UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВірш Т.Г.Шевченка “І знов мені не привезла...” (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1988
Скачало152
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Вірш Т.Г.Шевченка “І знов мені не привезла...”

 

“І знов мені не привезла...” – вірш Т.Г.Шевченка, написаний наприкінці

 

1848 року (орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р.) на о.Косарал у

період завершення першої навігації Аральської експедиції. Первісний

автограф, з якого твір перенесено до “Малої книжки” під № 55 (ІЛ, ф.1,

№71, с.361-362) наприкінці 1849 – на початку 1850 років не відомий. При

переписуванні поет вніс незначні виправлення у 25-27 і 29 рядках. Перша

публікація у виданні – “Кобзар Тараса Шевченка” (СПб, 1867)1.

 

Вірш являє собою звернений монолог, внутрішню розмову з бурхливим

розвитком рефлексії, збудженої настроєм трагічного переживання

самотності на засланні. Приводом до написання послужила відсутність

листів з України. Під час Аральської експедиції, як пише Ю.Івакін,

“перервалося і те нерегулярне і рідке листування, яке дещо скрашувало

поетове життя в Орській фортеці”2. У листі до В.Рєпніної від 14

листопада 1849 року Шевченко писав, що про нього ніхто не знав, де він

прожив ці півтора року, він ні з ким не листувався, ніхто йому не писав

(за винятком поодиноких листів від А.Лизогуба (15 УІІ, 1848) і

М.Александрійського (16 УІІІ, 1848) та записки від Ф.Лазаревського

(травень 1848).

 

Структурно-семантично твір можна поділити на дві нерівні частини, що

розрізняються і версифікаційно: перший – двадцять перший рядки укладено

 

4-стопним ямбом (двадцять перший скорочено до двох стоп), наступні –

 

8-складовником.

 

Твір починається вибуховим виливом гірких емоцій жалю, розпачу,

обманутого сподівання, які краяли поетове серце: “І знов мені не

привезла Нічого почта з України...” – “і знов”, тобто вкотре, не перший

раз (експозиція – довгі дні чекання хоч якоїсь звістки з України – за

межами тексту). Інтонація крайнього збудження і відчаю виділяє початок і

кінці рядків, акцентуючи увагу на таких словах, як “нічого... з

України”, “караюсь ... в пустині”, “караюсь”, “а серце”... Як і в

багатьох інших творах, у вищі моменти емоційного розворушення і

потрясіння поет вступає в суперечку з Богом, долаючи відстань між

“низом” і “верхом” в бажанні оскаржити жорстокий і несправедливий вирок

долі, хоч у своєму розпачі майже втратив надію бути почутим “сердитим

богом”: “За грішнії, мабуть, діла Караюсь я в оцій пустині Сердитим

богом. Не мені про теє знать, за що караюсь, Та й знать не хочеться

мені”.

 

Мова в першій частині твору схвильована, еліптична: з трикрапками,

численними повторами (караюсь, караюсь, невеселії случaї, невеселії ті

дні, колись), enjambement’oм (перенесенням) між п’ятим і шостим рядками

(“Не мені – Про теє знать...”), тавтологічними римами (повторенням

займенників “мені”, “надо мною” – “за мною”), обірваними фразами,

пропущеним текстом. У двадцять першому

 

рядку – тільки два слова (“того паперу”), у двадцять другому пропущено

увесь текст, рядок заповнено багатокрапками. За цим умовчанням – той

ступінь емоційного хвилювання, коли, можливо, слова вже переходять у

плач. Плач серця (з восьмого рядка “А серце плаче, як згадаю”) є

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ