UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСтановлення норм вимови голосних та приголосних української літературної мови у іі половині ХІХ століття (на основі рукописів трохима зіньківського)
АвторВід користувача сайту
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5390
Скачало395
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

12].

 

З наукового погляду найкращим і найточнішим серед правописів “і був і є”

[8, 296] правопис, розроблений членами Київської “Громади”,

запроваджений Михайлом Драгомановим у 1877 році, який називали

герцоговинкою [12, 7], або драгоманівкою. Науменко охарактеризував його

як “самий послідовний фонетичний, через те, що він найбільш дає гарантію

грамотного писання” [12, 7]. Адже “драгоманівка” побудована за

принципом: одному звукові відповідає одна літера. Тому з алфавіту були

вилучені букви, які передавали два звуки: щ, я, ю, є, ї. Кожна з

йотованих букв замінювалася двома літерами (своїми основними

елементами), до складу яких входили або латинська буква j, або м’який

знак.

 

Проте через свою незвичність цей правопис не засвоївся українцями, хоча

на ньому видавалися книги (у Женеві), часописи (у Львові). У своїй

письменницькій практиці до нього у другій половині 1888 року звертався

і Трохим Зіньківський, пізніше повернувшись до “кулішівки”.

 

“Кулішівка” урядовою постановою 1876 року була заборонена. Натомість

уведений правопис, який “не одступав би од російської вимови букв” [8,

293]. Такий правопис здобув назву “єрижка” ( від запровадженої у ньому

букви ы – єри), згодом його назвали “ярижкою”. Цю зміну в назві

пояснював Кримський: ”...слово “ярижка” мало б визначати щось

чиновницьке, казенне, силоміццю накинене” [8, 293].

 

Отже, протягом ХІХ ст. на Україні йшов процес вироблення й установлення

правописних норм. На землях Наддніпрянщини й Наддністрянщини

змінювалися чи одночасно існували дві правописні системи: етимологічна

(у її варіантах: правопис Максимовича, ярижка) та фонетична (правопис

Павловського, видавців “Русалки Дністрової”, “кулішівка”, ”желехівка”,

“драгоманівка”). На Галичині між прихильниками цих систем - фонетиками

і етимологами - йшла боротьба “така-ж гостра, як колись була в

Московщині між православ’ям з двохперстним і трьохперстним хрестом”

[12, 6].

 

Елементи зазначених правописів у більшій чи меншій мірі наявні в

орфографії Зіньківського. Епістолярій митця, його “Граматика”, рецензії

на “Граматику Науменка”, на переклад Ніщинським Гомерової “Одісеї”

свідчать про наукові підходи дослідника до встановлення норм

українського правопису, про те, що митець надавав перевагу фонетичному

принципу, який разом з морфологічним складає основу української

орфографії. Фонетичний принцип реалізується у системі вокалізму і

консонантизму. Розглянемо її у мові рукописів Зіньківського.

 

Вокалізм

 

Реалізація голосних а, о, у,е, и, і в цілому віповідає їх вияву в

сучасній українській мові: Академію, Одесу, угоду ( Книжка, що взяв

Басин, передана Голиковському, приємнику Басина, бачив уже оддрукованими

послідні листки, скоро мусить вийти [7, 38225- 1886]. Проте наявні деякі

відхилення від норм сучасної літературної мови.

 

1. Голосний а

 

З етимологічним а зафіксовано прикметник жаден [7, 45189]

 

(жадній [7, 45261], жадноі [7, 45218], жадної [7, 10]. Таке написання

слова наявне й у словнику Грінченка [17, 470], й у Граматиці Сімовича

-----> Page:

[0] 1 [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ