UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСтановлення норм вимови голосних та приголосних української літературної мови у іі половині ХІХ століття (на основі рукописів трохима зіньківського)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5375
Скачало394
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Становлення норм вимови голосних та приголосних української

літературної мови у іі половині ХІХ століття (на основі рукописів

трохима зіньківського)

 

Орфографічна норма у часи Трохима Зіньківського ще не була сформована.

Правописне питання – предмет обговорення письменників і науковців

 

ХІХ століття. Адже у цей період не було встановлено єдиної правописної

системи і правопис “був, як правило, справою приватною. Кожна людина

мала і використовувала неписане право на власний правопис або й на

кілька відмінних правописів...” [21, 19].

 

Так, у Котляревського та інших письменників початку ХІХ ст. –

фонетико-етимологічний правопис: “держаться вони правопису

церковнослов’янського, але пристосованого до нашої вимови” [8, 290].

 

У 1818 році у Петербурзі вийшла перша граматика нової української

літературної мови – «Грамматика малороссийского наречия, или

Грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших

малороссийское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое

разными по сему предмету замечаниями и сочинениями» Олексія

Павловського. Цей близький до фонетичного правопис не прийняв Михайло

Максимович: “нашей малороссийской правописи не должно, да и нельзя уже

быть простою, внешнею копировкою звуков языка буквами” [11, 121].

Максимович запровадив етимологічний правопис, визначивши його

критерії: «...необходимо, кроме исторической своей стихии, выражать

более или менее внутренние, этимологические законы и свойства нашего

языка» [11, 121]. Максимович прагнув зберегти давнє історичне написання

слів, відшукуючи для цього старослов’янські корінні літери і ставлячи

над давніми голосними о, е, які перейшли в і, “дашки”. Володимир

Науменко назвав цей правопис компромісним: ”...коли в школі і у всій

освіті на Україні була тільки російська наука, то здавалось

Максимовичеві, що буде зручніш українцям читати друковане на своїй мові,

коли вони побачуть ті-ж самі літери, що і в російській книжці,

вимовляючи тільки по-своєму, а росіянам буде зрозумілим надруковане

по-українськи, бо вони будуть текст читати, наче російський” [12, 5-6].

 

У сорокових роках ХІХ ст., згруповані навколо Григорія

Квітки-Основ’яненка харківські письменники, незадоволені наявними

правописними системами (Котляревського, Максимовича) у своїй

письменницькій практиці намагалися встановити правопис “виключно на

фонетичній основі” [2, 16].

 

Засадничий принцип фонетичного правопису сформулював Науменко: “кожна

літера мусить послідовно означати те, що чується вухом” [12, 4]. Цього ж

правила дотримувалися і укладачі “Русалки Дністрової” (1837) : ”Пиши –

як чуєш, а читай – як видиш” [20, 148].

 

З 1856 року прихильником фонетичного правопису став Пантелеймон Куліш.

Він ґрунтуючись на правописі Павловського, провів правописну реформу,

створивши “кулишівку”. На неї опирався правопис “Малорусько-німецького

словаря” Євгена Желехівського та С.Недільського (1882-1886), який Олекса

Горбач назвав “Рішучим виломленням з упертої колії тодішнього галицького

етимологічного правопису” [3, 112].

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ