UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваАнтитоталітарний пафос української прози ХХ століття: проблема голодомору (реферат)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3171
Скачало151
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Антитоталітарний пафос української прози ХХ століття: проблема

голодомору

 

В українській і зарубіжній літературі в різні часи з'явилося чимало

творів, у яких художньо моделювався голокост українців у ХХ столітті. З

відомих ідеологічних причин твори українського письменництва з

відповідними мотивами затушовувалися чи фальсифікувалися,

антитоталітарний пафос української прози XX століття не міг бути в СРСР

об'єктом ґрунтовного наукового студіювання. Лиш останнім часом

дослідження художнього моделювання проблеми

 

помітно активізувалися: з’являються статті українських

літературознавців, які намагаються збагнути специфіку художнього

втілення теми голоду в українській “материковій” і діаспорній прозі

(20-90 роки) письменниками різних індивідуальних стилів і літературних

напрямів [6; 10; 12]. Проте ці студії принагідні, присвячені висвітленню

тих чи інших аспектів досліджуваної проблеми. Метою нашої роботи є

аналітико-синтетичне дослідження творів української прози ХХ століття

про голодомор.

 

Тема голоду не нова в історії світового письменства, оскільки йдеться

 

про перманентно повторюване, трагічне в історії людства явище. Цей

мартирологійний мотив культивувався українськими письменниками різного

часу (Тарас Шевченко, Панас Мирний, Іван Франко, Василь Стефаник,

Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко та ін.), які змальовували

голодне нещастя людей насамперед як наслідок посухи, неврожаю,

соціального чи воєнного лихоліття. Інша справа – художнє моделювання

катастрофізму штучного голодомору, спричиненого ленінсько-сталінським

режимом.

 

Першим художнім твором в українській і світовій літературі про трагічні

події голокосту 30-х на Україні був роман Уласа Самчука “Марія”. Його

було написано безпосередньо по гарячих слідах страшної катастрофи. Автор

присвячує твір „Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках

1932-1933” [11, 8].

 

Твір має підзаголовок: „хроніка одного життя”. Загальний стиль викладу

цілком відповідає хронікальному жанрові – про Маріїне життя

розповідається в чіткій часовій послідовності. Типологічно споріднений з

багатьма творами вітчизняної і зарубіжної літератури, роман відтворює

життя українського селянства протягом кількох десятиліть. У ньому

художньо осмислюються суспільні катаклізми, людські драми та трагедії в

дореволюційний період, після жовтневого перевороту, в роки громадянської

війни та в час волюнтаристських більшовицьких перетворень 30-х років. У

третій частині з документальною точністю змальовано жахи голодної

смерті, викликаної етноцидом. Тут ідеться про „початок кінця” – тотальне

винищення українського селянства в 30-х роках, витравлення з нього

власника, господаря, годувальника. Забирали все: молотарки, пашню,

худобу, коней, хліб. Насильно заганяли в „комунії” та „совхози”. На

колись родючих землях тепер „буяли катлаті бур’яни” [11, 163], під

осінніми дощами гнило зібране збіжжя. Люди перетворилися на „опухлі”,

„охлялі”, „немічні” постаті, однак вони не швидко корилися новій владі,

бувало й так: “дядьки вхопилися до обрізанки. Піднімаючись село за

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ