Фемінізм у житті та творчості Жорж Санд
Існують поняття, які не лише називають предмети, явища, а й асоціюються
з іншими предметами чи є їх символами. До таких понять належить слово
жінка, звичайне на перший погляд, але глибинне за своєю суттю. Воно
асоціюється з життям, бо маючи все те, чим хизується сильна стать:
могутній інтелект і логічне мислення – феміна сапієнс, більше того,
здатна до самовідтворення – давати життя новій людині. Те, що винищує
чоловік, відтворює жінка. Отже, це слово є символом сотворіння,
самовідтворення, початку нового життя. Жінка живе серцем, а значить
інтуїцією, почуттями, підсвідомістю, вона має здатність вловлювати
особливі, неземні сигнали. Тому інколи такою непередбаченою буває жіноча
логіка, тому досить часто безпідставно глузують з неї чоловіки, обмежені
вузькими рамками власного мислення.
Немає, певно, у світі жодної книги, на сторінках якої не було б її
образу – подруги, коханої, дружини, матері… У різні часи бачили в
жінці всілякі чесноти й вади. Та ніколи не вщухав широкий інтерес до її
душевного й соціального буття, її місця в космосі людськості. Зображенню
долі жінки присвятили свої твори такі письменники: Г.Флобер “Пані
Боварі”, Г.Ібсен “Ляльковий дім”, Н.Готорн “Червона літера”, Ж.Санд
“Індіана”, “Лелія”, “Консуело”, Гі де Мопассан “Пампушка”, В.Теккерей
“Ярмарок суєти”, М.Островський “Гроза”, Л.Толстой “Анна Кареніна” та ін.
У результаті аналізу низки критичних матеріалів з’ясувалося, що в
більшості досліджень науковців (Бабаєва Є., Гудзія М., Михальської К.,
Муравйової Н., Шкловського В. та ін.) майже не акцентовано уваги на
проблемі емансипації жінки. У зв’язку з цим основна увага в статті
зосереджена на дослідженні жіночого питання у творчості Ж.Санд, зокрема
в романах “Індіана”, “Лелія”, “Консуело”.
Жорж Санд – це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і
відкриття істини, і хто входить у цей світ, залишається в ньому
назавжди, тому що без Санд неможливо уявити світову літературу. Вона
зазирнула в такі глибини людської душі, які ще не відкривалися нікому до
того часу. Проживши складне і суперечливе життя, Жорж Санд дійшла
висновку, що людина має кожен день жити ніби востаннє, тобто робити все,
що вона може, даруючи любов і тепло іншим.
Творчість Жорж Санд на сучасному етапі розвитку світової літератури
займає одне з провідних місць, оскільки саме з її ім’ям пов’язана
постановка проблеми емансипації жінки у французькій літературі, яку
пізніше запозичили Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Софія Крушельницька,
Наталія Кобринська, Софія Окуневська в українській літературі.
Високо цінували творчість Жорж Санд і російські письменники та
літературознавці. Так, І.В.Тургенєв називав її “одной из наших святых”.
Збереглись високі характеристики її романістики, написані А.І.Герценом,
М.Г.Чернишевським тощо. Ф.М.Достоєвський звернув увагу на особливості її
світосприймання: “Она основывала свой социализм, свои убеждения, надежды
и идеалы на нравственном чувстве человека…на стремлении его к
совершенству и чистоте… Она верила в личность человеческую” [2, 336].
ХІХ століття в західноєвропейській літературі позначене гострим
конфліктом “особа – суспільство”, але у творах багатьох письменників
даної епохи він нерідко трактується як конфлікт “жінка і суспільство”. У
романах Аврори Дюпен (за чоловіком Дюдеван), яка писала під чоловічим
псевдонімом Жорж Санд, даний конфлікт набув характеру протистояння з
оточенням, із власними переконаннями та прагненнями або ж глибокої
психологічної драми самої людини, яка зробила певний крок всупереч
загальноприйнятій моралі.
Людина – складна істота, складніша, ніж ті форми та обставини, в які
вона потрапляє. У людини завжди є резерв, є душевний запас оновлення та
визволення. І тому кожний письменник своєрідно показує і розкриває
характери своїх героїнь.
Творчість Жорж Санд – це прагнення переосмислити літературну традицію,
за якою жінка залежала від соціального середовища, була приречена на
приниження. Жінки в романах Жорж Санд різні за соціальним становищем, за
світосприйманням, за стосунками з іншими людьми. Письменниця зверталася
до жінки як об’єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала
її настрої, хід думок, зміну почуттів.
Своїм творчим пером Ж.Санд боролася за звільнення жінки, за її право
розпоряджатися власною долею і називала себе “Спартаком серед рабинь”. У
її романах проходить ціла галерея образів передових жінок, які
намагаються емансипуватися від гніву і приниження, в які вони були
поставлені суспільством. У своїх творах Жорж Санд пропонувала ідею
“вільної жінки”, надаючи їй можливість самій керувати своєю долею, мати
рівні можливості з чоловіками у повсякденному житті і суспільній
діяльності.
Таким чином, багато ідей, які відстоювали сучасники Ж.Санд, всезагальне
виборче право, просвітництво народу, громадська рівність жінок, –
належали саме їй: письменниці, трибуну, просвітителю. Усім своїм життям
вона довела можливість жіночого розкріпачення через самостійну працю і
матеріальну незалежність.
Аврора Дюпен народилась і виросла в невеличкому містечку Ноан, недалеко
від Парижу. Виховання і формальну освіту отримала в жіночому монастирі.
Там вона закохалась в інтелігентну і чарівну черницю Марію-Алісію і
попросила удочерити її. “Вас? – здивувалась Алісія. – Але ж ви
найвідчайдушніше чортеня в монастирі!” Сучасники вважали Жорж Санд
непостійною і безсердечною, називаючи її бісексуальною, хоча не зовсім
ясно, чи були у неї сексуальні зв’язки з жінками. Своїй близькій подрузі
Марі Дорваль, наприклад, Санд писала листи, які сьогодні вважалися б
еротичними. Ось маленький уривок з листа Жорж Санд, який може бути
прикладом того, яка тісна дружба пов’язувала цих двох жінок: “…Я
надумала, що ти мене не любиш. Я ревіла, немов той осел… Моє серце
переповнене любов’ю до тебе… Я хочу любити тебе завжди… Якщо ти мені
відповіси одним лише словом “Приїжджай!”, я поїду, хоч буде у мене
навіть холера чи коханець…” Але в ті далекі часи листи такого змісту
були досить розповсюдженим явищем і часто зустрічалися в листуванні між
подругами.
Жорж Санд була коренастою жінкою, невисокою на зріст, з виразними
рисами обличчя і темними очима. Вона постійно курила сигари, а її рухи
були різкими. Чоловіків притягували її інтелект і жадоба життя.
Письменниця мріяла про щастя жінок у шлюбі, оскільки сама такого не
мала. Після 9 років нещасливого життя в шлюбі перед нею постав вибір між
особистою свободою та існуючими правилами поведінки в суспільстві.
Аврора вирішила покинути чоловіка, знаючи про осуд суспільства. “Она не
любила своего мужа, потому что ее заставляли его любить, и ее
сознательная борьба против любого морального принуждения стала ее второй
природой, принципом поведения, законом счастья…,” – так писав про неї
В.Г.Бєлінський, який називав її “Иоанной д’Арк нашего времени” [1,
75].
Намагаючись добитись економічної незалежності від чоловіка, Аврора
почала писати романи. Залишивши чоловіка, вона їде в Париж. Вже в перші
роки життя в Парижі Аврора Дюдеван носила чоловічий одяг, і свої романи
підписувала чоловічим ім’ям. Від свого жіночого ім’я вона хотіла
позбавитись, змінивши і його, і весь свій вигляд. З того часу про себе
вона писала й говорила лише в чоловічому роді.
Жорж Санд жила насиченим літературним життям з 1830 року, коли стала
співробітником газети “Фігаро”. Вона виступила проти інституту
буржуазного шлюбу, який базується на пригнічені та користі, за
емансипацію жінки.
?????-?складову гуманістичного суспільного поступу. Руйнувалося звичне
бачення жінки.
До краси й загадковості жінки Санд додала глибокий розум, усвідомлення
власної громадянської позиції, готовність до самопожертви. Героїні її
романів виходять з-під влади патріархального звичаю й починають
сприйматися як самодостатні і повноправні особистості. У численних
романах Жорж Санд ідеї звільнення особистості (також емансипація жінки),
демократизм поєднувалися з утопією. Героїням її літературних творів
завжди щастило перемогти в занадто важких життєвих ситуаціях. В останній
момент їм таланило: наприклад, якщо жінці необхідно змінити коханця, її
чоловік “випадково” помирав. У реальному житті, на превеликий жаль, Жорж
Санд сама вживала необхідні заходи в аналогічній ситуації, не дуже, як
бачимо, сподіваючись на допомогу згори.
Уже в першому самостійному романі “Індіана” (1832) Ж.Санд порушила
головну проблему – “жіноче питання”. Безправ’я жінки в суспільстві
авторка розглядала як вираження несправедливого суспільного ладу. У
центрі роману – особиста драма молодої жінки Індіани, яка страждає від
морального пригнічення з боку чоловіка, полковника Дельмара. Індіана
відстоює власну самоцінність та самоповагу, прагне корінного зламу
суспільних стереотипів, спрямованих проти жінки. Покинувши чоловіка,
Індіана їде в Париж розшукати свого коханого Раймона. Але він вже
одружився і забув про неї. Раймон відвертається від Індіани, дізнавшись,
що вона покинула будинок чоловіка, він боїться скандалу. Порятунком
для Індіани є кохання Ральфа Брауна, який вже давно і самовіддано кохає
її. Вони щасливо живуть, переховуючись від людей в лісах острова Бурбон.
Природна щирість і душевність, молодий запал і невгасима енергія
допомогли головній героїні роману знайти своє щастя. Вона зробила
свідомий вибір супутника життя і віднайшла власне призначення: кохати і
бути коханою.
Світову славу Жорж Санд приніс роман “Лелія” (1833). Головна героїня
твору Лелія не схожа на скромну Індіану, яка вирішує свої особисті
проблеми. Лелія скоріше ближча героям Рене де Шатобріана. Розчарована в
людях, коханні, релігії, вона шукає застосування своїм силам і
здібностям в житті, але даремно. Прагнучи особистої досконалості,
протиставляючи себе оточуючим, Лелія, по суті, не вільна від своєї
гордості. Звідси її повна самотність. Лелія прагне чогось особливого,
виняткового, проте ці прагнення зумовлені не тим, що вона зрозуміла
недосконалість навколишнього, а тим, що себе поціновує як особу, гідну
чогось кращого, не помічаючи, що реальних підстав для того немає. Ось
чому героїня платить таку високу ціну за вдоволення власного егоїзму. У
центрі її устремлінь – лише вона сама, її спотворене “его”, і причина
безрезультатності шукань героїні у відсутності якихось значущих цілей.
Її шукання засновані на засадах непереборного егоїзму та обмеженості.
Лелія нещаслива, вона не знайшла свого призначення в житті, а тому для
неї вірний шлях звільнитися від страждань – загубити своє життя. За
таких умов трагічна розв’язка була неминучою.
Новим типом жінки у творчості Жорж Санд стали Ежені (роман “Орас”,
1841 рік) та Консуело (роман “Консуело”, 1842-1843 роки). Це
проявляється у їх ставленні до шлюбу і праці. Класична тріада “церква,
кухня, діти ” жодним чином їх не стосується, вони не мають наміру
ставати берегинями домашнього вогнища і таким чином реалізовувати свій
природний жіночий потенціал. Ежені ілюструє нову форму шлюбу і праці (їй
належить ідея організувати швейну майстерню).
Консуело – талановитий самородок, представниця народу, яка увібрала в
себе багатство народної музики: “Консуэло запела просто, непринужденно,
и под высокими церковными сводами раздался такой чистый, прекрасный
голос, какой не звучал еще в этих стенах” [3, 8]. Молода дівчина
наділена великим даром співу, втілює демократичний ідеал мистецтва.
Вірність цьому ідеалу Консуело зберігає, проходячи випробування і довгі
поневіряння Італією, Німеччиною, Чехією.
Консуело самовіддана у своєму служінні мистецтву, її не захоплюють ні
слава, ні гроші, ні коштовності, ні аплодування публіки. Ми
переконуємось у цьому зі слів графа Альберті: “А пока вы сделали большую
ошибку, отказавшись от драгоценностей и титула. Ну, ничего! У вас есть
на это причины, в которые я не вхожу, но думаю, что такая уравновешенная
особа, как вы, не может поступить легкомысленно” [3; 765]. Торуючи шлях
випробувань і труднощів, переборюючи багаточисельні спокуси: відмова
стати фавориткою графа Дзустіньяні, Годіца, короля Фрідріха ІІ, дружиною
багатого і знатного графа Альберті, Консуело отримує волю, незалежність,
віддає своє мистецтво народу. Героїня жертвує заради мистецтва і своїм
першим коханням до Андзолетто.
Так, у романі “Консуело” жінка постає у несподіваному й новому для
світової літератури ракурсі: людини, свідомої власного покликання. На
образі Консуело Жорж Санд показала, що жінка повинна бути в суспільстві
в усьому рівна з чоловіком, вона повинна бути зайнята суспільно корисною
працею, і тільки тоді вона буде духовно багатою.
Головна героїня роману реалізовує свій творчий потенціал поза тісними
межами класичної тріади і досягає високої мети у своєму мистецтві:
служити народу, збуджувати у них високі почуття: “Все ее существо было
до крайности возбуждено; ей казалось, что вот-вот что-то порвется в ней,
как чересчур туго натянутая струна. И это лихорадочное возбуждение
уносило ее в волшебный мир: она играла точно во сне и удивлялась сама,
что находит в себе силы действовать наяву” [3, 696].
Жорж Санд завжди цікавило питання, як впливає суспільство на душу
людини. Вона дійшла висновку, що загальна дійсність позбавлена високих
духовних ідеалів, тому це спричинює існування насильства, експлуатації,
лицемірства, знецінення культури. Звідси письменниця вбачала своїм
обов’язком як учителя і пророка показати шлях до відновлення втрачених
цінностей.
Виправлення суспільства, на думку автора, має розпочатися з кожної
окремої особистості у боротьбі за пробудження високих людських почуттів.
Саме тому головні героїні романів постають у постійній сутичці з
протиприродними обставинами, які заважають по-справжньому вільно жити,
мислити, любити. Письменниця плекала надію, що згодом прийде час
остаточної перемоги над світом соціального абсурду. У 50-70-ті роки Жорж
Санд створює ряд романів, в яких центральне місце відведене зображенню
вузького світу сімейного життя, де звучать мотиви примирення з
дійсністю.
Певна річ, у творчості Жорж Санд можна виділити ще чимало яскравих і
самобутніх жіночих образів. Та сподіваємось, що і на образах Індіани,
Лелії, Косуело нам вдалося розкрити проблему емансипації жінки. Адже ці
героїні постають проти стану приреченості і пригніченості як у
суспільстві, так і в сім’ї, і свідомо чи ні, але борються за право
вибору власної долі чи недолі. Письменниця з великою майстерністю
розкрила внутрішній світ своїх героїнь, описала і проаналізувала їхні
вчинки, намагалася обґрунтувати причини трагічної долі жінок. Тому Жорж
Санд часто критики називали “психологом жіночої душі”. Видатна діячка
літератури вважала, що найбільше жіноче щастя – не в абсурдному,
суспільному, емансипованому, а в сім’ї, в коханні до близьких, дорогих
серцю людей.
Література
Белинский В. Г. Собр. соч.: В 9 т. – М., 1981. – Т.6. – С.75.
Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч.: В 30 тт. – Л., 1980. – Т.23. –
С.336.
Жорж Санд. Консуэло. – Харьков, 1993. – 799 с.
Лилеева И. Консуэло // Жорж Санд. Консуэло. – Харьков, 1993. – С.
775-778.
Михальская К. История зарубежной литературы XIX века. – Ч.1. – М.,1991.
– С.182-188.
Муравьева Н. Западноевропейская литература. – М.,1955. – С.69-102
Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література доби романтизму. – К.,
1998. – С. 204-209.
Реизов Б. Г. Французский роман ХІХ века. – М., 1977. – С. 255-271.
Теплінський М. Жіноча доля в українській класичній літературі //
Дивослово. – 1996. – №8. – С.8-11.
Черневич М. Н. и др. История французской литературы. – М., 1965. –
С.182-198.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
