їхньої відсутності у залежного дієслова) і лексичної семантики
головного дієслова” [3]. Розуміючи в такий спосіб “темпоральний
компонент” автор іменує його “таксисно-аспектуальним компонентом
речення” і визначає “як змістову структуру”, пов’язану з вираженням
характеру протікання та розподілу дієслівних процесів у часі відносно
один одного. Він має недейктичний характер і тому “не може розглядатися
в термінах загальноприйнятих видо-часових форм дієслова. Йдеться про
такі значення як “одночасність”, “передування”, “слідування”.
Таким чином, таксис трактується тут як синтаксична категорія, засобами
актуалізації якої в цьому випадку є конструкції з об’єктними
предикативними актантами, що виступають у так званій “з’ясувальній”
функції.
Поняття “таксис” активно використовує при дослідженні конструкцій із
предикативними актантами у своїх роботах Л.М.Ковальова [3]. Автор
проводить досить докладний аналіз механізма вираження відносин
передування, одночасності та слідування в КПА різних
структурно-синтаксичних типів, приділяючи значну увагу
лексико-синтаксичній взаємодії присудків і предикативно-актантних
компонентів досліджуваних одиниць, а також виявленню закономірностей у
видо-часових кореляціях між інфінітивним присудком і залежним
предикативним актантом.
Сфера дії визначень “таксис” та “таксисні відносини” при описі КПА в
працях Л.М.Ковальової є досить широкою, що визначається великим набором
досліджуваних
одиниць – КПА. Таксисні відносини, на думку Л.М.Ковальової, мають місце
й у КПА з непрямою номінацією подій, коли як засобами іменування
останніх виступають предметні імена. Наприклад: to hear the bell –
слухати дзвоник. Аналогічними засобами позначення подій можуть бути й
власні імена: Він чув Шаляпіна = Він чув, як співає Шаляпін. Таким же
чином вживає розглянуте поняття Кім Ен Ок у своїй роботі “Аналіз
категорії таксиса в реченнях з дієсловами пам’яті” [3]. Як пише автор,
спираючись на роботу Є.І.Паніна, “це дослідження продовжує традиції
семантичного синтаксису та розглядає тільки один з численних аспектів
категорії таксиса – його залежність від лексичного значення ГД
(головного дієслова) у поліпредикативному реченні” [3]. Автор шляхом
побудови численних корелятивних моделей співвідношення видо-часових форм
головного та залежного дієслова докладно досліджує різні КПА з
дієсловами пам’яті типу remember, recollect, recall, forget, що
виражають мнемонічні акти, у їхніх часових співвідношеннях з подіями, що
згадуються, які передаються предикативними актантами (підрядними
додатковими, вторинно-предикативними зворотами, номіналізаціями). Такі
часові співвідношення (передування та одночасність) автор іменує
“таксисними відносинами”. Подібне розуміння таксиса нічим не
відрізняється від його розуміння у вище розглянутих дослідженнях КПА
Л.М.Ковальової та А.Л.Сідінхе, і значною мірою зближається з
інтерпретацією таксиса у Є.І.Паніна. Конструкції з предикатними
актантами як один із засобів вираження таксисних відносин досить
докладно описуються в спеціальному розділі докторської дисертації
М.Ю.Рябової [3] і в кандидатській дисертації Н.В.Берницької [3].
Зазначимо, що майже всі автори, використовуючи це поняття відносно КПА,
так чи інакше прагнуть опиратися на концепцію Р.О.Якобсона, а також на
праці О.В.Бондарка, які розвивали та конкретизували цю проблему на
матеріалі російської мови.
У докторській дисертації М.Ю.Рябової, яка досліджувала таксис з погляду
теорії часової референції, включаючи в інвентар засобів вираження
таксисних відносин максимальну кількість найрізноманітніших типів
висловлювань: від монопредикативних (включаючи так званий “імпліцитний”
таксис) до надфразних єдностей. Однак саме ці чинники, будучи
взаємозалежними, відіграють провідну роль при визначенні категоріальної
приналежності того або іншого типу висловлення й впливають на створення
специфічної мовної картини явищ, які охоплюються сферою відповідної
категорії.
Порівняймо: Вона бачить, як він встає і йде до вікна, тут співвідношення
між словами встає та йдє і є таксисом. Однак сутність залишається тою ж,
а саме: таксис припускає співвіднесення в часі референціально однотипних
подій.
Отже, висловлювання, що містять таксисні відношення, передають завжди як
мінімум дві однорідних “ситуації”.
У результаті нашого дослідження ми дійшли таких висновків: 1) граматична
категорія часу характеризує часову референцію ситуації, яку описано в
реченні, що визначаються за трьома параметрами. Згідно до цих трьох
параметрів лінгвісти виділяють абсолютний час (теперішній, минулий та
майбутній) та відносний (позиційний) час (передування, одночасність та
слідування). Саме з останнім різновидом часу дослідники пов’язують
недавно виокремлену Р.О.Якобсоном категорію таксиса; 2) російські вчені,
спираючись на концепцію Р.О.Якобсона та О.В.Бондарко, розвинули та
конкретизували поняття таксиса на матеріалі російської, англійської та
французької мов. Вони досліджували як монопредикативні, так і
поліпредикативні висловлювання. Розглядаючи категорію таксиса,
зазначимо, що ця категорія ґрунтується на взаємодії елементів різних
мовних рангів: морфологічного, лексико-граматичного та синтаксичного. В
українській мові таксис є несамостійною категорією. В українській
лінгвістичній науці досить поверхнево описує таке явище як таксис у
своїх роботах Н.В.Гуйванюк. Отже, всі дослідники таксиса одностайно
вважають, що “таксисними відношеннями” можна називати такі часові
співвідношення як передування та одночасність, тобто таксис припускає
співвіднесення в часі референціально однотипних подій; 3) не зважаючи на
наявність робіт присвячених дослідженню таксиса як мовної категорії, все
ж ця проблема залишається малодослідженим явищем і потребує ще досить
серйозних та глибоких розвідок у різноманітних типах висловлювань: від
монопредикативних висловлювань (включаючи “імпліцитний” таксис) до
надфразних єдностей, бо саме ці чинники, будучи взаємозалежними,
відіграють провідну роль та впливають на створення специфічної мовної
картини, яку змальовують описувані явища.
ЛІТЕРАТУРА
Бунина И.К. Категория времени или категория таксиса? // HYPERLINK
“http://www” http://www .philology.ru/linguistics3/bunina-71.htm
Гуйванюк Н.В. Метатаксичні співвідношення в синтаксисі // Наукові
записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла
Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2003. Вип.6.
Відп. ред. Н.Л.Іваницька. – Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед.
ун-ту, 2003. – C.268-275.
Полянский С.М. Таксис – Относительное время – Эвиденциальность //
HYPERLINK “http://www” http://www
.philology.ru/linguistics3/polansky-01.htm#1.
Теньер Л. Основы структурного синтаксиса: Пер. с франц. Редкол.:
Г.В.Степанов (пред.) и др.; Вступ. ст. и общ. ред. В.Г.Гака. – М.:
Прогресс, 1988. – C.8-321.
Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная
локализованность. Таксис / Отв. за ред. А.В.Бондарко. – Л.: Наука, 1987.
– C.234-295.
Якобсон Р.О. Шифтеры, глагольные категории и русский глагол //
http://www.philology.ru/linguistics1/jakobson-63.htm#1.
HYPERLINK “http://iling.nw.ru/grammar” http://iling.nw.ru/grammar
http://www.krugosvet.ru/articles/82
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
