.

Сполучникові засоби зв’язку як показники пояснювально-ототожнювального відношення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
215 3975
Скачать документ

Сполучникові засоби зв’язку як показники пояснювально-ототожнювального
відношення

Сполучники як мовні засоби, які пройшли довгий шлях творення, в
ідеальній своїй формі прагнуть бути показниками певного, визначеного
виду синтаксичних відношень, хоча, як зазначають дослідники, сполучники
виявляють досить часто свій гетерогенний характер, навіть
індиферентність [3, 17 та ін.]. На думку М.В. Ляпон, йдеться не лише про
нерозбірливість сполучника щодо граматичних форм, які ним поєднуються, а
й нерозрізнення функціонально-синтаксичної рівноцінності поєднуваних
частин, їх предикативного статусу, що виливається в можливість
використання сполучників в умовах синтаксичної «нерівноваги»

[3, 17]. Цінним у спостереженнях ученої, зокрема, стосовно досліджуваної
проблеми, є констатація того, що поняття форми релятивів (засобів
зв’язку різної природи й структури) – явище нестійке, яке може
варіюватися залежно від функціонально-смислової специфіки,
комунікативної орієнтації, навіть від психологічної підоснови тих мовних
явищ, які розглядаються з боку їх форми [3, 28]. Завдяки цьому вдається
подолати певну упередженість щодо виявлення й кваліфікації тих чи інших
граматичних засобів зв’язку, які можуть виражати певні
семантико-синтаксичні відношення.

Щоправда, такий «релятивізм» у підході до осмислення функціонування
формально-семантичних засобів зв’язку криє в собі й певну небезпеку: за
лаштунками функціональної близькості засобів вираження семантичних
відношень між компонентами виникає загроза ігнорування суттєвих рис
смислової різниці самих компонентів. Очевидно, саме цим і було зумовлено
заперечення згадуваною дослідницею пояснювальних відношень як окремого
різновиду, а зарахування їх до «стійкої асоціативної ланки «альтернатива
– тлумачення – градація» [3, 87]. Тому актуальним є на сьогодні аналіз
сполучників, що виражають пояснювальні відношення.

Мета – розглянути сполучники, які вживаються в
пояснювально-ототожнювальних конструкціях. Для вираження
семантико-синтаксичних відношень пояснення в корпусі сполучних засобів
вичленувалася група спеціалізованих сполучників, зокрема, тобто, а саме,
як-от, або (чи). Вихідним у дослідженні є положення про те, що
сполучники тобто, а саме, як-от та ін. є сполучниками семантичними.
Підставою для такого твердження є те, що вони спеціалізовані для показу
лише одного виду семантико-синтаксичних відношень, а саме пояснювальних
відношень між частинами словосполучення, складного речення та тексту.
Відповідно до специфічних ознак пояснювальних сполучників, спричинених
походженням, внутрішнім змістом, кожен із них більшою або меншою мірою
відповідає за поєднання компонентів, якими виражаються ті чи інші
різновиди пояснювального значення.

Найбільш вживаним серед пояснювальних сполучників є сполучник тобто,
який найповніше виражає пояснювально-ототожнювальне відношення між
компонентами, але разом із тим виступає інваріантом щодо інших
пояснювальних сполучників, котрі більш спеціалізовані для вираження
інших різновидів пояснювального відношення. Виправданою є позиція
І.Р. Вихованця, який зауважує, що «для вираження пояснювальних відношень
найчастіше вживається сполучник тобто» [1, 345]. Слушність цього
спостереження вмотивована тим, що названий сполучник є найбільш
нейтральним за своєю семантикою. Як зазначалося вище, тобто за
походженням є відпредикатним утворенням, яке при розгортанні дає
предикат бути із заповненими валентностями – «те є те», іншими словами
«те, про що йшлося вище, є тим, про що йтиметься далі».

Відсутність суб’єктивно-модальних нашарувань у семантиці цього
сполучника дозволяє йому бути нейтральним щодо семантики частин, які ним
поєднуються. Хоча, з іншого боку, його жорстка констатація
співвідносності лівого й правого компонента як рівнозначних на рівні
формування пояснювальної конструкції й відповідних семантичних відношень
найчастіше виливається в те, що компоненти оцінюються слухачем і мовцем
як такі, що мають збігатися за своїм змістовим обсягом. Наприклад, у
реченні У найзагальнішому вигляді такі сполучники позначають: «те, про
що йшлося у першій частині, пов’язане певним відношенням з тим, про що
буде йтися далі», тобто вони містять анафоричне покликання до першого у
часі висловлювання (Г. Глушкова) зміст частин оцінюється як
рівнозначний, але представлений різними пропозиціями. Якщо
трансформувати цю конструкцію відповідно до компонентного складу
пояснювального сполучника тобто, то отримаємо такий варіант: Те, що такі
сполучники позначають: «те, про що йшлося у першій частині, пов’язане
певним відношенням з тим, про що буде йтися далі», є анафоричним
покликанням до першого у часі висловлювання, або по-іншому: Те, що такі
сполучники позначають: «те, про що йшлося у першій частині, пов’язане
певним відношенням з тим, про що буде йтися далі», є тим, що називається
анафоричним покликанням до першого у часі висловлювання. Трансформація
вказує на те, що сполучник тобто є своєрідним архаїчним предикатом
речень тотожності. Саме внаслідок цього він здатний обслуговувати
синтаксичні утворення, які вказують на тотожність двох позначень щодо
спільного референта.

Окрім прямої вказівки на співвідношення компонентів, поєднаних
сполучником тобто, як таких, що кореферентні за змістом і можуть бути
ототожнені, існує й опосередкований спосіб. Наприклад, у реченні [А ми,
діти України, будемо усі пам’ятати великий гуманний заповіт незабутнього
Кобзаря:] Роботящим рукам, роботящим умам Перелоги орать, думать, сіять,
не ждать – і посіяне жать. Себто значить, що працю на користь народа
повинні вести і сам нарід, і у згоді з ним і його інтелігенція
(Д.Багалій) автор висловлення ніби експлікує логіку пояснювального
зв’язку, використовуючи предикатну лексему «значить», яка в певному
сенсі дублює значення сполучника себто, пор.: Роботящим рукам, роботящим
умам Перелоги орать, думать, сіять, не ждать – і посіяне жать. Себто
працю на користь народа повинні вести і сам нарід, і у згоді з ним і
його інтелігенція. Слід відзначити, що використане автором дублювання
логічної зв’язки цілком узгоджується з характером предикативних частин,
одна з яких є невласне прямою мовою, а друга її тлумаченням, авторською
інтерпретацією. У зв’язку з цим виключення предикатної лексеми «значить»
ставило б знак рівності між пропозиціями, не вказуючи на те, що друга
частина є позицією іншої особи стосовно певного судження, яке належить
не їй.

Завдяки своїй логічній природі сполучник тобто може встановлювати
значення референтної тотожності між сукупністю якихось явищ, ситуацій,
предметів та їх родовим позначенням, наприклад: Дмитро й Оленка є
друзями ? Друзі, тобто Дмитро й Оленка… ? Дмитро й Оленка, тобто друзі…
Якщо порівняти такі способи вживання сполучника тобто з іншими
пояснювальними сполучниками, зокрема з а саме, як то, або, то очевидним
стане, що кожен із них вноситиме певне корегування до того загального
змісту, який може бути виражений ядерним сполучником, або ж взагалі
показувати свою непридатність щодо вираження відповідного змістового
відношення між компонентами, пор.: Друзі, як то Оленка й Дмитро…,
*Оленка й Дмитро, як то друзі…; Друзі, а саме Оленка й Дмитро…, *Оленка
й Дмитро, а саме друзі…; Друзі, або Оленка й Дмитро…, Оленка й Дмитро,
або друзі… Сполучник або в наведених прикладах зберігає свої смислові
повноваження лише за умови, що в авторській інтенції зафіксована потреба
в подвійному називанні. Інші два сполучника показують свою семантичну
неадекватність в одному з випадків. Ймовірно припустити, що така
ситуація спричинена невідповідністю значення сполучника та значень
компонентів, які ним поєднуються.

Як засвідчив аналіз семантичної структури пояснювально-ототожнювальних
конструкцій, сполучник тобто інколи вживається не лише для показу
пояснювальних відношень між компонентами, а може виражати відношення,
які ускладнюються додатковими смисловими відтінками. Виникнення
супровідних змістових відношень зумовлене цілим рядом чинників, основним
серед яких є характер лексико-семантичного та граматичного оформлення
предикативних частин. Скажімо, в реченні Отже, назад до стереотипів –
як я їх собі уявляю, тобто я вкотре розкреслюю аркуш на дві вертикальні
половини (Ю. Андрухович) пояснювально-ототожнювальне відношення
модифікується наслідковим відношенням, пор.: Отже, назад до стереотипів
– як я їх собі уявляю, так що я вкотре розкреслюю аркуш на дві
вертикальні половини. Можливість використання пояснювального сполучника
не у властивій йому функції спричинена наявністю спонукання в першій
частині висловлення. Разом із тим використаним виявляється саме цей
сполучник, оскільки у пресупозиції першої частини висловлення наявне
поняття «розподілу чогось на дві половини», яке міститься в семантиці
слова «стереотипи». Таким чином, «дослідження стереотипів, тобто поділ
світу на індивідуальне й загальноприйняте, протиставлення двох способів
бачення чогось» в певному сенсі споріднюється з операцією розподілу
аркуша на дві частини, що й зумовлює появу сполучника тобто.

Принагідно слід згадати, що лексичними дублетами сполучника тобто в
українській мові виступають лексеми себто і цебто, розкладання яких на
складники засвідчує лише те, що замість займенника далекої вказівки то в
них використані форми близької вказівки це та її фонетичного еквівалента
се.

Використання названих сполучників тотожне використанню сполучника тобто.
Аналіз синтаксичних конструкцій – словосполучень, речень і текстів –
показує, що між сполучниками не існує розбіжностей щодо використання,
які б могли бути спровоковані різницею в складових елементах –
займенниках близької й далекої вказівки. Як і сполучник тобто,
сполучники себто і цебто можуть пов’язувати парцельовані структури,
брати участь у формуванні тексту. Це засвідчують такі приклади, як:
…Сонячна машина є такий апарат, який усуває зайвих посередників між
людиною й сонцем у її годуванні. Цебто іншими словами, панове, сонячна
машина дає змогу людині годуватись самою рослиною – травою, листям,
сіном, соломою;

– Мені здається, що всякій людині з людськими почуттями треба бути з
тими, що хочуть повернути людське життя (В. Винниченко); І ще чи «твір,
який не може бути закінченим» не означає «твір, який не може бути
прочитаним»? Себто, чи варто взагалі починати читати твір, який
неможливо прочитати? (І. Андрусяк). Таким чином, можна констатувати, що
вибір того чи іншого варіанта сполучника тобто зумовлюється суто
комунікативними й екстралінгвістичними чинниками, себто уподобаннями
мовця, культурною традицією тощо.

На сьогодні в україністиці усталилася думка, згідно з якою варіанти
себто, цебто є архаїчними формами. Дійсно, спостереження над зразками
пояснювальних конструкцій засвідчує тенденцію до звуження сфери їх
використання, проте цей процес іде паралельно з протилежним. Зокрема, це
можна сказати про стиль професора Л. Ушкалова, котрий послуговується
саме сполучниками себто і цебто, а в той же час його стилістику науковці
поціновують як взірцеву. Тому, вочевидь, є всі підстави більш
поміркованого дефініювання названих лексем щодо їх узуальності. Разом із
тим сполучник сиріч, який також уживається для вираження
пояснювально-ототожнювального значення, наприклад: Зовуть мене
ентузіястом, сиріч дурнем (Т. Шевченко) справді на сьогодні перебуває на
периферії сполучникової системи як застарілий.

Разом зі сполучником тобто до найбільш уживаних пояснювальних
сполучників дослідники зараховують сполучник а саме. При цьому в
більшості посібників із синтаксису сполучник а саме відноситься до
основних засобів вираження пояснювальних відношень без указівки на
специфічність тих семантичних значень компонентів, які ним поєднуються.
Особливості пояснювальних відношень, які оформлює сполучник а саме, ряд
синтаксистів намагалися пояснити через з’ясування генези цього
формально-семантичного показника. Зокрема, Г.В. Маркелова наголошує на
пізньому процесі кон’юнкціоналізації а саме (кінець ХVІІІ – початок ХІХ
ст.), унаслідок чого граматикалізація цього сполучника дещо неповна.
Наприклад, ним можуть уводитися такі пояснювальні частини, які не
узгоджуються із елементами пояснюваної частини, як, наприклад, у реченні
Оригінальність трактування Валер’яном Підмогильним цієї колізії в тому,
що його герої – носії типових українських характерів, які живуть у
пореволюційному суспільстві та є безпосередніми учасниками важливих
процесів, а саме: розквіт міщанства…, масове продукування
людей-гвинтиків (Р. Мовчан). Крім того, дослідниця зазначає, що
«встановлення «трискладової синтаксичної моделі»: пояснюване – а саме –
пояснювальне – відбувається, очевидно, під впливом конструкцій з іншими
пояснювальними сполучниками, які використовувалися для вираження
відношень конкретизації (то есть, сиречь, как-то)» [4, 49].

Дещо іншої думки дотримується Н.В. Кірпічникова. Вона дійшла висновку,
що «найбільш близькими до аналізованих (безсполучникових пояснювальних
речень – С.Г.) є складні речення з пояснювальним сполучником а саме» [2,
34]. Порівняльний структурний і семантичний аналіз безсполучникових і
сполучникових зі сполучником а саме пояснювальних речень дозволяє їй
стверджувати, що безсполучникові речення стали основою для утворення
сполучникових речень. Походження безсполучникових речень цього типу
більш раннє, – зазначає Н.В. Кірпічникова, – ніж виникнення самого
пояснювального сполучника а саме. Перетворившись у літературно-книжному
мовленні в пояснювальний сполучник, сполучення а саме почало вставлятися
в стилі наукового й ділового мовлення в уже готові безсполучникові
речення цього типу для більшого уточнення семантичного призначення
другої частини [2, 34]. У такий спосіб Н.В. Кірпічникова на відміну від
Г.В. Маркелової відстоює позицію, згідно з якою процес
кон’юнкціоналізації сполучення а саме відбувався не за принципом мовної
аналогії, а за принципом структурної та комунікативної необхідності.

Так чи інакше, обидві дослідниці сходяться в тому, що сполучник а саме
найчастіше використовується для вираження відношень конкретизації
загального частковим. Це спостереження підтверджується більшістю
прикладів використання сполучника в складних та ускладнених реченнях,
наприклад: Виходячи із сказаного, учитель школи, залучаючи дітей до
народознавчого матеріалу, повинен враховувати деякі його аспекти, а
саме: освітньо-пізнавальний, організаційний, дидактичний, методичний
(В. Стефанюк); Все, що являло собою ядро поетичної лексики, було
пов’язане зі словами на позначення певних природних реалій, а саме: явищ
природи, космосу, рослинного і тваринного світу (О. Маленко).

Література Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с. Кирпичникова Н. В. Бессоюзные сложные предложения, в которых вторая часть поясняет одно из слов первой части // Русский язык в школе. – 1956. – № 5. – С. 30–35. Ляпон М. В. Смысловая структура сложного предложения и текст. К типологии внутритекстовых отношений. – М.: Наука, 1986. – 200 с. Маркелова Г. В. Средства выражения пояснительных отношений в русском языке ХVІІІ века // Синтаксические отношения в сложном предложении: Сборник научных трудов. – Калинин: КГУ, 1989. – С. 49–54. Прияткина А. Ф. Русский язык. Синтаксис осложненного предложения. – М., 1990. – 176 с. Русская грамматика: В 2-х т. / А. Брызгунова, К. В. Бабучан, В. А. Ицкович и др. – Т. 2. Синтаксис. – М.: Наука, 1980. – 709 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020